Шевченка завжди подавали на уроках української літератури якимсь старждальцем, мучеником за український народ. Проте, що якщо поглянути на його біографію інакше? В такому разі вона перетвориться на справжню українську історію успіху ХІХ століття. Попри те, що відомий поет народився в кріпацькій родині ХІХ століття, йому вдалося злетіти соціальним ліфтом та стати мешканцем тогочасного столичного Петербурга. Він мав численних впливових друзів, листувався з представниками імперського бомонду й був справжньою зіркою за сучасними мірками.
Біографія Шевченка може бути переглянута. І спроби зробити із пам’ятника Шевченка справжню людину вже давно активно просуваються українськими істориками, літературознавцями та журналістами. Так стаття в історичному журналі Локальна історія, розповіла про те, як насправді бачив світ «канонізований» в українській культурі, Шевченко і виявилося, що в 1916 році творчість поета була піддана психоаналізу учня Зиґмунда Фройда. Ось такі факти, про які багато з нас навіть не чули в школі, щороку вивчаючи ту саму стражденну біографію.
Тепер же все за порядком.
Загартоване дитинство
Так в історії складається, що багато сильних історичних постатей гартувалися непростим дитинством. Так само можна й описати початок біографії Шевченка. Село Моринці, про яке всі чули, стало тим місцем перших життєвих випробувань поета. Він у своїй творчості постійно пригадує непросте сільське життя. Шевченко часто його романтизує. І, попри будівництво успішної кар’єри в столиці російської імперії, возвеличує звичайну сільську жінку.
--
Хата батьків. Малюнок Тараса Шевченка 1843 року
Мотиви його творчості свого часу добре проаналізував відомий учень батька сучасної психології Зингмунда Фройда Степан Балей. Він видав працю «З психології творчості Шевченка». У ній він стверджував, що поет проніс спогади й травматичний досвід з ранніх років протягом всього життя. До того ж, можливо саме непростий досвід дитячих років сформував його нетерпимість до кріпацтва. Він у своїй громадській діяльності перш за все прагнув звільнення селян. Крім того, поет часто романтизував сільське життя та часи козацтва, про які розповідав йому дідусь Яким Іванович.
Повноцінну родину канонізований поет мав лише в ранньому дитинстві. Проте мати, котру звали Катерина померла, коли Тарасові не виповнилося й десяти рочків. У ранні роки він бачив романтичні українські пейзажі під час подорожі з чумаками. Його батько Григорій займався чумацьким промислом, доки не помер, коли поетові було 11 років.
Перші роки Шевченка дали йому негативний досвід родинного життя. Батько, як це часто буває, знайшов собі нову дружину, яка стала для Тараса жорстокою мачухою. Проте складні взаємини з нею теж загартували його.
Такий досвід ми завжди можемо сприймати як суцільні дитячі страждання. Проте, якщо поглянути на це з іншого боку, то можна побачити сильний, вигартуваний характер. І, цілком можливо, що саме він дав Шевченкові поштовх до подальшого розвитку.
Після смерті батька він мусив переїхати до свого дядька на ім’я Павло. Той ставився до племінника теж жорстоко й змушував його тяжко працювати. Це майбутньому поетові теж набридло, тому він знову вирішив шукати щастя. Тоді ж Тарас і потрапив до дяка в ролі прислужника. Хлопець без батьків, зрозуміло, не міг заплатити за освіту. Тому йому довелося шукати можливостей навчитися читати. Природні задатки йому допомогли і він таки опанував письмо. Тоді Шевченко зміг познайомитися з творчістю Григорія Сковороди – талановитого українського філософа XVIII століття. Цілком можливо, що й це вплинуло на його характер.
Після дяка він потрапив до Павла Енгельгарда, який отримав село від батька у спадок. Йому, схоже, сподобався хлопець і він вирішив зробити його своїм козачком. Так в той час називали хлопців-підлітків, які грали роль лакеїв. Волелюбному Тарасові, звісно, це не подобалося, проте саме служба у пана допомогла йому вибитися в люди.
Одного разу Енгельгард вирушив до Вільна (зараз литовська столиця Вільнюс). Тоді він взяв із собою всю прислугу, як це годилося знатному чоловікові того часу. Там відбувся дуже відомий навіть зі шкільної програми літератури епізод. Одного вечора Енгельгард застав юного Шевченка за змальовуванням у своїй кімнаті. Звісно, його це обурило і він побив слугу. Після цього він вирішив ще жорсткіше провчити козачка й наказав кучеру його відлупити. На перший погляд на цій жорстокості дуже зручно закцентувати увагу, але незабаром пан таки дозволив Шевченкові навчатися малюванню. Припускають, що Павло Енгельгард відчував провину після побиття хлопця, тому й дав свій дозвіл.
