Машина для вбивств – так коротко можна охарактеризувати роль фашистських концтаборів у Німеччині. Однак табірний устрій з’явився ще задовго до початку Другої світової. Метою створення таких місць було утримання спеціальних в’язнів.
Треблінка, Бухенвальд, Заксенгаузен, Аушвіц – це лише найвідоміші табори смерті. Як опинялись там пересічні люди? Якою була мета їх створення? Хто полюбляв носити аксесуари з людської шкіри? Дізнавайтесь у цій статті.
Злочини, які скоїли тоталітарні режими, були справді страшними. Це і депортації, і цілеспрямоване знищення, і примусові медичні експерименти. Однак чи не найстрашнішим місцем стали концетраційні табори. І якщо ви думаєте, що їх винахідником був Третій рейх, то глибоко помиляєтесь, адже вперше концтабір побудували британці наприкінці ХІХ століття, піл час Другої англо-бурзької війни. У ньому утримували місцеве населення, більшість з якого були жінками та дітьми. Це такий собі спосіб взяти під контроль непокірних людей. Бранців забезпечували продовольством. Однак, незабаром настали проблеми з поставками. Люди, які опинились в таборі голодували, а кадри, що вийшли за межі табору, опинились у світовій пресі та збурили громадськість. То був перший приклад застосування системи.
У міжвоєнний період табори, в яких утримували незгодне з владою населення або військових бранців активно утворювались та успішно існували. Пересічні люди справді мало що знали про їх функціонування та устрій.
--
Фото концтабору Талергоф
У Європі перші концтабори почали з’являтись у період Першої світової. На території Австро-Угорщини створили табірне формування під назвою Талергоф. Туди звозили всіх, хто так чи інакше, на думку влади, міг загрожувати державі. Багато полонених табору були саме українцями, які провадили національну боротьбу. Умови в таборі не були настільки жорстокими, як, до прикладу в більшовиків чи Третього рейху, але порушення прав людини там було нормою. Місцеві наглядачі дозволяли собі жорстокість і катування по відношенню до в’язнів. Також полонених морили голодом. Факти про існування табору відкрились наприкінці війни. Інформація звідти з’явилась у пресі. Після цього, за вимогою світової громадськості, табір було розформовано.
Відзначимо, що ще під час громадянської війни, табірну систему сформували більшовики, які боролися зі своїми опонентами. У травні 1918 року з’явились табори для осіб, які або мали родичів по ту лінію фронту, або раніше були громадянами ворожої держави. Їх мали утримувати там до закінчення війни. Умови там були м’якші, ніж навіть у звичайній в’язниці. Однак все змінив декрет про червоний терор у липні того ж року. Відтоді було поставлено завдання сформувати мережу трудових та виправних таборів, що фактично були концентраційними. Кожне велике губернське місто тоді зобов’язали відкрити табір мінімум на 300 чоловік. До 1923 року таких таборів налічувалось близько 300. Туди відправляли противників режиму або всіх людей, які на думку більшовицького керівництва несли певну загрозу молодому тоталітарному уряду. Вже у 1923 році було відкрито соловецький табір, на місці монастиря, що знаходився там. Закладу присвоїли абревіатуру СЛОН.
--
Фото соловецького концтабору
Вже у 1934 році було сформовано ГУЛАГ, який займався управлінням та організацією концентраційних таборів. Люди, які туди потрапляли, жили в нестерпних умовах. Вони не мали навіть мінімального забезпечення їжею та одягом. Натомість змушені були тяжко працювати. Більшість не витримували знущань і гинули. Тому, починаючи говорити про німецькі табори смерті, не забуваймо, що не Третій рейх винайшов систему. Він просто скористався надбанням попередників і вдосконалив його. Радянські трудові табори, нічим не поступались Бухенвальну чи Дахау. Так, там не було газових камер, але люди перебували в нестерпних для життя умовах.
Третій рейх, створюючи концентраційні табори мав свої цілі. Користуючись давно винайденим способом репресій, нацисти прагнули розправитись зі своїми політичними опонентами та всіма незручними елементами суспільства. Так з’явився Дахау.
