Про них писали греки, але про їхнє життя мало що відомо. Навіть кургани не допомогли розкрити усіх таємниць скіфів. 

Хто ж вони такі - кочові племена, котрі пересувалися територією України, випасали худобу та підкорювали землеробські племена. Їхнє золото у 2014 році стало предметом запеклих судових суперечок з москалями, а окремі зразки речей з курганів розміщують у шкільних підручниках історії. У цій статті я спробую розкрити історію одного з найбільш відомих і загадкових кочових племен України! 

Хто такі кочовики?

--
  Кочові племена половців. Мініатюра радзивилівського літопису

Життя, якому точно не позаздрили б більшість із нас! Племена, котрі рухалися українськими степами, змінювали свою локацію проживання та регулярно перевозили із собою всі речі. Вони займалися скотарством, полюванням, а ще були вправними воїнами, адже не мали прив’язки до конкретного місця. Так, приміром, скіфи перемогли Дарія І, просто водячи його степами, а потім виснаживши, розбили.

Головною причиною постійного пересування у кочових племен була необхідність годувати худобу. У далекому І тисячолітті до н.е. на українських землях  проживало дуже багато різних племен. Тож скіфи, є лише одним з цікавих історичних епізодів. Зараз історики пишуть про те, що їхня могутність була переоцінена. До приладу такої думки дотримується Михайло Відейко. Він пише, що у війні з Філіпом Македонським скіфи виявилися справжніми слабаками, маючи більшу чисельність війська (як виявилося цифри були переоцінені).

Героїзація та романтизація трохи спотворює в уявленнях силу тих племен, які не прагнули мати величезну імперію, а всього лиш шукали пасовищ для своєї худоби. Інша ж річ – царі. Вони полюбляли грецькі вина та золото, яке вони отримували в обмін на ходові товари. Про те, чим вони торгували, поговоримо далі.

Спосіб їхнього життя для тих часів не був дикістю, адже значна частина земної кулі належала кочовикам. Цивілізований же світ, як правило, зосереджувався на півдні. Греки, які описували спосіб життя далеких племен, звісно дивувалися, адже для їхніх полісів таке навіть тоді виглядало дикістю.

Однак, постійний переїзд між випадковими локаціями не завадив кочовим племенам розвивати свою культуру й вірування. Вони робили чудову зброю, посуд і прикраси. Однак їхні речі повсякденного вжитку вирізнялися легкістю та примітивністю. Більшість же речей стародавнього племені, знайдені в курганах, були найкращими предметами. Тому що ставлення до померлих і продовження життя за загадковою межею було особливим. Для життя після смерті й потрібні були хороші речі, слуги для царів та навіть кістяки коней.

Як скіфи з’явилися на українських землях?

VIII ст. до н.е. було періодом динамічного руху в українських степах, На фоні цього, туди й завітали скіфи. Вони перемогли своїх попередників – кімерійців, та зайняли сприятливі території південних українських степів. Вперше, потрапивши в українські степи, скіфи добре вживалися із племенами кімерійців та навіть укладали з ними військові союзи. Коли войовничі племена Азії почати витісняти їх із звичних місць проживання, вони стали агресивно захоплювати землі українського півдня та півночі. Незабаром кімерійці просто зникли як окремий народ, а рештки, асимілювалися зі скіфами.

Неймовірна сила та військова потуга дали новому племені можливість захопити майже всю територію сучасної України та підкорити собі племена землеробів. Зараз чимало істориків стверджують, що справжніми скіфами можуть бути лише «царські», адже решта населення просто були підкорені й працювали на переможців. Досі побутує думка, що нібито саме данина землеробів та продукція рослинництва й тваринництва приносили скіфам шалені багатства. Проте не так давно поширилася й інша думка, що нібито кочовики опанували торгівлю людьми. Такий промисел справді був дуже вигідним у стародавньому світі. Продавали вони рабів, як правило до Греції, звідки і приходило золото. Правда, от, воно поверталося туди ж. Їхні ювеліри виготовляли з нього прикраси на замовлення скіфських царів.

Скіфи, як і будь-які кочовики потребували величезних просторів. Тому це відповідь на запитання: «для чого їм потрібно було стільки землі?». Скотарство було їхнім основним способом виживання. Зимових запасів для своєї худоби вони не залишали. Тому, відштовхувалися від природи степу, яка давала корм. Пересування їхніх племен відбувалося в залежності від випасання площ. Так, якщо певну територію вже випасли їхні коні, потрібно було рухатися на нове місце проживання.

Яким було життя скіфів?

