Міжнародний жіночий день чи день Клари Цеткін? Справжня історія 8 березня

З чого все починалося?

Протягом історії становище жінок було залежним. Вони не могли володіти майном та розпоряджатися своїм власним життям. Жінка належала чоловікові або батькові та не могла навіть вільно пересуватися містом. Часи змінювалися, а соціальне становище жінки покращувалося. Вже у ХІХ століття пані отримали величезні можливості. Проте, в порівнянні з нашим часом, вони були вкрай обмеженими.

--
 Жінки під час роботи на фабриці в роки І світової

Жінки у ХІХ столітті, хоч і могли вже працювати на заводах, бути секретарками, медсестрами чи вчительками, але до виборчих кабінок їм було зась. Та й майном володіти самостійно в багатьох країнах вони не могли.

Якщо й жінці щастило влаштуватися на роботу та організувати самостійне життя, оплата її праці була вкрай обмеженою. Тому самостійно забезпечити себе було дуже складно. Це було, ніби, таке тонке підштовхування молодої панянки до одруження, адже чоловік, який заробляв більше, міг забезпечити нормальне життя.

Низька, дискримінаційна оплата праці, підштовхувала жінок до протестних рухів. Першим загальновідомим в історії був суфражистський рух. Проте, як не дивно, він ніяк не вплинув на появу Міжнародного жіночого дня. Не запровадила його й жіноча демонстрація ткаль у Нью-Йорку в 1857 році. Тоді, жінки просто пройшлися вулицями, б’ючи черпаками об каструлі. До того ж, вони навіть не прогуляли того 8 березня роботу, адже це був вихідний день.

Так протягом ХІХ століття жіночого свята і не з’явилося. Проте день для своєї ідеології запозичили соціалісти. Вони виступали за рівність всіх класів і тут добре припасувалося «підневільне» становище жінок. Соціалістки на початку ХХ століття збиралися на масові демонстрації. Свято присвячене, радше, не всім жінкам, а соціалісткам, з’явилося під час зустрічі в Копенгагені 1910 року. Тоді так і не визначилися з його конкретним днем. Дата відзначення соціалістичного свята жінки була змінною.

Лише після І світової війни 8 березня стало офіційним жіночим святом. І його відзначення впровадили саме соціалістичні організації. Тому, виникає величезне питання щодо політичного підтексту цього свята. Звісно, тоді воно в жодній країні не стало державним. Лише в ранньому радянському союзі його запровадили на офіційному рівні.

Ідейна натхненниця 8 березня

І нарешті про ту саму Клару Цеткін. Саме їй належить ідея відзначення міжнародного дня жінок. 8 березня 1857 року відома соціалістка та журналістка притягла до легенди свята й запропонувала святкувати його в цей день. 

--
 Портрет Клари Цеткін

Біографія цієї соціалістично-комуністичної пані була дуже бурхливою. За однією з версій вона народилася в родині сільського вчителя, яка мешкала в селі Відерау. За віросповіданням її родина була лютеранською. Політична діяльність Цеткін почалася зі вступу до Соціал-демократичної партії Німеччини. Та незабаром Отто фон Бісмарк перекреслив плани Клари, запровадивши у 1881 році «Винятковий закон про соціалістів». Тоді неоднозначна діячка  втекла з Німеччини і мешкала довгий час в різних країнах Європи. Завершила вона своє життя на території СРСР. Там її поховали біля кремлівської стіни.

Прізвище Цеткін, яким вона прославилася, належить не їй, а чоловікові на ім’я Осип. Він, між іншим, народився на території України, в Одесі.  Чоловік встиг побувати учасником Народницького руху, вихідці якого, у 1881 році вбили російського царя Олександра ІІ. З Кларою вони познайомилися в соціалістичному гуртку Лейпцига. Дівоче прізвище революціонерки Айснер.

--
 Спільна світлина Клари Цеткін і Рози Люксембург

Була вона в чудових взаєминах з іншою німецькою комуністкою – Розою Люксембург. Вона разом з Карлом Лібкнехтом 1919 року спробувала влаштувати революцію в Німеччині та захопити владу. Проте молодий уряд республіки швидко відреагував. Для того, щоб організувати комуністичний переворот, вони створили радикальну організацію «Союз Спартака». Туди увійшла і Клара Цеткін. Їй, на відміну від Рози, яку вбили під час постання, пощастило більше.

