Жодних церков, хрестів, ікон, обрядів та очільників – саме так починалась релігія, послідовники якої живуть в усьому світі. Її відлік справедливо ведуть від Ісуса Христа, а деякі науковці запевняють, що вона є всього лиш відгалуженням від іудаїзму. То як історична наука намагалась пояснити феномен такого поширення значимості християнства? Давайте розбиратися!
1 рік нашої ери та відлік від народження Ісуса Христа – таким способом встановлювати хронологічну послідовність користується увесь цивілізований світ. Історична ж наука офіційно висловлює тезу, що християнство як окрема релігія з’явилось на початку нової ери. Отже, формування якоїсь невеличкої секти стало основою для всієї нашої сучасності.
--
Народження Ісуса. Картина
Історія сучасного християнства розпочинається з момент народження Ісуса Христа, а його смерть лише підсилює поширення нових ідей. Спершу юнак, який мешкав у Назареті – місті, що розміщувалось у провінції Галілея, виступив з відвертим протестом проти тогочасної юдейської релігії. Однак, є припущення, що й до цього від єврейської віри відколювались якісь невеличкі групки, що піддавали сумніву офіційне вчення. Це відступництво назавжди змінило історію людства. Зцілення, проповіді та обраність як ніщо краще впливали на сприйняття ідей новими послідовниками. Завдяки цьому було сформовано невелику групку людей, які мали зберегти й поширити вчення про Христа. Вже у 33 році його страчують, розіп’явши на хресті. Однак і тут виникають нові суперечки, адже дехто заперечує це та стверджує, що замість хреста був звичайний стовп. А вся проблема такої недостовірності в тому, що дрібні деталі того грандіозного для християн дійства, довести дуже складно.
--
Леонардо Да Вінчі "Таємна вечеря"
По смерті головного провідника, залишились послідовники – апостоли, які далі поширили вчення. Так розповідає як сама Біблія, так і історична наука. Завдяки наступникам ідеї швидко поширились у різних великих містах імперії. Серед них визначають, власне, Єрусалим, Антіохію, Александрію. Наприкінці століття нові послідовники з’являються у центрі імперії – Римі.
На початку існування християнська секта приваблювала до себе бідних і знедолених, а також людей, котрі не могли бути повноцінними членами суспільства через презирство та становище. До таких відносились блудниці, жебраки тощо. Ті, хто приходив до общини знаходили душевну втіху, адже ідеї, які поширювала нова віра, передбачали милосердя, рівність та підтримку. Саме розуміння рівності перед богом давало багатьом надію на краще життя.
Попри такі благородні ідеї, християни зуміли накликати на себе гнів. І не лише влади, а й суспільства. Як відомо, все нове викликає острах. Про це писали як філософи, так і ті, хто досліджував історію людства. Таємничість та відстороненість від суспільно-політичного життя, породжувало чимало міфів у свідомості римлян. Приміром, причиною того, що представники перших церков не брали участь у спільних святкуваннях, зборах, було язичництво. Будь-яка важлива зустріч супроводжувалась поклонінням різним богам, що було неприпустимо для послідовників віри в єдиного Бога.
--
Древній Рим на картині
Серед римлян ширилися різні плітки про те, що на своїх зборах християни роблять кричущі речі. Приміром ходили чутки, що вони нібито викрадають дітей для своїх жертвоприношень. Ті хто мали найбільш вишукану фантазію взагалі розповідали, що послідовники Христа на своїх «вечерях любові» після трапези влаштовують розпусту, до якої залучають дітей. Крім того, незначні пізнання багатьох звичайних людей у закономірностях явищ природи, викликали у них страх і підозри. Приміром засуху та довгу відсутність дощу могли приписати християнам. За що вони отримували добрячу відплату. Слідом за цим зреагувала й влада. У 64 році у Римі відбулась величезна пожежа. Імператор Нерон не придумав нічого кращого, як звинуватити в ній християн. Невинні сектанти були заарештовані та жорстоко покарані. Значну їх частину стратили. Ще комусь довелось опинитись на величезній арені з дикими хижаками, де шанси вижити дорівнювали нулю.
