І знову прийшли зимові свята! Позаду вже новорічна ніч, ну а попереду чекає різдвяний святвечір і колядки. А незмінним символом цього всього залишається хвойна красуня – ялинка. В когось вона справжня, у когось штучна; за розміром маленька, настільна, височезна, середня. Зараз їх безліч і на будь-який смак. Ми всі разом спостерігали в новинних випусках, як через втрату попиту, безліч ялинок опинились серед сміття. Якою ж була історія цієї давньої, доброї традиції? Чому символ свята колись пов’язували із жертвоприношенням, та яку роль протестанти зіграли в появі святкової ялинки? Читайте далі, й про все обов’язково дізнаєтесь.
--
Дідух - символ українського Різдва
Традиція святкування Нового року просто не уявляється нам без красивої, пишної, хвойної красуні. Напередодні 19 грудня, коли Святий Миколай кладе під подушку дарунки, запалюються вогні на головній ялинці країни. Саме з цього стартує період зимової казки для дітлахів. Ніхто навіть не міг подумати, що колись цього всього не існувало. Були, звісно, в наших пращурів свої різдвяні звичаї. Та вони аж ніяк не пов’язувались з хвойним деревом. В стародавні часи то була традиція, пов’язана з поліном (шматком дерева). Господар зазвичай заносив його в дім та просив вибачення за те, що мусив зрубати дерево. Також подейкують, що в період язичництва на Русі був обряд жертвоприношення. Під час його здійснення приносилась в жертву тварина. Її нутрощі розвішували на дереві. Ним, правда, не обов’язково була ялинка. Часто в головній ролі під час обряду виступав дуб. Хтозна, чи було подібне насправді. Про це стверджують деякі поодинокі джерела. Проте, така історія не має серйозних ґрунтовних підтверджень. Тому слід перейти до реальних фактів. А серед них була традиція плетіння дідуха. Він виконував роль головного різдвяного символу. Така традиція, між іншим лишається в нас досі. Зокрема, обряд спалення дідуха, який має під собою теж певні символи. Часто подібне, відбувається і в наш час. Ну а в багатьох етнічних, краєзнавчих музеях, солом’яний дідух лишається частиною експозиції.
--
Свято Сатурналій в древньому Римі
В західній Європі теж були свої традиції, пов’язані із зимовими святами. Там теж у сиву давнину, як і в слов’ян існував обряд з поліном. Однак значну частину церемоній принесло давньоримське свято Сатурналії, яке відзначали в той же час, що й сучасне Різдво. Тоді був звичай прикрашати храми різного роду зеленню. Звісно, тоді ялинку навіть і не думали ставити в оселі. Однак, одрядовість того свята досі зберігається, а його відлуння доноситься й до наших святкових звичаїв.
Також своєрідні особливості відзначення різдвяних свят існували в гунів. Дехто вважає, що саме вони стали першопрохідцями у нашій сучасні традиції прикрашення ялинки. Германці вважали це дерево особливим. В їхній обрядовості воно символізувало довговічність життя. А навколо нього складалось чимало міфів та легенд. Ялинку навіть називали «королевою лісу». В деяких джерелах схильні стверджувати про моторошну традицію прикрашання ялинки й серед гунів. Однак, і такі факти не мають належного підтвердження. Тому, не слід їм особливо довіряти. Хоча, хтозна, до чого додумувались наші далекі предки.
Релігійна реформація й різдвяна ялинка
Офіційно вважається, що традиція прикрашати різдвяну ялинку прийшла до нас з півночі сучасної Німеччини. Саме протестанти стали засновниками сучасної святкового звичаю, який згодом поширився всією Європою. Традиція брала свій початок ще з тих прадавніх звичаїв і вірувань, які склались навколо зимової красуні. Дехто вважає, що спершу традиційно, різдвяну ялинку ставили не на підлогу, а підвішували на стелі. Невідомо, настільки це правда. Але такий спосіб встановлення головного святкового атрибуту інколи притаманний і в наші дні. Більш того, це вважається неабияк оригінальним дизайнерським рішенням. Таким чином, з’ясувалось, що саме німці, а точніше мешканці північної Лівонії подарували Європі, та згодом і всьому світу чудову різдвяну традицію, якої ми чітко дотримуємося з настанням зимових святкувань.
