Чи можна розмістити одну вулицю в невеличкій кімнаті? – складне питання. А чи можна розмістити цілу історії вулиці в невеличкому приміщенні? – ще складніше. Але для одного малесенького музею неподалік Контрактової площі вдалось це зробити. Яким же чином, і про що розповідає маленька експозиція розміром в одну довгу вулицю? Дізнавайтесь з цієї статті.
В Києві можна відшукати чимало цікавих музеїв. Місто фактично наповнено ними. Й не дивно, адже Київ є одним з найважливіших історичних центрів України та всієї Європи. В одному з таких музеїв мені довелось нещодавно побувати.
Не дивлячись на те, що черговий місяць не припиняється війна, культура продовжує жити, а музеї – відкривати двері для нових відвідувачів, які прагнуть духовного та інтелектуального наповнення.
На перший погляд невеличкий, загублений серед брукованих вуличок і трамвайних колій Контрактової площі, музей зумів у всього лиш одній кімнатці, розділеній на двоє, розповісти історію цілої вулиці. А часові рамки там тягнуться від ХVІІІ і аж до середини ХХ століття. Яких тільки експонатів там немає: і стародруки (або ж їх точні копії); і старі фотографії видатних людей; рукописи листів; книги з ХІХ століття; посуд; предмети гігієни й побуту; одяг; друкарські машинки та навіть один арифмометр. Все це «багатство» складає добре сформовані експозиції, які, радше нагадують витвори мистецтва, аніж звичайнісінькі вітрини. Інтер’єр музею оформлений в стилі вулиці кінця ХІХ початку ХХ століття. Скрізь майорять намальовані старі афіші й рекламні листівки, в стіні навіть зуміли зробити імпровізовані скульптури в повний ріст. Вони, хоч і виготовлені, швидше з підручних матеріалів (принаймні склалось таке враження), справляють надзвичайний ефект на відвідувача.
На вході кожного зустрічає наглядач музею, який одразу спрямовує новоприбулого туриста до експозицій цього малесенького музею. Праворуч ви побачите сам музей, а двері ліворуч подарують вам можливість подивитись одну з картинних виставок. Та все ж найцікавіше ви побачите, зайшовши на вхід праворуч. Там і знаходиться наша вулиця, вміщена в одну кімнату.
Не дивлячись, що приміщення музею справді невеличке, там зуміли розмістити стільки експонатів, що здавалося б, що це величезний музей. Разом з тим, тісні кімнати справді створюють ілюзію справжньої вулиці, з її афішами, крамничками та вікнами будинків.
--
Одна з експозицій кімнати
--
Експозиція з книгами
Кожна з вітрин нагадує вікно якоїсь кімнати, куди, новоприбулий відвідувач може підглянути. Звісно у вікна заглядати, заняття не зовсім таки й пристойне, але якщо воно не стосується розгляду цих прекрасних експозицій. Поряд з антуражем, прижились і дерев’яні невеличкі вітрини з артефактами. До них можна віднести предмети з міні експозицій, які присвячені тим або іншим діячам та епохам. Так, до прикладу, на вході ви побачите черепки та горщики, знайдені під час археологічних розкопок. На горі, над дверима, ви знайдете малесеньку виставку, присвячену стародавнім предметам побуту. Вони, хоч і виглядають випадковими на фоні предметів з ХVIII - ХІХ століття, але їх зуміли органічно вписати у весь ансамбль музейної кімнати.
--
Вітрина зі світлинами та рукописами
Так вдалось відшукати невеличку виставку фотографій та рукописів, присвячених Григору Тютюннику. Поряд з нею вживались рукописи, старі книги інших діячів української культури. До прикладу в одній з вітрин була розміщена книга Нечуя Левицького, а до неї прикріплений витяг з опису пожежі на Подолі. Серед численних вітрин цієї невеличкої кімнатки, знайшлось місце й аксесуарам. Найбільше мені запам’ятався набір для одягання рукавичок, подібний до якого експонується в музеї «Вікторія».
