В усі часи початок року вважався особливим періодом. Люди підраховували свій час, планували, вірили в краще. Так перші відомі згадки про святкування початку нового року з’явилися в Месопотамії. Це було місце появи однієї з перших відомих цивілізацій в історії. Зими в тамтешніх кліматичних умовах не було. Тому святкування в стародавніх месопотамців аж ніяк не асоціювалося з ялинкою та прикрасами. Натомість початок нових справ, побудова величних задумів були для них головною традицією початку року.
Якщо відійти трішки далі від месопотамців та поглянути на традиційні особливості інших цивілізацій, то побачимо, що протягом більшої частини історії саме весна вважалася періодом, з якого розпочинався новий рік.
Бувало, що про початок нового року дату початку нового року пересічні обивателі нічого не знали. Про цей момент сповіщали жерці, які відштовхувалися від природних чи астрономічних явищ. Така історія була в стародавньому Єгипті. Тоді початок року визначався з моменту розливу Нілу, Ця річка годувала всю величезну цивілізацію. Тому вважалася такою особливою. День розливу прогнозували жерці. Напередодні такого особливого дійства храми ретельно готувалися, заготовляючи тваринок для жертвоприношення та ароматичні олії. В момент, коли річка повинна була розлитися, на береги виходили процесії, які прославляли богів та приносили їм дари. Існувала традиція кидати до річки папірус з переліком усіх принесених дарів. Проте нового року в єгиптян могло і не бути. В часи, коли річка Ніл не розливалася, приходили тяжкі й смутні часи, адже все сільське господарство в країні повністю залежало від цього.
Стародавня Греція мала свої традиції відзначення настання нового року. Починався він у день літнього сонцестояння. Припускають, що пов’язано це було з початком традиційних Олімпійських ігор. Їхній старт припадав трохи пізніше початку року. Звісно, Греція не була єдиною країною. Кожне місто мало свою державність. Тому традиції, в залежності від полісу, могли варіюватися. Так, до прикладу, в Афінах могли надавати перевагу одним обрядам, а в Спарті зовсім іншим. Бурхливі святкування не характеризували початок року греків. Так само, як і в інших стародавніх цивілізацій тут було традиційним починати нові справи в перший день року. Особливу традицію мали лише чиновники. Ті, хто складав повноваження мав принести жертву в останній день року. Відомо, що грецька обрядовість була тісно пов’язана із фазами місяця, те ж саме стосувалося й зміни року. З ним прощалися, коли відходив старий місяць. За сучасним календарем свято Нового року в греків припадало на 22 червня. І, звісно ж, нічого спільного із сучасними традиціями святкування Нового року цей день не мав.
Стародавній Рим подарував нам традицію святкувати початок року 1 січня. Довгий час пересічні римляни теж не знали конкретного дня початку року. Про це оголошували жерці, які спостерігали за астрономічними явищами. Навіть початок нового місяця оголошували глашатаї. Це був момент плати за борговими зобов’язаннями, які називалися латинською calendae. Тому й виникла назва «календар», якою ми користуємося в повсякденні. Римський рік, до появи юліанського календаря, тривав всього лиш 10 місяців, які складали 304 дні.
У 46 році до н.е. з’явився найбільш досконалий календар, яким користувалися аж до XVI століття. Тоді за наказом Юлія Цезаря астроном Созіген (який до речі був греком) повністю розробив нову систему літочислення. А головним мотивом для запровадження, за словами самого Цезаря, була необхідність знати дати перемог римської армії.
Більшість традицій святкування початку Нового року в Римі стали основою для сучасних європейських звичаїв. Їхня частинка прийшла і до України. До прикладу звичай дарувати подарунки, який був звичний серед римлян, зараз вважається незмінним атрибутом зимових свят. До того ж 1 січня римлянами було обрано недаремно, адже цей час завжди присвячували прославленню бога Януса, який символізував у пантеоні нові починання та відкриття всіх входів та виходів. Він був таким собі уявним провідником у нові звершення. До речі, ця ж сама символіка римського свята живе і в наших передноворічних очікуваннях.
