Історія - це несерйозно. Для чого нам вчити цю стародавню казку та зубрити дати? Такі логічні думки часто висловлюють не тільки підлітки у школі, а й цілком дорослі, зрілі люди. Більшості, через негативний досвід у шкільні роки здається, ніби історія це нікому не потрібний шкільний предмет, який потрібно вивчити, скласти НМТ і забути. Але як людина, котра щодня живе з історією, я пропоную поглянути на цю дискриміновану науку по-новому. Тому й хочу розповісти про те, як ця “несерйозна” наука допомагає нам ставати кращими.
Звідки таке упередження до історії?
Я вже не вперше чую від учнів, які приходять готуватися до НМТ: “Мені, аби здати тест, а все інше не важливе”. Однак такий початок майже завжди переростає у захопливу сюжетку і більшість просто дивуються: “Невже так можна було?”.
Моє навчання історії в школі було дуже позитивним. Це дійсно був мій улюблений шкільний предмет. Навіть коли свого часу в мене стояло по 3, 4, 5 балів, то з історії стабільно був достатній та високий рівень. Уся справа була в тому, що я мав чудову можливість навчатися в прекрасної вчительки історії, яка обожнює свою роботу. Але я з легкістю можу собі уявити зі своїх шкільних років, що буває, коли на уроках катастрофічно не цікаво. Та погане ставлення до історії має дуже глибоке коріння. І, як можна здогадатися, воно тягнеться ще з часів СРСР. Тоді ця наука була інструментом пропаганди. Викривлене минуле не потрібно було розуміти, аналізувати. Його просто потрібно було вивчити, встати на уроці й розповісти. Або ж написати величезний конспект, який вдало перетворювався на розтопку для пічки.
Історія СРСР чи історія партії, про яку мені розповідав дідусь, виглядала не як щось захопливе, а як примусова необхідність. Коли він навчався в училищі, то розповідав, що потрібно було вислуховувати пришелепкуватого старого викладача-пропагандиста і списувати всі сторінки зошита непотрібними конспектами. Хотілося чи не хотілося, все одно доводилося вчити. Тому що просто не буде стипендії, на яку можна було вижити.
Якщо навіть взяти такий пересічний приклад, то можна зрозуміти, чому вчити історію - це була каторга. Там не було цікавого сюжету, там не потрібно було мислити. Там потрібно було просто вчити напам’ять і відтворювати. Кому таке сподобається? Питання залишається риторичним.
Історична освіта в університетах була не кращою. По-перше туди потрапляли діти номенклатурників, а по-друге - їх готували не для глибоких досліджень, а для пропаганди. Кожна історична праця повинна була прив’язуватися до подвигів більшовиків чи благ марксизму-ленінізму або ж до “славетної Жовтневої революції”. З плюсів отримання такої освіти було, хіба що, просування по кар’єрній драбині в партії. Людина після історичного факультету легко могла стати директором школи, очолити райком або ж взагалі дійти до вищих ешелонів влади.
До чого тут це все? Запитаєте ви. І я відповім - методи донесення історичної освіти не змінювалися тривалий час після падіння СРСР. У 1990-х роках ті ж самі радянські вчителі-пропагандисти перефарбовувалися в синьо-жовті кольори і в тій самій манері змушували зубрити вже дати й події української історії. Тому багато хто зі шкіл 90-х сприймають історію як нудний примус і щось несерйозне.
Якщо пройтися навіть останнім десятиліттям викладання історії в школі. То, на жаль, багато учнів просто не пам’ятають до 11 класу все те, що вчили в 5,6 чи навіть 7-му. Тому що методика завчити й забути - на жаль лишається невмирущою.
