Протягом останнього десятиліття в Україні велися жваві дискусії навколо прийняття Стамбульської конвенції. Комусь вже вдалось відшукати для себе інформацію про неї, а хтось чув лише назву та не має жодних уявлень про нещодавно ратифікований документ. Чиї інтереси захищає конвенція? На що вона спрямована, та з якою метою її взагалі приймали? Дізнаєтесь з цієї невеличкої статті.
Перш за все нещодавно ратифікована Україною конвенція спрямовується на захист інтересів жінок та жертв домашнього насильства, а розробка її розпочалась ще у 2008 році.
Ні для кого не є вже таємницею, що насильство за стінами будинків і квартир ще й досі там залишається й не виноситься на осуд суспільства. Та ж сама проблема існувала й в багатьох європейських країнах. І стала вона настільки глобальною, що в Європейському Союзі вирішили розпочати вживати спільних заходів задля викорінення цього негативного явища. Перші спроби були здійснені в 1990-му році, коли за участі міністрів юстиції країн-членів розпочалось обговорення проблеми та пошук спільного механізму протидії, який повинен був діяти на території всього ЄС.
Як відомо жертви насильства потребують захисту, й законодавство країн має забезпечити його. Тому, аби полегшити працю зі створення правового механізму, було вирішено розробити спільні положення, які стали повноцінною конвенцією.
Протягом 10 років відбувались обговорення та пошук ініціатив, і вже в 2002 році було ухвалено перші рекомендації для країн Європи із запобігання домашнього насильства та гендерної дискримінації. Таким чином процес покращення становища жінок, які стали жертвами насильства поступово набирав обертів. Найбільш прогресивні країни Європи активно розробляли внутрішнє законодавство, яке повинно було запобігати злочинам на основі статі.
Аби зібрати спільний досвід всіх країн Євросоюзу, було створено у 2008 році комісію, до якої увійшли міністри юстиції. Вони спільно мали розробити спільну законодавчу базу, яка б допомогла стандартизувати процес захисту жертв домашнього та гендерного насильства. А вже у травні 2011 року в турецькому Стамбулі було підписано документ із повною назвою «конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
Чому конвенція настільки важлива
Ще наприкінці минулого століття чимало соціологічних досліджень в багатьох країнах Європи свідчили, що насильство над людьми, причиною для якого була стать мали масовий характер. Зокрема це стосується домашнього насильства, яке часто є прихованим та сидить у чотирьох стінах будинку. Найбільше жертв його, звісно, серед жінок, але нерідко з’являлись статті про те, що жертвами цього ганебного явища ставали навіть чоловіки.
Розробка спільного юридичного механізму, який допоміг би реагувати на подібні випадки розпочався наприкінці минулого століття. Першим же кроком було виявлення самої проблеми, яка й досі в багатьох країнах, навіть в тих, що встигли ратифікувати конвенцію, залишається прихованою.
Саме явище насильства на основі гендеру не є винаходом ХХ століття. Воно існує стільки, скільки й саме людство. Як відомо, протягом історії склалась фактична система патріархату. Ще в стародавньому світі жінка в більшій мірі повинна була залежати від чоловіка. Одним з перших документів, який регулював права жінки були примітивні «Закони Хаммурапі». Вони, враховуючи тогочасні реалії, мали захищати жінку та її майно від посягань. Проте володіння майном для жінки мало вкрай обмежений характер. В більшій мірі це було придане, яке вона отримувала під час заміжжя. Разом з тим, в законах Хаммурапі, як в першоджерелі можна відшукати інформація про роль шинкарки та види покарання для неї за різні проступки. Також в статті 110 забороняється відкривати шинок окремими категоріям жінок. В покарання за порушення положення їм приписується спалення. Якщо прослідкувати інші статті, які стосуються ролі жінки, то можемо зрозуміти, що в більшій мірі вона залежала від чоловіка, або від батька. Це робило її вразливою до насильства. Тобто безмежна влада глави роду, нерідко виміщувалась у домашню безкарність. Таким чином, можна припустити, що першопричини домашнього насильства криються ще у витоках людської цивілізації.
