Явище націоналізму
В основі націоналізму стоїть нація. І це цілком логічно. Але нація існувала не завжди. Довгий час люди не усвідомлювали своєї національної приналежності. Так до прикладу було в період середніх віків чи античності. Хоча в стародавньому світі згадується про ознаки національного усвідомлення, його не було в сучасному розумінні цього терміну. В давні часи люди ідентифікували себе ментально за належністю до певних соціальних груп чи влади правителів. Лише у XVII столітті в Англії вперше заговорили про національні почуття. Тоді революція, яка скинула короля створила феномен нового способу державного управління та ідею, що влада повинна належати народу. Разом з тим англійці примарно відчули себе єдиною нацією.
Проте найбільш яскраво явище національного усвідомлення проявило себе в період наполеонівських війн. Багато поневолених народів, завдяки завоюванням Бонапарта, отримали символічну свободу. Така історія була, приміром, з поляками та герцогством Варшавським.
Розквіт націоналізму розпочався вже у ХІХ столітті. Тоді зазвучало поняття політичної нації. Тобто певного етносу, який проживає на спільній території та усвідомлює себе як нація. Така нація прагне створити самостійну й суверенну державу.
Явище нації у ХХ столітті перетворилося з пересічної ідеї на основу нового устрою в геополітиці. Після І світової європейські кордони поділили за національним принципом. Проте тоді прагнення багатьох народів під час поділу проігнорували. Така ситуація була й з Україною. Вона була найбільшою нацією Європи, але при цьому так і не отримала своєї держави.
Тим часом у 30-х роках поширюється радикальна форма націоналізму, з якої виродився німецький нацизм та шовінізм. Саме він відрізняється від націоналізму тим, що заперечує існування інших націй, а в основі його ідеології стоїть поневолення інших, нібито неповноцінних народів.
В цей же час виникає явище інтегрального націоналізму. В його основу покладено встановлення нації на ґрунті політичної диктатури. Якраз у 1930-х роках серед європейців та навіть американців подібні ідеї були дуже поширеними.
Витоки українського націоналізму
Український націоналізм пережив багато різних періодів. Спершу було національно-культурне відродження. Тоді вперше українці усвідомили себе як окрема нація з унікально культурою й мовою, Це якраз припало на загальносвітові тенденції національного усвідомлення початку ХІХ століття. В той час схожа історія відбувалася, приміром, в Чехії та Італії. Протягом першого етапу відбувалося обґрунтування ідей про самобутність українців. В цей же час у 1789 році виходить перша книжка, написана українською мовою «Енеїда». Її створив Іван Котляревський. Це була хоч і недосконала, але все ж, спроба написати літературний твір національно мовою.
--
Іван Котляревський - автор "Енеїди"
В середині ХІХ століття ідея нації лише розгорталася. Від перших спроб аматорських пошуку українського фольклору й традицій перейшли до наукового дослідження минулого. Серед діячів, які займалися цим напрямком можна визначити Михайла Максимовича, Миколу Костомарова чи Павла Чубинського. До речі, він був на чолі цілого відділу імператорського географічного товариства. Все йшло до цілковитого усвідомлення українцями себе як політичної нації. Небезпеку такого процесу зрозуміла російська імперія, куди входило більшість українських земель. Тоді імперський уряд заборонив використання української мови та навіть заперечив її існування.
--
Члени Братства тарасівців на світлині
Новим етапом розвитку української національності стало Братство Тарасівців. У 1891 році воно сформувалося, а його учасники обґрунтували ідею створення незалежної української держави. До цього часу навіть в розмовах не було чогось подібного.
Хто створив ідеологію українського націоналізму
Ідеї українського націоналізму мали своє наукове та політичне обґрунтування. Ще в середині ХІХ століття про долю українців як нації заговорив Тарас Шевченко. Це виявилося в його поезії, проте ідеї, які він висловлював після вступу до Кирило-Мефодіївського братства вже тоді мали націоналістичне забарвлення. Серед його поблічників не існувало взагалі концепції створення незалежної держави. Тоді братство Святого Кирила і Мефодія бачило Україну частиною федерації слов’янських народів, яка мала збудуватися на засадах демократії та християнської моралі. Це було лише першим витоком. Учасників братства незабаром арештували, а ідеї так і залишилися на папері.
--
Учасники Кирило-Мефодіївського братства
Наступним діячем, який в історії України виглядає малопомітним, але від того не менш важливим, був Михайло Драгоманов. У 1860-1870-х роках тривала його активна наукова та громадська діяльність. Він висував як на той час надто радикальні ідеї.
