РОЗДІЛ 10.

Гетьманщина в 1687-1709 рр. 25 липня 1687 р. на козацькій раді гетьманом обрали генерального осавула Івана Мазепу. Він розпочав своє правління з підписання Коломацьких статей. Вони були складені на основі Глухівських статей Д. Многогрішного з додатками, зробленими за гетьмана І. Самойловича:

• збереження 30-тис. реєстрового козацького війська і компанійських полків;

• підтвердження наданих раніше козацьких і гетьмансько-старшинських привілеїв;

• обмеження впливу гетьмана і генеральної старшини;

• у столиці Батурині передбачалося розміщення полку московських стрільців для контролю над гетьманом; 

• українським купцям заборонялося торгувати в Московському царстві та Кримському ханстві; 

• уперше визначено необхідність злиття українського та московського народів усякими засобами.

Пов’язаний договором з Московією І. Мазепа брав участь у зовнішньополітичній діяльності царя. Козацькі загони надавали допомогу московському війську під час Кримських походів (1687 р., ще за гетьманування І. Самойловича, 1689 р., обидва невдалі).

Внутрішня політика.

• прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини в єдиній Україні;

• прагнення створити станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням козацьких традицій; 

• продовження розвитку напрямку створення козацької еліти, започаткований І. Самойловичем запровадженням посад бунчукових товаришів, згодом з’явилися ще значкові та значні військові товариші;

• надання охоронних грамот містам, підтвердження прав київської митрополії;

• узаконення панщини для селян у розмірі двох днів на тиждень, придушення селянських виступів;

• показне вірнопідданство Москві, спричинило виснаження економіки Гетьманщини, невдоволення народу.

Культурно-просвітницька діяльність:

• величезні кошти з державної та особистої скарбниці гетьмана вкладалися в розвиток культури;

• у Києві було збудовано кілька нових храмів і відбудовано Успенський собор лаври, Софійський, Михайлівський Золотоверхий собори тощо;  

• видання доби І. Мазепи належать до найкращих зразків українського книгодрукування;

• велика увага Києво-Могилянській академії, створив Чернігівський колегіум.

Культурницька діяльність І. Мазепи дає підстави говорити про неї як про сплановану та далекоглядну державну політику.

Повстання під проводом С. Палія, причини і наслідки. Польський уряд 1685 р. відродив правобережне козацтво, було створено чотири полки: Богуславський, Брацлавський, Корсунський, Фастівський (Білоцерківський). 1702 р. польська влада вирішила позбутися їх, що викликало повстання 1702-1704 рр. на чолі з С. Палієм (Паліївщина). Річ Посполита не могла придушити виступ і попросила допомоги Москви. Навесні 1704 р. війська І. Мазепи зайняли Київщину і Волинь. Об’єднання Правобережної та Лівобережної України тривало 5 років. У 1713 р. козацтво на Правобережній Україні було ліквідовано.

Зовнішня політика І. Мазепи:

• підтримання дипломатичних стосунків з багатьма європейськими монархами, торгівля з іншими країнами;

• установлення таємних зв’язків з польським королем С. Ліщинським, зі шведським королем Карлом XII;

• укладення українсько-шведської антимосковської угоди про воєнний союз (1708 р.);

• укладення нового українсько-шведського договору про створення незалежної України в союзі з Швецією.

Північна війна і Україна. Причини укладення українсько-шведського союзу в роки Північної війни (1708 р.). У 1700-1721 рр. тривала Північна війна, в якій коаліція держав (Московія, Польща, Данія та інші) воювала проти Швеції:

• козаки брали участь як у воєнних діях, так і їх використовували для канальних і землерийних робіт;

• лихом стала війна і для інших верств населення. Стрімке виснаження економічного потенціалу України;

• жорсткий централізм царя Петра І, його плани щодо ліквідації Гетьманщини та козацького устрою;

• відмова царя допомогти гетьманові під час загрози вторгнення в Україну союзників шведів поляків;

• непевність майбутнього змушувала старшину і гетьмана задумуватися над дальшою долею Гетьманщини;

• згубність союзу з Московією чітко розуміли керівники України й шукали нових союзників.

Московський цар, дізнавшись про союз гетьмана з шведським королем, віддав наказ знищити гетьманську столицю. 2 листопада 1708 р. Батурин було вщент зруйновано, знищено всіх його мешканців. 6 листопада з волі царя в Глухові на Старшинській раді було обрано гетьманом І. Скоропадського.

Національно-визвольну акцію гетьмана І. Мазепи 1708-1709 рр. підтримали запорізькі козаки на чолі з Костем Гордієнком, за що у травні 1709 р. була зруйнована Чортомлицька Січ.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, в якій московські війська, маючи значну кількісну перевагу, здобули перемогу над шведською армією. Карл XII був незадовго до битви поранений і не зміг особисто керувати своїм військом, яке досі під його керівництвом незмінно перемагало. Частина шведських військ і козаків, що підтримували І. Мазепу, відступили у межі Османської імперії, де гетьман незабаром помер.

Наслідки Полтавської битви для українських земель:

• катастрофа для української державності, для надій на збереження хоча б автономії;

• ліквідація автономії України стала питанням часу;

• посилення змосковщення/зросійщення України;

• збереження розколу українських земель, Правобережжя ще майже на століття залишилося у Польщі.

5 квітня 1710 р. на козацькій раді у місті Бендери гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. При цьому було схвалено документ «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорізького», який ще називають «Конституцією П. Орлика», зміст її основних положень:

• Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування;

• Конституція передбачала заходи, які обмежували владу гетьмана, запобігала утворенню монархії;

• Генеральна рада мала бути парламентом, Генеральний суд незалежним від гетьмана;

• фактично вперше проголошувався принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• кілька статей присвячувалися Запорізькій Січі. Державною релігією оголошувалося православ’я, Київська митрополія мала вийти з підпорядкування московського патріарха.