Чи будували перші общини християн спеціальні культові споруди? Відповідь буде однозначною – НІ! Причина була цілком банальною. Вона полягала у небезпеці зібрань. Якщо б для цього використовували загальновідомий храм, то його точно б знищили. Тому зустрічі та молитви відбувались таємно у покинутих будівлях або печерах. Та й вчення ранніх християн не передбачало спеціального місця й обрядів для поклоніння Богові.
Стародавні общини послідовників Христа часто формували окремо один від одного. Таким чином всі вони могли створювати відмінні між собою обряди і вчення. Саме з того часу і з’являється проблема різного трактування постулатів, яка проявлялась протягом всієї історії існування релігії.
На перший погляд купки аутсайдерів, які часто жили відокремлено та уникали участі у загальнонародних дійствах та політиці, не мали шансів на успіх. Держава їх переслідувала, а суспільство відверто боялось та зневажало. Якщо все починалось із тих, кому в буквальному сенсі не було чого втрачати, то продовжилось зацікавленістю інших верств суспільства, Покірна маса, котра вірить в єдиність Бога, могла запросто стати інструментом для досягнення власних цілей. На межі І і ІІ століть до общин послідовників Христа вже починають приєднуватись ремісники й торговці. Причиною були не лише переконання в релігії, а й цілком прагматичні інтереси. Спільність таких груп допомагала їм знайти нові зв’язки в своїх колах та отримати, у разі потреби, підтримку. Багато хто з таких людей посідали важливі релігійні посади.
У період І – ІІ століття також активно зароджується і розвивається внутрішня ієрархія. Розширення до цілої релігійної організації потребує поділу обов’язків. Тож однією з перших управлінських посад стає пост диякона. Він відає цілком світськими, господарськими справами общини. Потім з’являлись спеціальні виборні комісії у складі 7-ми чоловік. Їхнім завданням було обслуговувати не лише релігійні, а й цілком мирські потреби організації. У цей час вперше з’являється посада єпископа. Її посідали після обрання членами общини. Спершу єпископи опікувались господарськими справами, але вже потім стали контролювати й ідеологічну частину. Далі християнські церкви об’єднуються та формують територіальний поділ. Завдяки цьому з’являються митрополити та патріархи. Митрополити, які зараз грають роль управлінців певної релігійної території, в той час очолювали саму общину. Тим же часом патріархи, контролювали певну територію, на якій розміщувались релігійні громади.
Роль християнства кардинально змінюється вже у ІІІ столітті. До його рядів доєднуються заможні землевласники. Маючи багатства і вплив вони перетворюють церкву з місця для знедолених, на цілком звичну для нас світову релігію. Їй залишалось лише отримати підтримку від офіційної влади. І це відбувається аж у IV столітті. Саме 313 року імператор Костянтин офіційно зупиняє переслідування християн. Вже у 325 році він ініціює Нікейський собор, який остаточно оформлює структуру нової релігії та спільне вчення для всіх. З того часу християнство набуває небаченого впливу. Його вже повністю побачать наступники відомого імператора. Феодосій І наприкінці століття зробить християнство єдиною державною релігією в імперії. Після цього язичницькі храми просто перефарбуються й стануть у сучасному розумінні церквами. Культи й обряди замінять новими, які будуть зручними для широких мас суспільства. Та найважливішим тут, насправді, може бути не віра в Бога, а цілком прагматичні мотиви. Якщо всі вірять і беззаперечно дотримуються вчення, то це стає дуже зручним інструментом для управляння державою та впливу.
--
Нікейський собор
Після офіційного становлення у тогочасному світі, християнство переживатиме не один розкол. Він відбуватиметься з цілком різних мотивів. Найбільш відомою в історії є Велика схизма 1054 року. Тоді утворюються принципово різні католицька і православна церкви. Католицька отримує величезний плив на Заході, а православ’я, шукаючи підтримки держави, стає її продовженням.
Християни: від секти до світової релігії