1876 року в російській імперії вийшов Емський указ. Він був спрямований на придушення зародків національного руху в Україні. Тоді українська громада мала перейти в цілковите підпілля. Сам же Драгоманов тоді виїхав до Женеви. Так як за кордоном було безпечніше поширювати свої ідеї, він сформував власний погляд на майбутнє українців. Не дивлячись на те, що в своїх політичних поглядах він був соціалістом, йому спало на думку, що українці, насправді, мають право на самостійність. Його можна вважати людиною, котра описала та обґрунтувала поняття української нації.
Проте цього ще було недостатньо для формування національної держави. Тож наступним етапом в політичному та науковому обґрунтуванні стала праця Юліана Бачинського «Україна irredenta» Це був перший політичний твір в якому висловлювалася ідея здобуття Україною незалежності. Сам Юліан Бачинський сформулював ці ідеї після вступу до Русько-Української радикальної партії. Це була перша українська політична партія, яку заснували 1890 року. До речі, праця Бачинського стала її основним програмовим документом. Юліан сам зізнавався, що за основу під час написання твору він взяв ідеї Михайла Драгоманова. Ще однин цікавий факт – Юліан Бачинський був марксистом, як і багато його поплічників. Про це заявляє історик Максим Осадчук у своїй статті на Історичній правді.
Однак, не дивлячись на активні спроби обґрунтувати ідеї незалежності, більшість представників української інтелігенції до таких перспектив ставилися скептично. Серед таких був навіть Михайло Грушевський та всі діячі Української Центральної ради у 1917 році.
Після Юліана Бачинського радикальні націоналістичні ідеї висловив Микола Міхновський. Його брошура «Самостійна Україна», хоч і не була повноцінним твором, як «Україна irredenta» Юліана Бачинського. Проте в ній шляхи до незалежності описувалися більш радикально. Самого Міхновського, на відміну від Бачинського, взагалі не сприймали та навіть описували неприємним чоловіком. Хоча, як показує час, його погляди були дуже доречними.
--
Юліан Бачинський на світлині
--
Світлина примірника праці Юліана Бачинського "Україна irredenta"
ХІХ століття, сформувало базу для українського націоналізму. Проте саме явище навіть зараз часто може сприйматися негативно. Багато в чому це відбулося завдяки лівим (комуністам та соціалістам). До лівих політичних ідейників відносилися Симон Петлюра, Володимир Винниченко та навіть Михайло Грушевський, які опинилися на чолі УЦР (Української Центральної Ради). Сам Грушевський сформував термін «буржуазний націоналізм». Ним він характеризував ліберально-демократичне спрямування в націоналістичних поглядах, притаманне представникам заможних суспільних верств. За його словами, нібито буржуазія використовує націоналізм для задоволення власних інтересів. Поняття «буржуазні націоналісти» радянська каральна система постійно використовувала, аби репресувати представників української інтелігенції, які висловлювали національні ідеї. Тож Грушевський не така вже й однозначна постать.
ОУН
Поразка національно-визвольних змагань у 1921 році призвела до втрати шансу на власну державність. Проте боротьба за неї продовжувалася за кордоном. Зокрема на території Польщі та Австрії після І світової війни. До прикладу у Львові 1925 утворилося УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання ). Воно рухалося в напрямку ліберально-демократичного націоналізму, який передбачав досягнення національних цілей мирним і демократичним шляхом. У 1929 році було створено Організацію Українських націоналістів (ОУН). На чолі об’єднання став Євген Коновалець.
--
Євген Коновалець
Ідеї, які висловлювали в ОУН мали багато спільного з інтегральним націоналізмом. Головним ідеологом ОУН став Дмитро Донцов. Він був головним редактором газети «Заграва». Його сучасники характеризували як авторитарного чоловіка, з яким працювати було неприємно. Він же заклав ідеї формування й становлення української національної держави. За його ідеєю нова держава мала пройти через три етапи: тоталітарну диктатуру – формування законодавчого органу, який контролювався б вождем, а останнім етапом мало стати створення демократії, де обирався б законодавчий орган, котрий котрий обирає очільника держави.
Займаючись активною діяльністю й вдаючись до радикальних методів, ОУН в своїй діяльності зазнали поразки у 1940-х роках. Проте їхня активна робота продовжувалася протягом всього ХХ століття. У 1990-х роках ОУН діяла вже у вигляді громадської та політичної організації. Однак вона була малопомітною й масової підтримки з боку українців не отримала.
У наш націоналістичні ідеї вкрай актуальні. І виникає цілком логічне запитання: «Націоналізм це добре чи погано?». Тут варто для початку відділити націоналізм від шовінізму, який є поганим явищем. Він висловлює ідею вищості однієї нації над всіма іншими та пропагує агресивну політику щодо них. Якщо говорити про націоналізм, того головною його ідеєю є вищість інтересів нації над всіма іншими.
Український націоналізм. Як він з’явився та що це насправді таке?