Виявляється Шевченко кохав
Цей підпункт виглядає дуже іронійним. Проте у біографії Шевченка, яку я щороку вивчав на уроках літератури в школі, не було жодного слова про романтичну лінію в біографії Шевченка. Єдиною згадкою, що мені запам’ятатися, було прагнення Шевченка побудувати родину після звільнення із заслання.
Може виникнути думка, що одразу ж, відчуваючи несправедливість, Тарас став поетом. Проте до цього він дійшов тільки в Петербурзі, коли прославився як талановитий художник. Свою першу славу він здобув власними замальовками, які здатні були вразити будь-яке товариство.
У Вільно розпочалася нова сторінка в біографії художника. У місті він зустрів своє перше кохання. Це була полячка Ядвіга Гусиковська. Вона була вільною та працювала швачкою у дружини Енгельгарда Софії. Також обшивала лакеїв родини. В тому числі й Шевченка. Так вони і познайомилися. Це був бурхливий роман. Закохані не розраховували на якісь серйозні стосунки в майбутньому, адже Шевченко чудово розумів, що будучі кріпаком, не може одружитися з вільною жінкою.
Цей роман став корисним і для Шевченкового інтелекту. Дівчина навчила його польські мові. Це дало змогу йому читати книги польських діячів. Зокрема, він захопився творчістю Адама Міцкевича, яка могла вплинути на його поетичний світогляд.
Бурхливе особисте життя Тараса швидко переключилося Марію Європеус. Вона була в ролі натурниці молодого художника. Малював він її у відвертих іпостасіях. Тому не дивно, чому їхній роман так бурхливо розігрався. Проте на неї поклав своє око друг художника Іван Сошенко. Він навіть готувався одружитися на ній. Проте харизматичний Тарас, відбив у нього кохану. Через це вони добряче пересварилися. Сошенко навіть вигнав його із квартири, яку він орендував.
Далі Шевченко мав ще багато бурхливих романтичних епізодів. Тому аскетичним чи зразковим чоловіком його назвати складно. Він був таким як і всі. Тому саме ця лінія в його біографії допомогла поглянути на нього з іншого боку.
Відомо, що молодий Шевченко користувався неабиякою популярністю в панянок. Він мав дуже привабливу зовнішність. Про це писали сучасники. Та його зовнішність ще більше підкреслювала його неймовірна харизма. Завдяки їй він ставав бажаним гостем у будь-якому товаристві. Навіть в наш час, Шевченко обов’язково знайшов би собі місце в будь-якій компанії, а сучасні дівчата просто мліли поряд з ним та вишиковувалися в чергу.
Характер Шевченка, попри складне дитинство не був замкнутим. Він не вирізнявся боязкістю й невпевненістю. Це йому й допомагало досягати величезних успіхів.
Новий шанс і богемне життя
Польське повстання у 1830-х роках швидко змінило плани Енгельгарда. Він вирішив переїхати до Петербурга – подалі від бурі. Разом з ним поїхав і його козачок – Тарас. Там молодий, одягнутий в простацький одяг Шевченко, отримує увагу найвищої публіки. Так само як і у Вільно, він шукає можливості далі вчитися малювати. Так як кріпак не міг вступити до Художньої Академії, шлях для Шевченка до кар’єри був закритий. Однак він знайшов можливість і отримав підтримку від Ширяєва.
У цей час харизматичний, зазвичай заляпаний фарбою Тарас, здобував собі нові зв’язки, які допомогли йому викупитися з кріпацтва. В цьому йому допомогла численна українська діаспора у Петербурзі. Так як у Києві талановиті українці в першій половині ХІХ столітті не могли реалізуватися, вони обирали переїжджали до імперської столиці. Чутки про талановитого художника дійшли до Івана Сошенка та Євгена Гребінки. Таким чином молодий Шевченко увійшов до інтелектуального бомонду українців. Ті мали тісні зв’язки з російськими художниками. Тому Тараса Шевченка познайомили із Василем Жуковським – впливовим при дворі поетом. Таке знайомство лише підсилювало соціальний ліфт Шевченка. Ще одним впливовим знайомим для молодого художника став Карл Брюлов.
Сильна протекція допомогла Шевченкові увійти до Товариства заохочення художників. Воно проводило навчання для молодих митців-початківців та надавало їм всіляку підтримку. Далі Шевченко познайомився з Аполлоном Мокрицьким, який мав чудові взаємини із Карлом Брюловим. Той був за походженням французом, а його первісний варіант прізвища звучав як «Брюло». Він був всесвітньовідомим художником завдяки своїй картині «Останній день Помпеї». Малюнки Шевченка вразили його настільки, що він вирішив визволити його з кріпацтва. Однак, коли він приїхав до Енгельгарда – власника Шевченка, той йому відмовив. Тоді Брюлов страшенно обурився і навіть назвав його свинею та собачником.