Отже, Конституція П. Орлика закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї про державне життя. Документ передбачав виборність посад, що й тепер є принциповою засадою розвитку демократичних держав.

П. Орлик з допомогою кримських татар у 1711 р. намагався взяти під свою владу Правобережжя, але ситуація склалася несприятливо. Прутський похід Петра І закінчився невдало, але це не допомогло Україні досягти незалежності. Вона й далі залишалася розірваною між Московією та Польщею. П. Орлик до своєї смерті (1742 р.) намагався створити нову антимосковську коаліцію, але марно.

Внутрішньополітична діяльність гетьманів козацької України 20-30-х рр. XVIII ст. Гетьманування І. Скоропадського. Він підготував для підписання Решетилівські статті, але московський цар у відповідь надіслав «Решительний указ», який зовсім не нагадував міждержавні договірні статті:

• формальне підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького, обіцянка дати згодом «Статті»;

• при гетьманові призначався царський резидент Ізмайлов, здійснював контроль над гетьманом і старшиною;

• царські воєводи, як і раніше мали перебувати у найбільших українських містах;

• вимога до гетьмана складати цареві звіт про розклад серед населення податків і всі доходи.

Обмеження автономії Гетьманщини.

Для цього створення в 1722 р. Малоросійської колегії (Малоросією від Андрусівської угоди до початку XIX ст. називалося Лівобережжя з Києвом). Після смерті І. Скоропадського (1722 р.) імператор не дозволив обрання нового гетьмана і всі справи на Лівобережжі вершив бригадир Малоросійської колегії.

Діяльність Першої Малоросійської колегії:

• основні функції — здійснення нагляду за діяльністю гетьмана, старшини;

• контроль за діяльністю Генеральної військової канцелярії, роздачею земельних володінь;

• розгляд апеляцій на судові рішення, ухвалені в Генеральному військовому та інших судах;

• установлення і стягнення податків для царської скарбниці та провіанту для російської армії;

• розквартирування в Гетьманщині офіцерів і вояків російської армії.

Наказний гетьман П. Полуботок і старшина намагалися повернути колишні права, зверталися з проханнями до Петра І (Коломацькі чолобитні), але були заарештовані. П. Полуботок помер в ув’язненні (1724 р.).

Гетьманування Д. Апостола. Тільки в 1727 р., коли для Російської імперії виникла загроза війни з Османською імперією, знову було дозволено обрати гетьмана, яким став Д. Апостол. З ним також не було підписано договору, натомість гетьман отримав від Петра II «Рішительні пункти»:

• Генеральний суд мав складатися з трьох російських і трьох українських суддів;

• заборона гетьманові призначати і звільняти без дозволу царя генеральну, полкову та сотенну старшину;

• скласти звід прав, за якими судиться малоросійський народ, і надати його для затвердження цареві;

• скасування податків, накладених раніше Малоросійською колегією.

Обмеження прав Гетьманщини і регулювання її внутрішнього життя як складової частини єдиної держави. Д. Апостол зумів здійснити реформи у судочинстві, фінансах, земельних справах, торгівлі:

• відокремлення гетьманського скарбу від державного, підтримання розвитку торгівлі;

• робота Кодифікаційної комісії, яка за 15 років ухвалила «Права, за якими судиться малоросійський народ»;

• уперше визначено точний розмір бюджету Гетьманщини, слідство щодо володіння маєтками;

• сприяння поверненню запоріжців з кримських володінь, піклування про розвиток культури.

Гетьманові вдалося тимчасово пригальмувати процес перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії, утримати на деякий час залишки автономії України.

Після смерті Д. Апостола гетьмана знову не дозволили обирати, керівництво здійснювало «Правління гетьманського уряду» (1734-1750 рр.), видозміна Малоросійської колегії), де вся повнота влади належала росіянам. Ця влада відзначалася нехтуванням прав усіх верств українського народу, брутальним втручанням в українське життя, що викликало погіршення економічної ситуації, загострення становища України.

У 1734 р. близько 30 тис. запорізьких козаків повернулися на Запоріжжя і заклали Нову Січ на річці Підпільній (попередня Олешківська Січ була на території, підвладній Кримському ханству). Землі Війська Запорізького охоплювали величезну площу степової України. Козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів.

Культура. Духовність. Важким ударом для неї стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові. З 1720 р. заборонялося друкувати українські книжки. Найкращі українські учені насильно переводилися до Москви, Петербурга, інших російських міст. С. Яворський став президентом Синоду. Ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович став його заступником. Був час, коли всі єпископські катедри в Росії обіймали українці.

Освіта. Києво-Могилянська академія. Кількість шкіл на Гетьманщині невпинно зростала. Виникли Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми. Головним осередком освіти й науки залишалася Києво-Могилянська академія, особливо за часів підтримки І. Мазепи. У ній навчалося близько 2 тис. студентів з усієї України, а також з Білорусі, Молдови, Московії, Балканського півострова. Новий етап розвитку закладу пов’язаний з митрополитом Рафаїлом Заборовським: розширення програми, зростання кількості! студентів.

Література. Найвидатнішим поетом, що вживав книжну українську мову був К. Зиновіїв. І. Величковський започаткував так звані курйозні вірші. Успішно розвивався театр у двох різновидах — шкільний і мандрівний. 1705 р. в Києві було поставлено першу Драму на теми рідної історії «Володимир» Ф. Прокоповича. Найвизначнішою дослідницькою працею Данила Туптала є «Четьї-Мінеї» у чотирьох томах, це упорядкування житій святих. Полемічна література.

