Цілком аморальне явище, яке досі сприймається зневажливо нашим суспільством. Проституція – це з одного боку ціла сфера економічної діяльності, з іншого – соціальна проблема, що потребує вирішення.
Нещодавно я детально описав існування соціальних низів у ХІХ столітті на українських землях на сторінках своєї магістерської роботи. Її я нещодавно захистив. Тож як і обіцяв на всіх своїх сторінках у соцмережах, починаю цикл публікацій про соціальні низи у ХІХ столітті. В наступних статтях ми поговоримо про проблеми проституції як на українських землях у складі Російської імперії, так і на територіях, що перебували під владою Австрії. Також поглянемо на причини та способи боротьби з жебрацтвом. Крім того, зачепимо навіть теми житла, які також були гострими більше як півтора століття тому.
Як відрізнялася сучасна проституція, від тієї, що була в ХІХ столітті?
--
Світлина одного з будинків розпусти Києва ХІХ століття
Період ХІХ століття на українських землях був унікальний. Це був час, коли українці залишилися повністю без своєї державності та опинилися у складі двох абсолютно різних імперій – Австрійської та Російської. І, звичайно що одна з них була представницею «Дикого сходу», а інша – більш-менш цивілізованою європейською країною.
На даний момент проституція в Україні є забороненою на державному рівні, але їй ніщо не заважає процвітати. До прикладу за заняття проституцією передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Натомість сутенерство – може потягти за собою кримінальну відповідальність. На початку ХІХ століття проституція так само каралася. Ставлення закону до неї було ворожим. Ще починаючи з кінця XVIII століття в Російській імперії людей, котрі займалися проституцією, карали доволі жорстко. Нетерпимість до цього явища була і в Австрійській імперії.
Однак попри все це, попит на проституцію протягом більшої частини ХІХ століття був стабільно високий. І він навіть перевищував сучасний рівень. Про очевидні причини цього ми поговоримо далі. А зараз повернімося до юридичного та соціального аспектів.
Із юридичної точки зору на початку ХІХ століття не існувало розгалуженої системи права. Приміром у сучасному українському законодавстві жінку, котра торгує своїм тілом, можуть оштрафувати за однією статтею, людину, яка виступає посередником між повією та клієнтом можуть посадити за звідництво. А от якщо жінку насильно змусили займатися проституцією, перед цим викравши, то зловмисника вже судитимуть за торгівлю людьми. В той час було все набагато простіше. Всіх одразу ж притягували до відповідальності за діяльність у цій аморальній сфері.
Серед чітких відмінностей в проституції того часу та сучасної України є попит та ставлення правоохоронної системи до самого явища. Протягом ХІХ століття воно кілька разів змінювалося.
Легалізація проституції в середині ХІХ століття
Кардинально змінило ситуацію узаконення аморального промислу. Це відбулося в Російській імперії 1840-х років. Тоді були видані закони, які давали обмежене право на утримання будинків розпусти, а також визнали проституцію терпимою. Звідси й пішло словосполучення «Дім терпимості».
Проте самою легалізацією тоді не обмежилися. Була спроба створити поліцейсько-лікарські комітети, які здійснювали б медичний нагляд над непотребними жінками (так їх тоді називали). Реформа поширилася імперією і дісталася українських земель. Унаслідок цього великі міста сучасної України, такі як Київ, Харків, Одеса покрилися борделями, які часто ставали проблемою для місцевих.
Суворі правила утримання таких закладів були такими:
- власницею борделю могла бути лише особа жіночої статі.
- Володіти розпусним закладом не могла пані молодша за 35 років.
- Передбачалося, що господиня такого закладу повинна була стежити за дотримання норм гігієни «працівницями».
- До її обов’язків входило організовувати регулярні медичні огляди блудним жінкам для запобігання поширенню венеричних захворювань.
- В самому закладі повинні були підтримуватися прийнятні базові санітарні норми для відвідувачів.
Проте на практиці все було інакше. Більшість закладів з червоними ліхтарями на вході не дотягували за сучасними мірками навіть до базових санітарних вимог. Приміщення були невеликими й тісними, водопровід – відсутній, про гігієну працівниць часто не могло йтися мови. В багатьох випадках інспектори під час перевірок, за певну винагороду, просто заплющували очі на всі неприємні реалії.
Поряд з легальними закладами існувало й безліч притонів. Вони розміщувалися у ще гірших умовах та в кварталах для бідноти. Там жінки взагалі не проходили медичних оглядів і ризик підхопити небезпечне захворювання був надзвичайно високим.
