Індія зараз часто з’являється в новинних заголовках українських медіа як та держава, що підтримує Росію та купує в неї нафту. Та її історія набагато унікальніша, ніж теперішні “злодіяння”. Це та країна, яка змогла стати незалежною завдяки ненасильницькому спротиву. Саме звідти бере свій початок одна з основних концепцій пацифістів - опір без застосування будь-якого насильства.
Певне ви здогадуєтесь, про кого піде мова. І це буде Махатма Ганді. Унікальний чоловік, що пройшов шлях від обожнювання англійців, до жорсткого опору їхній колоніальній владі. Та не лише його ідеями обмежувалася революція в Індії , а ще й численними соратниками, що сформували Індійський Національний конгрес.
Зрештою, після численних акцій ненасильницького опору, протестів, під час яких зупинялися цілі міста, британці таки змушені були піти на надання суверенного статусу одній з найбільших своїх колоній.
Обурення людей, котрі зазнавали гніту й приниження з боку колонізаторів , вилилося в масові акції протесту, які супроводжувалися зупинкою всіх підприємств, масовими голодуваннями та маршами, що привертали увагу людей. З одного боку - Ганді був юристом, який прагнув правовим шляхом здобути свободу, а з іншого - людиною, переконаною в тому, що лише відсутність насильства покаже світові унікальний досвід Індії та започаткує концепцію мирного вирішення конфліктів. Як гадалося, так і сталося. Далі я розповім вам, як же розгорнулася найбільш унікальна боротьба за незалежність в Індії.
Як Велика Британія поневолила Індію?
У далекому XVIII столітті англійці опанували повністю півострів Індостан - це та частинка світу, де знаходяться сучасна Індія та Пакистан. Таким чином ці землі перетворилися на повноцінні колоніальні володіння британців.
У той час морська держава досягла піку своєї могутності, адже значний відсоток багатств заморських земель осідав у Лондоні.
Не варто жодним чином романтизувати англійське володіння Індією та багатьма іншими землями тих народів, які з різних причин відставали в технологічному розвитку. Тому що викачування природних ресурсів, таких як: корисні копалини, екзотичні аграрні культури відбувалося за рахунок нещадної експлуатації місцевих мешканців.
Для того, аби з якнайменшими втратами досягти бажаного в Індії, англійці допомогли вигідним для себе представникам індійської знаті посісти ключові пости та взяти під контроль землі. З одного боку - місцеві володарі, що підкорилися британцям, отримували комфортне, заможне життя й захист, натомість Лондон брав все, що йому було потрібне.
--
Картина, на якій відображено особливості експансії англійців в Індії
Індія, як і решта земель, що належали британцям, попри промислову революцію не розвивалася. Тому що метрополії було зовсім невигідно там розміщувати високотехнологічні промислові підприємства, оскільки це потребувало і великих вкладень фінансів, і підготовки місцевих робітників. Тим часом із колоній вивозилася вся сировина, яка в ХІХ столітті потрібна була для промислового виробництва. Станом на першу його половину більшість промислових гігантів розміщувалося саме на Британських островах. Тому не даремно Англію тоді прозвали майстернею світу.
Видобуваючи величезні обсяги сировини, колоніальна адміністрація не вважала за потрібне вкладати гроші в інфраструктуру. Тому добробут зі збільшенням прибутків аж ніяк не зростав. У той час як світ переживав численні новації, застосування в побуті нових винаходів, Індія разом з іншими далекими колоніями залишалася відсталим сировинним придатком.
Та не варто недооцінювати цю цивілізацію. Тому що попри альтернативний шлях розвитку, вона також досягла своїх культурних висот, які потім перетворилися на основу нової ідеології формування держави. І саме релігійні вірування й філософські погляди індійців заклали фундамент формування ідей, які потім поширить Махатма Ґанді.
Хоч Індія й була далекою, відсталою колонією, світ навколо змінювався. Це не могло не вплинути й на неї. Тому що Індостан не був якимось далеким островом. Півострів мав тісні зв’язки з рештою світу, що й допомогло новим поглядам, ідеологіям, технологіям проникати туди. До того ж наприкінці ХІХ століття ця країна стала вабити до себе все більше й більше західних туристів, котрі привозили разом із численними саквояжами й нові книги, періодичні видання і стиль, що помаленьку починали копіювати в Індії.
При цьому ще одним джерелом надходження нових ідей стали місцеві, котрі їхали навчатися до Західноєвропейських університетів. Оскільки освіта, здобута там вважалася модною, чимало молодих людей прагнуло її здобувати. Повертаючись, ці люди ставали професійними лікарями, юристами та навіть колоніальними чиновниками. Особливо помітно така тенденція розгорталася з початком ХХ століття.
Махатма Ґанді - англійський денді з Індії
Змалечку цей чоловік отримував суворе релігійне виховання. Тому що його матір дотримувалася всіх місцевих релігійних приписів. Ідеї індійської традиційної філософії вона передавала синові, котрий вже у підлітковому віці їх відкинув. Цьому допомогло спостереження за англійцями, котрі відрізнялися релігійними поглядами, харчовими звичками. Молодому хлопцю здавалося, що саме завдяки своїм ідеальним звичаям, поглядам та м’ясу в раціоні вони здатні володіти всім світом. Тому поступово Ґанді стає повторювати за ними. Він відкидає традиційний індійський одяг і натомість одягає костюм-трійку, бере до рук тростину, кладе до кишені годинник - і вирушає до Лондона.
