Існує дуже-дуже багато різноманітних музеїв, але не всі здатні вразити відвідувача як цей. Що ж такого цікавого мені вдалось там побачити? Чому, провівши маже дві години за експозиціями, я не хотів з ним прощатись, яка невеличка особиста історія прихована за його створенням? – Це та багато іншого дізнайтесь із цієї статті скромного поціновувача!
Моє знайомство з невеличким музеєм, який загубився серед однієї з вузеньких вуличок, що неподалік стації метро «Арсенальна» розпочалось випадково. Свого часу, сидячи й шукаючи цікаві місця, я натрапив на яскравий концепт-арт, який не поступався найкращим музеями Європи. Перейшовши на веб-сайт цього закладу, я зрозумів, що підхід до справи в колективу тут неабиякий. Таким чином, за кілька місяців, мені все ж вдалось знайти вільну годинку та завітати до одного з історичних будинків Києва. Вражає, що побачити його можна ще з далеку, йдучи вузенькою вуличкою печерська. Вхід до цього музею також має особливий антураж, адже гостей зустрічає червона доріжка, як це прийнято в найкращих фешенебельних готелях. Ну а одразу ж за парадними дверима вас обов’язково зустріне охоронець, одягнений у вишукану уніформу.
--
Фото з другого залу
--
Колекція брошок та підвісок
З першого погляду це місце зачаровує. Воно ніби вирване з якогось романтичного фільму. Приходить відчуття, що поряд ось-ось з’являться герої серіалу «Абатство Даунтон», або ж персонажі з «Кріпосної». Стоячи біля стійки, я одразу ж поринув до абсолютно іншого світу. До зовсім іншого життя, наповненого чудовим смаком, та повсякденням далекої, давно забутої епохи. Більш того, тут кожний закуток, кожна стіна, і навіть персонал намагались підтримати той особливий світ, який від похмурої буденності міської вулиці рятували вікна, які завбачливо затулили, захищаючи столітні костюми, від шкідливого впливу сонячних променів.
--
Фото з третього залу
--
Кадр зі знаменитою сукнею від Worth of House
--
Ще одне фото зі знаменитою сукнею
Сервіс тут теж неабиякий. Мені одразу ж запропонували лишити речі, для зручності та вручили невеличку слухавку аудіогіда. З ним, я зачаровано провів кілька годин, уявляючи собі захопливі історії, далекої-далекої епохи. До речі, мушу попередити між рядками спраглого до деталей читача, що в розповіді я лише поверхнево опишу свій візит. Адже мені дуже хотілося б, аби кожний з вас відчув ту неперевершену, натхненну атмосферу далекої Вікторіанської епохи, пройшовши через фешенебельний вхід.
--
Гусарське вбрання на фоні жіночих суконь
--
Вишукане віяло
Окремою частиною цього місця, можна вважати той самий аудіогід. Ще в жодному музеї мені не пропонували подібної послуги. І, як не дивно, він в значній мірі компенсував відсутність живого екскурсовода. Ну, а якщо ви візьмете до рук ту таємничу слухавку, то зможете почути голос самої власниці та засновниці чудового музею! Що найцікавіше – вона крізь невеличкий динамік передає стільки натхнення, зацікавленості й приємних емоцій. Цю розповідь хочеться слухати вічно. І це жодним чином не перебільшення – як на мене, це беззаперечний факт. Мені ще ніколи не доводилось проходити екскурсію, проведену самим засновником закладу. Прослухавши опис колекцій та розповідь про кожний зал, я отримав стільки натхнення. Відчув стільки захоплення та любові до цієї непростої справи, що нескінченним потоком лились з малесенького динаміка.
--
Та сама коричнева сукня для прогулянок
Важко перебільшити зусилля тієї самої засновниці невеличкого, але надзвичайно затишного світу моди й повсякдення ХІХ століття – Вікторії Лисенко. Не варто зайвого разу пояснювати, настільки складно в наш час відкрити навіть невеличку крамничку, не кажучи вже й про цілий музей. А скільки величезних зусиль необхідно докласти, аби переконати потенційного відвідувача пройти через той загадковий вхід, простелений червоною доріжкою. Скажу по правді: «Я абсолютно нічого не чув про саму пані Вікторію, а дізнався вперше про такий цікавий задум, лиш перейшовши на веб-сайт. І я взагалі мовчу про те, аби перетнутися з нею». Пройшовши через кілька залів, захоплено оглядаючи кожну сукню, сюртук, віяло, брошку, я все більше проймався захопленням до тієї загадкової людини, яка зважилась на щось подібне. І вона не просто зважилась, а ще й зуміла вразити, якщо й не кожного відвідувача, то мене, особисто, так! Ще жодний музей, де мені доводилось побувати, не пропонував такого чудового сервісу, доброзичливості персоналу (за що я теж дуже вдячний!). Це були не величезні мовчазні зали, це був цілий захопливий світ, який відвідувачам подарувала всього лиш одна цікава та смілива ідея.
