Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії. Галичина в 1772 р. відійшла до Австрії внаслідок першого поділу Польщі, іуди ж у 1774 р. — Буковина. Закарпаття ще раніше належало Угорщині, а вона — теж входила до складу Австрійської імперії.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель. Фактично Закарпаття управлялося з Буди (Будапешта) Угорщиною — Братиславське намісництво Угорського королівства. Буковина у 1787 р. була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй знову було надано статус окремої провінції (краю). Інші українські землі були об’єднані разом з польськими у «Королівство Галичини і Лодомерїї». На соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці займали найнижчий щабель.

Політика Австрійської імперії щодо західноукраїнських земель, її наслідки. 

Реформи Марії Терезії та Йосифа II позитивно позначилися на господарському житті Західної України, але вони були не настільки глибокими, щоб суттєво змінити ситуацію.

Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, з яким було пов’язане життя майже всього населення. Початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії дуже негативно вплинув на галицьку промисловість.

Загалом західноукраїнські землі перетворювалися на аграрний придаток вказаних провінцій Австрії. Українцями управляли іноземці: в Галичині — польська шляхта, на Буковині — румунські бояри, в Закарпатті — угорські пани.

Форми соціального протесту населення.

Відповіддю на посилення кріпацтва в західноукраїнських землях Австрійської імперії (причини антикріпосницького руху) стали виступи селян. Масові заворушення спалахнули на Буковині в 1843-1844 рр. під проводом Л. Кобилиці та в 1846 р. у Галичині.

Традиційною формою відкритої збройної боротьби у Прикарпатті був рух опришків, особливо поширений у 1810-1825 рр. Найбільшу популярність серед їхніх ватажків мав М. Штолюк.

У Закарпатті в 1810-1815 і 1831 рр. відбулися так звані «холерні бунти».

Значення антикріпосницького руху — свідчив про збереження волелюбності українського народу, спричинив певне послаблення гноблення українського населення.

Початок національного відродження. Внаслідок імператорських реформ у Західній Україні виросла суспільна верства, яка виявилася в змозі очолити національне відродження у краї. Нею стали греко-католицькі священники. І. Могильницький у Перемишлі в 1816 р. створив освітнє товариство галицьких греко-католицьких священників. Це місто стало осередком першої хвилі відродження під покровительством єпископа М. Левицького. У 30-х рр. XIX ст. центр українського відродження в Галичині перемістився до Львова.

Діяльність «Руської трійці». Переломною подією в історії національного відродження стала діяльність «Руської трійці» (1833-1837 рр.), до якої належали молоді студенти богослов’я М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький, які були названі «будителями». Головною постаттю був М. Шашкевич, який у 1836 р. виголосив першу публічну промову українською мовою в музеї духовної семінарії перед духівництвом і запрошеними гостями, інші дії:

• збирання українського народного фольклору;

• підтримка використання української мови у побуті інтелігенції;

• підготовка М. Шашкевичем першої української «Читанки» (1836 р., сам термін належить Шашкевичу);

• підготовка до друку збірки поезій народною мовою, у якій виразно звучав заклик до єднання народу, до національного пробудження. В 1837 р. цю збірку (альманах) «Русалка Дністровая» вдалося видати у Буді (Будапешті). Фактично альманах став політичним маніфестом українського національного руху, основні ідеї — визнання єдності українського народу, пропаганда ідеї власної державності, уславлення народних борців за національне визволення.

Очолило український рух греко-католицьке духовенство — єдина освічена соціальна група українців, яка не була зденаціоналізована. На Закарпатті лідером українського національного відродження став О. Духнович.

Західноукраїнські землі в європейській революції 1848-1849 рр. Перебіг українського національного руху під час революції. У 1848 р. європейські народи повстали проти режиму самовладдя монархів, вимагали демократії, політичної рівноправності всіх класів і станів («Весна народів»). Активними учасниками революції стали українці Галичини, Буковини та Закарпаття. 15 березня 1848 р. австрійський цісар Фердинанд І проголосив конституцію. У Галичині вже в квітні 1848 р. відбулося скасування панщини (селянська реформа), раніше, ніж в інших провінціях імперії (у Буковині — в серпні 1848 р., а в Закарпатті — аж у 1853 р.). За скасування панщини поміщики отримали грошові відшкодування від держави і звільнення від низки податків.

Діяльність Головної Руської Ради (1848-1851 рр.). Галицькі поляки першими скористалися демократичними свободами, проголошеними революцією. Вони організували в Львові Центральну раду народову. У відповідь на дії поляків українська інтелігенція 2 травня 1848 р. заснувала у Львові свій орган — Головну Руську Раду, яка мала відстоювати інтереси українського населення Галичини. Це була перша політична організація українців у Галичині.

Програмні вимоги:

• викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою;

• забезпечення для українців рівних можливостей обіймати урядові посади:

• запровадження української мови у діловодстві краю;

• об’єднання українських земель Австрійської імперії в одну провінцію;

• поділ Галичини на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську.

