РОЗДІЛ 1.

Історія висвітлює минуле людства з метою розуміння сьогодення та перспективи розвитку.

Історія України як наука вивчає процес розвитку українського народу (а також історію його предків, інших племен і народів на нашій території) на основних землях поселення від найдавніших часів до сучасности.

Періодизація історії України. Історію України умовно поділяють на певні періоди. Найпоширеніша періодизація має таку хронологію:

• Стародавня історія (близько 1 млн років тому - IV ст.; від появи першої людини на наших землях до виникнення перших цивілізацій, слов’янських державних об’єднань)

• Середньовічна історія (V - кінець XV ст.; основні віхи: існування Київської, Галицько-Волинської, Литовсько-Руської держав)

• Нова історія (XVI-XIX ст.; перебування України у складі Речі Посполитої, Московської (Російської), Австрійської (Австро-Угорської) держав, козаччина та Гетьманщина)

• Новітня історія (XX - початок XXI ст.; основні віхи: Українська національна революція, перебування у складі СРСР, інших державах, незалежна Україна)

Джерела з історії України: речові, усні, писемні, візуальні. Вивчення історії України спирається на джерела.

Історичні джерела — усе створене в процесі діяльності людини, що дозволяє вивчати минуле людського суспільства. Вони поділяються на такі типи:

• речові (історичні залишки матеріальної культури минулого, які вивчає археологія);

• усні (казки, легенди, міфи, перекази, пісні тощо);

• писемні (літописи — «Повість минулих літ», Київський, Галицько-Волинський, Величка, Граб’янки, Самовидця; мемуари — Є. Чикаленка, В. Винниченка, законодавчі й адміністративно-правові акти — «Руська правда», Литовські статути, гетьманські універсали; дипломатичні — листування, договори; інші документи);

• візуальні (ікони, карикатури, малюнки, плакати, реклама, фотодокументи, художні картини тощо

• мовні (дають інформацію на основі аналізу мов), етнографічні (традиції, вірування, свята, аналіз побуту та звичаїв); антропологічні (залишки людських поховань) та інші.

Терміни та поняття

Археологія (від гр. «стародавній» і «поняття, розум, наука, слово») — наука, що висвітлює іст. минуле людського с-ва на основі речових пам’яток (знарядь праці, предметів побуту, зброї, прикрас, жител, місць поселення, поховання), що їх виявляють переважно під час археологічних розкопок.

Історичні джерела — речові чи писемні пам’ятки, що є свідченням минулого, а також мови народів, традиції, вірування, свята, пісні, легенди, перекази, що сягають далекої давнини. Вивчення іст. джерел допомагає вченим краще уявляти життя людей у різні іст. епохи.

Історія (від гр. «розповідь про минулі події, дослідження минулого») — 1) процес розвитку природи і с-ва; 2) наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського с-ва та його закономірності.

Історія України — процес формування держави України.

Хронологія (від гр. «час» і «слово, вчення») — 1) допоміжна іст. дисципліна, що встановлює точні дати подій, джерел тощо; 2) послідовність іст. подій у часі.

Цивілізація (від лат. «громадський, державний») — 1) рівень сусп. розвитку та матеріальної к-ри, який визначається розвитком продуктивних сил, основу життя становлять результати діяльності самих людей; 2) синонім к-ри; 3) ступінь сусп. розвитку, що настав після варварства. Трипільська ц. на укр. землях утворилася прибл. тоді ж, як у Єгипті, Передній Азії — близько шести тисяч років тому.