Бій під Крутами - подія багато в чому міфологізована, тому на чергову річницю, користуючись авторитетними джерелами, зокрема веб-сайтом УІНП, спробуємо коротко розібратися в основних фактах та міфах.
Бій під Крутами - битва між більшовицькими військами на чолі з Михайлом Муравйовим та кількома сотнями вояків УНР на залізничній станції Крути. Тоді червоні намагалися захопити Київ та ліквідувати українську державність. В цій битві брати участь молоді студенти-гімназисти, які після взяття в полон були жорстоко розстріляні більшовиками. Подія настільки вразила сучасників, що після звільнення Києва від більшовиків, була розтиражована всіма газетами.
Сама подія відбулася 29-30 січня 1918 року. Незважаючи на успішне стримування більшовицьких військ, вони таки захопили Київ та влаштували в місті терор. Українська Центральна Рада повертається до Києва вже у березні, завдяки підтримці німецьких військ.
Перебіг подій
Отож січень 1918 року - більшовики активно наступають на Київ залізничними шляхами, але добровольці доволі успішно тримають фронт. Багато антибільшовицьких вояків мали бойовий досвід на полях І світової війни. Тому першим і головним міфом, в який ми всі вірили довгий час, була цілковита відсутність належної оборони з боку Української Центральної Ради.
Те, що сили противника значно переважали - це цілковита правда, але за професійністю добровольча армія УНР нічим не поступалася.
--
Залізнична станція Крути. Світлина того часу
Ну, і, якщо говорити про головне - українських студентів-гімназистів, яких нібито відправили на вірну смерть протистояти 4-тисячній армії радянського командувача Муравйова... Вони справді брали участь в боях під Крутами. Але жодним чином юнаки не брали основний удар більшовицьких сил на себе. Старшокласники кількох київських гімназій, які зголосилися стати добровольцями, повинні були виконувати охоронні функції в самому Києві. А потрапили вони на станцію Крути , як з’ясувалося, випадково. Після тижневої оборони виснажені юнкерські загони, повернулися до Києва. Вони були основною боєздатною частиною армії. Тим часом студенти-добровольці їх попрікали за залишені позиції. Тоді в суперечці вояки сказали, що повернуться на фронт тільки разом з ними. Ті з запалом погодилися. Командування Київського військового округу було в цілому не проти і відправило їх разом на станцію Крути. Вона вважалася тоді найбільш безпечним напрямком фронту. Адже командування очікувало основний більшовицький наступ зі сторони Полтави. Однак, склалося, як вже відомо - більшовики всі сили кинули в напрямку Крут.
В самій битві більшовикам протистояло близько 300 вояків. З них студентів було всього лиш близько 100-130 чоловік. До того ж частина з них взагалі була відведена в резерв. І трималися війська УНР під Крутами переважно завдяки професіоналізму юнкерських загонів.
Їхнім основним завданням було стримати наступ більшовиків на Київ, доки УЦР підписувала договори з країнами Четверного союзу в Бресті. Їм на підмогу мав ще прибути загін із 300 вояків. Але їх переспрямували на придушення більшовицького виступу на заводі Арсенал.
Основна ж трагедія Крут полягала в розстрілі більшовиками юнаків. До їхніх рук вони потрапили, через те, що збилися з маршруту та зайшли на саму станцію, яку вже контролювали червоні. Там їх піймали і жорстоко вбили.
Міфологізація
--
Меморіал героям Крут
Цей процес відбувся незадовго після самих подій. Коли УЦР повернулася до Києва завдяки підтримці німецьких військ, організували урочисте поховання загиблих студентів на Аскольдовій могилі. Тоді пролунали промови від багатьох відомих діячів науки та культури. Хоча, в ті ж дні ховали багатьох інших жертв більшовицького терору в місті.
Свої статті в пам’ять про “Героїв Крут” написали такі діячі як: Володимир Дурдуківський, Сергій Єфремов, Людмила Старицька-Черняхівська. Присвятив їм вірш “Пам’яті тридцяти” і Павло Тичина. Згодом провели історичні паралелі між боєм під Крутами та іншою історичною подією - 300 спартанцями, які стримували величезну перську армію при Фермопілах. Припускають, що автором такого порівняння став Микола Зеров, який захоплювався античною культурою.
Зрештою, полили свої звинувачення на УЦР і тогочасні опоненти. Зокрема Центральну Раду звинувачували в тому, що розуміючи всю небезпеку становища, її діячі відправили юнаків на вірну смерть.
Незважаючи на неоднозначність та міфологізацію цієї події, варто віддати належне тим, хто доклав своїх зусиль в боротьбі за українську державність. Адже попри створення національного героїчного міфу, ми маємо історію, яка є частиною численних звитяжних сторінок минулого.
Бій під Крутами 29-30 січня: правда і міфи