Ось і лишається менше зовсім небагато часу до настання Нового 2025 року.
Для мене новорічна ніч завжди була особливим моментом переходу на нову сходинку. Тому я хочу підвести підсумки цього 2024 року, який минає. Він став для мене складним, але й особливим. Тому що в цей період я здобув багато нових досягнень, борячись із власною стагнацією та лінню.
Не віриться, що минає черговий рік війни, яка продовжує забирати найкращих представників нашої нації, котрі могли б знімати фільми, що нічим не поступаються голлівудським, запускати нові стартапи, писати геніальні картини й ставати великими політиками. Проте це був рік впевненої боротьби на всіх напрямках, відкриття нових бізнесів, крутих розробок та численних особистих досягнень, які змінювали країну. Незважаючи на те, що над головами літають ракети, ми продовжуємо жити й доводити, що в будь-яких умовах можна не лише існувати, а й створювати, будувати, оновлювати.
Цього року я здійснив один з найбільш ризикованих кроків – запустив власну справу. Я хотів якісно навчати, давати можливості на успішне майбутнє старшокласникам, які вже наступного року будуть складати НМТ. Навіть ті, для кого історія була далекою і незрозумілою, завдяки моїй підтримці зможуть отримати омріяний результат та вступити до престижних університетів країни.
Разом з тим я встиг запустити власний сайт і коштувало мені це багатьох зусиль. Увесь вільний час влітку я присвятив розробці нових сторінок, їх наповненню та оновленню, тому що хотів вивести свій освітній проєкт на новий рівень.
Цього року мені досі не вистачало розуміння багатьох процесів, довелося з цілковитого нуля опановувати фінансовий менеджмент і маркетинг та знайомитися з життям, наповненим фінансовими ризиками. Але зараз я займаюся своєю улюбленою справою та пишу цю публікацію, закінчивши оновлення деяких сторінок на сайті.
Ну і звісно, як же можна не згадати про Приватний ліцей «Крила», який дав ту професійну підтримку, якої мені не вистачало. Я пригадую перше знайомство з новими колегами, тренінг з домедички і обмін крінжовими історіями з учнями на громадянській освіті.
А ще цей рік для мене особливим зробили люди… Багато людей. Вони приходили тоді, коли я найбільше потребував підтримки, вони ставали тим фактором, який мене витягував навіть з найважчих психоемоційних станів. Тому, пишучи цю публікацію на своєму сайті, хочу щиро-щиро їм усім подякувати. Без кожного з вас, мені не вдалося б зробити того всього, що матиме продовження в Новому році.
Але поряд з радісними моментами, було дуже багато важких, вирішальних та навіть моторошних. Я вперше у своєму житті побачив найжахливіший колектив в Музеї-квартирі Павла Тичини і зрозумів, що в мене дуже високі стандарти спілкування. Тому більше двох тижнів я там не протримався і негайно звільнився. А потім потрапив у крутий колектив масового відділу Національного музею історії України у Другій світовій війні. Я пригадую як акредитовувався на свою першу виставку та пробував себе у ролі екскурсовода. Пригадую те професійну підтримку пана Андрія, котрий дружньо виправляв мої перші промахи під час роботи на експозиції. А ще, на жаль, пам’ятаю гору розчарування після переведення до так званого кабінету 200, де я побачив недалеке совкове середовище, яке змирилося з долею та випрацювало злість до оточення. Саме тоді у мене виникла думка про те, щоб піти звідти і я, в кав’ярні неподалік, з височезною мотивацією наповнював перші сторінки сайту та писав про свої послуги репетитора, доки холола кава. Далі на мене чекав раптовий порятунок та переведення в інший відділ. Однак і там не склалося. Виявилося, що гнітюча атмосфера – це особливість всього адмінкорпусу музею. Це було місце, де я зазнав настільки диференціальних емоцій: з одного боку величезну радість, ентузіазм і захоплення, а з іншого – глибоке розчарування, смуток, депресію і тривожний розлад. Коли це все пишу, видається доволі дивний сюжет. Я був настільки наївним і ніколи не думав, що такі кардинальні відмінності можуть бути в одному музеї. На початку я був просто впевнений, що мені дуже пощастило працювати в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, але потім… а потім таке собі.
За кадром моїх відео й публікацій на сайті стояло багато безнадії, смутку, розчарувань, але незважаючи на це, я змушував себе піднятися й наполегливо працювати. Мені довелося пережити смуток за своїм справжнім професійним напрямком влітку. Тоді, коли здавалося, що мій красивий сюжет скінчиться в напівтемних кабінетах адмінкорпусу музею, випадково з’явився ліцей Крила і перша учениця в цьому сезоні. А далі почали підтягуватися інші учні – і я зрозумів, що пора вже реалізовувати мрію й переходити до власної справи.
Якщо мене зараз попросили б кількома словами описати цей рік, то я певне обрав би таке формулювання: «Цей рік був якимось дивним: наповненим численними розчаруваннями, які раптово перекривалися безліччю чудових людей, нових звершень і позитивних емоцій».
Ну, а від себе я хотів би щиро привітати з прийдешнім Новим роком всіх відвідувачів мого сайту, глядачів YouTube-каналу, підписників у соцмережах та всіх-всіх учнів і побажати багато позитивних емоцій, досягнення поставлених цілей і найважливіше – ЩАСТЯ!
Цей рік минає, а новий приносить щось цікаве і незвідане. Тож до зустрічі у Новому році!
Яким був 2024 рік для мене і мого проєкту?