Високий, статний, рішучий та сміливий чоловік – це те, що про нього можна сказати за фото. Яцик вирізнявся неабияким розумом, мудрістю та хистом. Про українців висловлювався часто різко, ганив їх за безвідповідальне ставлення до своїх справ, прагнення завжди бути найголовнішим навіть пропри шкоду для справи. Вважав, що саме відсутність ділових якостей, невміння раціонально підійти до справи, безвідповідальність та перекладання відповідальності – одні з ключових ознак українця, що заважають розвитку нації. Йому закидали недостатній патріотизм, нелюбов до своєї Батьківщини, але не могли зрозуміти одного – мудрий чоловік оцінював все це прагматично, не розпливаючись у пустих, солодких дифірамбах. Простий селянських хлопець, який рано втратив батька та мусив на собі тягнути всі родинні справи. Здавалося б, єдине, що він міг би собі дозволити в житті це стати хорошим та зразковим селянським господарем або після захоплення краю більшовиками колгоспником. Однак йому судилась інша доля – яку він обрав для себе сам, а не вона наздогнала його! Як на перший погляд пересічному хлопцю з української провінції вдалось стати одним з найбагатшим бізнесменом нового світу? Читайте далі!
Конкурс імені Петра Яцика – перше, що приходить на думку, коли мова заходить про цього чоловіка. Він водночас здається статним та патріотичним українцем, а з іншого – класичним бізнесменом західного світу. Його найголовнішим секретом було вміння пристосовуватись до обставин. Він не скорявся їм, не плив за визначеною течією, а вміло перескакував на більш вигідну та потрібну йому. Бізнес у Канаді для багатьох як в той час, так і зараз, видається казкою, чимось неможливим. Небагато українців у наш час по-справжньому готові емігрувати до цієї північноамериканської країни, не кажучи вже про відкриття там власного бізнесу.
--
Портрет Петра Яцика
Прибувши на новий континент, перед цим провівши п’ять років у Західній Німеччині, 27-літній чоловік мав у кишені всього лиш 7 доларів. Як і більшості мігрантів, йому довелося вирушити до Едмонтона. Туди відправляли підсобними робітниками багатьох новоприбулих. Однак майбутній бізнесмен обхитрив долю ще в дорозі. Завдяки цьому він зміг залишитись у Монреалі та знайти роботу. Допомогла йому в цьому наполеглива праця. Тому перед тим, як далі продовжимо про його успішний успіх, поглянемо на дитинство, юність і досвід, здобутий ще на Батьківщині.
Провінційний хлопчик з проникливим розумом
--
Краєвид Верхнього Синьовидного. Село де народився П.Яцик
Верхнє Синьовидне – село, де Петро Яцик провів свої перші роки й здобув досвід, який пам’ятатиме навіть у поважному віці. Зараз воно знаходиться в межах Львівської області. 1921 року, коли він народився, було частину Станіславського воєводства Польщі. Так склалась доля, що батько, який тримав у своїх руках справи родинного господарства, пішов з життя. В той час Яцик був старшим чоловіком в родині. Всі справи лягли на його плечі. Той досвід давався йому непросто, але дуже згодився вже в Західному бізнесі. Хлопець вирізнявся неабиякою спостережливістю, часто полюбляв слухати різні розмови старших, від яких набирався мудрості та робив висновки. Яцикові-підлітку вдалося протримати родину на плаву.
На відміну від свого батька, що був неосвіченим, він отримав базову освіту. Навчився читати, писати й рахувати. Згодом пішов на залізничні курси, після яких став працювати помічником машиніста. На молоді роки життя майбутнього бізнесмена припали найскладніші часи випробування для українського народу. Він в них взяв участь у ролі вояка одного з партизанських загонів. Тоді стався перший переломний випадок у його житті. Сталось це після приходу більшовиків до села. Хлопці-партизани, які боролися з поляками, радісно зустріли червоних, вийшовши з лісу. Однак юний Яцик до них не приєднався. Це його врятувало, адже всі ті, хто того дня прийшов до села, були з часом репресовані.
