Прагнення відновити колись велику Римську імперію, отримати статус імператора та величезний авторитет в тогочасному світі – лише кілька мотивів, через які утворилась величезна середньовічна держава. Вона проіснувала аж до 1806 року, залишаючись реінкарнацією колись могутнього Риму. Оттон І, що коронувався як римський імператор викликав неабиякий острах та презирство у візантійській правлячій родині. Із самого початку утворення величезної держави було закладено те, що остаточно зруйнувало її. Незабаром влада імператора стала формальною, а місцеві князі отримали таку свободу, що навіть карбували власну грошову одиницю. Що нам відомо про найбільшу державу класичного середньовіччя? Як вона розвалилася, залишаючись цілісною? Хто та що забрало її могутність? Які перепони завадили Оттону І відродити велич Римської імперії Цезаря, Октавіана Августа та Константина? Давайте дізнаватись!
Зараз вам відкрию факт з яким зазвичай знайомляться семикласники на Всесвітній історії: Священна Римська імперія – була ключовим гравцем на політичній арені Європи в Середньовіччі. Вона кілька разів трансформовувала свою назву. Спершу назвалась як просто «Римська імперія», потім у ХІІ століття її офіційно охрестили «Священною Римською імперією», а з XV століття вона відома як «Священна Римська імперія німецької нації». Якщо дивитись оглядово, то тут усе максимально швидко та просто. Однак, погодьтеся – створити насправді таку величезну імперію навіть в ті далекі часи було дуже непросто.
--
Портрет Людовика IV Дитяти
Шлях до величі розпочався ще з початку Х століття. Тоді помер останній представник династії Каролінгів Людовік IV Дитя – правнук легендарного Карла Великого. Правив він 11 років і помер у 18 річному віці. Хлопчик був фізично слабким та хворобливим. Влади звісно, він тримати не зміг, тому в країні розпочався безлад. Архієпископи Майнца та Констанца, фактично, взяли владу у свої руки. Саме в той час церква отримала величезний вплив на світську політику. Протягом життя Людовик не зміг одружитися й народити спадкоємців. Після його смерті на Східнофранкське королівство почав претендувати король Західних Франків (Сучасна Франція), що був представником правлячої династії Каролінгів. Сильна німецька знать не збиралась терпіти чужоземця, тому було обрано королем одного з представників місцевої знаті – Конрада. Той був герцогом Франконії. Правління нового короля не відзначилось особливими успіхами. Намагання підкорити собі свавільну знать завершилось поразкою, а його невміння ладнати з наближеними перетворило тих у запеклих ворогів. Влада Конрада опинилась під загрозою, коли він зазнав поразки від Саксонського герцога Генріха. З переможцем довелось домовлятись. Результати цих домовленостей були не на користь короля. Монарху довелось змиритись, що Генріх буде правити так як йому захочеться в своєму Герцогстві й зберігатиме Де-юре цілковито незалежну внутрішню політику. Тоді Генріх напевне не знав, що йому випаде стати на чолі королівства після смерті франконського герцога. Це були перші, малопомітні кроки на шляху до імперії. Хоч Конрад і не досяг значних успіхів у боротьбі з угорцями, що постійно тероризували землі Західних Франків, йому вдалось відкрити дорогу для нової династії, що створить величну імперію.
--
Портрет Конрада І
Генріх Саксонський прийшов до влади у 918 році. Шлях до неї йому не давався просто. Протягом кількох років йому доводилось боротись з противниками. Існують відомості, що сам Конрад, визнаючи силу герцога Саксонії, наказує після своєї смерті передати йому корону. І тут сталася історія, яка й дасть йому прізвисько. Коли до Генріха Саксонського приїжджають гінці, той розважається на соколиному полюванні. Це було звичною світською розвагою в той час. Послання про передачу влади йому вручили прямо там. За що його й прозвали Птахоловом. Як і належить він коронувався. Сталося це у 919 році. Однак під час церемонії він зробив вирішальний жест -відмовився від обряду помазання. Цим король хотів підкреслити, що немає нічого спільного із церквою та не залежить від Архієпископів, на відміну від Конрада та Людовика. Та це лише одне з припущень. Птахолов Німеччину імперією так і не зробив. За свого життя йому так і не пощастило одягнути на себе імператорську корону, яку колись носив Карл Великий.
--
Генріху підносять корону. Картина Германа Фогеля. Створений 1900 року
--
Портрет Генріха І Птахолова
За час свого правління колишньому саксонському герцогу вдалось зміцнити державу. На початку йому довелось боротися з королем-двійником, якого проголосила знать, котра виступала проти нового правителя. Той був герцогом Баварії і звали його Арнульф, прізвисько йому дали Злий. Птахолову вдалось його розгромити. Коли непростими зусиллями Генріх підкорив північних бунтівних герцогів, то перейшов до зовнішньої політики. На східних кордонах продовжували загрожувати угорці, що встигли вже здійснити не один руйнівний набіг на землі королівства. Після сварок Конрада із Західнофранкським (Сучасна Франція) королем Генріху довелось врегульовувати і земельні, і особисті суперечності. Спроба Птахолова повернути Лотарингію, підтримавши бунтівного герцога, не завершились успіхом. Тому потрібно було домовлятись. Генріх це зробив неперевершено! Результатом перемовин стало помилування бунтівного герцога, який втік до Німеччини та ще й призначення його на чолі Лотарингії з поверненням титулу. Було й врегульовано питання з Ельзасом. Його намагався відвоювати Конрад, але, як ви вже встигли зрозуміти, невдало. Тому, влаштувавши романтичну зустріч прямо в човні посеред озера, два королі поділили регіон та визнали владу один одного. З цього моменту починаються конструктивні дипломатичні стосунки між двома королівствами.
