Як почали відзначати 1 травня і чи потрібне це свято взагалі?

Міжнародний день праці прийшов до українців ще наприкінці ХІХ століття, але зараз він асоціюється з радянської ідеологією пролетарства. До остаточного кінця червоної імперії свято відзначалося масовими мітингами та заангажованими лозунгами. Воно виступало одним з ключових радянських ідеологічних елементів.

Давайте з вами поговоримо про те, як розпочиналася несвяткова історія свята в далекому ХІХ столітті.

Не про веселощі, а проблеми

ХІХ століття відзначилося в історії стрімкою індустріалізацією та зміною соціальної структури населення. Багато людей перетворювалися із селян, дрібних ремісників чи крамарів на робітників заводів і фабрик. Ті кому вдавалося оволодіти індустріальним підприємством часто ставали казково заможними.

Порівняно з попередніми історичними періодами умови праці погіршувалися. Люди мусили працювати за мізерну платню на заводах та ще й витрачати на це більшу частину свого часу, маючи кілька годин аби поїсти й трохи поспати. В ті часи про сучасний робочий день, на тривалість якого багато хто скаржиться, можна було лише мріяти. Робітникам доводилося працювати по цілих 12, 14, а то й навіть 20 годин на добу. Більшість власників заводу безжально експлуатували своїх працівників. Тому такі умови мало хто здатний терпіти довгий час.

Великі міста ХІХ століття наповнилися кварталами для робітників. Це були справжні нетрі, де люди цілими сім’ями жили в маленьких кімнатках. Почасти в таких місцях були просто антисанітарні умови. Про особисту гігієну взагалі не могло йти мови. Тобто робітники заводів були такими собі численними соціальними низами. Все було б більш-менш у разі належної платні. Проте працівники мали зарплату, що тільки давала змогу не померти з голоду. Про соціальне страхування, лікарняні чи грошова допомога при інвалідності в той час були чимось казковим. Якщо до прикладу чоловік робітник втрачав руку на заводі й не міг працювати, його родина опинялася на межі голодної смерті.

Збільшення кількості великих підприємств сприяло розростанню соціальної групи робітників. В індустріалізованому суспільстві вони почали складати економічну основу.

--
 Робітники наприкіні ХІХ - початку ХХ століття

Величезна кількість знедолених людей в один моменти вирішила боротися за свої права. І так розпочалися масові маніфестації, мітинги, страйки. Під час їх проведення люди, котрі працювали на заводах вимагали покращення умов праці. Спершу їх не сприймали серйозно. Проте рух набув величезної популярності та став справжнім мейнстрімом.

На початку розгортання цього процесу влада всіляко намагалася придушити маніфестації. Це часто переростало у справжні сутички з десятками та навіть сотнями загиблих. Так і починалася історія 1 травня.

Демонстрація в Чикаґо

Найбільш масштабно рух робітників за власні права розгорнувся у 1880 роках на території Сполучених Штатів. Там поліція жорстоко боролася з його проявами, але люди, котрі працювали в жахливих умовах все одно виходили на масові протести.

--
 Демострація в Чикаґо 1886 рік

1886 року 1 травня на вулиці Чикаґо вийшли робітники, котрі мали вже давно визначені вимоги. Вони просили владу дати їм нормальну платню та встановити 8-годинний робочий день. Демонстрація проходила спершу мирно. Та хтось із натовпу робітників кинув гранату в сторону поліцейських. Загинуло кілька людей. Є, до речі припущення, що це зробив один з провокаторів, якого підіслали власники заводів. Воно наразі нічим не підтверджується. У відповідь на кидок гранати поліцейські відкрили вогонь по демонстрантах. Це  викликало обурення у суспільстві. Їх підтримало ще більше людей і мітинги поширилися всією територією Штатів.

У великих містах: Нью-Йорку, Цинциннаті, Вашинґтоні, Балтиморі Детройті та багатьох інших вийшли сотні тисяч людей. Демонстрації тривали цілих 4 дні. Вони стали найбільш масштабними в історії робітничого руху. Історія на цьому не завершилася, адже підтримали американський робітничий рух і в Європі.