Якщо взяти стародавні Грецію та Рим, то там можемо запросто прослідкувати більш поблажливе ставлення до жінки. Однак, традиції все-одно передбачали в тій чи іншій мірі її залежність від найстаршого чоловіка в родині. Так в законах ХІІ таблиць, що були основним джерелом права в Римській імперії , передбачалось, що жінка навіть після досягнення повноліття повинна перебувати під опікою. Можемо побачити двоякі формулювання, коли жінка нібито й може мати певну роль у суспільстві, але водночас обмежена домом. І все це також слід вважати витоком багатьох стереотипів, які існують в сучасності. Більшість з них живуть, хоч і втратили своє основне підґрунтя.
В середні віки теж існували традиційні та суспільні обмеження відносно жінок. Таким чином в тогочасному суспільстві теж встановлювалась влада чоловіка в родині. За домашніми стінами він міг творити, фактично, все, що йому заманеться. З цього бачимо, що жінка жодним чином не захищена.
Вже в ХІХ столітті, завдяки стрімкій урбанізації й розвитку технологій, роль жінки в суспільстві почала змінюватись, але лишались на місці стереотипи, які в більшості живуть і зараз. Зокрема стереотип того, що жінка залежна від чоловіка й домашніх справ, досить поширений навіть в нашій місцевості. Тому важливість нещодавно ратифікованої конвенції є історичною перемогою людства, адже вона охоплює той підступний й таємничий аспект порушення прав людини й насильства, який досі залишався схований за словами домашній, сімейний та приватний. Тому важливість цього документу, підписаного в 2011 році складно переоцінити.
Що ж дає ця конвенція?
Насамперед вона дає юридичний механізм, який дозволяє в правовому полі захистити інтереси жертви гендерного та сімейного насильства. Нанесення шкоди людині лише через те, що вона жінка, погодьтеся – несправедливе, адже всі мають бути однаково захищені в суспільстві. Конвенція охоплює чимало аспектів, які стосуються протиправної діяльності на основі гендеру.
Зміст конвенції складається з преамбули та 81 статті, частина з яких стосуються формальних аспектів дії даного документу. Кожний розділ описує особливості тих чи інших особливостей. Сама конвенція складається з ХІІ розділів, які в рівній мірі пояснюють зобов’язання країн-учасниць договору.
Якщо окремо говорити про переваги конвенції для жертв, то перш за все вона гарантує захист жертвам насильства. До речі, в положеннях почасти не розрізняється чоловічий та жіночий гендери, вони виступають як рівноцінні. Сама ж конвенція прагне створити рівні умови для чоловіка та жінки. Перш за все, звісно, вона стосується осіб жіночої статі, які протягом усієї історії ставали жертвою традицій та стереотипів.
Важливим елементом конвенції є те, що вона забороняє будь-яке виправдання насильства, не зважаючи на релігійні норми і традицій. Згідно з документом, окремі звичаї, як, до прикладу вбивство «Честі», не можуть бути виправданням для застосування будь-якого роду насильства по відношенню до людини.
Найбільш вагомим досягненням конвенції є криміналізація насильства. В тому числі й домашнього. Виділяються в окремі статті види насильства, та описуються особливості. В українському законодавстві вже були впроваджені окремі елементи конвенції. Зокрема розпочалась ціла кампанія за боротьбу проти різних форм насильства. Разом з тим працювала інформаційна кампанія, яка покликана була проінформувати суспільство про різні види насильства та способи боротьби з ними.
Після прийняття конвенції, все більше видів насильства має бути криміналізовано. Цьому присвячений окремий розділ документу, який зобов’язує держав-підписантів провадити карне переслідування тих, хто практикує вище описані види насильства.
Прийняття Стамбульської конвенції стало неабияким досягненням в українському суспільстві, яке до проявів домашнього насильства часто ставилось доволі толерантно. Послуговуючись давно закоренілими стереотипами, воно часто не вбачало проблеми в цьому. Тому після 2014 року, розпочалась активна робота над цією проблемою. Зокрема важливим було зробити суспільство більш обізнаним в цьому та забезпечити належний захист жертвам насильства. Багато в чому це лягало на плечі активістів. До того ж, зараз ситуація з гендерним та сімейним насильством залишається складною. Значний вплив на це має війна, яка розпочалась 24 лютого. І якраз в умовах воєнних дій жінки та діти найбільш вразлива частина суспільства, яка потребує посиленого захисту.
Хоч обговорення проблеми з насильством відійшло на задній план, воно не втратило своєї актуальності, адже сама проблема нікуди не зникла, й прийняття документу стало новим, важливим кроком в боротьбі з гендерними стереотипами та злочинами на основі нерівності.
Стамбульська конвенція: чому вона настільки важлива?