Павло Скоропадський – це точно неоднозначна постать. Його намагалися оцінити не лише сучасні публіцисти та історики, а й поплічники. Чи був гетьман тим, хто наділив Україну державністю, чи він просто був випадковою постаттю. Спробуємо розібратися у цій статті.
Я доволі часто цікавлюсь літературою про 1917-1921 рр. Там багато білих плям історії, які нарешті отримують своїх дослідників. Про це пишуть все більше й більше книг. До того ж, мені хочеться розповісти учням на своїх заняттях щось таке, чого немає в інтернеті та на сторінках підручників. Тож нещодавно я нарешті поринув у спогади Павла Скоропадського та сформулював свої враження й висновки, про які й розповім.
Чого насправді хотів гетьман?
Навколо цього питання багато хто б’ється в палких дискусіях. Серед них і я. Отож оцінюючи прочитані спогади, можна дійти висновку, що Скоропадський прагнув побудувати українську автономію у складі росії. У наш час ідея настільки крамольна, що за неї можна добряче отримати на горіхи. Однак на початку ХХ століття подібні ідеї були цілковитою нормою. Багато активних українських діячів вважали, що за краще було б лишатися у складі російської імперії, але при цьому мати право на розвиток власної мови та культури. Ну і ще створити власне самоврядування.
--
Павло Скоропадський у формі російської імператорської армії
Тож чи засуджувати за таку позицію гетьмана чи ні? Це питання назавжди лишиться відкритим. Не вириваючи суті з контексту, я впевнено скажу, що у цих же спогадах Скоропадський стверджує таке: «Попри все, за час мого гетьманування Україна стала схожа на справжню державу. З нами почали рахуватися. Україна встановила дипломатичні відносини з багатьма державами. Нас визнають». Тому навіть у ствердженнях гетьмана не все так однозначно.
Але я хочу звернути увагу й на інші мотиви Скоропадського. Він не лише прагнув федерації з росією, а ще й хотів подолати більшовиків. Його ставлення до червоних було вкрай негативним. У своїх спогадах він чітко заявляв, що там, де з’являються більшовики, завжди буде безлад і беззаконня. В цьому, на мій погляд він мав рацію. Проте чи можна було врятувати росію від більшовиків та створити федерацію? Знову ж таки, залишається незрозумілим.
Для того, щоб позбутися червоних Павло Скоропадський, якщо вірити його ж спогадам, робив дуже багато кроків. Зокрема домовлявся з німцями про формування спільних загонів з метою звільнення великих російських міст від комуністів. А наприкінці свого нетривалого правління уряд Скоропадського починає формувати добровольчі російські загони для того, аби знищувати більшовиків. Він дозволяє російській еміграції залишати своє командування та зразки одностроїв.
З чого все починалося
1917 рік. В розпалі І світова війна і російська імперія намагається наступати. В лютому відбувається революція, внаслідок якої цар зрікається від престолу. До скликання Законодавчих зборів для вирішення подальшої долі імперії, владу на себе береТимчасовий уряд. На його чолі стоїть Олександр Керенський.
У цей же час Скоропадський знаходиться на фронті. Він російський імперський генерал, котрий стоїть за царя та «єдіную расію». У свої спогадах він прямо писав, що не розумів революційних подій в Києві. Ба більше, ставився він до них з відвертим засудженням. Центральна Рада, на його погляд, не була чимось серйозним. Скоропадський писав, що це витівки німецьких шпигунів.
Коли йому пропонують українізувати один із полків, офіцер ставиться до цього відверто вороже. Він вважає, що такі кроки будуть дуже недоречними і призведуть до справжнього безладу.
Після розмови з вищим командуванням він таки погоджується на це. Українізація відбувається успішно. Але, серед імперської армії, незалежно від українізації, відбувається деморалізація. Через те, що Тимчасовий уряд у Петербурзі дав змогу формувати ради серед солдатів, починається безлад. Проте, ще тоді російський офіцер, робить з власний полк зразковим. Він згадував, у мемуарах, що наступальна кампанія Тимчасового уряду була невдалою через деморалізацію внаслідок революції.
--
Обкладинка книги спогадів Павла Скоропадського видавництва "Наш формат".
Пригадує у своїй книзі Павло Скоропадський і події Корніловського заколоту в Петербурзі. Тоді військові російської імперії, за ствердженнями автора, намагалися повернути імперію до порядку. Це сталося через невдале правління Тимчасового уряду протягом кількох місяців.
Натомість в Києві розгортають стрімкі події. Вже взимку 1918 року більшовики вдерлися до столичного міста, а Центральна рада поспіхом евакуювалася. І серед цих подій трапляється момент, коли майбутній гетьман був на межі життя і смерті. Тоді його пограбували. І без документів, Павлові Скоропадському залишалося тільки переховуватися.
Трансформація Павла Скоропадського
--
Павло Скоропадський на посаді гетьмана.
До українства, якщо зважати на спогади, Скоропадський приходить саме на весні 1918 року. Після того, як російська імперія повністю розвалилася, а її оборонцями були лише білогвардійців. Це був рух, який сформували російські офіцери, котрі були прихильними до царя. Тоді для Скоропадського це був дуже складний період. І гетьманом він стає абсолютно випадкового. Перейнявшись, радше не українським питанням, а анархією, він вирішує, що не може стояти осторонь. Тоді в березні-квітні колишній російський офіцер взявся таємно формувати свою команду.