В експозиціях першої половини кімнати я звернув увагу на одяг, який, швидше за все, був з другої половини ХІХ століття. Визначити це вдавалось за окремими елементами, такими як висота декольте, тип силуету та ін. Припускаю, що сукні та фраки були автентичні, адже для них характерною була тканина, яка частково втратила насиченість кольорів через час. Поглянувши вгору першої кімнатки, я звернув увагу на люстру, яка теж була обшита тканиною. Манекени, на яких пропорційно сидів давній одяг, нагадували дійових осіб з повсякденного життя тих далеких часів. Це було справді неймовірним відчуттям – підглядати в імпровізовані віконця за життям ХІХ і ХХ століть.
В одній із двох залів була невеличка експозиція, присвячена подіям другої світової війни, а саме періоду окупації. Після перегляду експонатів у вітрині мені вдалось трішечки інакше поглянути на життя киян в німецькій окупації. Виявляється (хоча я про це добре знав і до цього), що німці видавали оголошення української мовою та намагались експлуатувати прагнення українців позбутись від більшовицького терору. Звісно, на зміну йому прийшов фашистський, але цікаво те, що суті це жодним чином не змінює. Сам перегляд дав змогу відчути те, що переживали ті, кому доводилось бачити ці листівки. До прикладу текст однієї листівки вказує, що внаслідок саботажу, німецька адміністрація вирішує розстріляти аж 400 киян. Листівок з подібним текстом було кілька. Знайшлось місце в невеличкій вітрині й німецьким пропагандистським плакатам. На одному з них був намальований німецький солдат й українським текстом зазначено, що армія рейху є найсильнішою на континенті. Напевне такі пропагандистські матеріали повинні були зламати опір окупантам. А наостанок я звернув увагу на фрагменти листів та конверти, в яких їй відправляли.
Також мою увагу привернув лист, написаний одним з лікарів-практиків тогочасного Києва. Він був оформлений на простенькому аркуші паперу й написаний пурпуровими чорнилами. В ньому, як мені вдалось зрозуміти, лікар розповідає своєму знайомому про цікавий випадок зі своєї роботи. Сюжет, я звісно описувати не буду, адже найкраще для вас буде завітати самими і переглянути його.
Найбільше мені запам’яталась друга частина цієї кімнати. Якщо в першій більшу частину виставки складали окремі предмети під вітринами, то тут, були в більшій мірі композиції кімнат та крамниць. Першою на мій погляд припала кухня, де за столиком сиділи кілька манекенів, одягнених в автентичний одяг. Я мені вдалось зрозуміти, присвячена експозиція була подіям громадянської війни. Це вдалось зрозуміти з написів на каміні. Звісно, камін та самі написи були, напевне, змодельовані. Та виглядали вони цілком органічно.
Привернув мою увагу фрагмент кімнати, де стояв в центрі картярський стіл, а на ньому розкладені карти. Кілька манекенів, ніби живі, сиділи нерухомо за ним. Здавалось, ніби один з них готовий зробити свій хід. Найцікавішими, як на мене, були крамниці, які можна було подивитись, підійшовши до вітрини прямо посередні. Головною окрасою цієї композиції був касовий апарат, предмети для імпровізованого продажу та зв’язка з бубликами. Вони були виготовлені, швидше за все із воску (принаймні таке моє припущення). На останок, я оглянув фрагмент швейної майстерні, яка виглядає дуже правдоподібно. У вітрині впритул одна до одної стоять три швейні машинки, за якими в тому далекому ХІХ столітті трудилися швачки, виготовляючи нові костюми для своїх вибагливих клієнтів.
Про музей можна ще багато розповідати, але найкращим для кожного з вас буде побачити все на власні очі, а моя стаття, сподіваюсь, стане для вас неабиякою мотивацією. Культура та історія, які живуть в цьому місці збагачують, дарують натхнення й надію на майбутнє, тому однозначно раджу!
Дістатись ви зможете від станції метро «Контрактова площа», йдучи вулицею Костянтинівською, а потім повернувши праворуч на Андріївський узвіз. Серед кількох кав’ярень ви знайдете малопримітні двері, які ведуть у цей загадковий світ однієї вулиці.
Точна адреса:
м. Київ, Андріївський узвіз 25Б. Деталі ви зможете дізнатись за телефоном: 0444250398
Одна вулиця в маленькій кімнатці