Нам зазвичай здається, що концтабори були тільки у нацистській Німеччині часів Другої світової. Але це насправді не так. Тому що багато цивілізованих країн мають схожі “історичні гріхи”. Зокрема Велика Британія та США. Звісно, там не було великих газових камер та голокосту. Проте були інші, не менш жахливі особливості.
Перші спецтабори
Велика Британія застосувала нову тактику ще у 1899 році. Тоді вона мала величезні проблеми зі своєю Капською колонією на півдні Африки. До цього територія належала Нідерландам. Тому там селилися колоністи з цієї країни. Від британців ми їх знаємо, радше, під назвою бури. Проте самі себе вони називали африканерами.
Конфлікт між британцями та бурами загострився через скасування рабства у 1834 році. Оскільки більшість білих колоністів використовували рабську працю чорношкірих на своїх плантаціях, таке рішення їх розлютило. Тож вони вирішили запротестувати настільки серйозно, що конфлікт вилився у війну. Вона була довгою і спалахувала не один раз.
Під час однієї з війн, британці вирішили боротися з місцевими партизанами й тими, хто їх підтримував. Найкращим виходом вони вважали створення спеціальних таборів. У той час, як вони навколо знищували села й містечка, отруювали криниці та посипали сіллю поля, чоловіки ховалися у лісах. Тож колоніальна адміністрація взялася “рятувати” жінок і дітей, відправивши до табору.
Це були тимчасові пункти утримання. Жінки та діти, котрі там проживали, селилися в наметах і регулярно отримували пайки. Та благі наміри, мали зовсім протилежний результат. Оскільки люди опинилися в штучно створених нестерпних умовах проживання. Раціон пайка на день не задовольняв потребу в їжі. Деяким взагалі вона не діставалася. Це спровокувало справжню гуманітарну катастрофу.
--
--
Фото з британського концтабору на півдні Африки, 1899 рік.
З врятованих, люди перетворилися на замучених в’язнів, яких під страхом смерті нікуди не випускали. Ті жінки, чиї чоловіки брали участь в партизанському русі отримували свій пайок останніми. Кількість продуктів у ньому була урізана: не було м’яса та достатньої кількості борошна. Декому взагалі не діставалося нічого й доводилося голодувати. Беззахисні жінки та діти нерідко помирали з голоду.
Та не лише з їжею виникали проблеми. В’язні не отримували ні належних санітарних умов, ні медичної допомоги. Багато дітей помирало від хвороб через банальну відсутність медичного персоналу. Антисанітарія і критичні проблеми з гігієною в британських концтаборах сприяли поширенню небезпечних хвороб: тифу, кору і дизентерії.
--
Британський концтабір на фото. Кінець ХІХ століття
Місця несвободи закрили лише після масового розголосу, який організували феміністки. Емілі Хобгауз, котра відвідала табори, була просто шокована. Її публікації та світлини облетіли увесь світ. Після цього феміністки стали вимагати ліквідації нечуваного явища. Тільки після цього люди, котрі перебували там, стали отримувати належну допомогу, а жінок і дітей під час зачисток населених пунктів бурів перестали відправляти до таборів.
Концтабір конфедератів
Багато істориків-науковців відмовляються ідентифікувати місце, про яке піде мова, як концтабір. Однак воно мало всі найпотворніші ознаки, які приписують цьому явищу.
Андерсонвілл — це зараз один з великих національних парків на території США у штаті Джорджія. Однак в роки громадянської війни 1860-х років там знаходився найстрашніший табір військовополонених, створений Конфедератами.
Громадянська війна між Південними та Північними штатами виникла через скасування рабства. Безкоштовна праця рабів була основою добробуту південних плантаторів. Натомість у Вашингтоні переконували, що рабство має зникнути назавжди. Зрештою під час війни перемогли противники рабства. Незважаючи на це, чорношкірі аж до середини XX століття переживали дискримінацію і сегрегацію.