І тут в спогадах, між іншим, є ще один доволі цікавий момент – Скоропадським ніколи не хотів ставати гетьманом. Складно сказати чи це було лицемірством, чи справжньою щирістю. Проте переворот 29 квітня таки відбувся. І, знову ж таки, Скоропадський намагався до останнього показувати, що він не при справах. Далі в спогадах він описує, як його соратники всю ніч штурмували адмінспоруди. Про цей цікавий і справді гостросюжетний момент ви й зможете прочитати в книзі.
Ну, а далі гетьман береться за реформи. Ну взагалі, він більше починає описувати не свою, політику, а людей, котрі його оточують. Він їх доволі жорстко критикує. Уряд Федора Лизогуба вважає некомпетентним. При цьому гетьман таки кількома сторінками говорить про свої плани, але вони виглядають доволі суперечливими.
Особисто мені сподобалося те, що Скоропадський на сторінках книги під час опису свого гетьманування виглядає поміркованим. Він описує спроби свого уряду навести лад на території України. І, судячи з його власних слів, це непогано вдається. Налагодився адміністративний апарат на місцях. В регіонах почали відновлюватися земства, як органи місцевого самоврядування. І, найголовніше – був терміново скасований закон про землю, впроваджений Центральною Радою. Він справді був дуже суперечливим та мало чим відрізнявся від більшовицької манери сільськогосподарської політики. Третій Універсал УЦР просто скасував приватну власність на землю. І це, врешті, спричинило справжній хаос. Скоропадський взявся вирішувати цю проблему з допомогою повернення відібраної землі поміщикам. Тим часом його уряд повинен був розробити нову сільськогосподарську реформу. Як це гетьманському уряду вдалося і не вдалося, можна детальніше дізнатися в самих спогадах.
--
Федір Лизогуб - прем'єр міністр Української держави. 1918 рік.
Проте в мемуарах можна й простежити ідейне становлення. Ця частина розповіді гетьмана найбільш суперечлива. Тут знайдеться багато аргументів як до його прихильників, так і противників. Скоропадський починає будувати незалежну Україну. Проте продовжує вважати, що найкраще їй буде у складі федеративної російської імперії. З одного боку гетьман висловлює поміркований погляд, що українці мають еволюціонувати до власної державності, з іншого ж запевняє, що у складі росії буде краще. І ближче до фіналу розповіді ми побачимо, що все-таки уряд гетьмана, для того, аби здобути підтримку країн-переможниць у І світовій війні таки бере курс на федералізацію з росією. Тим часом опоненти піднімають постання і усувають гетьмана. Після цього вони формують Директорію. Сюжет захоплення влади у Скоропадського теж в цих мемуарах гостросюжетне. Автор описує, як йому доводилося втікати з Києва, захопленого повстанцями.
Як гетьман сам оцінював своє правління?
Наприкінці своїх мемуарів Павло Скоропадський підводить підсумки свого недовготривалого гетьманства. Він впевнено пише, що зовсім не шкодує про свою політику. Гетьман у відставці вважає, що насправді його усунення хотіли шовіністи та соціалісти, які тільки й прагнуть анархії. При цьому він намагається критично оцінити свою каденцію. Говорить про реформи і робить перелік того що вдалося досягти за кілька місяців. Тут вже ніхто не заперечить, доволі солідний перелік його корисних рішень. Він започаткував Українську Академію наук. Сприяв створенню українського університету в Києві та відкрив вищий навчальний заклад в Кам’янець-Подільському. Йому за кілька місяців вдалося майже цілковито подолати анархію та налагодити мережу міжнародних зв’язків. Однак опоненти, при цьому, завжди намагалися знецінити результати гетьманування Павла Скоропадського. Вони стверджують, що за всіма тими справами стояли інші люди. Приміром В’ячеслав Липинський з власної ініціативи всупереч волі гетьмана вів активну дипломатію і позиціонував Україну як незалежну державу. А культурні проєкти були ініціативою не гетьмана, а міністра культури. Ну і вишенька на торті – Україну визнавали у світі не завдяки Скоропадському, а до цього доклав руку Дмитро Дорошенко.
Читайте також: Як починалася Українська революція 1917?
Скоропадський став жертвою тогочасних реалій. Але при цьому і є очевидною думка про те, що мемуари будуть виправдовувати його власні дії.
Чи варто читати Спогади Павла Скоропадського?
Однозначно так. Якщо ви не так багато знаєте про історичні події 1917-1918 років, то ви знайдете в книзі чудовий сюжет. Деякі моменти в мемуарах надзвичайно цікаві. Вони захоплюють, ніби гостросюжетний фільм. Гетьманування Скоропадського в книзі розкривається під призмою його власного баченні та світогляду. Тож, якщо вам хочеться подивитися на події далекого 1918 року, то вам однозначно варто познайомитися з книгою. Там вам точно вдасться віднайти дуже багато цікавого. З одного боку твір нагадує політичний трактат, а з іншого – ним можна насолодитися як чудовим історичним романом, де є і зав’язка, і кульмінація, і всім відома розв’язка.
Про що "Спогади Павла Скоропадського" і чи варто їх читати?