980-ті роки. Радянський союз, який Рональд Рейган назвав «імперією зла» тріщить по швах. Величезна держава, яка трималась завдяки насильству, примусу, репресіям та, звісно ж, пропаганді, політикою гласності підписує собі смертний вирок. Громадяни, а точніше – раби, величезної країни продовжували спати у непробудному сні, де вигукують гучні гасла й пишуть обнадійливі лозунги, читають численні й беззмістовні лекції про комунізм, на які ніхто не мав бажання приходити. Початок «гласності» в той час ніхто навіть не сприйняв серйозно, а місцеві номенклатурні кадри продовжували жити у світі тих далеких від світової реальності ілюзій. Свобода стала для СРСР іспитом, який він цілковито провалив, а Україні вона дала шанс на незалежність. Тож спробуймо дізнатись, які насправді були цілі в тих, хто проголошував шокуючі гасла? Чи справді лише пусті полички в магазинах розвалили імперію зла? Як, врешті, провальна спроба реформ, подарувала Україні унікальний шанс? Тут ви не прочитаєте про тяжку буденність, обжирання номенклатури та її купання в золоті й про талони й черги. Ми поглянемо на політичний бік цієї історії, спробуємо зрозуміти, як безглузда політика вперше стала корисною для української справи?
Радянський союз, здавалось, жив у якомусь вигаданому світі. Щодня обивателі чули якісь нереалістичні лозунги та гасла, а паралельно, у невідомій нікому реальності відбувались жорстокі репресії проти квіту української нації. Пересічний працівник заводу, селянин або приміром лікар, вчитель навіть не задумувались над тим, якою тяжкою та страшною є ситуація навколо. Тим часом у вищих ешелонах совецької влади відбувались неабиякі баталії. Після смерті Брежнєва, який вже в останні дні страждав на старечу недоумкуватість, у кремлі розгорталась боротьба за найголовніше імперське крісло. Тим же часом у Києві все було спокійнісінько. Ніякі зміни, що тривали в москві навіть не долинали до нього. Зазвичай місцеві чиновники робили вигляд, що нібито щиро підтримують нові ініціативи, насправді все залишалось по старому. Так тривав період, який називають «застоєм». Люди, які застали ті часи про нього добре пам’ятають. Як не дивно, саме 70-ті роки були для пересічного обивателя найкращим та найстабільнішим часом.
--
Київ 70-х років
1985 року у вищих владних вертикалях знову відбулися зміни. На цей раз, як противага геронтократам, на вище імперське крісло сів Михайло Горбачов. Його розуміння катастрофічного становища величезної радянської імперії стає початком нової політики. Після застою стартувала так звана «перебудова». Що ж в цей час відбувалося в Україні? Тут все знову залишається по-старому. Оголошені стримані свободи не працювали, а Щербицький лише для вигляду показував, що нібито щось змінюється. Прикладом було рішення про регулярне переведення партійних кадрів на інші посади. Здавалося б, що це давало початок оновленню застарілої політичної системи. Однак вся вертикаль залишалась незмінною, номенклатурні діячі всього лиш почергово переміщувались між різними кріслами та регіонами.
Перші етапи перебудови у політичному житті не були такими вже й відчутними. Більшість рішень мали половинчастий характер. Вони мали на меті оздоровити економіку, яка вже давно не працювала належним чином. Були розпочаті спроби модернізації технічної бази виробництва, а також намагання дати більшу свободу державним підприємствам у виготовленні й реалізації продукції. Так державні замовлення на підприємствах не мали перевищувати 80%.
Протистояння між консервативними та прогресивними силами всередині кремля відображались на житті держави. Приміром, висувається версія, що антиалкогольна кампанія була ідеєю не самого Горбачова, а консервативних сил. Вона завдала шалених збитків економіці. Її реалізація була настільки безглуздою, що незначні результати у вигляді скорочення смертності та рівня споживання алкоголю, підносились, як якесь неймовірне досягнення. Протягом боротьби за тверезість було винищено виноградники в Криму. Ліквідували навіть рідкісні й дорогі сорти винограду. Однак, це не змусило рабів відмовитись від оковитої, яка часто рятувала від реальності. Бабусі, яких інколи в селах називають «бабами-мухами» гнали самогон, для якого скуповували чи не весь цукор у магазинах. Міліція всіма силами виловлювала підпільних виробників спиртного, але вони знову з’являлись, ніби нізвідки. Ситуація стала настільки критичною, що цукор навіть почали продавати за картками.