Після встановлення радянської влади в регіоні, юнак отримав величезні перспективи для кар’єрного зростання. Головною умовою був вступ до комсомолу. Він схилявся до цього кроку, проте важливу роль зіграло його село. Тоді Яцик подумав, що односельчани однозначно засудять за такий крок. Від більшовицьких солодких пропозицій він відмовився. Як виявилось, не даремно. Це допомогло йому після приходу німців. За адміністрації фашистів, юнак пішов на сільськогосподарські курси. Після випуску став інспектором з молочного господарства. Один з викладачів йому разом з іншими студентами сказам: «ніколи не кривдьте свою матір», після чого додав, що якщо ви погано поведетеся з матір’ю своїх колег, то й ті, зроблять подібне. Судячи з того, що в районі, де Яцик працював інспектором, не відібрали жодної корови, навіть пропри порушення, можна робити висновок.
Міграція
Круто змінилась доля Петра 1944 року, коли більшовики вже активно наступали на західні регіони України. Добре знаючи й розуміючи їх наміри, чоловік переправився далі на захід, а згодом опинився в німецькому місті Регенсбург. Там він усвідомив, що потребує університетської освіти. Звичайних курсів йому вже стало недостатньо. Тому він вступає в Український технічно-господарський університет. Освітня установа хоч і не проіснувала довго, через нападки більшовиків (ті вміли дістати навіть за кордоном), але Яцик її встиг успішно закінчити до того моменту. 1947 року він уже мав диплом, що відкривало йому більше можливостей. Звісно, їх давав не сам диплом, як багато хто встиг, можливо, подумати, а ґрунтовні знання, здобуті там. Паралельно з навчанням в університеті він записується на різноманітні мовні курси, де вивчає німецьку, англійську та іспанську. В 40-х роках чоловік збирався мігрувати до Аргентини, але зумів здобути нові можливості.
--
Регенсбург. Сучасний вигляд
1949 року Петро Яцик опиняється в Канаді. Здобута за кілька років освіта разом із вміннями йому допомагають побудувати своє життя в новій, досі невідомій країні. Якщо б він підкорився своїй долі, то, можливо, осів би у якійсь канадській провінції. Однак це було не про нього. Перед тим, як їхати до Едмонтона, Яцик домовився про можливість лишитись в Монреалі, чого інші його земляки навіть не намагалися зробити. Для того, аби аргументувати це, він назвав адресу, де збирався зупинитись та пообіцяв за кілька днів знайти роботу. Тут йому усміхнулась фортуна. Однак попереду був дуже непростий шлях. Жінка, з якою він домовився, підтвердила все, після чого він приїхав до квартири, витративши 2 долари на таксі. Решту 5 він віддав за оренду .Наступного ж дня 27 річний чоловік влаштувався до ресторану посудомийником. Ця робота, хоч і була низькооплачуваною, але давала змогу лишитись та укріпитись у місті.
--
Монреаль. Сучасний вигляд
Миючи брудний посуд, який йому приносили молоді офіціантки, він роздумував над майбутнім, прораховуючи подальші кроки. Тоді майбутній підприємець мав намір рухатись далі. Паралельно чоловік шукав собі нову роботу. Запитуючи людей про різні варіанти, розповідаючи, що вміє все, Яцик чув у відповідь наступне: «що ви вмієте робити найкраще?». Як виявилось відповісти на таке йому було непросто. Він засвоїв ще один урок – в Канаді цінують не те, що ти вмієш робити, а те, що у тебе виходить найкраще. Згодом йому пощастило знайти роботу м’ясника. Перший робочий день для майбутнього бізнесмена видався дуже непростим, адже ще жодного разу він не різав туші. Проте, спостерігаючи за вправністю свого колеги, на наступний день опанував технологію. Робота не була для нього омріяною. Яцик поставив собі за мету, через короткий термін, знайти більш високооплачувану. Йому вдається реалізувати й це. Так він стає молочарем.
Бізнес
Окрім роботи, була ще одна важлива мета в цього цілеспрямованого чоловіка. Він спостерігаючи за життям в Канаді й намагаючись пристосуватись, ставить собі за ціль відкрити власний бізнес. Однак для цього йому потрібно було зібрати хоча б якусь суму. Вже працюючи на залізниці, Яцик заробляв досить непогано. Коли почали водитися гроші, він вирішив укласти їх у власне житло, в той час як його хороший знайомий придбав собі автомобіль. Раціональне мислення й ціль допомогли йому разом з двома компаньйонами відкрити свою першу справу. Їх у житті відомого українського бізнесмена було аж три. Не дивлячись на те, що справі пророкували крах, вона почала приносити прибутки й допомогла примножити статки. Це була книгарня «Арка», за задумом компаньйонів вона повинна була продавати книги українською та англійською. В той час наводили за аргумент спад інтересу суспільства до книг і читання (І це ще в 1950-х роках.). Проте, коли крамниця відчинила свої двері, всі припущення були спростовані. До неї хлинули відвідувачі. Дійшло навіть до того, що місця було мало. Отож компаньйони разом з Яциком вирішили придбати в кредит більшу будівлю. Це й зробили. Самостійно зробили ремонт та переїхали. Справа приносила все більше грошей. Не дивлячись на це, бізнесмен продовжував працювати на залізниці, в той час, як двоє компаньйонів вели справи книгарні. Нарешті Яцик вирішив піти з роботи, адже статки дозволяли. Однак, коли він захотів теж займатись виключно справами книгарні, компаньйони сказали, що трьом місця буде замало. Трохи подумавши, підприємець продає свою частку, а згодом разом із іншим компаньйоном розпочинає нову справу.
