Отже половці та Руські князі, як відомо з літописів, постійно билися. Але, чомусь, разом оборонялися від татаро-монгольської навали у 1223 році. Тоді непримиренних ворогів щось таки об’єднало. То що ж допомагало будувати взаємини між Руссю і степом? Ще з останньої третини минулого століття, у протистоянні руських князів та степових кочовиків було не все так однозначно. 

Билися, а потім одружувалися або навпаки

Відомо, що насправді шлюбна дипломатія руських князів з половцями  - перший факт, який руйнує версію про жахливе протистояння Київської Русі з кочовими племенами дикого степу. Як виявилося потім, князі частенько брали собі за дружин доньок половецьких ханів та одружували з ними своїх синів. Проте, традиційно, своїх донечок ніколи не віддавали заміж у дикий степ. Хоча й були такі прецеденти. Приміром як у випадку з князем Мстиславом Мстиславовичем Удатним, який видав заміж свою доньку за хана Котяна. Потім він зі своїм військом регулярно допомагав тестю в міжусобних війнах. Тому ненависть між ними була, радше літописна. Та й взагалі, існують сумніви про те, що степовики були не такими вже й кочовиками, та навіть інколи захоплювали й тримали під контролем руські міста. Наречені ж від половців привозили до Русі свої традиції, тому не можемо виключити той факт, що половецька культура могла стати частинкою давньоруської. Це може стосуватися, до прикладу, одягу.

--
 Битва руських князів із половцями

Ще одним ґрунтовним підтвердженням може бути те, що половецькі хани з якогось дива приходили на допомогу київським князям у боротьбі за владу. А потім виявлялося, що вони були їхніми зятями. І ця вся санта-барбара насправді крутилася у взаєминах Київської русі та дикого степу дуже довго. Така тісна взаємодія розпочалася навіть з печенігів, яких Ярослав Мудрий розбив у 1036 році. За легендою він побудував на місці перемоги Софіївський собор. Але існує версія, що його будівництво заклали ще за княжіння Володимира Великого. 

--
 Убивство Ярополка

Родинні взаємини руської знаті з половцями були численними прикладами. Володимир Мономах за літописними розповідями воював із половцями та зображувався як їхній запеклий ворог, але, от парадокс, він чомусь одружує свої двох синів на половчанках. Що викликає сумніви непримиренної боротьби. Загалом відзначається, що літописи офіційно зафіксували близько 10 подібних шлюбів, але їх явно було більше.

Проте, цілком очевидно, що постає питання  в мотивах князів. Для чого їм було родичатися з половцями, з якими вони воювали? Перш за все визначають корисливі мотиви. Наприклад Мстислав Удатний отримав в замін за видання доньки, постійну військову підтримку половецького хана. Тим часом і мир з певними половецькими племенами теж виступав повноцінним поштовхом для укладення династичних шлюбів. Можливо серед цього всього й існували шлюби за коханням, але вони виглядають в цьому контексті нереалістичними.

Торгівля і війни

Це була окрема сторінка взаємин між київськими князями та кочовиками. Відомо, що попередники половців – печеніги брали активну участь у князівських міжусобицях. Прикладом було протистояння за владу князя Володимира та його брата Ярополка. Володимир взяв на свою підтримку варягів (північний народ), а Ярополк заручився підтримкою печенігів. Коли Ярополк загинув у боротьбі за князівський трон, печеніги продовжували мститися Володимиру. Тому існує думка про те, що саме через це Володимир міг мати проблеми з кочовиками.

Ще одним загадковим епізодом історики визначають перемогу Ярослава Мудрого під Києвом 1036 року. Тоді князь переміг плем’я кочовиків. Проте, не все було так однозначно. Літописи, звісно, не містять окремих деталей, але існує думка про те, що печеніги могли певний час навіть контролювати Київ. Тому, нібито, Ярослав їх розбив саме там. Зараз лише на рівні здогадок, теорій існують версії про те, що й перед цим князі могли користуватися послугами кочовиків не лише за рахунок родинних зв’язків, а й за окрему плату. Частенько як печенігів, так і половців використовували, як наймані військові загони.

--
 Битва на р. Альта - Радзивилівський літопис

Однак, Русь зі степом не лише воювали. Вони вели й активну торгівлю. Русь, була не лише форпостом, а й зв’язним торговим ланцюгом між кочовиками та Європою. Регулярно між Руссю й іншими народами Сходу відбувалися обміни товарами. Русь могла експортувати кочовикам збіжжя, якого вони самі не вирощували. Також серед поставок були шкіри та віск. Натомість собі Русь імпортувала худобу і коней, які були основним промислом кочових племен. Висловлювалася при цьому думка, що печеніги, які були попередниками половців, виступали в ролі охоронців торгівельних шляхів з Азією. Проте це теж лише одна з багатьох версій. 

Чи була реальною проблемою печенізька та половецька загрози для Київської Русі?

Відомо, що кочовики та Русь вживалися між собою протягом багатьох років. Це був, ніби, такий собі симбіоз двох цивілізацій. Тобто кочовики часто грабували Руські землі, а князі наймали собі на допомогу їх для того, щоб перемогти супротивників. Потім зв’язки між ними ставали тіснішими, а князі родичалися з представниками народів, які мешкали в диких степах. Вони торгували і воювали, але при цьому були не зацікавлені у знищенні один одного.

При цьому Михайло Грушевський у своїх дослідженнях ранньосередньовічного періоду  історії України стверджував, що нібито кочівники зі сходу несли реальну загрозу для Заходу, а Русь виступала форпостом двох світів. Вже у середині та наприкінці минулого століття такі погляди взялися спростовувати. У наш же час історична думка спирається на те, що насправді таки не могли існувати без позитивної взаємодії народи, які разом співіснували не одне століття. Та й оборона проти монголо-татар у Русі була спільна з половцями. Виникає також дивний факт у тому, що князі Київської Русі погодилися вступати у протистояння, адже все це було далеко від Руських земель, а грізна сила навіть не збиралася нападати на них. Це, швидше, є одним з яскравих підтверджень тісних взаємозв’язків Русі з кочовиками.

Єдиним питанням залишається зображення в літописах половців та печенігів у переважно негативному світлі. Наявна думка про те, що під час написання літописів головним завданням авторів було відобразити протистояння християнського та язичницького світів, має цілком логічне підґрунтя. Тим паче зображення що половців, що печенігів відбувається в той час, коли Європу накриває хвиля Хрестових походів. І, звісно, відлуння західної релігійної ейфорії дістається і Київської Русі. Тут, звичайно, не було таких грандіозних військових походів на схід, але під боком були дикі, язичницькі племена. Тож саме вони могли й стати тим літописним об’єктом, проти якого, нібито, князі вели священну релігійну боротьбу.

Історія взаємин Русі з половцями та печенігами в будь-якому випадку виглядає цікаво й загадково. Насамперед вони справді зустрічалися на полі бою. Проте, у більшості випадків, під час міжусобних війн. Деякі історики говорять про те, що протягом багатьох років взаємодії між кочовиками та Київською Руссю відбулося не так і багато прямих протистоянь. Тому хтозна, можливо вдасться віднайти більше цікавих фактів про те, які ж насправді зв’язки були між Руссю та кочовими племенами Сходу.