Окрім того, що книга визнана у світі бестселером, вона страшенно затягує та повністю переносить в іншу шокуючу реальність.
Я давно не читав художню літературу. Останні пів року я надавав перевагу науковим книгам і статтям. І мої знайомі надто наполегливо радили зробити перерву в читанні тяжких книг і відшукати щось легке й художнє. Це легке й художнє трапилося мені абсолютно випадково. Моєму другові подарували червону книжечку, із написом «Хімія смерті». Обкладинка ж повідомляла про те, що твір автора визнано бестселером. Проте сумніви у мене викликав жанр твору – це був детектив. А я, направду, не дуже полюбляю читати детективи. Якось з дитинства випрацювався стереотип, що детективи – це щось несерйозне. Однак я вирішив ризикнути і взяв почитати червону книжечку, а коли розкрив її на першій сторінці, то був просто ошелешений.
Описи можуть викликати нудоту
Їдучи в метро, я присів та розпочав читати, але побачив детальний опис трупа, який розкладається. Це була перша книжка, яка не поступово, а одразу вражає читача. Крім опису пейзажу, околиць, автор детально розповідає про те, як і через скільки і за яких умов загиблий може повністю розкластися. Тоді, на початку, було зовсім не зрозуміло для чого стільки деталей. Та й перший розділ нічим не натякав на суть сюжету. Але, попри гидотність, читати було дуже цікаво. Знайомство із сюжетом та героями твору відбувалося тільки в наступній главі. І лише через кілька глав стало зрозуміло кого стосувався опис.
Проте подібні шокуючі описи були не тільки на початку. Вони часто супроводжували сюжет всього детективу. Дуже сміливо було з боку автора розповідати такі подробиці. І, я не сумніваюся, що цей Саймон Бекетт самостійно провів детальне дослідження, аби про це написати в своєму романі. Мені навіть здавалося, що це писала людина, котра займається усе своє життя судмедекспертизою і для неї щось подібне є цілковитою буденністю. Протилежне стало зрозуміло лише наприкінці книжки. І опишу я це у розділі «Спойлери».
В чому суть сюжету?
Події першої частини розгортаються у невеличкому англійському селі під назвою Менем. Головний персонаж туди потрапив випадково, через своє прагнення відійти від професії та шуму великого міста. З перших рядків можна зрозуміти, що Девід Гантер (а саме з ним ми проведемо увесь цей захопливий роман), професійний кримінальний антрополог. Який береться за справу лише тоді, коли патологоанатоми стають безсилими. І картинка описана на початку книги, аж ніяк його не дивує. Він ще не знає, що його попередня робота наздожене в далекій, глухій, занедбаній провінції.
А на початку, він прибуває на співбесіду до місцевого лікаря, отримує роботу, орендує котедж і живе своє найкраще життя, намагаючись урвати зі своїм тяжким, травматичним минулим. Зі слів героя ми дізнаємося, що він втратив дружину і доньку в страшній автокатастрофі й намагається це якось пережити і прийняти.
Практика Гантера триває так собі. До нього приходять місцеві, які скоса поглядають на людину з чужих країв. Він сяк-так їм допомагає. Проте розуміє, що старшому колезі довіряють більше. А дарма… І серед того сюжету, який закрутиться далі, цей аспект для читача, швидше за все лишиться непомітним.
Цю сільську ідилію для Девіда перерве звичайний виклик до хлопчика, котрий пережив сильний стрес. Ну а цим стресом й буде труп, про який ми дізнаємося на початку книги.
Далі правдами й неправдами поліцейські залучають Гантера до розслідування і тут починається найцікавіше.
Інспектор поліції наводить довідки про медика й дізнається, що він явно непростий провінційний лікар. За його спиною знаходиться безліч розкритих серійних убивць. А знання, які він здобув унікальними в усій Великій Британії. Тим часом випадково знайдений труп спершу не викликає підозр. Однак, коли доктор, провівши поліцейських до місця моторошної знахідки, вирушає до далекої знайомої, котра вже давно не з’являлася на людях, стає все зрозуміло. Це була Саллі Палмер – письменниця, котра успадкувала від дідуся ферму й переселилася жити у Менем. Там вона писала свій роман і при цьому займалася невеличким господарством. Після приходу Гантер знаходить багато підозрілих слідів: жорстоко вбитого собаку, залишений зіпсований сніданок, і худобу, що майже тиждень не отримувала воду і харчі. І тут його досвід підказує – труп, який поліцейські не можуть розпізнати, швидше за все й належить письменниці.
