Він працював по 20 годин на добу, але поплатився за це здоров’ям. З пересічного угорського робітника, який не знав англійської, він зумів стати найвідомішим медіамагнатом США. Як йому це вдалося? Читайте далі. 

Як правило, Джозефа Пулітцера знають як людину, на честь якої названа відома журналістська премія. Однак ім’я його вона носить не просто так. Він увійшов в історію не лише як відомий і талановитий журналіст, а і як американський мільйонер. Легендарний журналіст знайшов свою хвилю успіху тоді, коли близька до пересічного читача журналістика була величезною рідкістю. Коли він завершував на яхті своє життя, друкована преса вже буяла своїм цвітом аж до появи телебачення.

Почавши з молодого новобранця в армії США молодий угорський хлопчик Джозеф, опинився на далекому континенті. Не знаючи нічого, він прославився спершу на всю Америку, а потім про нього заговорив увесь світ. Секрети успіху, про які так впевнено говорять коучі, насправді не мають під собою ніяких таємниць. Найголовнішими для них є людські якості, які здатна випрацювати в собі кожна людина. І прикладом цього був  Джозеф Пулітцер, який потрапив до рубрики «Особистість в історії».

Перші кроки

У далекому 1847 році  у невеличкому угорському містечку Макко з’явився пересічний хлопчик. Тоді ще ніхто не знав, що з його прізвищем буде асоціюватися найпрестижніша журналістська премія. Його батько був діловитим євреєм. Він займався торгівлею зерна й мав з того непогані гроші. Незабаром родина переїжджає до Будапешта – угорської столиці. Там юний Джозеф здобуває чудову освіту. Недешеве навчання відкриває перед юнаком неабиякі перспективи. Як і кожний молодий чоловік, він намагається знайти себе в житті. Тоді юнак вирішує податися до армії. У середині ХІХ століття це було чудовим способом побудувати собі успішну кар’єру і провести старість поважним генералом десь у невеличкому сільському маєтку. Перші спроби піти шляхом військового зазнають повного фіаско. Молодий Пулітцер отримує відмову і від британської, і від французькою та навіть від австрійської армій. 

--
  Макко. Сучасний вигляд

Він не здається. Перша серйозна поразка його не зупиняє. Доля зі своїм почуттям гумору, перевертає життя Пулітцера з ніг на голову. Він, дізнавшись про початок громадянської війни в США, приходить до іноземного пункту набору рекрутів. Там його все-таки беруть до армії. На заваді не стають навіть погане здоров’я та слабка фізична форма. Так він спонтанно опиняється на незнайомому раніше континенті. Повоював він недовго. Приїхав Пулітцер на фронт у 1864, а звільнили його з армії 1865-го. На той час юнакові було всього лиш 18 років. 

Американські поневіряння

З армії він повернувся до Нью-Йорка. Життя тільки починалося. Нові можливості витали навколо, але хлопець мав неабияку перешкоду – він не знав англійської. Пулітцер добре вивчив німецьку на французьку, але в країні можливостей цього було недостатньо. Аби себе прогодувати, він влаштовується на будь-які малооплачувані підробітки. Миє посуд, вантажить ящики, прибирає вулиці, працює на заводі. Це був найважчий період в житті Джозефа. Про журналістику він тоді навіть не думав. Можливо досі був у пошуках себе. Але свій істинний шлях творця жовтої преси він знайшов у Сент Луїсі.

--
  Панорама сучасного Сент-Луїса

Це місто знаходиться у штаті Міссурі на Захід від Нью-Йорка. Туди йому порадили переїхати друзі. Вони сказали, що нібито там він зможе підтягнути своє знання англійської. Не довго думаючи, Пулітцер вирушає на зустріч  майбутньому. Друзі, які давали пораду, напевне й не припускали, що відправили маловідомого Джозефа на підкорення світового журналістського олімпу.

Журналістика у середині ХІХ століття знаходилася лише на етапі свого становлення. Новини ставали доступнішими, а газети популярнішими. Проте вони циркулювали переважно серед інтелектуальної авдиторії. Статті ще мали пройти трансформацію до сучасного стилю, легких і дотепних заголовків. Для того, аби піти у нову, досі незнайому сферу, Пулітцеру потрібно було добряче попрацювати. Він погано володів англійською. Основою ж журналістики є якісний і грамотний текст. Тож, приїхавши до Сент-Луїса, Джозеф нарешті взявся за самоосвіту.

У новому місті майбутній світоч жовтої преси теж береться за будь-яку роботу, аби вижити. Йому доводиться в усьому собі відмовляти. У вільний від роботи час, він іде до публічної бібліотеки. Там він щовечора вчиться заново. Добре опановує нову, малознайому для себе мову. Наполегливе навчання робить свою справу. Пулітцер вивчає англійську до такого рівня, що може сміливо писати грамотні речення.