Дахау
--
Фото з концтабору Дахау
Табір створили 22 березня 1933 року. Першими, кого помістили туди, були представники конкуруючих політичних сил та опозиціонери. Проте масштаби поступово розростались. Нацисти оголосили боротьбу проти так званих неповноцінних людей. Серед таких відзначались сексменшини, Свідки Єгови, душевнохворі, та люди з певними фізичними вадами. Саме на початку 30-х років на базі Дахау випробовували способи знищення «неповноцінних». Поряд з такими особами до табору потрапляли різні асоціальні елементи, серед яких повії, жебраки тощо. Їх там перевиховували й справді відпускали. Термін їхнього утримання там зазвичай не перевищував одного року.
Споруди й планування табору були розроблені Теодором Айке. Він і був одним з перших керівників Дахау. Протягом весни 1933 року до табору прибували все нові й нові в’язні. Це переважно були комуністи та опозиціонери. Головною метою було знищити їх та ізолювати. Планування табору робилось таким чином, аби показати велич та міць СС. В центрі трикутника столи адміністративні будівлі, а навколо віялом розміщувались бараки та інші приміщення.
--
Теодор Айке - родоначальник німецьких концтаборів
Протягом 30-х і до кінця Другої світової табір був полігоном для експериментів технологій масових вбивств. Тут не відбувались масові знищення євреїв, адже це реалізовували переважно на сході. Однак тут випробовували використання газових камер і крематоріїв, перед тим як застосувати їх у масовому геноциді. Разом з тим, ту навчали наглядачів інших концентраційних таборів. Для цієї справи відбирали переважно молодих юнаків 18-20 років. Більшість з тих, хто пройшов вишкіл, відправлялось працювати в Аушвіц, Бухенвальд, Треблінку тошо.
Протягом війни до табору відправляли представників різних національностей. Серед полонених були поляки, словенці, хорвати, а також радянські солдати. Більшість з них була евакуйована у квітні 1945 року перед наступом союзників. Під час пішого переходу значна частина жертв загинула. 25 квітня того ж року, війська антигітлерівської коаліції звільнили табір.
Протягом 1930-х років активно з’являлись концтабори по території Німеччини. Однак вже протягом воєнних років їхня мережа значно розширилась. Німецькі табори можна поділити на дві основні групи: для вбивств і для експлуатації. Обидва мало чим відрізнялись. У таборах смерті зазвичай одразу ж вбивали, а в трудових утримували для тяжкої праці, від якої більшість гинуло. Окрім Дахау відкрилось чимало відомих своєю жорстокістю установ. Однією з них був Бухенвальд.
Бухенвальд
--
Територія Бухенвальду. Сучасний вигляд
Заснований як трудовий табір, проте кількість жертв за увесь період його існування складає близько 56 тис. чол. Загалом через нього пройшло близько 250 тис. чоловік. Головним спрямуванням Бухенвальду була експлуатація своїх в’язнів. Тут не існувало газових камер, але справно працювали крематорії, які залишились навіть до цього часу. Про життя табору відомо багато-що. Ті хто вижили, згадують його як найстрашніше місце з усіх. Один з його комендантів Карл-Отто Кох славився неймовірною жорстокістю. Ще працюючи в Заксенгаузені, він винаходив різноманітні способи тортур. За його вказівками й проектом формувався табірний устрій Бухенвальду. Не дивлячись на те, що переважна більшість в’язнів не були євреями, працівники під його керівництвом застосовували неймовірно жорстокі тортури. Для того, аби замести сліди, тіла закатованих спалювали.
