Професія друкарки-машиністки проіснувала всього лиш одне століття, але була свого часу масовою та необхідною. Як їй навчались та що вимагали від кандидаток? Як цю професію в наш час опанували майже всі? Читайте далі і про все обов’язково дізнаєтесь! 

Друкарська машинка була новим ступенем у створенні текстів. Спершу їх писали від руки, потім відтискали на верстаті, ну а в ХІХ столітті механічне створення тексту стало доступне кожному. Писати всі документи вручну було ще тим задоволенням. І писати потрібно було не як курка лапою, а каліграфічно. Цьому навчали всіх, хто здобував хоча б мінімальну освіту. Народила друкарську машинку наша любов до спрощення й пришвидшення рутинних процесів. Приміром я страшенно не люблю писати від руки, але при цьому вмію непогано друкувати. А ще краще було б мати свого секретаря або друкарку-машиністку, яка вміє швидко і якісно перетворювати усну мову в текст. Так і з’явилась у світі нова і дуже необхідна професія. 

--
  Каліграфія - важливе вміння минулих століть

Якими були перші друкарки? 

Як це часто буває професія спершу не користувалась популярністю та вважалась неперспективною. Перші друкарські машинки, що з’явились наприкінці ХІХ столітті були громіздкими та незручними. А ще вони мали важливий для нас мінус – під час друку неможливо було побачити текст. Сама клавіатура була не такою як зараз, а у алфавітному порядку, через що друк був дуже довгим та незручним. Створення самого тексту, хоч і стало легшим, але теж відбувалось дуже довго. Одним з власників першої моделі друкарської машинки Remington був відомий американський письменник Марк Твен. На ній він написав ті самі «Пригоди Тома Сойєра». На новомодній машинці він працював не сам. За нього це робила друкарка.

Незабаром переваги користування новим механізмом помітило багато творчих та ділових людей, яким щодня доводилось створювати дуже багато текстів. На противагу каліграфії друковані тексти створювались швидко і були читабельними. Як і комп’ютери на межі ХХ і ХХІ століть друкарські машинки поширились дуже швидко і на них комусь потрібно було друкувати. Так прийшла у світ письма нова професія.

З поширенням і вдосконаленням друкарських машинок знадобилась ціла армія професійних друкарок. Тому вже у першій половині ХХ століття молоді дівчата кинулись отримувати нову актуальні професію. Добре друкуючи, можна було завжди себе прогодувати. До того ж булп можливість влаштуватись працювати у престижну фірму з чудовим заробітком.

Нерідко навіть у 90-х роках чимало друкарок підпрацьовували, користуючись своїм головним інструментом. До прикладу чимало вмілих машиністок-друкарок писали курсові й дипломні роботи, доповіді, наукові статті, дисертації, листи і це ще не увесь список. У ті буремні часи непросто було заробити собі на життя, а зарплатні люди могли не бачити кілка місяців. Тож багато жінок, які добре опанували професію, могли прогодувати себе.

Як можна було стати друкаркою-машиністкою? 

--
  Друкарка-машиністка за роботою

Це було нескладно. Для того, аби стати друкаркою не потрібно було здобувати особливої освіти. Достатньо було пройти курси, отримати трохи теорії, вивчити розкладку клавіатури, механізми машинки, а далі залишалось просто відшліфовувати набуті навички. Та й до того ж, маючи друкарську машинку працювати з нею можна було навчитись самостійно. Видавали для цього навіть спеціальну літературу. Одну таку книжку я навіть передивився під час підготовки статті. У ній містяться настанови, вправи та навіть жарти для потенційних друкарок. Ось, приміром, один з них: 

Жарти жартами, але для того, аби записатись на курси, потрібно було придбати машинку, яка коштувала недешево. Вона була щось на кшталт музичного інструмента для музиканта.

