Від древнього грецького свята кохання, до популярної дати з численними традиціями в наш час. Колись світське свято набуло релігійного забарвлення, проте це не зробило його церковним. Православна церква ставить під сумнів його духовну складову, а католицька згадує видатного святого, який допомагав одружуватись солдатам, які кохали до нестями. Чому жорстокий імператор забороняв кохання? Як сумнівний святий міг проводити обряд вінчання тоді, коли його навіть не існувало? І до чого тут люди нетрадиційної сексуальної орієнтації? Давайте розбиратись!
Багато кому історія цього свята вже добре відома. Святий Валентин, що опинився серед списку мучеників, допомагав кохати, а його останній тюремний лист до дівчини, в якому він зізнавався у своїх почуттях, став символом сучасних валентинок. Звісно, зараз вони мають інакший вигляд, і даруються у формі сердечка з надрукованим заздалегіть вітанням.
Минуло вже багато років, а свято лишається надзвичайно популярним. Хтось в день 14 лютого розчаровується, проводячи його наодинці, комусь доводиться викручуватись і знаходити подарунки для своєї коханої, ну а хтось просто насолоджується своїми почуттями щодня.
Свято Панурга, що проходило в древній Греції на честь бога родючості мало не так багато спільних рис із сучасним днем усіх парочок. Лише в Римі, де пантеон богів виглядав інакше, день, що йшов слідом за 14, присвячували чомусь на кшталт кохання. Головною героїнею, якій намагалися догодити римляни цього дня була богиня Юнона. Вона відповідала за шлюб. Цього дня також згадували про її шалене кохання до бога Фавна, що займався питаннями родючості, стадами та лісами. Римляни в цей влаштовували церемоніальні жертвоприношення. Звісно ж вони були не людським. Для двох закоханих богів забивали цапів та кіз. З них здирали шкіру та робили батоги. Потім чоловіки, скидаючи з себе увесь одяг, ходили й били ними усіх зустрічних. І традицію сприймали настільки серйозно, що деякі жінки прагнули, аби їх відшмагали. Так, на їхню думку, вони могли розраховувати на порятунок від безпліддя та легкі пологи. Такі ігрища, звичайно, не мають нічого спільного із сучасними традиціями, але теж було цікаво б поспостерігати за цим.
Валентин – це ім’я звучить чи не в кожному абзаці. До чого тут релігія? Все дуже просто. Його за благі діяння канонізували, а люди вже допридумали красиву й драматичну легенду, аби створити щось справді унікальне й сакральне. Православна церква стверджує, що в ІІІ століття, коли жив святий нібито не існувало церемонії вінчання. Однак, не дивлячись на це, за поширеною інформацією, якою користуються всі, хто намагається пояснити походження свята кохання-зітхання, Валентин був італійським священником з міста Терні. Там він таємно вінчав солдатів, яким імператор Клавдій ІІ заборонив одружуватись. Свій наказ правитель пояснював тим, що кохання, родинні турботи ослаблюють воїнів та роблять їх вразливими й малоефективними. Він допоміг багатьом закоханим стати подружжям, попри заборону, і в цьому за легендою полягає його героїзм! Та за це він поплатився. Його заарештували, а потім стратили за антидержавницьку діяльність. Ось так боротьба за кохання може відбуватись не на життя, а на смерть. Попрощався з життям покровитель кохання 14 лютого приблизно в 269 році (Точну дату поки так і не встановили).
За однією з недолугих версій, Валентин, нібито, вінчав людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Офіційних підтверджень цьому ніде не існує, але народна легенда, цілком може підігрівати чиюсь хвору уяву.
За своєю суттю свято однозначно вважається світським. Так, звісно, тут фігурує святий, але традиції його відзначення аж ніяк не співпадають з релігійними. 14 лютого не можна порівняти із жодним великим християнським святом, підтекстом якого є саме церковне вшанування. Погодьтеся – календар має безліч днів, присвячених святим. Про більшість з них ми навіть ніколи й не здогадувались. Валентин, звісно, зовсім інша історія, адже саме його ще в ХIV століття офіційно обрали головним символом до Дня Закоханих. Вже у 1777 році свято почали відзначати у США. Ну а в ХІХ – ХХ століттях воно набуло не лише масового, а й комерційного характеру. Зайвий привід для дарування подарунків дає заробіток цілим індустріям. Серед уявного списку можна перелічити безліч, але найпопулярнішими є червоні, красиво розмальовані сердечка, що називаються валентинками. Щороку вони дають немаленький куш своїм творцям. Солодощі теж користуються популярністю серед закоханих. В деяких країнах вони є навіть основним символом свята. Нескладно уявити, з якими чеками виходять, зачаровані коханням, покупці. Не менше поживи мають і флористи, адже ще одним символом легендарного свята є червоні троянди!
Хто б що не казав, але День закоханих вже настільки прижився, що ми не уявляємо без нього свого життя. Коли вітаємо своїх коханих, насолоджуємось солодкими чарами почуттів, то стає абсолютно байдуже на якусь правильність чи неправильність його святкування. Нехай це солодко-романтично-сердечкове свято так і продовжує тішити кожного з нас!
День кохання-зітхання: від божевільних ігрищ до міфічної святості й незмінних традицій