При цьому Гантер не хоче братися за старе. Але жаль за молодою дівчиною таки підштовхує його до того, аби допомогти поліцейським. Зрештою, він підтверджує свої здогадки. Здавалося б, справа закінчена. Вбивцю незабаром відшукають. Однак за кілька днів під час пробіжки зникне ще одна молода жінка Лін Меткалф. Місцева бухгалтерка, яка мала невеличку фірму й допомагала фермерам вправлятися зі складними обрахунками. Її так само за кілька днів знаходять закатованою посеред лісу. Стає зрозумілим – в глухому селищі завівся маніяк.
Напруга в сюжеті продовжує зростати. Девід закохується в місцеву вчительку. Між ними починаються стосунки. Проте місцева потвора викрадає і її. Справа набирає особистого забарвлення і перед доктором постає вже особиста трагедія.
Чим мене зачепив цей роман?
Незважаючи на те, що жанр книги явно не для моїх вподобань, читання просто занурювало з головою в сюжет і постійно тримало в напрузі. Здавалося, що ти непомічаючи сторінку за сторінкою, хочеш якомога швидше просунутися до розв’язки, але автор постійно закручує сюжет, додаючи гострі повороти. Кожний наступний розділ не схожий на інший. Це ніби набір різних маленьких сюжетних гілок, які обертаються навколо маленького англійського містечка.
Психологічне занурення в поведінку, вчинки персонажів додає атмосферності й цікавості. Психотипи персонажів легко визначити з опису та їх оцінки автором.
Особливої уваги книга додає середовищу на фоні якого розгортаються всі події. В усіх деталях можна простежити той психологічний клімат маленького селища. Побачити як з простої глухої провінції, де життя триває розмірено, спокійно, Менем перетворюється на нестерпне місце. Де налякані мешканці, котрі ніколи не могли собі подібного уявити, нервово реагують один на одного. Підозрюють усіх навколо та намагаються об’єднатися, аби вберегти себе і близьких від вбивці, який викрадає та жорстоко вбиває жінок. До самого кінця неможливо навіть уявити, хто саме це міг потенційно бути. Читаючи твір, я постійно підозрював різних персонажів. Тим часом автор, як майстерний письменник детективів, не видає жодних прямих натяків на те, хто б це міг бути. А наприкінці, коли все стає відомим, головний герой спершу бачить натяки, а потім зазнає удару від того, хто стоїть за страшними злочинами. І що найцікавіше – це не типова розв’язка історії про серійного вбивцю. Це щось дивовижне, унікальне, адже в основі всієї зав’язки стоїть небезпечний психологічний експеримент, який призвів до трагедії.
І поки-що я можу оцінити книгу як один з найкращих детективів з тих, які мені доводилося читати. Таку зав’язку сюжету, увагу до деталей може дати мало-який автор. І саме опис різноманітних деталей, створення атмосфери робить твір неповторним.
Мені до останку здавалося, що це якась автобіографічна книга. Тому що мова від головного героя була настільки багатою на описи професійних нюансів, що не виникало сумніву стосовно його експертності. Однак вже наприкінці твору виявилося, що автор надихнувся однією статтею, яка описує діяльність унікальної трупною ферми в Теннессі. На ній досліджують особливості розкладання трупів у різних природніх середовищах. Серед цього всього навчають судмедекспертів ретельно збирати й вивчати докази. І зацікавившись темою автор самостійно взявся шукати й досліджувати інформацію. Він залучив багато експертів у цій галузі та наукових консультантів. І саме завдяки дослідженню, тісній співпраці з фахівцями, йому вдалося сформувати такий унікальний сюжет.
Наразі вийшла четверта книга. А я особисто наразі читаю вже другу. Кожна нова частина роману описує унікальний професійний досвід головного героя доктора Девіда Гантера.
Яккщо вас зацікавив мій огляд, то пишіть про це в коментарях під публікацією. Це допоможе мені зрозуміти, чи варто далі робити огляди на цю серію.
Чому варто почитати «Хімію смерті» Саймона Бекетта?