Що може бути спільного між кочовими племенами стародавнього світу і Річчю Посполитою XVII століття? На перший погляд нічого. Але поляки тоді думали про це зовсім інакше.
Міф про походження поляків від стародавніх сарматів не має жодних наукових обґрунтувань. А формувався він тоді, коли історична наука була дуже поблажливою до вигадок. Тому для того, щоб почати говорити про походження від войовничих сарматів достатньо було знайти стародавню карту Птолемея. Потім побачити, що на території Речі Посполитої насправді були ці племена. Звичайно, поляків аж ніяк не бентежило, що землі, де кочували сармати, українські.
--
Та сама карта Птолемея
Коли вперше заговорили про предків-сарматів?
У XV столітті помітні тільки зародки дискусії. Виникають деякі припущення про те, що поляки могли мати спільну історію з племенами Північного Причорномор’я. Вперше згадується про це в «Анналах» Яна Длугоша. Його вважають одним з перших польських істориків. А вже у 1517 році Ян Мєховіт пише працю «Трактат про дві Сарматії», де вже чітко обґрунтовує думку про те, що поляки таки мають сарматське коріння.
Це був стартовий етап розвитку міфу. Тоді велися тільки дискусії про ймовірність спільної історії. В такого бачення свого минулого поляками були й протилежні погляди. Ще тоді знаходилися люди, котрі вважали таку версію абсурдною.
В чому полягала суть міфу?
Поляки прагнули показати свою історичну спільність із кочовими племенами сарматів, які були відомими у стародавньому світі. Найактивніше включилася в цю історію шляхта. Значна частина її представників вела власний родовід від цих племен.
За основним сюжетом польського історичного міфу насправді сарматські кочовики нікуди не зникли. Це шляхта, яка повинна правити тими, хто нижчий від неї за походженням. Найцікавіше в цьому сюжеті, що людей, котрі не відносилися до знаті вважали слов’янами.
Цей вигаданий сюжет історії перетворився на справжню ідеологію. Вона формувала тогочасну моду й культурні традиції. Якщо Ян Длугош та Ян Мєховіт більш-менш логічно обґрунтовували міфічне минуле польської шляхти, то пізніше дехто взагалі доходив до цілковитого абсуруду, який навіть засуджувала католицька церква. Серед таких цікавих персонажів був В. Демболецький. Він розійшовся у своїй фантазії настільки, що у власній книжці «Походження народів світу» заявив про територію Польщі, як центр зародження людства. Найцікавішим його висловом було те, що в раю розмовляють лише польською. Ця книга після свого виходу стала справді скандальною сенсацією. Проте з часом про неї забули.
Етапи сарматського міфу
Сарматський міф мав три етапи.
- Перший припадає на XV-XVI століття. Тоді лише формувалася ідея про поляків, як нащадків сарматів.
- Другий етап припадає на XVII століття. Це час розквіту ідеї серед польської шляхти. Тоді формується справжня мода міфічних нащадків сарматів. Картини оформлюються в певному стилі, мають червоні барви. Також оспівує сарматизм поезія, і художня проза. Це золотий час шляхетської субкультури.
- Третій етап XVIII століття. Це час відмирання сарматизму разом з його модою і міфічними переконаннями. До кінця століття цей напрямок вважався відсталим і провінційним. Вже до ХІХ століття про нього взагалі забувають.
Шляхетська ідеологія – це така собі еволюція однієї божевільної ідеї, оформленої у красиву обгортку.
Спершу виникає дивний задум після перегляду карти Птолемея. Потім до того, що на території Речі Посполитої знаходилися сармати приплітають дивні аргументи.
Далі польська шляхта починає масово цікавитися історією давніх кочових племен. Знаходить головні елементи одягу, зброї і традицій. Після цього формує власну субкультуру.
Цікаво, що сарматський міф допоміг польській шляхті створити власну, окрему ідеологію, яка її об’єднувала.
