Уявіть собі: далекий 1891 рік. Десь у далині Канева, на кручі підноситься могила Тараса Шевченка. Це місце пізніше отримає символічну роль. Тому що художник і поет стане головним національним героєм на довгі десятиліття ХІХ століття, ХХ і сьогодення. На кінець ХІХ століття багато людей сприймали його “Кобзар” як національний дороговказ. Серед таких буде і товариство кількох молодих хлопців, разом з Миколою Міхновським та Іваном Липою. До їхніх розумів прийде ідея про те, що прийшов час боротися за українську незалежність, а головним символом свого прагнення вони оберуть Тараса Шевченка. І саме мертвому поету вони присягнуть покласти своє життя і всі свої сили на повернення українцям незалежної держави. Та це був тільки початок. Тому що вихідці невеличкого юнацького товариства перетворяться на найбільш впливових осіб свого часу, які зможуть домогтися проголошення незалежності України у 1918 році.
Тому в цій статті ми поговоримо про те, що то було за братство, чому про нього мало згадують та як і під впливом чого формувалися їхні погляди?
--
Одна з небагатьох світлин учасників Братства тарасівців
З чого все почалося?
Одного разу, влітку, невеличка група харківських юнаків вирушила на Київщину. Вони відвідали й могилу Тараса Шевченка, як і годилося справжнім представникам національного руху. Саме під час поїздки до могили кобзаря, вони вирішили утворити братство. Там же, для запевнення один одного у своїх намірах, вони дали присягу мертвому поету. Далі ця група молодих людей повернулася до Харкова. Після клятви, вони стали регулярно збиратися і оформлювати таємне товариство. В той момент тарасівці чудово розуміли, що прямі заяви про незалежність одразу ж можуть привернути увагу імперської влади. Вже у 1893 році вони стали оформленою таємною інституцією. Їхні ідеї підпільно поширювалися серед інших представників української молоді. Філіали стали відкриватися у багатьох містах: Києві, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Лубнах тощо. До кінця століття вони перетворилися на впливову політичну силу. Звичайно, що залишатися далі непомітними було неможливо. І вони й не особливо того прагнули, коли розрослися.
Точкою відліку переслідувань стало видання у Львівському журналі правда офіційної програми товариства під назвою: “Символ віри для молодих українців”. Хоч твір і був розповсюджений за межами імперії, таємні російські служби вже давно слідкували за громадським та політичним життям Галичини. Тому оперативно дізналися про саме братство і його наміри. Конспірація не допомогла. Лідера руху Івана Липу заарештували та засудили до ув’язення. Після цього головний осередок перемістився до Києва. Та діяльність і там для жандармерії не залишилася непоміченої. Всіх учасників стали один за одним заарештовувати. До початку ХХ століття братство повністю накрили. Частина людей отримала реальні тюремні терміни за “Відторгнення Малоросії від Великоросії”. Решті ж заборонили селитися в регіональних центрах. До них прикріпили постійний поліцейський нагляд. Але це не означає, що їхня діяльність на тому зупинилася. Тому що нові можливості приносить початок ХХ століття.
Як не намагалися імперські поліцейські прикрити ідеї Братства Тарасівців, серед їх послідовників лишалося дуже багато прихильників. Найвідомішим з них був харківський адвокат Микола Міхновський.
Значною мірою саме він переведе всю ту ідейну діяльність у політичне русло.
Тарасівці і політика
Не довго чекала імперська влада на відродження діяльності братчиків, за якими вже давно слідкувала. Тому що у 1900 році, прямо в Харкові постає РУП - Революційна українська партія. Тут Міхновський як досвідчений юрист оформлює програму політичної партії, виклавши її у брошурі “Самостійна Україна”. Праця харківського юриста прямо проголошувала наміри здобути незалежність для українських земель. Хоч царському уряду ідеї трактату Міхновського не дуже подобалися, привід для прямих кримінальних переслідувань був відсутній.
Мінусом новоствореної політичної сили були внутрішні суперечки. Вже за рік свого існування РУП була на межі свого розколу. Імовірно, юридичні підвалини програми, які закладав Міхновський зрозуміли надто буквально. Тому що ідеї автономії та самостійності дійсно почали відходити на задній план. Чимало рупівців стали перекочовувати у соціалізм, який був на той час дуже популярний, а сам Міхновський став обурюватися з того, що його співпартійці повністю відкинули шлях до побудови незалежної держави.
Тому колишні тарасівці, які опинилися в одній політичній партії стали відходити й формувати свої окремі політ. сили. Одні хотіли бути поміркованими конституціоналістами, іншим потрібна була тотальна рівність. Міхновський залишився вірним своїм ідеям та взяв курс на формування Української Народної Партії. Її програма стала першої серед усіх політичних сил, де прямо заявлялося про те, що Україна повинна стати незалежною державою.
Цікаво, що ідеї тарасівців еволюціонували саме завдяки діяльності Міхновського. У той час як більшість його друзів ще готові були розглядати ідеї української автономії у складі інших держав, Микола був безкомпромісним. Йому стало затісно серед лав РУП та й інші політичні партії він вважав не надто українськими. Тому він вирішує оформити власні ідеї в окрему політичну силу.
З одного боку може здаватися, що тарасівці виглядають чимось несерйозним, але саме ця невеличка група молодих людей стала початком великих політичних змін.
Для того, аби це зрозуміти, давайте поглянемо на мить у події Української революції 1917-1921 рр. Більшість політичних сил, які формували Українську Центральну Раду, виступали за автономію у складі оновленою Росії. Натомість саме вихідні з УНП на чолі з Миколою Міхновським закликали до рішучих дій. Їх недаремно прозвали самостійниками, адже вони прямо заявляли про необхідність проголошувати незалежність тут і зараз.
Звісно, максимум, на що Міхновському і його поплічникам вдалося переконати Грушевського - це проголошення автономії у Першому універсалі. Спроба підняти повстання під час відмови від автономії, завершилася для лідера самостійників повним фіаско. Але за кілька місяців УЦР зрозуміє хибність своїх загравань з імперським Тимчасовим урядом, коли буде проголошувати незалежність УНР в Четвертому універсалі.
Замість висновку
Здавалося б, невеличка компанія молодих студентів. Вони вирушали на літо в далекі етнографічні експедиції та нічим особливо не відрізнялися від своїх однолітків. Проте в них зародилася божевільна ідея, яка підпалила новий вектор в українській політиці. Спершу тарасівці наївно присягають на могилі Тараса Шевченка в Каневі, а потім будують цілі підпільні філії в кількох великих містах України.
Навіть коли їх накрили, здається, що рух занепав, він нежиттєздатний. Проте вихідці з товариства спершу формують політичну партію РУП, а потім поширюють ідеї незалежності серед величезної кількості пересічних українців.
Далі побудова української державності на початку ХХ століття, спроби створити незалежну країну і боротьба з автономістами, котрі не хотіли виходити зі складу Російської імперії.
Дивним чином складалися історичні події, які дали поштовх до формування сучасної національної свідомості. Сюжет починається як щось несерйозне й наївне, а закінчується як сильна ідея, на якій будувалися УНР, Карпатська України, ОУН-УПА й навіть у значній мірі сучасна українська державність.
Братство тарасівців: як молодь змінила вектор цілої країни?