Наука. Велика увага приділялася історії. Саме в цей період з’явилися козацькі літописи. Найдавнішим з них був «Літопис Самовидця», автором якого вважається Роман Ракушка-Романовський. Іншими видатними козацькими літописцями були Самійло Величко і Григорій Граб’янка. Перший підручник з історії «Синопсис» (авторство приписується П. Кохановському), «Хроніка з літописців стародавніх» Ф. Софоновича. До вивчення природничих наук закликав Ф. Прокопович, він же запропонував цікаві філософські ідеї, лишив різноманітну наукову та літературну спадщину.

Музика. 1730 р. була створена співацька школа в Глухові, який з 1708 р. був гетьманською столицею.

Архітектура. На цей час припадає розквіт архітектури козацького бароко. Цей мистецький стиль панував у Європі майже 200 років. Бароко означає «химерний, чудернацький», для нього характерна надзвичайна увага до форми. За І. Мазепи барокових рис набули споруди, збудовані ще в Київській Русі. Шедеврами козацького бароко є Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696-1701 рр.), Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен, Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, Покровський у Харкові, Спасо-Преображенський в Ізюмі, будинок Якова Лизогуба у Чернігові (1690-ті рр.). Окремо серед цих шедеврів архітектури слід виділити споруду оборонної синагоги в Жовкві (1692-1698 рр.).

Образотворче мистецтво. Найвидатнішими художниками-граверами були Олександр і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, окремо слід виділити гравюру «І. Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури (1706 р.), визначними іконописцями — Іван Руткович (ікона «Архангел Михаїл» з іконостасу церкви Різдва Христового в м. Жовква) і Йов Кондзелевич (ікона «Вознесіння Богородиці» з іконостасу церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Манявський). Виділимо також ікону «Покров Богородиці» (із зображенням Богдана Хмельницького). Привертає увагу ікона «Зустріч Марії з Єлизаветою» з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині (30-ті роки XVIII ст.). Велику популярність мав за тих часів ктиторський портрет, розвивався і світський портретний живопис (портрет Григорія Гамалії кінця XVII ст.). В усій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая як втілення найголовніших рис українського характеру.

Отже, доки залишалися хоча б найменші прояви державної окремішності України, доти й українська культура мала снагу опиратися брутальному колоніальному тискові.

Хронологічний довідник

1687 р., травень - 17 червня — перший кримський похід. Невдалий наступ моск. війська під проводом В. Голицина та козацької армії на чолі з І. Самойловичем на Перекоп.

1687 р., 25 липня — козацька рада на р. Коломак. Усунення з гетьманства І. Самойловича (згодом заслали до Сибіру) та обрання гетьманом Івана Мазепи. Укладення Коломацьких статей, збереження 30-тисячного реєстру, перебування московських військ у п’яти укр. містах.

1689 р., березень - 21 травня — другий кримський похід. Невдача моск. армії В. Голицина та укр. війська І. Мазепи.

1700-1721 р., 30 серпня — Північна війна коаліції держав проти Швеції. Участь у ній укр. військ.

1701 р., 6 жовтня — перетворення Києво-Могилянської колегії на академію, призначення їй щорічної субсидії розміром 1 тис. злотих. За наказом І. Мазепи для Академії збудовано новий будинок і Братський собор.

1702 р. — написання «Літопису Самовидця». Автором вважають Романа Ракушку-Романовського. Вийшов друком «Києво-Печерський патерик» із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича.

1702 р., весна - 1704 р., травень — визв. рух на Правобережжі під проводом С. Палія та ін. полковників.

1704 р., травень — війська Івана Мазепи зайняли Київщину та Волинь.

1704-1709 рр. — об’єднання Правобережної та Лівобережної України під владою гетьмана Івана Мазепи.

1705 р. — написання Теофаном (Феофаном) Прокоповичем драми «Володимир», у якій прославлявся І. Мазепа. Пізніше була присвячена Петру І. Перша іст. драма на теми рідної історії.

1708 р., осінь — похід військ шведського короля Карла XII на Москву через Лівобережну Україну.

1708 р., 28-30 жовтня — поч. антиколоніального повстання гетьмана І. Мазепи проти Московії. Укладення договору з Швецією. Україна мала бути цілком незалежною державою з титулом князівства.

1708 р., 2 листопада — взяття через зраду моск. військом під командуванням А. Меншикова гетьманської столиці Батурина. Знищення міста і його жителів.

1708 р., 6 листопада — обрання гетьманом Лівобережної України Івана Скоропадського (до 1722 р.). Гетьманською столицею став Глухів.

1708 р., листопад — зруйнування моск. військами укр. міст Лебедин і Ромни. Страчено багатьох мирних мешканців.

1709 р., березень — перехід на бік Івана Мазепи запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком.

1709 р., 14 травня — зруйнування Чортомлицької Січі на острові Базавлук царськими військами. Помста Москви за підтримку Запорізькою Січчю гетьмана І. Мазепи.

1709 р., 27 червня — поразка шведської армії у битві під Полтавою.

1709 р., 17 липня — І. Скоропадський надіслав на затвердження Петрові І «Просительні статті» («Решетилівські статті»).

1709 р., 11 серпня — у відповідь на звернення лівобережного гетьмана видано царський «Рішительний указ», який був спрямований на поступову ліквідацію автономії України.

1709 р., 22 вересня (2 жовтня) — смерть гетьмана І. Мазепи у Варниці, поблизу Бендер.

1710 р., 5 квітня — обрання Пилипа Орлика гетьманом на еміграції. Ухвалення Конституції Орлика (Бендерської конституції) — договірних умов між гетьманом і козаками, де ставилася мета домогтися незалежної укр. держави.

1710 р. — написання літопису Григорія Граб’янки у Гадячі.