--
Мартін Лютер - відомий релігійний реформатор
Разом з тим, незмінний звичай прикрашати різдвяну ялинку часто асоціюється з відомим релігійним реформатором – Мартіном Лютером. Навколо цього навіть існує ціла легенда. Вона оповідає, про прогулянку Лютера в зимовому вечірньому лісі напередодні Різдва. Під час неї йому трапилась зимова ялинка, вкрита снігом, поряд з якою сяяли зірки на зимовому небі. Йому здалось, що вони, ніби прикріплені до тієї ялинки, що складало вражаюче видовище. Таким чином він вирішив зрубати її. Далі приніс додому, й прикрасив свічками разом з іншим декором. Внаслідок цього ніби й народилась звична для нас традиція. Однак, невідомо чи правдива ця історія чи ні. Вона розповсюджується виключно як легенда. Хтозна, можливо все було зовсім інакше. Однак, саме Мартін Лютер офіційно вважається засновником ялинкових вогників. Таким чином, завдяки його ідеї, новорічні красуні засяяли спершу свічками, що було вогненебезпечним, а потім альтернативу склали їм гірлянди з електричними ліхтариками.
Цікавий звичай почав поступово розширюватись на інші протестантські країни. В католицькому ж світі чинили неабиякий опір нововведенню. Багато в кого з католиків подібне святкування вважалось чимось неприйнятним. Доказ цьому – перша встановлена ялинка у Ватикані. Її спорудили на площі аж у 1982 році. Проте, вічнозелена красуня перемогла навіть релігійне протистояння, аби опинитись серед наших новорічних інтер’єрів.
--
Різдвяна ялинка у Ватикані
Вже в ХІХ столітті звичай прикрашати ялинку шириться країнами Європи. До нього долучаються Англія та Франція. А згодом він з’являється і в Російській імперії. Вона, між іншим, теж вкрай консервативно ставилась до нового звичаю, але краса новорічної ялинки й святковість перемогли. Таким чином, свято стало нерозривно асоціюватись з хвойними деревцями. Хоча, це жодним чином не говорить про таку поширеність новорічного дерева як зараз. Тоді подібне задоволення було не з дешевих. Тому могли собі дозволити розкішне свято при королівських дворах, та в будинках багатої знаті. Офіційно задокументованим фактом першого встановлення ялинки є 1510 рік. Тоді різдвяний атрибут облаштували на площі біля ратуші в Ризі.
Новорічна ялинка в Україні та незвичні асоціації
В Україні різдвяне дерево з’явилось теж у ХІХ столітті. Це була друга його половина. Законодавицею подібної моди була Російська імперія. Вперше такі святкування відбувались у Петербурзі. Вони були задоволенням не з дешевих. Тому перші ялинки з’явились в палаці імператора. До цього ж існував звичай прикрашати дерева надворі, започаткований ще Петром І. Багато хто вважає його першовідкривачем і засновником традиції встановлення новорічного дерева. Однак це зовсім не так. За час його правління не було зафіксовано фактів встановлення ялинки при дворі. Вперше, подібне свято зорганізував Микола І.
--
Ялинка в далекому ХІХ столітті
Хоча, не варто заперечувати, що саме перший російський імператор започаткував відзначення нового року. Згідно з його розпорядженням всі зобов’язані були прикрашати свої будівлі, домівки хвойними деревами й гілками з них. Поряд з тим, це не стосувалось внутрішнього інтер’єру. В чому й полягає помилковість більшості тверджень про те, що нібито Петро І змусив принести в домівку хвою, яка нічого доброго не символізувала. Вже за правління цього царя в столиці розпочалася традиція влаштовувати бурхливі гуляння, й таким чином відзначати прихід Нового року. Він же, завдяки реформі, перенісся з вересня на січень. Що, звичайно, стало незвичним для більшості простого населення.