Новорічне застілля теж було традицією римлян. Господарі збиралися за святковими наїдками разом з рабами та обмінювалися при цьому подарунками. Вони приносили жертви Янусу для того, щоб отримати його покровительство у нових починаннях. Також в цей день існувала благородна традиція відпускати рабів. Тому день Нового року, напевне, був дуже бажаним періодом для невільників. Найбільш відомим був епізод коли Юлій Цезар відпустив свого раба після оригінального побажання: «прожити у новому році більше, ніж у старому».
Після поширення християнства у Європі, як головної релігії, день святкування Нового року й традиції пов’язані з ним, змінилися. Церковники вирішили за доречніше святкувати початок року на початку весни – у березні. Проте згодом Західна цивілізація знову повернулася до святкування початку року 1 січня.
Традиції святкування новоріччя на українських землях відомі ще з часів Київської Русі. Про особливості давньоруської обрядовості цього свята зберіглося мало джерел. Проте відомо, що починався рік тоді всередині-наприкінці березня. Язичницький, а згодом християнський культ містив у собі численні традиції, пов’язані з новими починаннями. Цей період символізував загибель зими та старого року і переродження природи та світу. Як і зараз, тоді це свято сприймали, як найбільш особливий момент переходу між роками.
З прийняттям християнства Київська Русь перейняла у Візантії Юліанський календар. За ним початок року припадав на 1 березня. Традиції зустрічі нового року та проводжання старого трансформувалися. Вони були пов’язані з релігійним днем преподобної мучениці Євдокії. Цей день просто охрестили Явдохою, та зміксували його з попередніми язичницькими звичаями.
Вірування стародавньої Русі були тісно пов’язані із сільським господарством. Від того й фігурування у відомій щедрівці епізоду з «ластівочкою», адже цей момент був невід’ємним атрибутом весняного періоду. До того ж, в цей час вважали за найкраще обрядово готувати землю до нового врожаю.
Згодом східне християнство знову переосмислило дату початку року і перенесло його на вересень. Тож Новий рік відзначали навіть восени. Пояснили церковники це важливим моментом в життєвій історії Христа. Буцімто саме в цей час він почав свою проповідницьку діяльність. З часом традиції обросли нову дату. Цей період був часом закінчення більшості польових робіт. Також в осінній Новий рік відбувалося постриження хлопчиків та саджання їх у сідло. Це був такий традиційний процес переходу у новий життєвий період, який називався ініціацією.
Протягом XV-XVII століття святкування Нового року на українських землях ставало ближчим до загальноєвропейського. У Великому князівстві Литовському, до якого увійшли українські землі та в Польщі традиція святкувати Новий рік була пов’язана з 1 січням. Ще одна зміна в новорічних традиціях на українських землях відбулася у 1700 році. Тоді вони входили до складу новоствореної російської імперії. Петро І, який нібито «відкрив вікно до Європи» для диких і неосвічених росіян, впровадив обов’язкові новорічні атрибути. Серед них була і ялинка, яку він наказав прикрасити в кожному заможному дворі, зустрічаючи початок 1700 року. Для українських новорічних традицій хвойна красуня була дуже невластивим атрибутом. Замість неї ставили Дідуха – святкового персонажа, зв’язаного із соломи. Його, потім спалювали. Хвоя ж вважался траурним атрибутом. Але, як це вже відбувалося багато разів, пересічні обивателі звикли до нових традицій. Заможні родини протягом XVIII-XIX століття влаштовували своїм дітлахам святкування навколо ялинки. Селяни ж почали ставити новорічне дерево у своєму будинку аж у ХХ столітті – в часи радянщини.
Проте зі святкуванням ялинкового нового року теж було не все так гладко, адже до переходу ПЦУ на григоріанський релігійний календар існував парадокс двох Нових років. Річ у тім, що коли Петро І «пробивав примарне вікно до Європи», у відсталій імперії аж до 1918 року існував Юліанський календар, запроваджений ще 46 року до нашої ери. У той час як увесь цивілізований світ святкував логічне настання Різдва перед Новим роком, у нашій традиції воно залишалося 7 січня.
Цікаві традиції та ексклюзивні два Нових роки – цікава фішка української святкової обрядовості. Про те, як з’явився радянський новий рік, я обов’язково напишу у наступній статті.
Як 1 січня стало Новим роком?