У той час його працездатність вражала. Він міг працювати цілих 20 годин на добу. Припускаю, що це стало можливим завдяки неймовірній мотивації та цілеспрямованості. Юнак призвичаївся до нового міста дуже швидко. Він швидко робить перші кроки на зустріч журналістському майбутньому. Допомагає йому в цьому випадкова ситуація біля шахового столика… 

Пулітцер-журналіст

Одного разу Джозеф підходить до незнайомців, які грають у шахи. Це нагадує звичайну розмову. Проте спонтанна відповідь на дивне запитання дуже сподобалася одному з гравців. Той виявився редактором відомої місцевої газети Westliche Post. Після того випадку в Пулітцер отримав першу хорошу роботу. Та на цьому цілі амбітного молодого Пулітцера не закінчуються. Його не влаштовує рутинна робота репортера. Хоч йому й вдається писати відмінні статті, він прагне більшого. Тож незабаром береться за бізнес.

Пулітцер поступово відкладає гроші. За них він викуповує частину акцій газети. Ставши співвласником, він береться до реформ. Над ними він працює в шаленому ритмі. Створює якісь дивовижні новинки і вступає через це в конфлікт зі старими співвласниками. Пулітцер настільки дістав компаньйонів , що ті пропонують викупити частку за 30 тис. доларів. На той час це значний статок і в кілька разів вищий, ніж собівартість акцій Пулітцера. Джозеф погоджується на заманливу пропозицію і береться за нову справу.

Незабаром молодий журналіст придбав газету St. Louis Dispatch. Видання, яке не мало особливої популярності отримує величезну кількість читачів. Прорив, який здійснив для того часу Пулітцер був у способі викладення новин. Для багатьох були шоком статті, які розповідали про корупційні схеми політиків або ж розкривали подробиці публічних скандалів. Тут могла з’явитися на першій шпальті місцева співачка, яку побачили п’яною в публічному місці чи зустріч з коханкою якогось тіньового боса. Читачі, маючи нагоду, просунути свого носа в чиїсь справи одразу кинулися розбирати газету. Так народжувалася «жовта преса».

Вже наприкінці 70-х років Пулітцер поглинув ще одну місцеву газету St. Louis Post. Його об’єднана газета стала називатися St. Louis Post-Dispatch. Роботи в нього ставало ще більше. 20 годин журналістської та редакторської роботи на добу й лише 4 години сну. Нові статті, які виходили регулярно дарували не лише шалену популярність, а й вплив.

--
  Такий вигляд мала St.Louis Post-Dispatch у 1912 році.

Мало хто знає, що завдяки Пулітцеру у США з’явилася Статуя Свободи. Спершу американський уряд відмовився фінансувати встановлення нового величезного монументу, але газетна кампанія, розгорнута Пулітцером змусила американських урядовців таки погодитися на встановлення статуї. Найцікавіше – сам Джозеф ніколи не бачив статуї до моменту її встановлення. Але він продемонстрував усю силу популярної журналістики кінця ХІХ століття.

За тогочасними естетичними стандартами статуя, яка протягом ХХ століття зустрічала мігрантів, вважалася потворною. На французькому складі вона встигла ще й поіржавіти. Проте, її таки переправили через океан. 1886 року легендарний монумент встановили. Президент США особисто відвідав церемонію відкриття, аби не втратити рейтинги.

Шалений ритм забирав чимало сил. І вже до сорока років, Пулітцер мав кепське здоров’я. Аби підлікуватися, він вирішує разом з дружиною відправитися до Європи. Дорогою він зупиняється в Нью-Йорку і перериває свою подорож. У місті медіамагнат дізнається, що газета, яка на межі банкрутства, виставлена на продаж. Він одразу ж домовляється про ціну, яка сягала кількасот тисяч доларів.

--
  Один з випусків New York World

Ризик виявився виправданим. Вже у найближчі місяці New York World стає шалено популярною. Новаторський журналістський стиль робить з неї найвідомішу газету в міста. Її  вважають однією з перших класичних представниць жовтої преси.

Останні дні і світова премія

Вже незабаром медіамагнат зрозумів, що даремно знехтував своїм здоров’ям заради нью-йоркської газети. Тому, аби поновити здоров’я він іде на пенсію.  Решту свого життя медіамагнат проводить за спробами поновити втрачені сили. Довгий час живе на власній яхті й більше не повертається до журналістики. Так у 1911 році, за рік до катастрофи на Титаніку, він помирає. Це стається на тій самій яхті, яка стояла у бухті Чарльстона.

Напередодні смерті Пулітцер заповідає 2 мільйони доларів Колумбійському університету. Там на його гроші витрачають на створення Вищої школи журналістики, а решту передають на міжнародну журналістську премію, яка названа на честь Пулітцера. Перша номінація на неї відбулася у 1917 році.

--
  Такий вигляд має нагорода Пулітцерівської премії

Найголовнішим гаслом журналіста був вислів: «Ніколи не друкуй у газеті того, що не може зрозуміти твоя служниця». І йому, справді це вдалося, адже створений ним стиль досі використовують навіть найбільш авторитетні видання.