На початку я трішки прибрехав, переказавши давній історичний міф. Тож далі ми розберемося чи справді Ланкастери і Йорки поєдналися, чи трон посіла зовсім інша династія?

Королівська влада у середні віки була чи не найбільш бажаною і престижною. Монарх контролював всю державу та міг забезпечити безбідне й вигідне існування не лише собі, а й своїй династії. А причиною протистояння була банальна боротьба за владу. Дві династії Ланкастерів і Йорків, які не поділили трон, обрали за символ боротьби за нього білу й червону троянду. Ланкастерам більше до душі припала червона квітка, а Йоркам – біла. Вони прималювали їх на своїх гербах, і кинулися опановувати Британську корону. По факту, дві династії змінювали один одну, доки одна з династій не перемогла. Та найцікавіше – фіналом цієї історії стало об’єднання ворогуючих династій для того, щоб зберегти королівську владу. 

В Англійському королівстві наприкінці столітньої війни із Францією відбувалося внутрішнє протиборство двох гілок династії Плантагенетів. Початок конфлікту між обома династіями заклався ще у 1399 році, коли дві гілки давнього роду не поділили між собою трон. Але затишшя в конфлікті тривало аж до 1452, коли політична нестабільність внаслідок поразки у столітній війні не виплеснулась на Британські острови. 

Король-немовля, владна дружина й ображені Ланкастери

--
  Генріх V

Після смерті Генріха V на англійський трон сідає його єдиний спадкоємець Генріх VI. Король-немовля, як його тоді й називали, був з династії Ланкастерів, яка ворогувала з Йорками. Правив він так собі. Тому із сильним  батьком його точно не зрівняти. Фішкою Генріха в історії стало те, що він останнім носив титул короля Франції. 

--
  Генріх VI на середньовічній мініатюрі

Та й народ не дуже то й любив Генріха. Тому що поразка у війні та політична нестабільність  вже добряче дістали не лише французів, а й англійців. Їм потрібний був сильний король. Однак, до завершення війни у Франції, все було більш-менш спокійно. Буря ж розгорнулася вже у 1455 році. На те були свої причини. З Європейського континенту повернулися загони професійних воїнів, які звикли усе своє життя проводити у битвах. Замість того, аби піти в господарство, ремесло, й, одним словом – у мирне життя, вони приєднувалися до двох протиборчих партій. 

--
  Маргарита Анжуйська

І це ще не все. Добряче розлючений народ Англії ошелешило одруження Генріха з Маргаритою Анжуйською – представницею французької династії, якій англійці програли. Попри народну лють двоє знатних персон створили родину, у якій явно була головнішою – дружина. Так як король з Генріха був, м’яко кажучи, посередній, знать зрозуміла, що має справу з дуже владною француженкою. Це ще більше розлютило. Прихильник Йорків граф Ворік, повернувшись із континенту, захопив Генріха в полон. Його вірна (головніша) дружина зібрала навколо себе соратників і продовжила війну. Після цього граф-переможець став протектором (тимчасовим правителем) Англії.

Маргариті Анжуйській, потім, разом із прихильниками таки вдалося відбити чоловіка, але Лондон вони не взяли. Тому вирушили на північ. А прихильники Йорків проголосили новим англійським королем Едуарда IV. Той виявився сильнішим духом, ніж переможений Генріх. Він зібрав та об’єднав навколо себе прихильників і отримав грандіозну перемогу над Ланкастерами у битві під Таутоном. Біла троянда взяла верх!

Едуард не кращий за Генріха?

--
  Едуард IV

Прийшовши на трон, Йорк теж почав добряче чудити? А причиною цьому було, хай йому грець, кохання. Мало того, що одружився він потайки з Єлизаветою Вудвіл. Едуард ще й додумався призначати на важливі державні посади її родичів. Якщо перше могли ще стерпіти, то втручання романтичного життя у державні справи виявилося найбільш обурливим. Потім запальний король пересварився зі своїм головним помічником і радником графом Воріком. Той теж нахабства не стерпів. Це було величезною невдячністю за завоювання трону. Обурений граф, якого у плітках називали творцем королів, вирішив повернути на трон Генріха, або ж, у крайньому випадку, сісти на нього сам. 