1711 р., весна — похід козацьких військ П. Орлика разом з татарами на Правобережжя, що закінчився невдачею.

1713 р. — ліквідація козацтва на Правобережній Україні.

1715 р. — перша писемна згадка про гайдамаків.

1716-1718 рр. — цар направив близько 10 тис. козаків, багато з яких загинуло, на будівництво каналу між Волгою та Доном. Канал так і не побудували.

1720 р., 5 жовтня — указ Петра І про заборону друкувати книги укр. мовою.

1720 р., 20 грудня — початок вивезення укр. іст. пам’яток до Московії (Росії).

1720 р. — написання літопису Самійла Величка — найвизначнішого явища козацького літописання.

1721 р. — відправлення укр. козаків на війну з Персією. У бойових діях брало участь близько 7 тис. українців, повернулося додому лише 646 осіб.

1721-1722 рр. — козаків відправлено на будівництво Ладозького каналу. З 20 тис. українців третина загинула.

1722 р., 2 квітня — імператорський указ про ліквідацію гетьманства й утворення Малоросійської колегії — органу управління Лівобережною Україною (проіснувала п’ять років).

1723 р., літо — подання Петрові І Коломацьких чолобитних (петицій). Ув’язнення (з 10 листопада 1723 р.) наказного гетьмана (1722-1724 рр.) Павла Полуботка у Петропавловській фортеці, де він 18 грудня 1724 р. і помер.

1727 р., 20 червня — обрання старшинською радою гетьманом миргородського полковника Данила Апостола. Намагався боротися з рос. впливом в Україні.

1727 р., 1 жовтня — обрання на генеральній козацькій раді в Глухові гетьманом Лівобережної України Д. Апостола.

1728 р., серпень — «Рішительні пункти», указ царського уряду гетьману Д. Апостолу. Рос. дворянам надавалося право скуповувати укр. землі.

1729 р. — наказ Петра II переписати з укр. мови рос. держ. постанови та розпорядження.

1730 р. — почала діяти співацька школа в Глухові, місто стало музичною столицею України.

1734 р., 17 січня — ліквідація гетьманства після смерті Д. Апостола. Утворення нової Малоросійської колегії — Правління гетьманського уряду (діяло до 1750 р.).

1734 р., 10 квітня — будівництво Нової Січі на р. Підпільній (восьма, ост. із Запорізьких Січей, існувала до 1775 р.).

1742 р. — виникнення першої масонської о-ції в Україні (Вишнівець, нині Тернопільська обл.).

1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Кодифікація права в Лівобережній Україні.

Персоналії

Апостол Данило (4(14). 12.1654, с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-ну Полтавської обл. - 17(28).01.1734, там же) — визначний військ. і держ. діяч. Полковник миргородський (1683-1727), гетьман (1727-1734). Відзначився у походах проти турків і татар, у боях Пн. війни. 25.10.1708 приєднався разом з гетьманом Іваном Мазепою приєднався до шведської армії, проте у листопаді 1708 перейшов на бік Петра І. 1722 брав участь у поході проти Персії. 1.10.1727 А. на ген. раді у Глухові обраний гетьманом. Подав петицію імператору Петрові II про відновлення держ. прав України, на що рос. уряд видав т. зв. «Рішительні пункти» 1728, які значно обмежували владу гетьмана і взагалі автономію Лівобережної України. Гетьман провів реорганізацію фін. системи, повернув у держ. користування рангові землі, продовжував здійснювати судову реформу, відстоював інтереси укр. торгівлі, значно зменшив кількість росіян у своїй адміністрації, обмежив до шести склад рос. полків в Україні, домігся повернення під гетьманську владу запорожців і дозволу на заснування Нової Січі. Гетьманування А. було спрямоване на захист держ. прав укр. народу, він тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Рос. імперії.

Величко Самійло (бл. 1670, Полтавщина - після 1728) — визначний історик і письменник. Навчався у Києво-Могилянській колегії. 1704-1708 служив у Генеральній військ. канцелярії. В. — автор першого систематичного викладу історії укр. козацької держави. Літопис складається з чотирьох частин і охоплює події 1648-1700. Написаний укр. літ. мовою XVIII ст. з елементами укр. нар. мови. Цей літопис є одним з найвірогідніших джерел того часу. В. є також автором перекладу з нім. на укр. мову зб. «Космографія» та передмови до нього.

Гордієнко Кость (р. н. невідомий, Полтавщина - 5(16).05.1733) — визначний військ., політ. і держ. діяч. Навчався у Києво-Могилянській колегії. Г. був кошовим отаманом Запорізької Січі (1702-1728, з перервами). Проводив незалежну політику, виступав проти посягань моск. влади на вольності Запоріжжя. Спочатку був в опозиції до гетьмана І. Мазепи. 26.03.1709 приєднався на чолі 8-тис. загону до військ І. Мазепи у Диканьці (Полтавщина), уклав угоду з шведським королем Карлом XII про спільну б-бу проти Моск. царства. Допоміг переправитися на правий берег Дніпра укр. і шведським військам. Після см. І. Мазепи Г. підтримував гетьмана П. Орлика. Обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. Г. виступав проти повернення запорожців на територію України, підвладну моск. урядові.

Граб’янка Григорій (р. н. невідомий - бл. 1738) — історик, політ. і держ. діяч. Займав посади полкового судді, обозного, полковника (1729-1738). Г. — учасник Кримських і Азовських походів, Пн. війни. 1723-1725 був ув’язнений у Петропавловській фортеці за участь у заходах щодо відновлення виборів гетьмана. Г. брав участь у рос.-тур. війні 1735-1739, загинув, прикриваючи зі своїм полком відступ рос. армії з Криму. Автор іст. твору, який отримав назву «Літопис Граб’янки» (1710), в якому викладено історію України з давніх часів до 1709. Джерелами, які використовував Г., були офіційні документи, польські хроніки, щоденники, розповіді сучасників подій.