--
Колекція тростин, та валізи для транспортування одягу
--
Рукавички та аксесуари до них
Якщо трішечки описати особливості самої екскурсії, то вона чітко структурована. Відвідувач жодним чином не плутається в експозиціях, як це подекуди буває в музеях. Більш того, аудіогід, який спілкується з вами натхненним голосом засновниці цього унікального закладу, вам обов’язково все підкаже та навіть пояснить. Починалася моя самоекскурсія з головної зали, де знаходилась стійка менеджера, а навпроти неї перші вітрини з манекенами. Тут голос Вікторії Лисенко турботливо вітає новоприбулого гостя в музеї, пояснивши основні його аспекти. Далі ж вона пропонує переглянути кілька перших екземплярів одягу, який переважно належав представникам середнього класу дореволюційних часів. Там показані, як звичайні сукні, один сюртук, так і весільне вбрання нареченої 1913 року. А вона, як виявилось з розповіді, має свою неабияку історію. Раритетні наряди доповнюють невеличкі аксесуари – парасольки, тростини та багато іншого.
--
Елегантне віяло
--
Дамська парасолька
--
Вітрина з жіночими аксесуарами
Наступний зал пропонує переглянути наряди більша раннього періоду. Найбільше на виставці славилась сукня виготовлена знаменитим будинком моди Worth of House, яку, судячи з розповіді, виставляли на вітрині музею аж цілу годину. Цей й справді неабиякий шедевр. Ну, а ліворуч та праворуч ви неодмінно побачите зразки чоловічого й жіночого одягу, котрий був звичним в той час. Тут і сукні для прогулянок, до речі, одна з них була першою в колекції Вікторії Лисенко. Поряд із розкішними нарядами, які були притаманні для більш забезпечених верств, можна побачити віяла, тростини, сумочки, цілі валізи, а також коробки, в яких свого часу транспортували одяг. Що найцікавіше, кожний образ, який впевнено позирає на відвідувача з подіуму вітрини, добре продуманий. Він несе в собі якусь цікаву та захопливу історію. Найголовніше – ці всі сукні, фраки, тростини й сюртуки, були частинкою життя якихось людей, котрі по своєму бачили світ, сприймали його, ну й звичайно інтегрувались в нові виклики, поставлені плином часу. Споглядати це, відверто кажучи, надзвичайно цікаво та приємно. Все це подарувало мені неабияке натхнення й бачення далекої, майже нікому невідомої епохи.
--
Такий вигляд колись мала спідня білизна
Ну, а як щодо білизни? Експозиції пропонують подивитись навіть на таке! На нульовому поверсі я побачив те, що могли споглядати лише найближчі люди – спідній одяг. Його не прийнято було виставляти напоказ, а сам він обов’язково був білого кольору. Хоча існували й винятки. Одним з таких були рожеві панталони. Поряд з усім цим, представлені гігієнічні пристосування, та навіть нічні горщики. Ну а разом з ними, нові експонати, які зображують чудові сукні й аксесуари до них. Серед них є навіть турнюр, що був таким собі доповнювачем, який підкладався під сукню позаду, аби надати форму окремим жіночим принадам.
--
Той самий турнюр
Поволі я довів цю невеличку розповідь до найцікавішого – туалету. Тут він теж мов експонат, про що свідчить навіть сертифікат від музею туалетів, що на фото нижче.
--
Сертифікат "Найкраща туалетна кімната"
--
Одяг без подіуму з передостаннього залу
А вже передостання зала пропонує поглянути на наряди вже без подіуму, що також складає неабиякі враження. Тут зображена мода міста на початку минулого століття, а майже кожний образ, судячи з розповіді має свою особливу історію. Супроводжуються ці експозиції неабияким додатковим декором, який представлений у вигляд картин, спокійного тону, ну а на першому поверсі відвідувачам пропонується дізнатись більше інформації із закріплених на стіні IPadів.
Найбільшим сюрпризом для кожного, хто таки насмілиться завітати до музею, буде останній зал. Він представлений у вигляді фотозони. Тут зайвими буде щось описувати, тому замість цього я просто покажу вам свої фотки. Вони, я сподіваюсь, вийшли чудовими!
І все це створено завдяки всього лиш одній, сміливій ідеї, яка зазнавала безлічі перешкод на шляху втілення та чимало тяжких невдач. Музей зовсім новий, адже відкрилися його двері для відвідувачів у не такому вже й далекому 2017 році. Я не буду в деталях пояснювати історію його відкриття. Це ви можете дізнатись прослухавши аудіогід під час візиту. Запевняю вас – свої враження просто неможливо сформувати не переступивши поріг цього прекрасного місця. Це магія серед бурхливих, шумних вулиць Києва. Це місце, яке, відвідавши лиш одного разу, ви не зможете забути ніколи. Для того, аби ви ще більше змогли для себе дізнатись, лишу в кінці своєї публікації покликання на офіційний веб-сайт цього неперевершеного закладу. На ньому ви зможете переглянути прейскурант (Між іншим, ціни тут досить демократичні), правила та рекомендації. Опублікована на сайті інформація допоможе спланувати вдалий та захопливий візит.
«Вікторія» - музей безмежного натхнення та вишуканого стилю!