До речі, та ж сама проблема стосується багатьох інших шкільних предметів. Тому що замість зацікавити, знайти точки сходження у стосунках з учнями, змотивувати вивчати, багато хто досі практикує примус, залякування і шантаж оцінками. До речі, останній інструмент не працює. Тому що навіть мені на фразу: “Зараз 2 бали поставлю”, учні з поспішкою відповідають: -”ну ставте…” Тож проблема ставлення до історії, ну ніяк не вирішилася навіть з приходом НУШ. Але навіть і в системі шкільної освіти діє те ж саме універсальне правило: “Силою не будеш милою”. Тому що примус - це одна з найгірших форм мотивації. Як тільки зникає тиск (а він рано чи пізно зникає), все йде шкереберть.
Тому давайте поговоримо про те, яку ж користь реально приносить історія. Тому що прикладів як в звичайному житті, так серед легендарних постатей вистачає.
Що дає вивчення історії?
Історія - це унікальна у своєму викладанні дисципліна. Тому що вона дає величезний простір для творчості і маневрів. Сьогодні можна просто розповісти захопливу історію про Юлія Цезаря, а завтра вирушити в 3D світи історичних відеоігор, аби показати особливості давньоримської архітектури. А ще можна розіграти справжнє ток-шоу з усіма емоціями та представленням історичних постатей. Вивчення цього шкільного предмету завжди можна робити динамічним. Головне - що ця динаміка допомагає здобути й прокачати навички дітей і підлітків.
Тепер давайте по-порядку
1. Критичне мислення
Якщо історія в школі - це не суцільне слухання, переписування й читання, то цю навичку легко можна сформувати. На прикладі історичних подій, можна аналізувати дії політиків та полководців. Коли учень не просто вникає в сюжет, а формує своє ставлення, шукає аргументи, він може аналізувати. Аналіз - це важлива навичка критичного мислення. Тому що з її допомогою можна відсіяти правду від фейку.
Самостійні завдання з пошуку, опрацювання й порівняння історичної інформації в інтернеті, допомагають школярам відрізнити вигадку від істини, зробити порівняння різних джерел інформації. Правила, які діють в опрацюванні історичних джерел часто працюють і у випадку з обробкою інформації в інтернеті.
2. Світогляд
Якщо дитина чи підліток знає безліч історичних сюжетів та уявляє собі як змінювалося людство, то світогляд стає колосальним. Знання особливостей повсякденного життя в Середні віки та зміна суспільних поглядів в епоху Ренесансу допоможуть провести паралель між досягненнями сучасного світу й минулого.
В уяві того, хто знає минуле може бути безліч історії про перемоги, поразки, катастрофи й політичні рішення. Це допоможе аналізувати сучасний світ. Головне - варто проводити на уроках історії паралелі із поточними реаліями.
3. Послідовне і логічне мислення
Багатьом здається, що це прерогатива математики. Але історія теж допомагає в цьому. Якщо точні науки пропонують формули, різні шляхи пошуку розв’язку, то історія дає можливість зрозуміти причини і наслідки. До прикладу - ХХ століття - це період, коли відбулися аж дві масштабні світові війни. Та вони не розгорнулися на порожньому місці. Цьому передували рішення, обставини і політичні кроки окремих людей та цілих держав. Якщо ми можемо аналізувати й встановлювати причинно-наслідкові зв’язки минулого, то ми здатні проаналізувати сучасні події. Також ми здатні більш зріло дивитися на своє життя.
Приміром ми цінуємо й поважаємо людську мудрість. Якщо в середньому людина здатна прожити 70-90 років, то уявіть яку мудрість може дати знання досвіду минулого? Багато відомих політиків та полководців реалізовували геніальні рішення лише завдяки тому, що подібне знаходили в минулому.
4.Навички публічних виступів
Для того, аби виходити до аудиторії і висловлювати власну думку, потрібно мати великий світогляд, хороший словниковий запас та цілий арсенал аргументів. Проте вміння публічно висловлювати свою думку не з’являється саме собою. Його потрібно формувати і вдосконалювати. Захист історичних проєктів, участь у рольових іграх, висловлення свого ставлення до історичних подій - все це допомагає покращити вміння висловлювати свою думку. Часто саме випускники історичних факультетів реалізовують себе в публічному житті, блогерстві, політиці, громадській роботі. Все це тому, що вивчення науки про минуле дає змогу бачити наш світ та його устрій, ніби з висоти пташиного польоту.