Про їхнє життя ми знаємо дуже багато, але значна частина інформації про це є сумнівною. Більшість дослідників, які розповідають про скіфів, відштовхуються від записів Геродота, якого складно назвати надійним джерелом. Причиною цьому є примітивні уявлення про історію, які базуються лише на усних джерелах очевидців подій. А частина й взагалі – на легендах і міфах. Тому в його стародавній багатотомній «Історії», описується міф про походження стародавнього народу від двох божеств Папая та Апі. Більшість же інформації про повсякдення скіфів, дають результати роботи археологів, які ще в минулому столітті активно займалися розкопуваннями курганів. Як виявилося, у них знайшлося дуже багато цікавого.

Повсякдення кочового народу проходило часто в дорозі та перепочинках на різних, випадкових локаціях. Для такого способу життя вони добре зуміли пристосуватися, адже мали постійні, пересувні житла-кибитки. Чимало з них були величезним та навіть мали перегородки.  Аби збільшити площу свого тимчасового житла, скіфи натягували зверху намети, а кибитки ставили як опору.

Харчувалися легендарні кочовики, які могли собі дозволити замовити пектораль з чистого золота, просто. Як правило до їхнього раціону входило м’ясо та кобиляче молоко. Пити його для людини, яка не звикла, те ще задоволення. Та вони справді поживне. Проте раціон міг відрізнятися в залежності від становища в суспільстві й багатств. Приміром, царі та військова верхівка полюбляли влаштовувати справжні банкети й пити грецьке вино. Способи приготування їжі в них, складно назвати вишуканими. Як правило кухнею в них було вогнище.

Релігія скіфів була класичною для стародавнього світу. Вони відрили в багатьох богів. Найповажнішим божеством був Арес. Його символізував міцний залізний меч, якому поклонялися. Як і багатьом кочовикам скіфам був притаманний культ богині-матері, від якої і пішов знаний світ. Звали її Апі, а ще вона мала чоловіка на ім’я Папай. Цінували скотарі й богів, що відповідали за річки й моря. Однією з найпопулярніших серед цього пантеону була Табіті – богиня вогню. Вірили скіфи у потойбіччя, розповідаючи однин одному за багаттям історії про долю своїх померлих родичів, яких ховали в курганах. Ще вони обожнювали сили природи, яка, на їх думку, могла дати надможливості. Звідси й пішов їхній звичний звіриний стиль, у якому виконані і пектораль,  і гребінь із кургану Солоха.

--
  Звіриний стиль на золотій пекторалі

--
  Той же звіриний стиль на гребені з кургану Солоха

Хоч і доведено грецьке походження більшості ювелірних шедеврів курганів, але це не означає, що самі кочовики не могли нічого виробляти. Вони були чудовими зброярами. Могли обробляти залізо та виковувати чудові мечі, щити, збрую. Все це допомагало їм у, не завжди переможних, боях. 

Скіфи-воїни і решта

Кочовики дужу добре володіли мистецтвом війни. Вони захоплювали й продавали рабів, а також підпорядковували собі навколишні землеробські племена. Крім того, аби прогодувати свою худобу, вони потребували величезних площ. Тому вони доходили аж до Дунаю та воювали з Філіпом Македонським – батьком відомого полководця Александра Македонського. Войовничість скіфів та їхній талант розправлятися з ворогами був відомий в усьому цивілізованому світі того часу. Але, зустрічаючись із потужними арміями того часу, вони, надавали перевагу хитрощам. Так було з Дарієм І – перським царем. Він захотів оволодіти степами. Потужна армія правителя намагалася наздогнати скіфів, аби вступити в бій. У результаті вони виснажилися, а потім раптово зазнали підступного нападу. Допомагали їм втратити всі ресурси вправні хитрощі кочовиків. Ті, аби не віддавати площі для випасання та всі джерела харчів, спалювали все навколо.  

Деякі грецькі поліси, зрозумівши, що потужні племена кочовиків неможливо перемогти, вирішили з ними співпрацювати. Та й такі відносини були вигіднішими для обох, адже поліси отримували необхідних для своєї економіки рабів, а кочовики, тим часом, замовляли  у грецьких майстрів виготовлення дорогоцінних прикрас, а ще із задоволенням пили вина.

На перший погляд, величезна імперія, якою можемо пишатися. Однак у наш час все більше професійних науковців-істориків звертають увагу на те, що «Скіфія» взагалі могла бути узагальненою назвою, яка стосувалася багатьох різних племен дикого степу. Вони могли мати певні відмінності один з одним. А орачі й землероби, зображені на класичному фрагменті карти старих шкільних підручників, взагалі могли не мати жодного відношення до далеких територій легендарних кочовиків. Вони є частинкою нашої історії, завітавши на українські землі. Їхні подвиги і поразки відбувалися на наших територіях. Ну, а речі з тисячолітніх курганів поповнюють колекції наших музеїв та є національним надбанням!