Життя в селі зараз може бути таким же комфортним як і в місті. Тому що сучасні технології дозволяють зробити і водопровід, і встановити Starlink, і навіть організувати автономну електростанцію, яка зможе живити будинок. Однак зараз багато людей розглядає село як спокійне й далеке від міської метушні місце для комфортного проживання. При цьому часто люди будують в селі будинки не для того, щоб зробити сільське господарство своїм головним промислом. Та зараз, як ви вже розумієте, картина кардинально відрізняється від тієї, яку ми можемо спостерігати в наш час.
--
Ідеальний сільський будинок, яким його бачать зараз?
Багато сіл занепало, деякі взагалі вимирають повністю, а в молоді сільське життя почасти асоціюється з алкоголіками, нереалізованістю та роботою все в тому ж колгоспі. Однак у ХІХ столітті все було інакше. Тому що саме з сільської місцевості творили українські митці. До прикладу родина Драгоманових дуже любила свій сільський маєток і запрошувала туди всіх-всіх гостей. До того ж значна частина українських селян об’єднувалася в кооперативи, організовувала культурне життя. І все це розгорталося протягом ХІХ століття. Чимало міфів по собі лишила радянська влада про українське село. Тому справедливо буде поглянути на його реальну історію та знайти ті його сильні й позитивні сторони, про які часто забувають.
Знищення радянською владою
Початок ХХ століття - українські селяни, звісно, мають безліч буденних проблем. Однак вже майже пів століття не існує кріпацтва і кожний селянин може вільно придбати ділянку землі й самостійно господарювати. Це непросто, але багато кому вдається. Особливо позитивно впливає на розвиток українського села так звана Столипінська реформа. З одного боку - вона поляризує суспільство. Серед більш активних і працьовитих людей формується прошарок заможного селянства, яке прозвали куркулями. Проте саме ці люди потім допомагали грошима відкривати місцеві школи, організовувати культурне життя. Їх частина перетворювалася на справжніх магнатів. І знову ж таки - це приносило чимало користі українцям. Хоч багато бідних селян і розорювалися та звинувачували тих багатих, які зуміли вирватися і побудувати велике господарство.
--
Панорама українського села на Поділлі у 1920-х роках.
Для чого ми згадуємо ці факти? Ну, насправді саме цим соціальним конфліктом потім скористаються більшовики, аби зіткнути лобами українських селян і знищити ті надбання, які українське село формувало століттями.
Після того як російські комуністи закріпилися при владі та захопили більшу частину українських територій, вони розпочали кампанію з надання землі селянам. Російські комуністи закликали звичайних, малоосвічених людей відбирати землі в поміщиків і куркулів. Тобто тих хто скуповував собі величезні ділянки. З одного боку багато селян були раді таким нововведенням, а з іншого - продовження більшовицької політики лише погіршило їхнє життя.
Коли багато селянських родин стали обробляти свою власну землю, була впроваджена політика “Воєнного комунізму”. Вона включала в себе скасування обігу грошей і заборону на прямий продаж сільськогосподарських товарів до міста. Також кожне село мало свою продрозверстку. Тобто план виготовленої продукції, який обов’язково потрібно виконати. Почасти його об’єм перевищував можливості селянських родин і в людей відбирали всі запаси. Це все призвело до погіршення матеріального становища українського села.
У той час як на початку ХХ століття становище селянина потроху покращувалося, більшовики загнали знову усіх у бідність.
Тоді, коли стало помітно, що політика воєнного комунізму не дає ніяких результатів, вирішили пом’якшити тиск і впровадити Нову Економічну Політику. Селяни під час її реалізації повинні були платити лише продподаток, решта ж залишалася у їх повному розпорядженні. Це зіграло свою позитивну роль. Тому що більшість селянських господарств почали приносити неабиякий прибуток. Рівень життя зростав. І 1920-ті роки стали дуже сприятливим часом для розвитку сільського господарства. Теорія про те, що невеличкі фермерські підприємства здатні принести на село добробут цілковито підтвердилася.
Однак не довго музика грала. Тому що в другій половині 1920-х років при владі почав закріплюватися диктор Сталін. Він прагнув повністю залякати й підкорити селян, які порівняно з робітниками, залишалися економічно незалежними від держави. Вже після 1925 року податки для сільських родин почали збільшувати, аби зробити все менш вигідним самостійне фермерське господарство.
У 1929 році на село чекало нове випробування — суцільна колективізація. Сталін прагнув створити колгоспи, у яких селяни б працювали як на фабриці. Це дозволило б державі взяти під повний контроль сільськогосподарське виробництво.
