Переглянути основну статтю на BBC
Отож я розпочав пригадувати увесь свій список літератури з історії Середніх віків. Там перелік солідний і в ньому лише одного разу мені трапилася думка про те, що сон в одному ліжку був частинкою середньовіччя. Це був шкільний підручник з історії Середніх віків авторства Олега Крижанівського. У ньому це сформульовано ось так: «ліжка під балдахіном були велетенськими. В них, без найменшого зніяковіння, влягалися голими з усією родиною, а то й навіть з гостями». Цей підручник я читав, коли був семикласником. І при цьому добряче сміявся з цієї фрази. А ще, найцікавіше, щиро повірив у це. І ось подібну історію описує стаття BBC.
Аргументи відомий інформаційний ресурс наводить солідні. Тож не повірити дуже складно. Тому я наведу справді цікаві речі, які говорять на користь версії про традицію спільного сну.
Отож автор статті подав думки таких науковців: Саші Гендлі – авторки праці «Сон у новітній історії Англії», Роджера Екірха та Лін Водлі.
В ході підготовки матеріалу, я відшукав інформацію про них. І справді, люди вони досить солідні. Саша Гендлі навіть стала членом Королівського наукового товариства. Лін Водлі, тим часом, має свою сторінку у Вікіпедії (Хоча зараз це складно назвати сильним аргументом).
То які ж факти про сон наводить стаття BBC?
За версією ресурсу до середини ХІХ століття спільний сон родини вважався нормальним. І це підтверджується світлиною ірландської сім’ї ХІХ століття. Причина цьому була очевидна – багато ірландців жили бідно. Опалювати будинок було дорого. Тож сон близько десятка людей в одному ліжку, допомагав зігрітися.
--
Сон ірландської родини у ХІХ столітті
У середні віки велетенські ліжка під балдахіном, за поданою інформацією, були такими масивними не просто так. Їх створювали для сну великої кількості людей. Балдахін же мав зберігати тепло. У таке ложе можна було покласти аж 10 чоловік. Була навіть легенда про велетенське ліжко в одному готелі. У ньому, побившись об заклад, переночувало 29 чоловік.
Цікавою була історія Британської королеви Єлизавети І. Вона, за ствердженням Саші Гендлі, жодного разу за життя не спала одна. Нічну компанію їй складали служниці. Це мало ускладнити спроби замаху на королеву, адже обрати в ліжку саме Єлизавету І було б непростим завданням.
Цікавим, наведеним в статті, джерелом є щоденники британського службовця XVII століття Семюеля Піпса. Він походив зі збіднілої дворянської родини. При цьому чоловікові вдалося вибитися в люди. Його записи про придворне життя Англії того періоду викликають справжню огиду. Він відверто описує те як пиячили під час коронаційного балу. Свій же досвід службовець описав так: «після бурхливого святкування я прокинувся у власному блювотинні, не пам’ятаючи нічого з того вечора».
Але в цих щоденниках чоловік ще й описав спільний сон незнайомців в одному ліжку. Це, звісно, виглядає досить цікаво. Проте, враховуючи особливості записів, які висвітлюють найпотворніші особливості тогочасного життя вищого світу, одразу ж проймаєшся сумнівами. Можливо такий сон у XVII століття був не повсякденням, а чимось непристойним?
Сон в одному ліжку мав навіть окремі правила етикету. Автор статті подав їх лише фрагментарно. Партнерам по ліжку не радили штурхати один одного та гучно спілкуватися. Ну, звісно ж, правила нерідко порушували.
Особливо цікавою була історія Бенжаміна Франкліна та Джона Адамса. Вони настільки не влаштували один одного в ліжку (не в тому контексті), що пересварилися. Тієї ночі, вони, швидше за все, так і не виспалися. Причиною сварки, хто б міг подумати, стало вікно. Вони ніяк не могли домовитися чи зачинити його, чи залишити відкритим.
Якими ж були переваги такого сну?