Від міфу до шляхетської ідеології
Історія із сарматизмом цікава тим, що вона не обмежилася звичайною собі науковою теорією, а перетворилася на справжній мейнстрім серед польської знаті. Люди, котрі володіли владою і багатствами, шукали корені власних родів серед цих кочовиків. Разом з ними вони придумували власні ідеали, які їх відрізняли.
Першим елементом сарматизму в шляхтичів був одяг. Коли поляки під час Хотинської війни прийшли до турків на переговори, ті підкреслили, що в їхньому вбранні дуже багато східних елементів. Серед них шовк та хутра.
У шляхетському одязі сарматської субкультури обов’язково були червоні кольори. А ще до цього всього додавалася зброя.
Відображення зовнішнього вигляду на портретах також мало свої особливі риси. Якщо поглянути на кілька різних шляхетських портретів, то можемо помітити, що одяг має червоний колір, а до нього обов’язково додано шаблю і булаву.
Нижче можна поглянути на кілька таких портретів для порівняння.
--
Портрет польського короля Яна Собеського
--
Порет шляхтича Лева Сапіги
--
Портрет Христофора Радзивіла
Спеціальний етикет також був особливою фішкою субкультури. Шляхтичі вважали, що справжні нащадки кочовиків повинні лише вправлятися у військовій справі та розважатися. Для представника знаті було принизливим займатися фізичною працею. Тому опинитися в становищі селянина для нащадка поважного роду було чи не найгіршим покаранням.
Українці у сарматській легенді
До субкультури, побудованій на легенді, долучалися й українські роди. Так склалося, що, коли утворилася Річ Посполита, багато представників знаті серед українців з легкістю прилучилися до польської культури. Серед таких був, зокрема, засновник першої в історії України Запорізької Січі на о. Мала Хортиця, Дмитро Вишневецький. Якщо звернути увагу на його портрет в кольорі, ми побачимо, що він написаний за всіма канонами шляхетського міфу.
--
Портрет Дмитра Вишневецького - засновника першої Січі на о. Мала Хортиця
Історичний міф, вигаданий поляками, поширився і серед козацтва. Вони, у перші століття свого існування ототожнювали себе із служінням Речі Посполитій. Після того, як сформувалася Гетьманщина, поступово з’явився прошарок козацької старшини. Це була така собі еліта серед козаків. І її представники, користуючись польським міфом намагалися вивести свій родовід від сарматів. Разом з тим ідея про походження від кочовиків була альтернативною версією московській теорії. Згідно з нею Київська Русь була сформована варягами.
Поширення історичного міфу відбувалося в інших країнах Центрально-Східної Європи. Зокрема в Чехії та Угорщині. Однак там ідея про походження від сарматських племен не набула такої популярності і про неї поступово забули.
Чому сарматська теорія є міфом?
Ідея про походження від сарматів була цікавим способом романтизувати минуле й перетворити його на таку собі казку. Однак нічого спільного тогочасні народи не могли мати з кочовиками IV ст. до н.е. Вони розселялися степами Північного Причорномор’я. Проте коли на ці землі прийшли готи, вони були витіснені, знищені та асимільовані. Після цього територіями Східної Європи ще пройшлися гуни. Наостанок тут розселилися та облаштувалися слов’яни. Тобто в будь-якому випадку ці території після сарматів бачили ще багато народів. І всі вони не мали нічого спільного із тими кочовиками, від яких шляхта намагалася вести свій початок.
У період формування самого міфу не було жодних достатніх доказів того, що сармати мають хоча б якісь спільні етнічні риси з поляками. Та й виглядало б дуже дивно, якщо б один давній народ раптом перетворився на шляхту.
Природньо, що з розвитком історичної науки у другій половині XVIII століття, красива легенда отримала серйозне спростування. До епохи просвітництва в науці переважало традиційне мислення, яке опиралося на міфи, легенди, перекази та чийсь авторитет. Раціональний погляд на науку зробив з історичної точки зору теорію про сарматське походження непопулярною. Тому воно й відмерла, залишившись на сторінках книжок. Але хтозна, можливо у сарматське походження досі хтось вірить так само як і в плоску землю?
Сарматський міф або як поляки проголосили себе сарматами?