Обернулося це для селян катастрофою — масовим голодом 1932-1933 рр. Ті хто вижили перетворилися на колгоспних рабів, котрі працювали всього лиш за трудодні в спеціальній книжечці. На ці трудодні максимум, що можна було отримати - це якісь залишки врожаю, яких заледве могло вистачити на якусь кашу чи просту юшку. Із багатих людей працьовиті селяни перетворилися на злидарів, котрих закрили у колгоспах та не випускали через паспортний контроль.
--
Українське село в часи Голоду 1932-1933 рр.
Ставлення до села в суспільстві стало поступово змінюватися. Люди, котрі з дитинства бачили тільки злидні та батьків, які пахають на колгосп, прагнули будь-що звідти вирватися в місто. До 1970-х років тенденція набула величезних масштабів. Радянська влада, ймовірно, навіть не підозрюючи цього, перетворила фермерство на якесь принизливе заняття, яке прирікає людей на бідність.
Вже у 1980-х роках українське село стало ще стрімкіше порожніти. Більшість молодих людей не хотіли лишатися в колгоспах. У гіршому випадку прагнули піти кудись на завод працювати в місті, аби отримати квартиру й осісти там, а в кращому - йшли до університетів. Однак певні професії все одно за розподілом могли змусити їх переїхати в сільську місцевість. До 1990-х сільські школи й дитячі садочки стали масово скорочуватися. Тому що в селах просто не вистачало дітей. На початку незалежності додалися ще й демографічні проблеми, а 2000-ні подарували значну частину вимерлих сіл та зовсім маленьку кількість населення у тих селах, які вважалися раніше великими.
--
Українське село другої половини ХХ століття. Джерело: Радіо "Свобода"
З чим зараз асоціюється в багатьох людей село? Певне що з відсталістю, малоосвіченими людьми та занепадом. Та в другій половині ХІХ століття це було зовсім не так. Тому давайте далі про це й поговоримо.
Українське село було осередком прогресу в ХІХ столітті
Насправді назва заголовка виглядає доволі гучною. Однак в той час саме з українського села виходило багато українських знаменитостей. До прикладу той же Михайло Драгоманов, Леся Українка, Микола Лисенко, Іван Франко. Багато відомих митців проводили багато часу в сільській місцевості. Тому що вона з одного боку надихала, а з іншого - давала краще розуміння проблем суспільства.
--
Панорама українського села 19 століття
У той час так складалося, що українські землі мали аграрний устрій економіки. Це означало, що більшість людей працюють в сільському господарстві. При цьому воно приносить найбільше грошей у бюджет. По суті у той час українське село було важливою частинкою економічного добробуту.
Так, звісно, ми пам’ятаємо, що всю першу половину ХІХ століття селяни були кріпаками. Однак ще до звільнення з кріпацтва багато представників селянства викуповували себе в пана та будували успішний бізнес. Таким прикладом стали Симиренки. Батько зміг заробити грошей, викупити себе з кріпацтва, а потім і своїх синів. Найбільш здібні поїхали на батькові гроші за кордон здобувати освіту. Вона допомогла побудувати успішні цукроварні заводи. Згодом вони перетворилися на найбільш впливових меценатів України.
Тобто ми чудово бачимо, що багато вихідців з українського села будували промисловість, розгортали успішний бізнес, створювали грандіозні культурні проєкти.
Поширена більшовицькою пропагандою думка про неосвідчених селян теж має сумнівне підтвердження, адже багато селянських родин у другій половині ХІХ століття намагалися хоча б хлопчиків відправляти навчатися базовій грамоті. Багато після цього йшли наполегливо вчитися далі й здобували навіть успіхи в науці.
Якщо на території Російської імперії скасували кріпосну залежність аж у 1861 році, то на Західноукраїнських землях це відбулося ще у 1848-1849 рр. Там селяни отримали свободу раніше і скористалися нею сповна. Багато вихідців з тих же сіл ішли в науку. Багато в чому посприяли греко-католицькі священники, які знаходили таланти і відправляли їх навчатися далі. Багато греко-католицьких духівників взагалі ставали джерелом просвітництва й національної ідеї в селах. Тому маємо визнати, що західноукраїнське село було більш розвинене як культурно, так і економічно.
Звичайно, засилля іноземних магнатів відігравало свою негативну роль. Чимало селянських родин не мало достатньо землі, аби себе прогодувати. Тим часом люди знаходять вихід - вони створюють кооперативи. Це були такі організації, що допомагали об'єднати зусилля заради заробітку. До прикладу багато маленьких селянських господарств утворювали велике аграрне підприємство. Це давало більший заробіток для кожного. Та кооперативи формували не тільки таким чином. Багато таких організацій займалися страхуванням або ж поширювали ефективні методики господарювання. Виробники часто об’єднувалися і відкривали спільні магазини, де більш вигідно реалізовували вироблену продукцію.