--
Фото Ільзи Кох
Неабияк прославилась дружина коменданта – Ільза. Її в’язні боялися навіть більше за Карла. Вона мала садистське захоплення – хендмейд із людської шкіри. Жінка обирала в’язнів із найкрасивішими татуюваннями. У змові з місцевим лікарем садистка вбивала нещасних для отримання шкіри з татуюванням. Лікар робив усю брудну роботу. Жертву вбивали з допомогою ін’єкції, а потім здирали шкіру. До нашого часу зберіглася напівміфічна історія про абажури з людської шкіри. Дехто навіть стверджує, що Ельза Кох носила сумочки, виготовлені з того ж матеріалу та навіть ділилася зі своїми подругами й знайомими способами обробки людської шкіри. Чоловіка її, напередодні капітуляції Третього рейху, зняли й перевели до іншого табору. Однак, з’ясувавши, що він вкрав неабияку суму грошей. За це його поспіхом засудили і розстріляли на території концтабору. Ільзі Кох вдалося уникнути кари. Вона далі продовжувала безбідне та комфортне життя. По приходу союзників жінка навіть намагалась видати себе за жертву режиму, але потерпілв, з якими вона не встигла розправитись, впізнали її.
У 1945 році в’язні концтабору зуміли навіть зорганізувати підпільний опір. Не дивлячись на те, що адміністрація провадила жорсткий контроль. У полонених вистачило сили духу, аби опиратись примусовій евакуації, яка обов’язково мала б призвести до численних жертв. Знаючи про наближення армії США, полонені почали готувати повстання. Напередодні один з полонених зробив радіопередавач з підручних матеріалів та відправив повідомлення союзникам. Ті відповіли, закликавши триматися. Виступ планувався на початок квітня, але реалізувати його вдалося лише 11-го числа. Тоді, якраз перед входом американських військ, повстанці звільнили Бухенвальд. О 15:15 війська третьої армії увійшли на територію концтабору. Після звільнення окупаційна адміністрація одразу ж влаштувала екскурсію для мешканців найближчого міста Веймар. Більшість з них зізналися, що нічого не знали про злочини, які там коїлись протягом 8 років.
Після переходу Веймара під контроль СРСР табір продовжив функціонувати аж до 1950 року вже для радянських полонених та в’язнів. Комуністами там теж було знищено велику кількість людей. А смертність там була навіть вищою ніж при нацистах.
Заксенгаузен
--
Заксенгаузен. Сучасний вигляд
Табір було засновано у 1936 році. Його створювали й проєктували саме як табір смерті. Його головною роллю й метою були масові вбивства. Тут теж випробовували різні технології фізичного винищення, а також навчали персонал для роботи в інших таборах смерті. Більшість з тих, хто проходив тут вишкіл, відправлялись на схід, де відбувались найбільш масові вбивства. Проєктування заводу смерті було зроблено за зразком Дахау. Так само все розміщувалось у формі віяла, всередині трикутника.
Заксенгаузен був особливим табором, адже в ньому містилася спеціальна зона для утримання важливих в’язнів. Називалась вона Целленбау. Умови перебування тут були дещо кращими. Серед тих, кого тут утримували були українські діячі. Зокрема Степан Бандера, Ярослав Стецько, Тарас Бульба-Боровець та Андрій Мельник. Олег Ольжич – заступник Мельника, який теж потрапив до табору, був закатований. Більшості ж вдалося вийти на свободу. Степан Бандера навіть дожив до 1959 року. У спеціальній зоні табору також утримували Поля Рено – відомого французького політика, Ганса Лютера, сина Сталіна Якова Джугашвілі. Спеціальних політичних бранців зазвичай розміщували в невеличких одиночних камерах.
Найбільш страшними були табори, які розмістили на території Польщі. Там, подалі від очей німецьких громадян, здійснювали наймасштабніші вбивства євреїв та інших небажаних елементів. Серед місць смерті найбільші відомими були Аушвіц (Освенцим), Треблінка та Собібор.
Аушвіц
--
Концтабір Аушвіц
Аушвіц заснували вже у травні 1940-го року. Його головною метою було знищення полонених та небажаних елементів. Він грав роль як трудового табору, так і табору смерті. Тут було вбито близько 1.6 млн. чоловік за увесь період існування. Більшість жертв були євреями. Їх сюди доправляли зі спеціальних гетто, створених у містах. Найслабших одразу ж вбивали й спалювали. Тих, хто міг працювати, відправляли в трудові загони. Доля цих людей була не кращою, ніж в убитих. Вони гинули внаслідок тяжкої праці та хвороб. Тих, хто втрачав працездатність, одразу ж ліквідовували. На території табору знаходились одні з найбільших газових камер, які поспіхом вбивали найслабших полонених. За кілька років табір смерті розрісся аж до трьох підрозділів, які були цілою фабрикою смерті. У 1940-х рока бранці працювали на місцевих заводах. На території табору утримувались національні елементи з окупованих німцями територій, а також різні небажані елементи. До Аушвіцу потрапляли представники сексуальних меншин, криміналітету, а також Свідки Єгови, про яких часто зазначають в різних джерелах, як про жертв нацизму. Шансів вижити в Освенцимі було вкрай мало. Більшість з тих, хто потрапляв за його стіни, гинули.