Карл XII (27.06.1682 - 11.12.1618, Фрідріхсгалле, нині Норвегія) — видатний шведський полководець і держ. діяч. Король Швеції (1697-1718). Його осн. діяльність пов’язана з керівництвом шведською армією під час Пн. війни 1700-1721 проти Данії, Польщі, Московії та Саксонії. 1705-1708 К. XII через С. Лещинського вів таємні переговори з гетьманом І. Мазепою. 21.09.1708 шведські війська вступили на територію Лівобережної України. К. XII 28.03(8.04).1709 уклав з гетьманом І. Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком шведсько-український союзний договір. Був поранений перед Полтавською битвою, тому не зміг керувати своїми, досі непереможними військами. Після см. І. Мазепи уклав союз з П. Орликом, 1710-1713 намагався організувати спільний шведсько-турецько-український похід проти Моск. царства. Загинув під час походу в Норвегію, що тоді належала Данії.

Кондзелевич Йов (1667, Жовква, тепер Львівська обл. - бл. 1740) — визначний живописець. Мистецьку освіту здобув у Києві та за кордоном. К. — автор творів: іконостаси для Білостоцького монастиря (нині Волинська обл.), Скиту Манявського (1698-1705), Загоровського монастиря (тепер Волинська обл., 1722), виконав «Розп’яття» для Луцького монастиря.

Мазепа Іван (19.02(2.03). 1639, за ін. відомостями 20.03.1639, 1629, 2.10.1644, с. Мазепинці, тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. - 22.09(3.10).1709, Бендери, нині Молдова, похований у Галаці, тепер Румунія, перепохований у Батурині Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) — видатний політ. і держ. діяч. Гетьман України (1687-1709). Навчався у Києво-Могилянській колегії та в ряді європ. навчальних закладів. 1663 повернувся в Україну. М. був ген. писарем за гетьмана П. Дорошенка, ген. осавулом в уряді гетьмана І. Самойловича. 25.07.1687 на Коломацькій раді обраний гетьманом Лівобережної України. Прагнув об’єднати в єдиній державі всі укр. землі. М. дбав про формування аристократичної верхівки укр. с-ва, здійснив ряд заходів, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селян. Козацькі полки брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Османською імперією, у Пн. війні. М. 1704 взяв під контроль землі Правобережної України. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати автономію України, М. 1705 розпочав переговори з С. Лещинським і Карлом XII, 4.11.1708 відкрито перейшов на бік шведів, що викликало нечувані репресії, зокрема знищення Батурина. Після поразки під Полтавою змушений відступити в тур. володіння, де й помер. За М. було збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі укр. бароко. Києво-Могилянська колегія отримала статус академії, засновано Чернігівський колегіум. Гетьман був меценатом л-ри і мистецтва, сам автор низки віршів — «Дума» («Всі покою щиро прагнуть»), «Пісня» («Ой, горе, горе чайці-небозі»), «Псальма» («Бідна моя головонька...») та ін. Збереглися листи М. до Мотрі Кочубеївни.

Меншиков Олександр (6(16).11.1673, Москва - 12(23).11.1729, Березов, тепер Тюменська обл., РФ) — рос. держ. і військ. діяч. З 1686 — денщик Петра І, згодом — один з найближчих радників, фаворит. М. керував будівництвом Петербурга і Кронштадта, на спорудженні яких працювали тисячі укр. селян і козаків (з них бл. 80 тис. загинуло). Взяв активну участь у Пн. війні. М. у листопаді 1708 зруйнував Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів за підтримку гетьмана І. Мазепи. Отримав величезні зем. володіння в Україні, безжалісно визискував місцеве населення.

Мигура Іван (у чернецтві — Іларіон; кінець XVII - поч. XVIII ст.) — відомий гравер. Автор гравюри «І. Мазепа серед своїх добрих справ» (1706).

Орлик Пилип (11(21).10.1672, Косут, тепер Ошмянського р-ну побл. Вільнюса - 26.05.1742, Ясси, Молдавія, нині Румунія) — видатний політ. і держ. діяч. Походив з литовсько-чеського роду. 1694 закінчив Києво-Могилянську колегію. О. з 1706 — ген. писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи, емігрував разом з ним. 5(16).04.1710 обраний гетьманом, тоді ж укладено угоду «Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська», пізніше названу Конституція П. Орлика 1710. О. 1711 розпочав наступ на Правобережну Україну, але змушений був відступити. Надалі неодноразово робив спроби створити антимосковську коаліцію, порушував перед європ. монархами питання про відновлення укр. державності. Був ост. укр. гетьманом, який відкрито ставив проблему створення незалежної України. О. — автор політ. маніфестів «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712) і цінного «Діяріуша» («Подорожнього щоденника», 1720-1732).

Палій Семен (Гурко; 1640-ті рр., Борзна, нині Чернігівської обл. - між 24.01 і 13.05.1710, Київ) — політ. і військ. діяч. Навчався у Києво-Могилянській колегії. Перебував на Запоріжжі, переселився на малозаселену територію Пд. Київщини. П. 1683 брав участь у битві проти турків під Віднем. Білоцерківський (фастівський) полковник. Очолив повстання 1702-1704 на Правобережжі з метою приєднання до Гетьманщини. Після зайняття військами І. Мазепи Правобережжя П. намагався підбурити проти гетьмана запорожців, у липні 1704 був заарештований, 1705 засланий у Сибір. Повернугий 1709. Похований у Київському Межигірському монастирі.