--
  Герб родини Ворік

У 1471 запальний Едуард знову переміг. Але у наступній битві доля вирішила пожартувати над обома союзниками. Едуард і його вірний помічник Ворік загинули. Так почалася нова фаза війни двох троянд.

За звичною традицією трон посів син Едуарда теж Едуард, але V. Прийшов він на престол ще маленьким. Та був від тієї ж самої Єлизавети, яка вже дістала всіх своєю надмірною впливовістю. Зрозумівши, що пересічна вискочка може повністю оволодіти владою, брат Едуарда – Річард, включився у політичні справи навколо трону. Дядько довго був чудовим наставником молодого наступника Едуарда. За його протекції настав незначний період відносної стабільності. Все так, можливо, і було б. Але Едуард пересварився зі своїм дядьком. І руку до цього, швидше за все, доклала мати Єлизавета.

Річард терпіти нахабства не став і пішов з військами на Лондон. Йому вдалося захопити місто. Парламент його проголосив регентом при малолітньому Едуардові. На цьому дядько не зупинився. Незабаром він домігся того, аби нащадків Едуарда IV від Єлизавети визнали незаконнонародженими. У такому разі, вони втрачали право на трон. Так як офіційно, інших спадкоємців не лишилося, Річард сів на престол і почав правити Англією.

Знову, ніби, все владналося. Однак і на Річарда ІІІ знайшовся новий бажаючий посісти трон. Генріх Тюдор вирішив теж спробувати позагравати з фортуною і отримати корону. У той час він вважався родичем Ланкастерів із червоною трояндою. Однак результати вже сучасної генетичної експертизи не підтвердили кровний зв’язок Генріха з династією.

До цього часу Річард встиг позбутися принців Едуарда IV у Тауері. Однак ця гілка стала основою для захоплення влади Тюдором. Генріх убив Річарда у битві під Босвортом 1485 року. Потім ініціював скасування акту про визнання нащадків Едуарда IV незаконно народженими. Далі, для узаконення своєї влади він одружився з Єлизаветою. Тією самою донькою Едуарда IV. Так і виникла відома романтична легенда про об’єднання двох династій, котрі воювали між собою. Тюдор і справді, зробив символічний крок, розмістивши на своєму гербі обидві троянди. А історія із суперечкою в саду, наразі, є не більше, ніж красивою легендою.

Неромантична війна англійців

--
  Генріх Тюдор - засновник нової королівської династії

Обидві династії просто зникли, розчинилися, а новий рід Тюдорів правив Англією аж до початку XVII століття. З нього, до речі, походив відомий Генріх VIII. При цьому всьому найбільше постраждали звичайні англійці, що стали заручниками династичних ігор. На полі бою опинялися пересічні воїни. У вогні горіли села та міста. Втрати населення виявилися колосальними, як на той час.

Розорені поля стали причиною довгого економічного занепаду, який довелося долати новій династії. Фактично, це було продовження війни після столітнього протистояння на континенті.

У чому ж була причина такого спалаху? Все виглядає дуже закономірно. Потужна сила, яка була у Франції, повернулась назад. Її потрібно було десь застосувати. І привід знайшовся сам собою, загостривши давній династичний конфлікт.

Авторитет королівської влади за цей час серйозно похитнувся. Спершу через нерозбірливість монархів у виборі дружин, а потім через протистояння між двома династіями. Хитка влада стала причиною зростання бандитизму й злочинності.

На фінал

Але, страшна, спустошлива війна була романтизована. Вона стала   цікавим художнім сюжетом. Нею надихаються, пишуть книги й знімають фільми. Різні романтичні легенди про протиборство з’явилися завдяки Шекспіру. А «Гра Престолів», завдячує цьому далекому сюжету, як ґрунту для створення фантастичного світу. До речі, я сам задумався над тим, яку роль грає історія у створенні фентезі, коли викладач на лекції Нової історії, провів паралелі між війною троянд і Грою Престолів.

Романтична назва з неромантичною громадянською війною для мене була найцікавішим поєднанням.