- Насправді засинати разом було досить цікавим явищем. Так як у середні віки та в новий час люди не мали численних розваг сучасної цивілізації, то основним було саме спілкування. Темрява в помешканнях наставала рано, адже електричних лампочок не існувало. Тому люди часто лягали спати дуже рано. До того ж у ліжку під балдахіном було явно тепліше, ніж посеред великої, холодної кімнати замку. Тож полежати в постілі, прикрившись балдахіном було кращим варіантом. Члени родини влягалися в постіль та вели теревені.
- Економія палива була ще однією прагматичною перевагою. Вигідніше було опалювати одну кімнату з велетенським ліжком, ніж кілька апартаментів. У бідних родинах проблема палива поставала більш гостро. Часто бідняки не мали можливості опалювати житло. Тому спільний сон був ще й способом не замерзнути вночі.
- Прагматичною перевагою була й економія місця в готелях. У середні віки і до ХІХ століття ходовим був кінний транспорт. Так як коні потребували частого відпочинку, мандрівники залежали від постоялих дворів, де готували та поїли чотирилапих перевізників. Часто приміщення трактирів були невеликими. Тому численним гостям десь потрібно було розміщуватися. Тому сон кількох незнайомців в одному ліжку економив простір. Проте це мало багато побічних ефектів. До прикладу можна було опинитися в одному ліжку з не дуже приємними людьми. Деякі мандрівники XVIII століття скаржилися на сусідів по ліжку, від яких неприємно тхнуло.
«…влягалися голими й без найменшого зніяковіння…» контраргументи
Проте не всі поділяють думки про те, що спати в одному ліжку з ким попало було звичним явищем колись. Одного разу на лекції у своєї викладачки з історії Середніх віків я запитав про це твердження. Вона рішуче заперечила що такий спосіб сну існував. Та й у ході підготовки матеріалу для своїх статей і відео на тематику середньовічного повсякдення я не знаходив чітких стверджень про те, що подібний спосіб сну був нормальним. Хоча автори у книгах, з якими я працював, могли й оминути увагою цей факт.
Життя середньовічного замку, про яке я робив окремий матеріал на своєму каналі (Переглянути можна за покликанням), не має акценту на цій «традиції». Ба більше, члени родини та гості розміщувалися в різних апартаментах. Тож, виходить, твердження про сон з гостями в одному ліжку, недолуге. Та й для того, аби потрапити на поверх господарів замку, гість мав бути дуже довіреною людиною. Тобто другом або родичем.
Ще варто відзначити той факт що у XVI-XVIII століттях в заможних родинах навіть подружні пари спали в окремих ліжках та навіть мали окремі апартаменти.
Важливий факт – у Версальському палаці король та королева мали не просто окремі кімнати, а цілі зони з кількох кімнат і залів.
Чи може спільний сон із незнайомцями бути схожим на правду?
Очевидно так. Проте твердження про те, що члени родини із гостями влягалися в одне ліжко голими, виглядає дуже дивно навіть для того часу. Заможні представники середньовічного суспільства мали сорочки для сну та навіть ковпаки. І це виглядало так, як на зображенні.
--
Так виглядав нічний ковпак
Та й варто було б подумати логічно, наскільки приємним було влягатися голим в незнайоме ліжко, яке кишіло клопами.
--
Приблизно так виглядало те саме ліжко
Середньовічне суспільство мало різні моделі поведінки та світосприйняття. Так, воно відрізнялося від сучасної ментальності. Проте для однієї верстви суспільства спати в одному ліжку було нормальним і необхідним, а для іншої – це було дивним. Крім того традиції та світогляд протягом такого довгого історичного періоду відрізнялися. Тому, вже не мій особистий погляд, історія середньовіччя зараз нами сприймається як дещо узагальнене явище. Тому, якщо б ми спробували припасувати англійську ментальність ХІІ століття до чеської чи руської, то картинка б вийшла явно необ’єктивною.
Чи справді спати з незнайомцями в одному ліжку було колись нормальним?