Полуботок Павло (бл. 1660 - 18(29).12.1724, Петербург) — політ. і держ. діяч. Навчався у Києво-Могилянській колегії. З 1706 — полковник чернігівський. П. 1722 став наказним гетьманом, підтримував домагання укр. старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію. За петиції про відновлення прав України до імператора Петра І був арештований (1723), тривалий час ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де й помер (на думку багатьох істориків — закатований).

Прокопович Теофан (Феофан; спр. Єлезар; 8(18).06.1681, Київ - 8(19).09.1736, Новгород, тепер РФ) — визначний церк. і гром. діяч, письменник, учений. Закінчив Києво-Могилянську академію (1698), викладав у ній з 1704, ректор (1711-1716). П. продовжував навчання у Польщі й Італії. За викликом Петра І виїхав у Петербург, з 1724 — архієпископ новгородський. П. — автор іст. драми «Володимир» (1705), де в образі князя Володимира зображено І. Мазепу. Сприяв розвитку освіти в Рос. імперії, брав участь в о-ції АН. П. одним з перших у Рос. імперії вів наук. спостереження, використовував мікроскоп і телескоп. Залишив після себе Рос. АН вел. бібліотеку (бл. 30 тис. книг) і значну колекцію картин (бл. 170).

Пьотр І (Петро 1 Романов; 30.05(9.06). 1672, Москва - 28.01(8.02). 1725, Петербург) — рос. держ. діяч. Син царя Олексія. Московський цар (з 1682, фактично з 1689), рос. імператор (1721-1725). П. І розпочав Північну війну проти Швеції, в якій змушена була взяти участь і Україна. Наказав знищити гетьманську столицю Батурин (тепер Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) зі всіма мешканцями та Запорізьку Січ. Гетьманська влада була обмежена, а після см. І. Скоропадського П. І не дозволив обирати нового гетьмана, передавши владу в Україні Малоросійській колегії. За наказом імператора козацька старшина була кинута у в’язницю, де й помер наказний гетьман Павло Полуботок. За П. І десятки тис. укр. козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і голоду.

Ракушка-Романовський Роман (Ракущенко; 28.03.1623, Ніжин - 1703) — історик, письменник, військ. діяч. Брав участь у нац.-визв. війні укр. народу під проводом Б. Хмельницького. Р.-Р. був ніжинським сотником (1658-1663), ген. підскарбієм (1663-1668), священником Миколаївської церкви у Стародубі (тепер у РФ, 1676—1703). Автор Літопису Самовидця.

Руткович Іван (р. н. невідомий, Жовква, нині Львівська обл. - квітень 1703, там же) — визначний живописець. Р. — автор розпису частини іконостасів у церквах побл. Жовкви, ікони св. Дмигрія (1693, церква св. Дмитрія у Львові), намісного Спасу в церкві Михайла у с. Солова (Львів, Музей нар. архітектури та побуту). Центр. пам’ятка його творчості — іконостас церкви Різдва Христового у Жовкві (1697-1699, Нац. музей у Львові).

Скоропадський Іван (1646, Умань, нині Черкаська обл. - 3(14).07.1722, Глухів, тепер Сумська обл.) — держ. і військ. діяч. З 1701 — ген. осавул, 1706-1708 — полковник Стародубський. Будучи прихильником гетьмана І. Мазепи, через обставини не перейшов з ним до шведів. С. був гетьманом Лівобережної України (1708—1722). Підготував Решетилівські статті, не затверджені царем Петром І. За правління С. моск. уряд значно обмежив права Гетьманщини. З метою остаточного встановлення контролю над держ. життям України царським маніфестом від 16(27).05.1722 створено Малоросійську колегію. С. намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати автономію Гетьманщини, однак не міг вплинути на становище в Україні. Похований у Гамаліївському монастирі побл. Глухова.

Туптало Дмитро (світське — Данило Савич Туптало, Тупталенко; 11.12.1651, Макарів, нині Київська обл. - 28.10(8.11).1709, Ростов, тепер РФ) — церк. діяч, письменник, проповідник. Навчався у Києво-Могилянській колегії. На запрошення Петра І прибув до Москви, 1702 став митрополитом Ростовським. Т. — автор фундаментальної праці про Житія святих — «Четьї-Мінеї» (тт. 1-4, 1689-1705, багато разів перевидавалася) та низки ін. реліг. творів, проповідей тощо. 1757 канонізований.

Яворський Стефан (Симеон; 1658, Яворів, тепер Львівська обл. - 27.11.1722) — церк. діяч, письменник-полеміст, проповідник. Закінчив Києво-Могилянську колегію (1684), був її проф. і префектом. 1700 призначений екзархом і місцеблюстителем патріаршого престолу. Я. 1701 очолив Моск. слов’яно-греко-латинську академію. Був прихильником політики І. Мазепи, згодом одним з його найзапекліших критиків. Я. не підтримував церк. реформи, ініціатором якої був Ф. Прокопович. 1721 призначений президентом Синоду, хоча впливу на його справи не мав. Я. — автор філос. трактатів, проповідей, віршів, полемічного твору «Камінь віри...».

Терміни та поняття

Азовські походи — походи моск. військ і флоту й укр. козаків на Азов і пониззя Дніпра 1695-1696 під час московсько-турецької війни 1686-1699. Перший похід був невдалий. У другому поході на Азов брали участь моск. сили під командуванням А. Шеїна і укр. корпус на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Друга частина моск. військ і укр. армія діяла у пониззі Дніпра. 19(29).07.1696 гарнізон фортеці Азов капітулював. Вирішальну роль в облозі та здобутті Азова відіграли укр. козаки.

Бароко (від іт. «вигадливий, примхливий») — мистецький стиль (кінець XVI-XVIII ст.), характерні риси — підкреслена урочистість, декоративна пишність, динамічність композиції, мальовничість, грандіозність, ефектність, пишні химерні фасади, багато статуй і рельєфів.

