ХІХ століття від самісінького початку кардинально змінило світ. З’явилися нові ідеї, можливості, технології. Але при цьому шкільна програма історії України довгий час ігнорує всі ці аспекти, зосереджуючись на суцільних стражданнях, кріпацтві та нещасних селянах. При цьому потрібно зважати на інший бік тогочасного українського суспільства - інтелігенцію. Українські інтелігенти ХІХ століття не просто виступали в ролі поборників української культури та історії. Вони були справжніми інфлюєнсерами, чиї думки цитували мільйони. Тому в цій статті пропоную поглянути на інший світ України ХІХ століття. Не сповнений плачу й голосіння, а заповнений грандіозними історіями успіху, про які багато сучасних лідерів думок можуть тільки мріяти.
Початок століття: масони, козаки, декабристи
Починали ХІХ століття дворяни. Вони були вихідцями з козацької старшини XVII-XVIII століть. Їхні предки колись долали величезні турецькі флоти, громили поляків та проголошували державність. Але Російська імперія наприкінці попереднього століття ліквідувала Гетьманщину та козацтво. Тому козацька старшина частково перейшла у російське дворянство. Це була тиха анексія серед еліти, яку придумала російська імператриця Катерина ІІ. Тож охочих чинити опір серед козацької верхівки виявилося небагато.
Тепер ця еліта спостерігала за змінами, що відбувалися навколо. У світі вже відгриміли перші голоси промислового перевороту. Європейські держави скасовували кріпацтво як непотрібний рудимент минулого. Натомість в самій Російській імперії досі панували старі порядки. З одного боку - дворяни почувалися чудово, адже на них працювали орди кріпаків, а з іншого - це гальмувало економічний і технологічний розвиток.
Тому перші товариства прогресивних дворян прагнули скасування кріпацтва, встановлення парламенту й ухвалення Конституції. Саме вона повинна була давати справедливі й рівні права усім. Поряд з прогресивними політичними й економічними ідеями народжувався автономістський рух. На його чолі був Василь Капніст - виходець з колишньої старшини. Український дворянин ностальгував за козацьким минулим та був переконаний, що українці повинні мати хоча б автономію. Знайшлося багато людей серед дворян, які теж поділяли ідею. Тому ще наприкінці XVIII століття вже навіть визрівали думки про збройне повстання. Але серед інших держав прихильників цієї ідеї не знайшлося. Тому спроби відійшли у небуття.
Та це не означає, що шлях до національної держави на цьому зупинився. Він починався якраз із тих людей, котрих зараз назвали б інфлюєнсерами. Правда, головним майданчиком для поширення їхніх ідей були не ТікТок чи Instagram, а дорогі салони, у яких засідали й проводили час вершки суспільства. Завдяки одному з таких інфлюєнсерів постав Харківський університет у 1805 році. Навколо нього виник гурток романтиків. Його учасники взялися досліджувати українське минуле. Результати досліджень харківських викладачів і студентів заклали основу для подальших наукових праць з історії та словесності українців.
--
Харківський університет 1805
Перша половина ХІХ століття пройшла за салонними дискусіями та окремими обговореннями серед студентів і науковців в університетських авдиторіях. Проте новий етап розвитку українських лідерів думок настав тоді, коли вийшов перший журнал української громади у Петербурзі. Саме з російської столиці, як не дивно, розпочинається широке розповсюдження нових ідей. Та не відставали в цьому й Західноукраїнські землі. Тому що перший Засіб масової інформації з’явився там ще під час “Весни народів”.
Середина століття, “Весна народів” і перші газети
Аби доносити власні ідеї на широкий загал у ХІХ столітті, потрібно було володіти хоча б газетою. Тому що дізнатися нові ідеї люди могли або усно, або ж з допомогою тексту.
Перша газета народжується на Західноукраїнських землях. Цьому дуже сприяють загальноєвропейські події. Ще в лютому 1848 року французам черговий раз набрид король. Тому вони вирішили його скинути з престолу. Тоді повстанці навіть не підозрювали, що підпалять революції в усіх європейців. Навесні того ж року революція доходить і до Галичини. Там утворюється Головна Руська Рада, формується Галицько-Руська Матиця і виходить “Зоря Галицька” - перша в історії українська газета (Принаймні серед відомих).
--
Шпальта газети "Зоря Галицька" 1848 рік
Вже на сторінках цієї “Зорі” постають прогресивні ідеї та заяви про те, що українці - це окремий народ. Всі читачі цього періодичного видання стали змінювати власні погляди у бік української самостійності.
Газетою все не обмежилося. Тому що потрібно було дати людям не просто якісь регулярні статті, а цілком основоположні речі. Григорій Яхимович, який стояв на чолі ГРР, це розумів. Тому всіляко сприяв діяльності Галицько-Руської Матиці. Кілька людей, що були в науці, зробили неможливе - вони стали за доступною ціною видавати книги. Їх поширювали серед пересічних людей, котрі не могли собі дозволити купувати товсті багатотомники з наукових питань.
--
Засідання Галицько-Руської Матиці
На сторінках цих книг друкувалися тогочасні громадські діячі, мислителі, науковці. Вони доносили до людей те, що могло існувати тільки у далеких примарних розповідях бабусь та дідусів.
Такий підхід заклав фундамент у формуванні цілого прошарку суспільства, який постійно не сходив з газетних шпальт.
Тим часом у російській столиці - Петербурзі, не втомлювалися шукати можливостей колишні кирило-мефодіївці. Микола Костомаров, котрий на той час був мозковим центром українського національного руху, вирішив зібрати всі свої заощадження, долучити друзів та видати перший випуск журналу “Основа”. Щоб не привертати увагу,на сторінках видання писали російською. Але якщо подивитися на окремі написи з журналу та заголовки статей, то можна зрозуміти, що там явно не займалися прославлянням Росії. Серед публікацій були результати наукових досліджень, роздуми та заклики до українців.