--
Картина, на якій зображена родина за святкуванням Різдва
Відзначається також, що ставлення до ялини було таким собі серед звичайного люду. Його вважали простим, дешевим деревом, яке ні на що не годиться. Більш того, для українців ялина символізувала щось негативне, темне, чорне. Її часто пов’язували зі смертю. Подібне ставлення було й серед московитів. Після реформи Петра І, воно звичайно трішки трансформувалось, однак, в своєрідному руслі. Так склалось, що після смерті імператора звичай прикрашати будівлі, домівки ялинками й хвоєю був забутий. Та він не зник цілковито, а перетворився на символ пияцтва. Дивно? Звісно, але, як з’ясувалось, було навіть таке. Скалось подібне через те, що звичай прикрашати хвоєю будівлі й подвір’ях лишився в трактирах, корчмах та різного роду ганделиках. Туди ходили, звісно, з відповідною метою. Так почали й виникати вислови: «Пойти под ёлку»; «Идти к ёлкину»? що означало сходити в ганделик і добряче накваситись. Або ж «Находиться под ёлкой», тобто бути добряче п’яним. Як бачите, ялинка навіть встигла побувати в центрі алкогольної культури. Хоча… Культурою це, справді, важко назвати.
Вперше в Російській імперії та на українських землях прикрашали ялинки німецькі колоністи. Вони привезли свою традицію з батьківщини. Завдяки їм вона поширилась й у тогочасній імперії. Чимало німців мешкало в Петербурзі. Таким чином, святкування ставало все більш привабливим для місцевого населення. Спершу до прикрашання ялинки ставились з певним подивом. Православна церква навіть проявляла до нього невеличку ворожість. Однак, вже до 1840-х років в імперській столиці, а згодом і в провінції розпочався ялинковий бум. Невідомо, що стало причиною такої раптової популярності цього звичаю, але існує думка, що саме цікавість до всього німецького в той час і спричинила подібне явище. Вже на початку 1840-х, ялинки стали явищем, хоч і малодоступним але масовим. Їх намагались придбати як заможні дворяни, так і дрібні чиновники. Згодом, навіть, такий попит перетворився на ціле змагання між багатими родинами. Ось так вийшло, що німці подарували частинку своєї культури й нам. Першим святковим вечором з ялинкою на території України вважають бал в Одеського губернатора. До кінця ХІХ століття традиція продовжувала поширюватись. Однак популярності серед селян вона не набула. Українці, що відзначали свято із зимовою красунею, були переважно мешканцями міст, чиновниками або ж аристократами.
Ялинка в ХХ столітті: Як її спершу заборонили, а потім повернули?
--
Родина за прикрашанням різдвяної ялинки. Початок ХХ століття.
В минулому столітті ялинка вже стала звичним явищем. Вона поширилась всім цивілізованим світом. Але на Україні розпочалась ціла бурхлива історія, що склалась навколо цієї новорічної красуні. Спершу в 1916 році Православна церква закликала бойкотувати ялинку, як символ ворога, адже, як відомо, саме німецькі колоністи колись привезли традицію. Однак ялинка набула такої шаленої популярності в суспільстві, що стала незамінним атрибутом зимових свят. Тому відмовитись від неї не готовий був ніхто.
Жорсткий наступ на різдвяне дерево почали більшовики. По встановленню їхньої влади використання релігійної символіки було повністю заборонено. Під це переслідування потрапив і головний символ свята. Розпочалися божевільні радянські експерименти над суспільством. В перші роки радянської влади люди втратили всі звичні для себе свята. Подібна картина спостерігалась аж до 1930-х років. Звісно, встановлення нових календарів і свят є окремою історією. Але вона вплинула на подальші події, пов’язані з новорічною ялинкою.
--
Реабілітована ялинка. 1936 рік
--
Перша шпальта гумористичного журналу "Крокодил". 1936 рік.
Після десятиліть переслідування, було запропоновано повернути головний різдвяний атрибут в іншій ролі. Автором подібної ідеї став Павло Постишев. Хрущов згадував історію, як народилась ця ідея. За його словами, під час поїзди в автомобілі, де вони були разом зі Сталіним, Постишев запропонував повернути свято дітям звичайних трудящих. Радянський вождь, як не дивно, підтримав ідею. І вже в 1936 році відбувся новий рік, з ялинкою, яка з різдвяної, перетворилась на новорічну. Таким чином і зараз вона, швидше, асоціюється з Новим роком, аніж з Різдвом.
--
Одна з найвідоміших різдвяних ялинок у світі. Рокфеллер-центр, Нью-Йорк.
--
Сучасна новорічна ялинка на Софіївській площі.
Ось такою вона була – історія звичної нам, яскраво вбраної, новорічної ялинки!
Новорічна ялинка: як звичайне хвойне дерево стало символом свята?