Самтер — саме таку назву він отримав у той час, — був місцем, де помирало за день тисячі полонених солдатів з Півночі. Табір для ворожих солдатів побудували на великій ділянці. Його огородили парканом та зробили два виходи — північний і південний. Коли між обома сторонами призупинилися обміни військовополоненими, Самптер переповнився. Через це не вистачало всім продовольства та місця для розміщення. Крім того, на огородженій ділянці табору не було жодних бараків чи великих наметів. Люди перебували просто неба і самостійно з підручних засобів робили собі намети. Пайки, які видавали солдатам, включили лише невелику частку кукурудзяного борошна. Його доводилося готувати самостійно, але посуду для цього просто не вистачало на всіх. Не було навіть місця для туалету. Тому випорожненнями були вкриті великі ділянки табору. Полонені, що там перебували, згадували про нестерпний сморід та поширення хвороб. Багато людей помирало від нестачі їжі та від небезпечних захворювань. Коли цей табір звільнили війська Півночі, то побачили не людей, а живі скелети.
--
Так свого часу виглядав табір для військовополонених "Андерсонвілл"
Після звільнення постраждалі пригадували, що кількість трупів була настільки великою, що їх без розбору просто скидали у велетенські ями.
Це був перший випадок в історії, який показав масштаби наслідків від створення подібних таборів.
Наприкінці 1990-х на території Андерсонвіля відкрили музей, присвячений військовополоненим американцям.
(Не)гуманна Канада
Багато хто пригадує Канаду, як бажане місце для еміграції. Це й не дивно, адже там все населення, фактично, складається з емігрантів. Ще наприкінці ХІХ століття чимало українців вирушали до цієї великої країни, аби знайти краще життя. Значна кількість селян Галичини отримувала землі в малозаселених регіонах та формувала власну діаспору. Проте на початку Першої світової війни українці раптом стали небажаним елементом на території Канади. Причиною цьому був її вступ у світову війну на боці союзників.
--
Фото одного з канадських таборів для інтернованих
Як ми знаємо, Західноукраїнські землі тоді входили до складу Австро-Угорщини. Вона, у свою чергу, виступала на боці Німеччини. Тому всі ті люди, котрі приїхали до Канади з території Німеччини, Італії та Австро-Угорщини негайно потрапили до таборів для інтернованих.
Якщо ви думаєте, що це лише звичайна ізоляція, то явно помиляєтесь. Тому що інтернованих українців змушували працювати безкоштовно на лісоповалі чи освоєнні віддалених ділянок країни. Вони отримували мінімальний пайок, якого не вистачало для повноцінного харчування. Тому чимало ув’язнених просто помирали від голоду або хвороб.
Незважаючи на те що емігранти не мали якоїсь прихильності до австрійського уряду, їх відправляли у жахливі умови. Що цікаво, німці, італійці чи ті ж австрійці потрапляли у доволі комфортабельні табори. Вони могли продовжувати жити повноцінне життя й отримувати непогані пайки.
Але це ще не кінець історії. Тому що методи канадських таборів мали дещо спільне з нацистським. В людей перед відправкою відбирали цінні речі та гроші. Чимало особистого цінного майна просто розкрадали. В окремих таборах адміністрація взагалі влаштовувала жорстокі покарання та шантажувала їжею. В окремих місцях виникали навіть стихійні голодні бунти.
Після закінчення Першої світової, багатьох людей не звільнили. Тому що їх тепер стали вважати пособниками комунізму. Останні жертви репресій були звільнені лише у 1920-му році.
--
Одна з канадських меморіальних табличок в пам'ять про жертв інтернування
Ці три приклади показують, що навіть ті держави, які стали вважатися зразками демократії та гуманності в певний момент, мали теж свої чорні плями в минулому. На щастя, вони змогли їх переосмислити і навіть розпочати реальну політику інформаційної реабілітації та пам’яті. До прикладу уряд Канади зараз виділяє бюджет на пам’ятні та просвітницькі заходи, пов’язані з масовими репресіями проти українців. На місцях колишнього несправедливого ув’язнення, стали встановлювати меморіальні таблички. Натомість Велика Британія переосмислює своє колоніальне минуле та відмовляється від тих темних і диких методів, які були ще звичними навіть у 1950-х роках.