--
Махатма Ганді в молодому віці
Там, маючи вперте бажання вибитися в люди, він студіює юриспруденцію. Після років навчання молодий юнак стає юристом. Рівень його життя стає мрією навіть для багатьох пересічних жителів туманного Альбіону.
Далі юнак йде працювати до торгівельної компанії, засновником і власником якої був мусульманин. Старанна робота робить його все помітнішим. Він отримує кар’єрне зростання. Його гаманець стає товстішим, але навіть він не рятує від расової дискримінації.
Живучи й працюючи в британських колоніях Африки, він зустрічається з апартеїдом. Це було явище розподілу між білими та “кольоровими” людьми. Ті, хто різнився своїм кольором шкіри не міг претендувати навіть на місце у ресторані. Одного разу, коли Ґанді прямує у справах вагоном першого класу, його просто викидають дорогою, попри те, що він чесно придбав і пред’явив квиток.
Так, звісно, Ґанді не був чорношкірим, але його колір відрізнявся від відтінку шкіри європейців. Тож спостерігаючи за расовою нерівністю, дискримінацією та невиправданими приниженнями людей, котрі всього лише мали інший колір шкіри чи походження, Ґанді розуміє, що культура Західного світу досить деструктивна.
Тому повертаючись в Індію, він починає активну політичну діяльність. Так його доля поєднує з Індійським Національним конгресом.
Індійський Національний конгрес
--
Світлина з першої зустрічі Індійського Національного конгресу у 1885 році
Доки триває зростання і становлення Ґанді, багато представників місцевої інтелігенції в Індії поширює ідею досягнення права свого народу на власну державу, законним шляхом. Тож у 1885 році в місті Мумбаї розгортається перший масштабний з’їзд Індійського Національного конгресу. Саме він перетвориться на рушійну силу в боротьбі за індійську свободу.
На початку - це була переважно політична партія заможної індійської еліти, котра мала іноземну освіту та володіла маєтностями. Спершу вони намагалися завдяки своїм зв’язкам порозумітися з британською колоніальною елітою. Першим завданням вони ставили собі досягти розширення прав на самоуправління місцевого населення. І станом на початок ХХ століття це частково вдалося реалізувати. Приміром в роки І світової війни місцеве населення отримало право посідати другорядні посади при міністерствах в Індії, а також пропонувати свої проєкти для вирішення певних питань.
Переломним став момент, який відбувся у 1919 році. Тоді розгорнулася мирна акція протесту. У відповідь колоніальна адміністрація організувала збройну розправу. Це сколихнуло суспільство і спонукало до масової акції непокори. Її організував Махатма Ґанді, котрий закликав до мирного опору. Він полягав у відмові від англійських товарів та співпраці з британськими установами. Тим часом робітники, що працювали на підприємствах англійців припинили свою роботу. Акція набула масового характеру. Не допоміг навіть арешт Махатма Ґанді та інших лідерів Індійського Національного конгресу.
--
Соляний похід - одна з акцій протесту проти колоніального гніту британців в Індії
Після першого збурення місцеве населення Індії почало ще сильніше вимагати прав від британців. У міжвоєнний період стали лунати вимоги про надання Індії статусу домініону, як це, приміром, вже відбулося на той час з Канадою. Та англійці не поспішали йти на поступки.
Класичні методи боротьби через масові репресії та ув’язнення політичних активістів не працювали. Тому що на їх підтримку масово виступало населення Індії шляхом організації мирних ненасильницьких акцій непокори. Це одразу ж било по економіці та змушувало колоніальну адміністрацію знову й знову відпускати Ґанді та лідерів ІНК з в’язниці.
Нове загострення стосунків між Великої Британією та Індійським Національним Конгресом відбулося під час Другої Світової війни. Щоб заспокоїти масове обурення та привернути на свій бік місцеве населення, колоніальна адміністрація, з Лондона передала обіцянку після війни надати Індії статус домініону. Звісно, що по закінченню світового протистояння в Лондоні благополучно забули про власні обіцянки. Тим часом Індійський національний конгрес продовжував вимагати надання національних прав. Тільки в другій половині 1940-х почали включати ще й незалежність. Це знову й знову виливалося в нові масові акції непокори, що супроводжувалися голодуванням. Тоді ж у 1946 році уряд метрополії таки погодився на скликання парламенту в Індії та надання права самостійно формувати уряд. Скликаний національний конгрес розробив та ухвалив нову конституцію, яка проголошувала від 1947 року Індію незалежною державою, а ІНК ще довгий час тримав більшість місць у парламенті.
Та заклали британці й бомбу уповільненої дії - нерівноцінний розподіл окремих провінцій між Індією та Пакистаном. Це стало проблемою на довгі роки та навіть зараз час від часу викликає регулярні збройні конфлікти між обома країнами.
З одного боку - досвід Індії продемонстрував життєздатність концепції ненасильницького опору, а з іншого - показав, що навіть він не здатний вирішити всі проблеми. Тому що складні стосунки між мусульманами та іншим мешканцями півострова Індостан час від час провокують збройні конфлікти.
Як Індія виборола незалежність без жодного пострілу?