Як 8 березня таки стає державним святом?

А тепер про те, чому в Україні довгий час відзначали 8 березня з величезним розмахом, концертами на ТБ, святковим столом і офіційним вихідним днем. Це тісно пов’язане з радянським минулим. Цілком логічно, що більшовики, які прийшли до влади у 1917 році, одразу ж вирішили взятися за впровадження цього свята. Тому, яким би жіночим воно не здавалося, 8 березня все одно радянське. Більшість країн світу наразі його жодним чином не відзначають на глобальному рівні. Воно, приміром, у Штатах чи Німеччині є звичайним робочим днем. У деяких країнах цього дня жінки виходять на демонстрації для того, аби нагадати про захист своїх прав.

Після встановлення влади більшовиків у новоствореному СРСР  одразу ж взялися за становище жінки. Офіційна ідеологія проголосила, що жінка-робітниця є рівнею чоловікові. Це й справді так, і в дечому варто віддати належне тому, що в радянському союзі жінка отримала можливість для самореалізації. Проте надання жінці можливості працювати було цілком прагматичним кроком. Так як новоствореній державі, як відходила від І світової війни та революції, потрібні були робочі руки.

--
 Радянський пропагандистський плакат до 8 березня

Для того, щоб пояснити зміни становища жінки, яке було залежним у патріархальній російській імперії, потрібно було використати ідею рівності. Найкращим елементом, який допоміг у цьому, був той самий міжнародний рух соціалісток за рівність. З нього були запозичені головні ідеї разом із 8 березням.

Була в ідеї упровадження жіночого свята авторка. Про неї добре знали радянські діячі як про реформаторку сімейного життя. Крім того вона встигла навіть у 1930-х роках побувати в ролі радянського посла в Швеції. Мова йде про Олександру Колонтай. Ця жінка мала дуже багато спільного з Кларою Цеткін. Як і товаришка по руху, вона спокійнісінько собі померла від інфаркту уві сні 1952 року. Колонтай прославилася на території колишньої російської імперії як перша жінка-міністр. Вона очолила соціальний напрямок і одразу взялася за роботу з урівняння в правах чоловіків та жінок. З її ініціативи був створений спеціальний жіночий відділ. Він займався освітою жінок, їхнім працевлаштуванням та становленням у суспільстві.

З одного боку такі кроки є позитивними, з іншого ж – позиція російської «Клари Цеткін», була неоднозначною. Попри те, що ідейно з жінки вона прагнула зробити робітницю, рівну чоловікові, виходив зовсім інший ефект. Протягом  десятиліття такого реформування нова радянська жінка стала робітницею не лише радянського заводу, а й домашньої кухні. Традиційне ставлення до ролі жінки, яке існує й зараз в нашій ментальності, було закладене саме з ініціативи цієї діячки. Загалом вийшло в неї так, що в ідейному конструкті відповідальність за виховання дітей покладалася лише на жінку. Таке ставлення ми, як не дивно, помічаємо в суспільній ментальності пострадянського простору зараз.

В цей конструкт спокійнісінько собі вписалося і 8 березня. Це, нібито, єдине свято жінки. І навіть під час нього вона, за радянською моделлю, має провести за приготуванням святкового обіду. Тому щодо рівності, про яку говорили в цей день, постає дуже багато знаків питання.

День Клари Цеткін та Олександри Колонтай добро чи зло?

Цей підзаголовок виглядає іронійно. З одного боку – день, який присвячений ролі осіб жіночої статі в історії – це дуже позитивна річ. Однак виставлення на п’єдестал купи стереотипів, сформованих в радянські часи виглядає як суцільне зло.

Наразі постає цілком логічне питання щодо доцільності продовження традиційного відзначення жіночого свята на державному рівні. Воно було впроваджене у 1960-х роках. Тоді в СРСР вийшов наказ про загальнодержавний вихідний на честь відзначення Міжнародного жіночого дня.

Тож попри позитивне значення, 8 березня має червоний присмак. Тому, напевне, цілком чудовим рішенням було б обрати інший день для вшанування жінок в історії, а не пропагандистський день ліваків, чия ідеологія вже давно вичерпалася часом.