Культура на селі в ХІХ столітті
Тепер поговоримо про “неосвідчене село”. у 1860-х роках на Західноукраїнських землях з’явилося Товариство “Просвіта”. Воно ставило собі за мету поширювати знання, освіту й національну ідею серед простих людей. Тим часом на землях, що належали до Російської імперії діяв Громадівський рух. Він був слабшим через імперські утиски, але також зміг домогтися багатьох покращень. Почасти приватні особи, котрі прагнули змінювати світ навколо себе, відкривали й безкоштовні заклади освіти. Прикладом такого явища була Христина Алчевська. Жінка з дуже багатої родини відкрила школу для дівчаток. Завдяки їй багато жінок як з міста, так і з села могли побудувати успішну кар’єру.
Тим часом в Галичині, Буковині та на Закарпатті ще з кінця XVIII століття багато греко-католицьких священників відкривали безкоштовні початкові школи, де дітей навчали українською. Вони не просто налагоджували навчальний процес, а ще й друкували цілі підручники. Тому з таким розмахом освіти українське село складно назвати зовсім неосвіченим.
Справу, яку заклали ще колись греко-католицькі священники, підхопило Товариство “Просвіта”. Їхні філії швидко поширилися не тільки західноукраїнськими містами, а й дійшли навіть до сіл. Там організовувалися хати-читальні - безкоштовні публічні бібліотеки, де можна було вільно взяти й почитати книжку. Мало того, що Просвіта турбувалася про наповнюваність фондів, вона ще й організовувала там різноманітні гуртки, клуби за інтересами та навіть лекції. Тобто це були не просто класичні клуби, які поширилися в селах у совєцькі часи, це були справжні культурно-освітні хаби, які підтримували мотивовані люди.
--
Фото на фоні хати-читальні Товариства "Просвіта". Джерело: Локальна історія
Просвіта стала дуже популярною серед українських селян, і можна мати впевненість, що багато хто завдяки роботі Просвіт зміг знайти себе в науці, здобувши хорошу освіту.
Після революції 1906-1907 рр. Просвіти стали відкриватися й на Східній частині України. Лібералізація культурного життя дозволила офіційно зареєструвати філії. Вони стали поширюватися як в селах, так і містах. Це також допомогло багатьом людям хоча б навчитися читати й писати. Звісно, на жаль влада Російської імперії потім знов їх заборонила. Та вже під час Української революції вони знову постали з новою силою.
Чому не варто недооцінювати українське село минулого?
Українська література часто ще зі школи закладає образ українського села, яке страждає від безлічі проблем, а на історії України часто досі розкривається сюжет про те, як над українськими селянами всі знущалися. Проте ми не повинні ставитися з недооцінкою до історії українського села. Тому що почасти воно було не таким, як стереотипно його описують багато істориків та авторі підручників. На жаль дійсно, селяни тоді мали багато проблем. Але хіба наше сучасне суспільство їх немає? Якщо зосереджуватися на негативних моментах нашого життя, то можна сформувати картинку, що ми найбільш багатостраждальний народ в історії. Тим часом з іншого боку — ми робимо грандіозні винаходи, створюємо такі дрони, яких ще не бачив світ, а ще наш IT сектор здатний викликати заздрість багатьох сусідів. Ми маємо круті бізнеси, громадські ініціативи та проактивних людей. Тогочасна Україна так само мала багато унікальних переваг, якими можна похвалитися перед всім світом.
Якщо говорити про українське село того періоду, то звідти вийшло багато впливових і талановитих людей. Чимало селян любили ту справу, якою займалися і будували успішні аграрні імперії. Велика частка сільських жителів вже активно читала в хатах-читальнях. Ну а зараз достатньо зайти в будь-яку сільську бібліотеку й посидіти там кілька годин. Охочих почитати точно не буде. А якщо й будуть, то це переважно діти й кілька підлітків. Що не скажеш про просвітництво ХІХ століття, яким займалися культурні діячі зі сторінок підручників.
І це в статті описана лише частинка всього, чим могло похвалитися українське село минулих епох. На жаль більшовики безповоротно знищили всі ті унікальні надбання, які могли б отримати сучасні нащадки. Хтозна, можливо б якщо не червона чума, зараз українські села мали б зовсім інший вигляд?
Українське село ХІХ століття: яким воно було?