Виборні козаки — одна з категорій козацтва, що з’явилася згідно з указом Правління гетьманського уряду 1735, до складу якої входили повноправні козаки, записані до полкових і сотенних компутів (реєстрів). Причиною було прагнення рос. влади зменшити кількість козаків, які користувалися привілеями. У результаті їх нараховувалося лише 30 тис. осіб (згідно з «Березневими статтями» 1654 — 60 тис.).

Змосковщення/зросійщення (русифікація, зросійщення) - система заходів, спрямованих на зміцнення рос. нац.-політ. переваги в країнах, що опинилися під владою Московської (Російської) держави. Напрям денаціоналізації укр. народу.

Козацьке бароко — термін, яким послуговуються дослідники, для архітектурних споруд, що постали в Гетьманщині та на Слобідській Україні у другій половині XVII — XVIII ст.

Козацькі літописи — найвидатніше явище іст. л-ри першої половини XVIII ст. Називаються так, оскільки творилися в козацькому середовищі й оповідали про події козацької історії. До них належать «Літопис Самовидця», літопис Г. Граб’янки, літопис С. Величка, які за своєю формою відрізняються від попереднього літописання і можуть вважатися окремою групою іст. творів.

Коломацька рада — козацька рада, що відбувалася 25.07.1687 р. над р. Коломаком (ліва притока Ворскли). На ній було позбавлено гетьманської булави І. Самойловича і новим гетьманом обрано І. Мазепу. На раді було укладено Коломацькі статті.

Коломацькі петиції (Коломацькі чолобитні) — два звернення козацької старшини до імператора Петра І, складені влітку 1723 у військ. таборі над р. Коломак. У них була спроба добитися ліквідації Малоросійської колегії та дозволу обрати нового гетьмана.

Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25.07.1687 на р. Коломаку (притока Ворскли, тепер Харківська обл.) між новообраним гетьманом І. Мазепою та козацькою старшиною, з одного боку, і моск. владою, з ін. Основою договору були Глухівські статті 1669, до яких було додано кілька нових пунктів. Статті підтверджували козацькі права та привілеї, зберігали 30-тис. реєстрове військо і компанійські полки. Нові статті обмежували права козацтва. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському урядові. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військ. землями. Гетьман зобов’язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці Батурині розміщувався полк моск. стрільців. К. с. стали черговим кроком на шляху дальшого обмеження держ. прав України.

Конституція (від лат. «упорядкування, установлення, складання») — осн. закон про держ. устрій і взаємовідносини громадян і держави.

Конституція П. Орлика (Бендерська конституція; Пакти та Конституція прав і вольностей Війська Запорізького) — перша європ. і св. конституція у суч. розумінні, складена 5(16).04.1710 при обранні гетьманом України П. Орлика. В основі лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. У написанні брали участь П. Орлик, А. Войнаровський, Г. Герцик, К. Гордієнко. Документ складався з преамбули і 16 статей. У преамбулі наводилася довідка з історії України, обґрунтовувалося право України на незалежне існування. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти самостійність України при підтримці Швеції. В осн. тексті к. О. проголошувалися принципи побудови Укр. держави. Православ’я проголошувалося держ. релігією. Кордон передбачався той, що встановлювався Зборівським договором 1649. Окремі статті стосувалися володінь Війська Запорізького і необхідність зруйнувати моск. фортеці на Запоріжжі. Усі найважливіші справи мали вирішуватися гетьманом спільно з ген. старшиною. Передбачалося тричі на рік у гетьманській резиденції збирати Ген. військ. раду. Гетьман повинен був здійснювати заг. нагляд за діяльністю адмін. органів, затверджувати вибір вищих урядовців і полковників, не допускати зловживань козацької старшини, звільняти від податків козацьких вдів і сиріт. Текст к. О. був складений лат. і руською (укр.) мовою. Документ мав закласти основи респ. правління в Україні, фактично проголосивши Україну незалежною дем. республікою.

Кримські походи — спільні воєнні походи укр. і моск. війська проти Кримського ханства 1687 і 1689, а також 1736-1738. Перший похід почався у травні 1687, у складі моск. армії В. Голицина та укр. військ І. Самойловича нараховувалося понад 100 тис. вояків. Кримські татари, щоб зупинити наступ, підпалили степ. Не вистачало харчів і корму для коней. В. Голицин наказав повертатися назад, звинувативши у невдачі гетьмана І. Самойловича, якого було скинуто й обрано новим гетьманом І. Мазепу. Другий похід у травні 1689 під командуванням того ж В. Голицина та І. Мазепи закінчився також невдачею. Цього разу моск. командування не наважилося штурмувати добре укріплений Перекоп.

Ктитор (від гр. «засновник») — 1) у православ’ї церк. староста; 2) меценат, доброчинник храму. У XVIII ст. був популярний жанр ктиторського портрету.

Курйозні вірші (від фр. «допитливий, цікавий» і укр. «вірш») — вигадливі за формою поезії, які часто розповідали про дивні чи смішні випадки. Були популярні у XVII-XVIII ст. До к. в. відносять, наприклад, акровірш. Вони є виявом мистецького стилю бароко в л-рі.

«Літопис Самовидця» — укр. козацький літопис XVII ст. Один з найголовніших і найправдивіших творів укр. історіографії другої половини XVII ст. складається із вступу і двох частин. Охоплює період від 40-х рр. XVII ст. до 1702. Написаний тогочасною укр. літ. мовою з елементами нар. мови. На думку більшості істориків автором літопису був ген. підскарбій Р. Ракушка-Романовський. Уперше опублікований О. Бодянським 1846.