--
Черга за спиртним у 1980-х роках
Зміни, які мали наблизити тоталітарну державу до західних досягнень та залишити водночас все як є, чудово вживались з відверто безглуздими кроками. До прикладу з ініціативи тих же самих консервативних сил, було впроваджено заборону на нетрудові доходи. Під удар потрапили ті, хто продавав сільськогосподарську продукцію, вирощену на присадибних ділянках, займався репетиторством або ж просто підвозив знайомих за незначну винагороду. Це нанесло черговий економічний удар. Ідеї про запровадження елементів ринкової економіки, з якими носився Горбачов, таки були частково втілені в життя. Вперше наприкінці 1980-х рокі в СРСР став легальним бізнес. Цього слова завжди жахались після згортання НЕП (нової економічної політики), а тепер його охрестили терміном «кооператив». Громадянам таки дозволили займатись підприємництвом, але за умови об’єднання в кооперативи. Їх діяльність обмежувалась лише кількома десятками галузей. Найцікавіше – кооперативи мали сплачувати аж… увага! 65 % податку. Однак це не спинило підприємливих людей. Стали масово з’являтись об’єднання, що пропонували ті або інші послуги. Бачимо типовий зразок половинчастих рішень. Як відомо генсек намагався водночас реалізувати свої ідеї та не пересваритись з консерваторами.
Смертельною для імперії зла стала гласність. Пересічні обивателі, що не звикли брати активну участь у політичному житті, отримали хоч незначну, але свободу. Сам термін, який позначав половинчасту свободу слова, увійшов до широкого вжитку 1987. До цього в СРСР (і про це, напевне, добре знають, ті хто провів там значну частину свого свідомого життя) було не прийнято, а то й навіть небезпечно обговорювати гострі соціальні чи політичні проблеми. Ще живі були люди, які пам’ятали сталінські репресії, а нащадки їх, добре пригадували настанови батьків чи старших, тримати язик за зубами. Проголошення нової політики та офіційний дозвіл обговорювати гострі теми, спершу не справив якогось значного впливу на суспільство. Люди, які звикли мовчати, продовжували жити за інерцією. Однак, саме гласність стала смертним вироком для радянської імперії. Вона ж подарувала для України неабиякі можливості для відродження. Саме в цей час, нарешті, змогли активізуватись дисиденти. Відбувалась реабілітація, а політично свідомих людей ставало все більше. Особливо серед молоді. Нові проблеми, помножені на можливість говорити про них, дали неабиякий ефект. Приміром несправедливі та тяжкі умови праці шахтарів, збурили їх до страйків. Спершу запротестували на Кузбасі, потім страйки докотилися й до шахт українського Донбасу. Шахтарі вимагали збільшити оплату праці, покращити забезпечення, а також незалежність профспілок. Разом з тим, чимало робітників шахт були за скорочення керівного апарату. Раніше замовчувані проблеми ніби лавиною вилилися на вище керівництво. Масштабні протести, на підтримку яких виступали навіть пересічні люди, змусили владу йти на переговори. Під час них шахтарям таки вдалось частково домогтися свого. Було підписано угоди та видано нові рішення.
--
"ГласНІсть" - карикатура 1980-х
Соціальні проблеми ставали чимраз гострішими. Після послаблення цензури та репресій, прокинувся національний рух в Україні. Ідеї самостійності почали поширюватись у суспільстві. Публічно й безперешкодно обговорювались питання русифікації. 1989 рік став переломним моментом у ході виборювання права на самостійність. Паралельно з подіями в Україні, вже наприкінці 1989 року відбулися важливі процеси в Литві, яка, обравши новий парламент без комуністів, скасувала чинність Радянської конституції. Там розпочався вихід з СРСР. Наприкінці 80-х між країнами Балтії, які були окуповані Радянської імперією, створили живий ланцюг. Він надихнув українців, і на честь Дня Соборності 21 січня 1990 року теж відбулась подібна акція. Тоді ланцюг простягнувся з Києва до Львова. Його розпочали організовувати дисиденти Іван Драч, Михайло Горинь, Дмитро Павличко та багато інших ще в 1989-му. Знаходились серед ентузіастів навіть ті хто не вірив у те, що це можливе. Дехто навіть був упевнений, що на акцію ніхто не прийде, але все, як бачимо вже з архівних фото, відбулось!
--
Живий ланцюг єдності 21 січня 1990 рік
Хоча в цій статті й окреслений шлях України до незалежності в роки перебудови, боротьба за неї ніколи й не припинялася. Знаходилось чимало людей, які намагались зберегти національну ідею, боротися з численними порушеннями людських та національних прав. Однак, чимало пересічних обивателів були навіть незнайомі з якимись державницькими ідеями. Самвидав потрапляв до рук небагатьох та й більшість не цікавили якісь там далекі ідейні й політичні речі. Парадоксом тієї боротьби, яка відбувалась протягом попередніх десятиліть було те, що переважна більшість була дуже далекою від тих ідей, тому то й можливо було заглушити національну свідомість. Після гласності всі ті напрацювання, ідеї зуміли проникнути до широкої громадськості та відгукнутись у багатьох серцях! Через це стала можливою й акція «живий ланцюг», і Революція на граніті. Перебудова лиш допомогла, дала шанс Україні нарешті вирватись з-під лап ненаситної імперії. Економічні проблеми помножились на відкладені суспільні запити, приспані, придушені ще в 20-30-х і, врешті. випущених на волю у другій половині 1980-х років. Результатом цього стало проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.
Як «перебудова» допомогла Україні стати незалежною?