5. Мотивацію
Хоч це й дивний аргумент, але нерідко люди серед історії знаходили собі великих кумирів. Вони спонукали рухатися вперед, робити зміни й не боятися діяти. Хтось захоплюється Уінстоном Черчиллем, комусь до душі ідеї Махатма Ганді, хтось розуміє, що Рональд Рейган був геніальним політиком, з якого варто брати приклад. Наука про минуле - це не лише сакралізовані постаті - це реальні історії успіху, які стали в пригоді цілим поколінням. Тож не варто недооцінювати можливості й натхнення, які можуть міститися посеред численних книг в розділі “Історія”.
І серед усіх цих пунктів, ви не знайдете вивчення дат, запам’ятовування біографій. Це, звісно, прокачує пам’ять, але обмежує мислення. Тому вміння висловити своє ставлення, описати власні емоції, які викликає портрет того чи іншого персонажа - є сильним інструментом, який допоможе в житті. Тому що в побудові кар’єри виграє не той, хто все добре знає, що аж від зубів відскакує, а ті, кому пощастило здобути в процесі навчання реально важливі вміння.
Історичні постаті, яким допомогла наука про минуле
Перегортаючи сторінки історії про ХХ століття, я пригадую добре життєвий сюжет Гаррі Трумена. Це людина, котра зробила себе повністю сама та ще й з нуля. Його дитинство було складним. Батьки бідували. Тому він попри свої мрії не зміг вступити до університету. Та він просто закрився в публічній бібліотеці й багато читав. Він проштудіював книги з усіх історичних періодів. Тому ставши на посаду президента після смерті Франкліна Рузвельта, він застосував свої знання про минуле.
Трумен добре пам’ятав історію про протистояння демократичних Афін і Спарти в давній Греції. Тому вирішив, що диктатура приходить тільки туди, де немає достатку й різноманіття. Так з’являється його доктрина, що переростає в повноцінний план допомоги європейським країнам. Народжується НАТО, як альянс, що допомагає захистити світ від повзучого наступу тоталітарного комунізму. Зрештою, спрацювала методика Афін, які змогли об’єднати інші поліси в союз, аби протистояти спартанцям.
Вінстон Черчилль взагалі вирішив сам зробити історичне дослідження й написати багатотомну книгу про свого дідуся Джона Черчилля. Занурення в геополітичну картину XVIII століття і вивчення системи домінування Людовика XIV дали йому розуміння того, як працює велика політика. За кілька років він чудово розумів логіку агресивних держав і пам’ятав методики, які використовували для їх умиротворення. І вони аж ніяк не були дипломатичними.
Пізніше, коли закінчиться Друга світова Черчилль напише свої багатотомні спогади, які проллють світло на всі аспекти оборони Британії та перебіг політики умиротворення.
Навіть Наполеон відкрив для себе давньогрецьких і римських полководців. Проводячи багато часу в бібліотеці, він з цікавістю вивчав військові стратегії, тактику на полі бою та навіть практикувався у математичних розрахунках. Результатом стала його блискуча кар’єра та захоплення більшої частини Європи.
Про історію ми можемо багато дискутувати. І я відкритий до дискусій у коментарях. Проте наука про минуле людства аж ніяк не може бути шкільною формальністю. Тому що вона містить у собі колосальну кількість людського досвіду, перемог, нищівних помилок. Не треба навіть пліток та довгих серіалів, аби практикувати моральні орієнтири. Достатньо просто поглянути на канву історичних подій, проаналізувати їх, обговорити. Тоді сформується власне ставлення, особиста думка, погляд на речі, які були не підвладні сучасникам далеких епізодів.
Гросмейстери реальності: як знання минулого перетворює нас на стратега майбутнього?