Малоросійська колегія — центр. орган рос. колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у XVIII ст. Перша М. к. створена указом імператора Петра І від 16(27).05.1722 у Глухові (замість Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана й укр. уряду та поступового обмеження політ. автономії Гетьманщини. Очолив її С. Вельямінов-Зернов. Усі питання держ. життя Лівобережжя укр. уряд повинен був вирішувати за погодженням з М. к. 1727, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину під час загострення рос.-тур. відносин, царський уряд ліквідував її (указ Петра II від 29.09.1727) і поновив гетьманство. 10(21).11.1764 Катерина II остаточно скасувала гетьманство і незабаром створила так звану другу М. к. на чолі з П. Румянцевим, перед яким поставила завдання остаточно ліквідувати автономію Гетьманщини. Указом від 20(31).08.1781 була скасована.

Малоросійський приказ — держ. установа Моск. царства, створена 31.12.1662 для о-ції взаємовідносин з Гетьманщиною. Офіційно підлягав Посольському приказу, хоча фактично управління його діяльністю здійснював сам цар. М. п. було ліквідовано у зв’язку зі створенням 1722 Малоросійської колегії.

Малоросія — офіційна назва України в складі Рос. імперії. З 1654 до 1667 так у моск. документах називали приєднані до Московії Лівобережжя і частину Правобережжя. Від Андрусівської угоди до кінця XVIII ст. Малоросією називалося Лівобережжя з Києвом.

Мануфактура (від лат. «рука» і «обробіток, виготовлення») — стадія пром. виробництва, що передувала вел. машинній промисловості. Базувалася на ремісничій техніці та поділі праці між найманими робітниками.

Нівелювання (від фр. «вирівнювати») — стирання, ігнорування індивідуальних відмінностей.

Паліївщина (Палія повстання) — нац.-визв. повстання 1702-1704 під проводом С. Палія проти польської влади у Правобережній Україні. Польський сейм у червні 1699 ухвалив рішення остаточно знищити правобережне козацтво. Військо Речі Посполитої готувало вирішальний наступ. Зимою 1702 на козацькій раді у Фастові (тепер Київська обл.) було ухвалено рішення підняти всенародне повстання. Воно охопило Поділля, Брацлавщину та Київщину. Повстанці на поч. 1703 контролювали значну частину Правобережжя. Козацькі війська під проводом С. Палія, С. Самуся, З. Іскри відбивали спроби поляків повернути втрачені землі. Королівський уряд звернувся за допомогою до Московії. У травні 1704 лівобережне козацтво на чолі з гетьманом І. Мазепою зайняло Правобережну Україну і перебрало керівництво над місцевими полками. Проте С. Палій продовжував діяти як незалежний гетьман. Він розпочав переговори з Польщею та підбурював проти І. Мазепи запорожців. Гетьман наказав арештувати повстанця, патріота, але без державницького розуміння ситуації. 1705 С. Палія було відправлено до Москви, а звідти до Сибіру. Правобережна Україна до 1709 перебувала у складі Гетьманщини.

Подушне (подушний податок, подушна подать) — осн. прямий податок у Рос. імперії (у т. ч. на укр. землях) у XVIII-XIX ст. Запроваджений імператором Петром І 1724 (указ про подушне 1722). Розмір податку постійно збільшувався. На Україну подушне було поширено у другій половині XVIII ст. Сплачувало все чоловіче населення, крім дворян, духовенства й осіб, що перебували на держ. службі. Скасоване 1887.

Полтавська битва — вел. битва між шведською армією і моск. військами 27.06(8.07).1709 під Полтавою під час Пн. війни 1700-1721. У жовтні 1708 шведське військо вступило на територію України. Гетьман І. Мазепа об’єднався з ними для ведення війни з Московією. Але відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та ін. причини не дали можливості укр. частинам надати шведській армії суттєвої допомоги. Король Швеції Карл XII вирішив все ж наступати на Москву, суттєвою перешкодою на цьому шляху стала Полтава. Вперта оборона міста надовго скувала гол. шведські сили, що дало можливість моск. армії підтягнути значні резерви, створивши значну перевагу в силах. Гетьманські війська безпосередньої участі у П. б. не брали. Напередодні баталії був поранений визначний полководець, король Карл XII, який був змушений передати командування фельдмаршалу К. Г. Реншильду. Він вкрай невдало очолював шведську армію, зазнав значних втрат і сам потрапив у полон. Ще значна частина шведських військ була оточена при переправі через Дніпро і також була полонена. Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко і кілька тисяч шведів та козаків відійшли у тур. володіння. Наслідком поразки шведської армії у П. б. стало посилення моск. репресій, обмеження автономії Гетьманщини, посилення нац. і соціального гніту в Лівобережній Україні.

Правління гетьманського уряду — орган, створений рос. урядом 1734 для управління Гетьманщиною. Після смерті Д. Апостола обрання нового гетьмана заборонялося, протягом наступних 16 років діяло «П. г. у.» у складі шести осіб: три представники рос. колоніальної адміністрації й троє представників козацької старшини. Фактичним головою органу став князь А. Шаховський, з 1737 р. — І. Барятинський. Діяльність «Правління» призвела до посилення контролю та втручання з боку рос. уряду у внутр. справи Гетьманщини. Ліквідоване 1750 з обранням гетьмана К. Розумовського.

Решетилівські статті — законодавчий документ царського уряду, який врегульовував відносини Московії та Гетьманщини. Гетьман І. Скоропадський, перебуваючи у військ. таборі в Решетилівці (тепер Полтавська обл.), 17(28).07.1709 звернувся до моск. уряду з проханням підтвердити в «Статтях» осн. держ. права Гетьманщини. У відповідь на звернення 31.07(11.08).1709 видано царський «Решітєльний» указ, який формально підтверджуючи попередні запевнення про збереження статусу Гетьманщини, насправді був спрямований на поступову ліквідацію її політ. автономії.