--
Світлина одного з випусків журналу "Основа" 1861 рік.
Якраз Костомаров у 1860-х роках перетворився на головного інфлюєнсера. Цим уявним титулом він не поступався навіть Шевченкові. Тому що серед всього написаного художником, був Кобзар. Тому Т.Г. залишався автором одного збірника, у той час, коли його друзі постійно штампували нові статті на друкарському верстаті.
Ідеї Костомарова розліталися Україною як гарячі пиріжки. І попри те, що журнал закрився через брак фінансування, його роль виявилася вибуховою. Громадівський рух започаткували в Києві, Харкові, Полтаві та багатьох інших містах. При цьому київський осередок став найбільш впливовим.
Велика популярність наукових досліджень у ХІХ століття, зробила Російське географічне товариство знаменитим. Тому Павло Чубинський зі своїми друзями-громадівцями вирішив запустити його Південно-Західний відділ. Це стало настільки надійним прикриттям, що наукова організація, маючи підтримку та фінансування, змогла підготувати багатотомник з науковими записками і навіть викупити цілу газету. Якщо б Російська імперія не почала боятися громадівців, то з високою долею ймовірності робота “Київського телеграфа” (Саме так називалася газета) продовжилася б. Однак Емський указ 1876 року був безкомпромісним. Він не тільки забороняв українську мову, а ще й розпускав товариство та виганяв з України двох його найактивніших учасників - Павла Чубинського та Михайла Драгоманова.
Драгоманов емігрував до Європи та осів у Женеві. Там він продовжив публічну діяльність, видаючи журнал “Громада”. Кілька років йому підпільна київська громада навіть надсилала гроші на підтримку видання. Проте воно таки закрилося.
Друга половина ХІХ століття стала інформаційним затишшям. Тому що після жорсткої заборони в Російській імперії, культурні й наукові діячі не могли легально продовжувати свою роботу. Але є нюанс - більшість з них розгорнули свою роботу на Галичині.
Галичина друга половина ХІХ століття
Попри регулярні проблеми з поляками, українці знайшли свою нішу. Особливої популярності серед українців набув рух народовців, які виступали за продовження національного відродження й розвиток української мови та культури. Багато лівобережних знайшло там прихисток.
1868 року постає Товариство “Просвіта”. Воно стає надзвичайно впливовим на Західноукраїнських землях. Його головний офіс розташовувався прямо у центрі Львова. Крім цього, в різних віддалених куточках Західноукраїнських земель відкривалися філії: хати-читальні, студії, театри. Будинки “Просвіти” перетворилися на головні центри поширення національних ідей. Там кожна людина могла вільно прийти та скористатися книгами в бібліотеці для самоосвіти. Також навколо цих осередків поставали хори, театральні студії, проводилися заходи, велися дебати.
--
Центральний офіс Товариства "Просвіта" у Львові.
Хоча Просвіта - це всього лиш просвітницька організація, але її варто згадати в контексті поширення думок та ідей. Тому що всі наукові праці українців або ж публіцистичні статті й книги, одразу потрапляли до всіх хат-читалень цієї мережі.
А от хто дійсно отримав популярність, то це Іван Франко. Він був єдиним серед українців, хто міг собі дозволити жити виключно на гонорари від письменницької діяльності. Його публікації були повсюди. Серед них поширювалися як художні твори й поезія, так і політичні статті, які стали основою для формування політичного життя. А роман Франка “Борислав Сміється” взагалі став інструкцією до проведення страйків.
Іван Франко не тільки писав, а ще й диктував моду. Його стиль на вишиванку під класичний костюм багато хто використовує навіть зараз. Цей чоловік мав першість серед українського бомонду кінця ХІХ століття. Його поява на людях завжди викликала сенсацію.
--
Іван Франко - головний інфлюєнсер ХІХ століття
Письменника й політика запрошували всюди. Він був головною зіркою будь-якого вечора, дискусії, театральної вистави. Якщо б він жив у наш час, то чомусь важко сумніватися, що у нього було б сотні тисяч, якщо не мільйони, підписників. А квитки на заходи за його участі розпродавалися б за шалені гроші в перші ж години.
Літературне Товариство Шевченка, яке постало у 1873 році виступило лідером у науці. Багато його представників, зокрема й Михайло Грушевський, стали відомими в багатьох країнах Європи. У 1891 році організація офіційно прийняла назву Наукового Товариства. Відтоді це був такий собі прототип національної Академії Наук. Вихідці з цієї наукової спілки у часи УНР та Української держави стали науковцями, очільниками й професорами Кам’янець-Подільського й Українського університетів. Агатангел Кримський, до прикладу, увійшов до складу Української Академії Наук, яку започаткував гетьман Павло Скоропадський.
Кілька фінальних слів
Лідери думок ХІХ століття мали такі ж прагнення, як і більшість активних діячів сьогодення. Всі вони використовували інструменти, які були доступними на той час. При тому вони знаходили свого кінцевого читача/слухача й легко доносили всі свої прогресивні думки, змінювали дійсність, популяризовували культуру, мову, історію.
У статті ми ще не згадали про Марію Заньковецьку та Соломію Крушельницьку, адже залишили їх для матеріалу про справжніх українських сценічних зірок ХІХ століття. Тому в наступних публікаціях ми продовжимо період ХІХ століття та з радістю познайомимо з усіма тими людьми, котрі змінювали нашу історію.
Культура та інфлюєнсери XIX століття: хто ці люди?