Після цього він вирішив визволити перспективного художника іншим шляхом – з допомогою аукціону. В цій «спецоперації» взяли участь представники українського мистецького бомонду та Василь Жуков. Брюлов намалював портрет впливового при дворі поета. Він планував його розіграти на аукціоні серед Петербурзького двору. Проте компанії не вдалося зібрати всю суму. Тому довелося докладати й своїх грошей.
Так і відбувся переломний момент в житті поета. Проте в класичній «літературній» біографії час життя Шевченка до заслання опускається. Хоча це був найщасливіший період його життя. Йому вдалося вступити до Художної Академії. Він перетворився на справжнього світського джентльмена. Його картини коштували шалених грошей. До нього вишиковувалися цілі черги бажаючих замовити свій портрет. Тому талант зробив його по справжньому заможним чоловіком. Він став вишукано одягатися, замовляв костюми у найдорожчих петербурзьких кравців. Шевченко включився до численних світських розваг. Ходив у театр і оперу, полюбляв смачно поїсти у дорогих ресторанах.
Попри загальноприйнятий стереотип, він добре спілкувався російською та навіть писав нею частину своєї поезії. Але варто зауважити, що більшість представників української інтелігенції в ХІХ столітті добре володіли російською. Тому Шевченкова історія не була винятком.
У період свого найбільшого успіху поет почав займатися поезією та видав свою першу невеличку збірку поезії під назвою «Кобзар». У Петербурзі вона не мала великого успіху. Тож поет не ставився до неї серйозно. Всі масштаби популярності своєї творчості він зрозумів, коли приїхав до Києва у 1840-х роках. Там його запрошували на гостини українські дворяни. Ним захоплювалися і в одному товаристві знатної молоді назвали батьком. Це слово з того моменту й прилипло до його біографії.
На каторгу зі сміхом і жартами
Ця частинка, напевне шокує найбільше. Подія, про яку йде мова, сталася у 1847 році, коли викрили братство Святого Кирила і Мефодія. Тоді Шевченкові дісталося найбільше. Головною причиною суворого покарання стали його вірші, що обурили царя.
У 1945 році в Києві налагоджувалося життя української інтелігенції. Багато хто тоді приїхав до Києва із Петербурга. До того ж, Кобзар, який розійшовся родинами українських дворян збудив неабиякий інтерес до національного відродження. Так і формується братство Святого Кирила та Мефодія. Якихось радикальний ідей в своїй основі воно не мало. Це були лише розмови при побудову нового, справедливого слов’янського світу. Проте далі Статуту і Книги буття Українського народу справа не йшла. Члени братства, до якого входив Шевченко збиралися на квартирі та обговорювало свої ідеї. Там їх і викрили завдяки донощику. Всіх членів організації арештували. Проте більшість з них просто були вислані з України, адже цар боявся поширення національних ідей серед українців.
--
Спільна світлина учасників Кирило-Мефодіївского братства
Попри своє недовге існування братство таки змогло закласти найважливіші ідеї національного відродження, якими скористалися в майбутньому.
Шевченка після викриття братства арештували, коли він переправлявся через Дніпро. Його видав дорогий фрак, що був нетиповим для пересічних людей. Коли його доправили на допит він жартував, що вирядився на весілля Костомарова. Того, якщо що, арештували перед цим.
--
Автопортрет Тараса Шевченка 1857 року
Про жорстоке покарання Шевченка та солдатчину написано дуже багато. Проте навіть там його харизма допомагала. Він поладнав з тамтешніми офіцерами та навіть певний період жив на квартирі з легкої руки фортечного коменданта. Заборона писати і малювати була благополучно проігнорована. Однак на Шевченка з’явився донос і його заслали ще далі. Перебування довгий період у складних кліматичних умовах підірвало здоров’я. Тож за кілька років після повернення він помер.
В останні роки свого життя Шевченко зайнявся гравюрою. І навіть досяг в цьому напрямку величезних успіхів, ставши засновником цього мистецтва в Україні. Гравюра – це спосіб раннього друку. Спершу на металевій пластиці виготовлявся малюнок, який відтискався на папері.
Тож дивлячись на біографію Шевченка по-новому, можна зрозуміти, що його життя не було ніколи суцільним стражданням. Та й він сам ніколи його так не сприймав. Друзі згадували, що художник завжди був веселим і товариським. Його навіть після довгого періоду заслання запрошували на світські вечори.
Класичний портрет Тараса Шевченка, який висить чи не в кожній школі, всього лиш вирваний із загального контексту образ, який не був властивим шевченковому повсякденню. І найкраще було б, аби портрет страждальця у шапці замінив образ елегантного чоловіка, схожий на його друзів: Костомарова, Куліша чи Білозерського.
Яким був справжній Тарас Шевченко?