Головним було добре запам’ятати, що пальці лівої руки ставились на літери: Ф,І,В,А; а  правої на Ж,Д,Л,О. Пальці, що стояли на цих клавішах, під час друку натискали на сусідні літери. Звикнути до цього, напевне, було найскладнішим, але регулярні заняття й чудова моторика допомагали стати справжнім профі. Ще не менш важливим при цьому був ритм. Для його відпрацювання майбутнім друкаркам ставили метроном або запис ритмічної музики.

Легеньким було в цьому не все. Найважчими були іспити по закінченню курсу. Лише після їх складання машиністка отримувала сертифікат. Перевіряти майстерність могли й під час прийнятті на роботу. Крім хорошої та швидкої техніки друку машиністка повинна була добре  Там крім хорошої техніки друку вимагали знання механізму та вміння майстерно працювати з інтервалами. Також важливою була грамотність та хороше орієнтування в діловій мові. Крім цього ще й вимагали хорошу пам’ять, увагу, прискіпливість і терплячість. Інколи одна неправильно поставлена літера потребувала переробки всієї сторінки.

Цікаві деталі зниклої професії

Хоч друкарки-машиністки й стали неактуальними, але у нашому суспільстві ще й досі існують люди, котрі навчались цій професії. Вони є прикладом того, як деякі спеціальності модернізовуються або зникають.

У радянські часи жінки, що працювали в цій професії були під пильним контролем КДБ, а кожна дівчина, яка купувала друкарську машинку для навчання, одразу ж мусила зареєструвати її у найближчому відділку поліції. Про це в розмові розповідала одна з колишніх друкарок-машиністок, з якою мені вдалося поспілкуватися. Таке пильне стеження за друкарськими пристроями було потрібне для відловлювання поширювачів позацензурної літератури.

У великих відділах, де друкували документацію, головний інструмент машиністок на вихідні чи святковий період зачиняли у спеціальних приміщеннях, аби на ньому не змогли надрукувати контрреволюційну пропаганду. Та й самі друкарки нерідко шукали можливості підзаробити своїми актуальними вміннями.

--
  Відомий сучасний український роман "Клавка"

Друкарки-машиністки ставали навіть героїнями художніх фільмів та романів. Приміром друкарка Клавка з роману Марини Гримич показує читачеві життя літературного світу Києва кінця 40-х початку 50-х років. Щодня, друкуючи папери для літературних босів Спілки письменників, вона не лише з цікавістю спостерігає за ними, а й включається у той далекий, маловідомий світ. Сам роман витримав аж два продовження. Для того, аби його прочитати у бібліотеках навіть черги вишиковуються.

Кожен з нас став друкаркою

Що вбило таку популярну й актуальну професію? Звісно комп’ютер. Однак насправді вона не зникла а трансформувалась. Уміння добре друкувати цінується і в роботі і зараз. Тому часто колишні машиністки ставали ефективними сучасними секретарками та вели діловодство. Використання машинок в Україні продовжувалось аж до 2010-х років. І це не жарт, не перебільшення. Особисто мені відома історія коли в одній сільській школі прогресивного ХХІ століття стояла старенька друкарська машинка «Ятрань», виконуючи свої прямі функції. 

--
  Та сама друкарська машинка "Ятрань"

Професією, яка потребувала навчання, насправді у сучасному світі володіє майже кожен. Приміром для того, аби надрукувати наукову працю, статтю чи навіть виставити пост в Інстаграмі й написати повідомлення у Вайбері потрібно вміти друкувати хоча б на мінімалках.

Чи є всі такими професіоналами, що вміють друкувати сотні сторінок на день та ще й без жодної помилки? Напевне ні, адже все частіше у публікаціях зустрічаються неправильно поставлені літери. (Часто таке трапляється навіть у мене).

Способів навчитись добре друкувати у наш час дуже багато. Вони доступні онлайн, але також потребують неабияких зусиль. Тому майстерність, якою володіли обрані стала базовим вмінням для кожної пересічної людини.