Існувала в цього законодавчого кроку, звісно, своя мета. Таким чином влада Російської імперії намагалася подолати масове поширення сифілісу. Воно викошувало як звичайних підданих, так і військових. Той, хто отримував любострасну хворобу (як її тоді називали) зараховувався до санітарних військових втрат і не міг повноцінно продовжувати військову службу. Будь-які спроби заборонити солдатам відвідувати аморальних жінок, не мали успіху. Навіть тяжкі фізичні покарання не стримували їх від цього. Одного разу під час відвідування Києва один чиновник російської імперії стверджував, що масштаби поширення венеричних захворювань у самому Києві та губернії серед військових надзвичайно високі. Такими хворими переповнені всі військові госпіталі. Репресивні заходи не працювали. Навіть громадські роботи не відштовхували веселих панянок від непристойного промислу.
Якими були особливості поширення проституції в Києві?
--
Панорама Києва кінця ХІХ століття
Сучасна столиця була в ХІХ столітті регіональним центром. Сюди стікалося безліч людей. На території Києва розвивалася промисловість, що потребувала робочих рук. Зростало паломництво до Києво-Печерської лаври. Багато знедолених чоловіків та жінок намагалися відшукати роботу, аби базово прогодувати себе. Чимало заробітчан, котрі перебували далеко від своїх родин, користувалися послугами так званих «веселих дівчат». Тим часом і багато молодих жінок, відкинутих суспільством, намагаючись знайти гроші на їжу продавали себе за безцінь. Частина з них потрапляла в будинки розпусти, а інші працювали просто неба.
Бували випадки, коли батьки самі продавали своїх доньок до аморальних закладів, через скрутне матеріальне становище. А ще значна частина дівчат, потрапляла туди через обман чи викрадення. Явище в місті набуло настільки великих масштабів, що легалізація ніяк не допомогла. Ба більше – вона навіть сприяла поширенню сутенерства та звідництва. Статистика хворих на венеричні захворювання стала зростати ще більше.
На території міста були свої унікальні квартали з будинками розпусти. Певне, найвідомішим з них був Андріївський узвіз. Довгий час настоятель Андріївської церкви намагався позбутися дурної слави району. Тому постійно писав скарги до губернських чиновників.
--
Андріївський узвіз у ХІХ столітті
Через погану репутацію на вулиці ніхто селитися не поспішав. Мешкати там було тоді неприємно як з моральної точки зору, так практичної. Виспатися в такому кварталі було просто неможливо. Тому що майже всю ніч на вулицях тримався галас та непристойні пісеньки сп’янілих відвідувачів-гультяїв. Боротьба предстоятеля на минула безслідно. Спершу заклади перенести нижче по узвозу, а потім й взагалі перемістили в іншу локацію.
Читайте також огляд на Музей однієї вулиці за покликанням:
Останньою відомою вулицею, де розміщувалися заклади терпимості була Ямська. Туди наприкінці ХІХ століття, подалі від людських очей, вирішили перенести гнізда розпусти. Ця локація існує і в наш час на території Голосіївського району міста Києва, проте вже нічого не нагадує про її скандальну репутацію.
--
Вулиця Ямська на світлині 1915 року
Свого часу Яма, як називали тоді ту місцевість, була окраїною Києва. Місцева влада була впевнена, що розмістити непристойний квартал там буде найкращим способом віддалити проституцію від середмістя.
У своїх «Київських мініатюрах» Віталій Ковалинський подає відомості про те, що мешканці бідного району навіть самі наполягали на розміщенні там розпусних закладів. Тому що разом з ними зазвичай приходили значні прибутки. Однак життя там спокійним було складно назвати. В романі «Яма» подані описи «унікального» кварталу.
Як розповідає автор, вдень, тоді як інші райони міста гуділи, життя там завмирало. Всі спали, не було видно ні душі надворі. Жінки легкої поведінки відсипалися після «робочої ночі», а корчмарі готувалися приймати нових гультяїв. Лише ввечері, коли інші квартали засинали, життя на Ямській починало переливатися яскравими фарбами. Приходило безліч відвідувачів напідпитку, чути було страшенний гамір. Крики, бійки, та непристойні пісні там були звичним повсякденням. Зрозуміло, що виспатися посеред такого було просто неможливо. Тому значна частина місцевих або відкривала шинки, щоб підзаробити, або намагалася переїхати кудись подалі.
--
Вулиця Ямська. Сучасний вигляд
Ця вулиця стала останньою локацією розпусти в місті. Якщо зараз нею прогулятися, то майже нічого не нагадуватиме про ті бурхливі 1890-1910-ті роки.
В наступних публікаціях цієї серії:
- Розкрию більш детальні причини поширення проституції у великих українських містах ХІХ століття.
- Порівняю жебрацтво на українських землях ХІХ століття і в наш час.
- Розгляну житлове питання Києва у ХІХ столітті й навіть наведу точні цифри, за скільки можна було тоді придбати квартиру на Хрещатику.
- Розповім про повсякденне життя жінок, які займалися проституцією в першій на сайті публікації 18+.
Тому шукайте публікації з тегом «Соціальне дно ХІХ століття», аби нічого не пропустити.
Якою була Київська проституція у ХІХ столітті? | Соціальне дно ХІХ століття