Треблінка
--
Меморіал на місці табору
Цей табір припинив своє існування 1943 року після повстання в’язнів. Режим в таборі був надзвичайно жорстоким. В’язнів сюди привозили для знищення. Конвеєру смерті допомагали працювати газові камери та крематорії, що замітали сліди злочинів. Більшість з тих, кого доправляли до Треблінки, навіть не підозрювали про те, що їх везуть на смерть. Євреї із Західної Європи прибували сюди на пасажирських потягах в переконанні, що їдуть на нові місця для поселення. Проте вже після приїзду їх відправляли в газові камери, замасковані під душові. Внаслідок отруєння чадним газом нещасні жертви помирали протягом 30 хвилин. Полонені підняли повстання, яке завершилось втечею кількох десятків. Більшість загинули внаслідок заколоту. Після інциденту табір ліквідували.
Собібор
--
Концтабір Собібор. Фото
Схожа історія була і з цим табором. Полонені, які прибували, теж у більшій мірі не розуміли, що їх привезли на смерть. Будівництво табору відбулось у рамках програми масового знищення євреїв та небажаних соціальних елементів. Його спорудили в українському селі Собібор, яке знаходилось у тихій та мальовничій місцевості. Зараз це територія Польщі.
Як і більшість таборів смерті, Собібор розмістили у малопомітній місцевості. До нього вела всього лиш одна невеличка залізнична колія, якою й привозили жертв.
1943 року в’язні, які перебували в таборі, організували ціле повстання та розробили детальний план. Вони збирались ліквідувати членів СС та захопити склади зі зброєю. Однак, план частково провалився. Знищити вдалось 11 чоловік. Тож для того, аби втекти, полонені пробирались мінними полями навколо табору. Врятуватись вдалось близько 50 людям. Німецька поліція влаштувала справжнє полювання на тих, кому вдалось вибратись. Зловили навіть більше сотні чоловік, але незабаром пошуки припинились. Того ж року концтабір знищили.
Однак табори смерті не обмежувались вище переліченим списком. Більшість з них мали однакову структуру та способи знищення своїх жертв. Майже в усіх таких установах над полоненими влаштовували примусові медичні експерименти. Більша частина нещасних внаслідок них гинула. Традиція проводити страшні випробування на людях з’явилась ще в Дахау, а звідти поширилась іншими таборами, які розмістили нацисти територією Європи. На бранцях випробовували чимало небезпечних захворювань та способів лікування. Багато з тих, кому щастило найменше, завершував своє життя в страшних муках. Разом з тим, у східних таборах проводили експерименти на людях, які мають фізичні вади. В одному з місць масових вбивств навіть випробовували дію низьких температур на організм людини. Майже всі ті, хто став піддослідними, померли, не витримавши експериментів. Жертвами медичних випробувань ставали не лише дорослі, а й діти. Більшість маленьких жертв теж гинули в тяжких муках, а їхні історії залишаються повністю не вивченими.
Після звільнення радянськими військами східних територій Німеччини більшість таборів, які використовувались нацистами, продовжували працювати вже під владою та керівництвом більшовиків, які утримували там своїх політичних в’язнів. Тому варто враховувати той факт, що злочини в місцях тортур продовжувались аж до 1950 року.
Головним завданням людства на всі подальші століття є всіляко запобігти повторенню подібної трагедії, адже система концентраційних таборів є найбільш потворним винаходом людини, який має бути однозначно суворо забороненим та знищеним назавжди!
Ніколи знову. Табори смерті