Щорічні демонстрації

У 1888 році Американська федерація праці у Сент-Луїсі оголосила 1 травня днем солідарності за права робітників.

В липні 1889 році в Парижі відбувся з’їзд ІІ інтернаціоналу, до якого входили всі соціалістичні та робітничі партії. Під час засідання представник від США виголосив доповідь, у якій розповів про масові протести в Чикаґо та розвиток боротьби робітників за власні права. Після цього делегати вирішили оголосити 1 травня вже всесвітнім днем солідарності трудящих. Проте це не було святом. Цього дня щороку мали проходити масштабні масові демонстрації робітників по всьому світу.

Починаючи з кінця 1880 років кожного року відбувалися масові мітинги, які організовували соціалісти. Тому цей день був важливим для правозахисного руху. І, привернення уваги до проблеми робітників стало справді покращувати їхнє становище в усьому світі. Той 8-годинний робочий день, який ми зараз маємо та соціальне страхування - це результат боротьби багатьох поколінь робітників ХІХ і ХХ століття.

Червоний присмак

Те, що зробили більшовики зі світом можна сміливо назвати потворним. Вони перетворили день, коли всі пролетарі боролися за свої права, на офіціозні маніфестації та «палкі промови»  партноменклатури, яка почасти гадки не мала, як живуть звичайні люди. Що в цій історії виглядає цинічним, так це становище працівників заводів у самому радянському союзі. Порушення прав пролетарів протягом 1920-1930-х роках там було навіть масштабнішим, ніж в Америці протягом всього ХІХ століття. Тоді люди взагалі не мали змоги протестувати, адже на них могли чекати жорстокі репресії.

--
 Раднянська першотравнева демонстрація 1986 рік

Проте ідеологія совєтів не могла оминути увагою такий особливий з точки зору комунізму день. Ще з перших років існування червоної імперії проводилися яскраві маніфестації та організовувалися вихідні дні. Вони мали замінити релігійні свята.

Із дня, коли робітники боролися за власні права, 1 травня перетворилося на свято з піснями та режисованими парадами. Звісно, в СРСР, де нібито «всі трудящі живуть щасливо» не могло бути навіть натяку на якусь боротьбу проти тоталітарного терору влади.

Свято було настільки ідеологічно важливим, що навіть 1986 року, коли трапилася аварія на Чорнобильській АЕС, людей вивели в Києві на святкові демонстрації. Тоді ніхто навіть не здогадувався, які наслідки це може принести для здоров’я.

Почитати про катастрофу на Чорнобильській АЕС ви можете тут.

Як про свято благополучно забули

Вже в останнє десятиліття існування Радянського союзу, свято стало чистої води формальністю. Люди на особливо хотіли ходити на паради. А відвідували пропагандистські дійства із примусу чи заохочення начальства. До прикладу поштовхом для відвідування мітингу міг стати відгул або премія. Більшість же людей любили 1-2 травня за можливість відпочити. Особливо, коли дні збігалися із суботою та неділею.

В часи незалежності взагалі зник такий елемент як масові демонстрації на 1 травня, а саме свято більшості вже нічого не нагадувало. Особисто для мене, коли я навчався в школі, ці дні були можливістю добряче так відпочити. Сенсом 1 травня я став цікавитися лиш тоді, коли вступив на історичний факультет.

Як починалася історія свята в Україні?

Насправді на території нашої країни 1 травня почали відзначати набагато раніше за російських більшовиків. Ще у 1890 році Львівські робітники приєдналися до Дня солідарності трудящих. На відміну від багатьох міст Європи Львівська демонстрація пройшла мирно, а по її завершенню робітники просто рушили до парку відпочивати.

У 1917 році в Україні розпочала свою роботу Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським. Вона раніше за комуністів впровадила святкування 1 травня на державному рівні та встановила вихідний день.

Про те, що таке Центральна рада читайте в цій публікації: Як починалася українська революція

Ці факти свідчать на користь того, що коріння Дня праці не росте від комунізму, як це завжди підносилося. Воно, радше, має правозахисні зачатки і нічого в нього спільного з колишніми радянськими «майськими» демонстраціями немає.