Своєму синові Генріх, що запам’ятався як ловець птахів, передав більш менш стабільну державу, яка процвітала. Наступника звали Оттон І. Тоді батько ще не здогадувався, що той увійде в історію королівства як перший імператор. Спадщина Генріха справді була вагомою. Королівство, яке розривали чвари, бунти, міжусобиці та зовнішні вороги, нарешті отримало спокій і порядок. Батько подолав найскладніші перешкоди на шляху до імперії. Оттон, прийшовши до влади, лише примножив ці досягнення й привів успішне королівство до рівня найбільшої та найвпливовішої держави Європи.
--
Портрет Оттона І
Правління Оттона, який, можливо, був названий на честь свого дідуся, було не менш великим. Батько виховав собі гідну зміну. Оттон І, коронувавшись, взявся втихомирювати зовнішніх ворогів та поширювати свій вплив. Першою і найважливішою ціллю були бунтівні угорці та неспокійні полабські племена слов’ян, які стали на біг ворогів. Ті справді були сильними. Оттон же, розсудливо та з обережністю готувався. Спершу йому довелось укласти мир, який обійшовся йому регулярною даниною на користь дикунів. Та вже незабаром, зміцнившись, він розбив їх повністю й ті втекли. Спровокував переможну війну один випадок: посланці угорців, як завжди, з’явилися до королівського двору за даниною. Однак, замість золота й коштовностей отримали відрізані, закривавлені собачі голови. Угорці, як і очікувалось, зреагували на провокацію, про що потім пошкодували.
Наступною ціллю Оттона став Апеннінський півострів. Території Лангобардського королівства були в центрі міжусобиць. Влада римських пап була слабкою. Сеньйори, яким вони роздавали землі в обмін на підтримку, почали й самі брати в свої руки святий престол. За рахунок цього папами ставали не зовсім таки й святі люди. Ба більше, їх ніщо не пов’язувало з церквою, адже вони не були представниками духовенства. Папа Іоан XII опинився в скрутному становищі. Не маючи жодного захисту й підтримки, понтифік звернувся до Оттона І, що мав сильну владу.
--
Портрет Папи Іоана ХІІ
Перший похід короля Східних Франків до Італії завершився невдало. Однак він звільнив спадкоємицю королівського престолу лангобардів Адельгейду. Вона була донькою покійного Лотаря – італійського монарха. Нещасна пообіцяла вийти заміж за того, хто її визволить. І, як ви встигли здогадатись, тим лицарем на білому коні виявився Оттон. Звільнивши красуню, він одружився на ній. Про їхнє родинне життя мало що відомо, але шлюб офіційно дав королю право на лангобардський престол та подарував йому спадкоємця. Залишалось лише втихомирити бунтівних феодалів. За покликом понтифіка він це зробив, за що отримав від Іоана ХІІ нечувану милість. Як вдячність, Папа подарував Оттону І імператорську корону. Відтепер з 962 року він офіційно йменували імператором, а Східнофранкське королівство стало Священною Римською імперією, яка проіснує аж до початку ХІХ століття.
Після коронації на імператорський престол за прикладом Карла Великого Оттон отримав нові проблеми. Відтепер, злякавшись могутності молодої імперії, правителі інших країн стали остерігатись дипломатичних стосунків з нею. Найпершою була Візантія. Василевс не на жарт злякався нового претендента на легендарну Римську імперію. Це призвело навіть до військового протистояння. Лише зміна династій у Константинополі допомогла відновити дипломатичні відносини між обома державами. Сталось це за умови, що новоутворена імперія не буде претендувати на візантійські землі, що знаходились в Італії.
Розпочавшись з міжусобиць, зміни династій, шлях до імперії був тернистим та наповненим різними цікавими моментами. Її зміцненню та становленню допомогли два правителі – батько й син Генріх І Птахолов і Оттон І. Він же і першим одягнув імператорську корону. Проте ще тоді, коли відбувалась урочиста коронація, були закладені основи для її розпаду. Проблема з бунтівними герцогствами згодом переросла у справжню катастрофу. З часом місцеві феодали ставали королями й переймали на себе всю владу. З кожним століттям роздробленість лише поглиблювалась, що й стало причиною остаточного розпаду Німеччини на невеличкі князівства. Лише після приходу до влади О. фон Бісмарка розпочалось об’єднання маленьких князівств у єдине ціле.
Як народжувалась Священна Римська імперія?