На цей раз був меблевий магазин. Йому теж пророкували крах, як і книгарні, адже в цій сфері була величезна конкуренція. Однак залучивши свій досвід та аналітичне мислення, Петро Яцик зрозумів, що клієнтів вистачить усім, адже на меблі в той час наростав шалений попит. Причиною цього було розростання міста й приїзд емігрантів, відділення від родин молодих людей. Це означало, що всім їм потрібні будуть нові меблі. Крамниця відкрила свої двері. Як і передбачали компаньйони, вона теж здобула прихильних та вдячних покупців. Прибутки її зростали, однак серед компаньйонів знову виникли певні розбіжності. Прагнучи чогось більшого, Яцик продає свою частку і в цій справі.
Наступним його життєвим етапом стане будівельна фірма «Аккурат Білдінґс ЛТД». Тут підприємець зумів сповна побачити всі недоліки ведення справ українцями, про що завжди різко висловлювався. Підприємство було невеличким і неефективним. Офіс розміщувався у маленькій, тісній будівлі. Про успіх тут складно було щось говорити. Однак, проявивши рішучість, на раді директорів Петро Яцик презентує план розвитку. Інші змушені були погодитись. Відтоді справи фірми почали йти угору. Звісно це не давалось дуже легко й просто. Приміром, Яцикові довелось переконувати своїх компаньйонів відмовитись від покупки крадених дошок та зводити повноцінні будинки на продаж, замість перебиватись періодичними замовленнями. Для того, аби реалізувати грандіозні плани, довелось взяти кредит. Однак нова стратегія швидко окупилась.
Здавалось, що справи у фірми пішли вгору, але серед компаньйонів не було злагоди. Яцикові доводилось виборювати новації та зміни, які допомогли б підприємству розвиватись далі. Протягом 50-х років прибуток компанії стабільно зростав, але передбачення спаду в економіці, стало новим яблуком розбрату. Більшість компаньйонів висловили бажання вивести свій капітал, вбачаючи у цьому порятунок. Однак, прорахувавши все добре, Яцик запевнив, що потрібно всього лиш добре підготувати підприємство до непростих часів. Аргументи на цей раз не подіяли. Більшість компаньйонів вимагали свою частку. Все завершилось тим, що величезну кількість грошей Яцик змушений був віддати співвласникам. Величезною ціною він став єдиним власником компанії. Однак, маючи голову на плечах, він знайшов рішення, й відтоді підприємство розвивалось і приносило прибуток.
Багато хто в такому успіху українця бачить справжній феномен, але сам Петро Яцик ніколи не вважав свої цілі неможливими. Він просто до них ішов. Протягом багатьох років бізнесмен став справжнім прикладом для українців. Досягнувши величезних успіхів на чужині, він завжди вкладав свої гроші у розвиток української справи. Таким чином саме завдяки йому було засновано конкурс знавців української мови, який зараз носить його ім’я. Доклав він своїх статків і до видання англійського перекладу Історії України-Руси Михайла Грушевського. Крім того на його кошти відкрито Український науковий інститут при Гарвардському університеті. Важливою частиною його благодійної діяльності було заснування Ліги українських меценатів.
Світ має надзвичайно багато різних історій успіху. Чимало людей, які, інколи не мають до того відношення, пишуть книги про якийсь особливий успішний успіх, що не приносять користі. Значна частина українців читає про зарубіжних постатей, що здобули власною працею мільйони. Однак ми маємо свої, нічим не гірші історії, що також можуть бути найкращим прикладом для наслідування. Життєвий шлях Петра Яцика підтверджує, що немає нічого неможливого – існують лише перепони, які ми створюємо для себе
Петро Яцик – українець, який зробив себе сам