Заходи Головної Руської Ради (ГРР):

• ініціатор видання першої українськомовної газети — «Зорі Галицької» (1848 р.);

• затвердила рішення про створення «Галицько-руської матиці», яка мала відати організацією видання дешевих підручників і книг для народу українською мовою;

• відкриття у Львові Народного дому з українською бібліотекою, музеєм і народним клубом;

• створення близько 50-ти місцевих рад у містах і селах;

• перше використання національної символіки — жовто-блакитного прапора і герба із зображенням золотого лева на синьому тлі (герб Галицько-Волинського князівства);

• участь у роботі Слов’янського з’їзду (червень 1848 р., Прага), ухвалення рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність всіх національностей і віросповідань;

• уперше заявлено про національну єдність галичан і українців Наддніпрянщини;

• у Львівському університеті наприкінці року влада відкрила кафедру української мови та літератури, першим завідувачем якої став Я. Головацький;

• 19 жовтня 1848 р. Собор руських учених у Львові окреслив широку програму організації української науки та народної освіти, схвалив єдину граматику української мови, заявив про впровадження рідної мови в усі школи;

• організація української національної гвардії, а на Закарпатті — Народної самооборони і гірських стрільців.

Перший досвід парламентаризму. Ще 10 липня 1848 р. у Відні розпочав роботу загальноімперський парламент. Інтереси українців представляли 39 депутатів, з них 27 були селянами. Вони запропонували парламентові розглянути питання про національно-територіальний поділ Галичини. Уряд пообіцяв це зробити, але до самого розпаду цієї держави обіцянка не була виконана. Парламент було розпущено у березні 1849 р.

1-2 листопада 1848 р. у Львові відбулося повстання, в якому брали участь польська й українська національна гвардія (розпущені після нього), студентство, міська біднота. Було придушено, в місті запровадили стан облоги. Селянське повстання на Буковині (1848-1850 рр.) очолював відомий селянський ватажок Л. Кобилиця, який був депутатом австрійського парламенту. Рух там набув найбільшого розмаху, але після арешту керівника був придушений. На західноукраїнські землі прийшла урядова реакція. Влітку 1851 р влада заборонила діяльність Головної Руської Ради.

Значення подій 1848-1849 рр.:

• скасування панщини і початок запровадження в життя засад конституційного правління;

• визнання існування в Галичині українського народу з власними національними потребами;

• виникнення першої в XIX ст. української політичної організації (ГРР), захисника прав українців;

• уперше українці сформулювали власні політичні програми й усвідомили себе єдиним народом;

• західні українці досягли суттєвих результатів порівняно з іншими народами імперії;

• В. Полонинський під час подій революції уперше обґрунтував право українців на національну незалежність.

Хронологічний довідник

1772 р., 5 серпня (за новим стилем) — перший поділ Польщі, передумовою якого була поразка Барської конфедерації, створеної 29 лютого 1768 р. Приєднання Галичини до Австр. імперії. Утворення австр. урядом провінції Королівство Галичини та Володимири (Галіції та Лодомерії).

1775 р., 7 травня (за новим стилем) — Константинопольська конвенція між Османською й Австр. імперіями. Приєднання Буковини до Австрії.

1776 р. — вийшла перша в Україні газета — «Газетт де Леополіс» («Львівська газета»), — видана фр. мовою. Виходила щотижня.

1782-1786 рр. — проведення адмін. реформи у Східній Галичині, утворення 12 округів.

1784 р. — відновлення діяльності Львівського ун-ту замість закритої єзуїтської академії.

1787 р. — Буковина приєднана до Галичини і сполучена з нею в одну провінцію.

1808 р. — відновлення Галицької митрополії. Греко-католицьке духовенство становило консолідовану верству з давніми традиціями.

1809 р. — закриття Руського ін-ту при Львівському ун-ті.

1810-1815 рр. — «холерні бунти» на Закарпатті.

1810-1825 рр. — рух опришків набув особливого розмаху на Прикарпатті, найпопулярніший ватажок — Мирон Штолюк.

1816 р. — заснування Іваном Могильницьким у Перемишлі першого на західноукраїнських землях просвітницького т-ва священників.

1817 р. — заснування Львівського інституту Оссолінських, який мав вел. бібліотеку, музей і друкарню, був важливим наук. осередком Зах. України.

1831 р. — «холерні бунти» на Закарпатті.

1833-1837 рр. — діяльність у Львові дем. та просвітницького гуртка «Руська трійця» (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький).

1837 р. — видання «Руською трійцею» літ. альманаху «Русалка Дністрова» в Буді (Будапешті).

1843-1844 рр. — повстання селян Буковини під проводом Лук’яна Кобилиці. Селяни 22-х громад припинили виконувати будь-які повинності, силою захопили ліси та пасовища. Виступ придушений військами.

1846 р., весна — антифеодальне визв. сел. повстання у Галичині (Самбірський округ).

1848-1849 рр. — революція в Австр. імперії.

1848 р., 13 квітня (за новим стилем) — о-ція польською шляхтою у Львові свого представницького органу — Центр. ради народової.

1848 р., 23 квітня (за новим стилем) — о-ція ополяченою укр. шляхтою у Львові свого органу «Руський собор», який був покликаний обстоювати ідею незалежності Польщі під зверхністю Габсбурґів.

1848 р., 2 травня (за новим стилем) — виникнення у Львові першої укр. політ. о-ції — Гол. Руської Ради. Голова — єпископ Григорій Яхимович. Діяла до 1851 р.

1848 р., 15 травня (за новим стилем) — ухвалення у Відні закону про ліквідацію кріпосного права у Галичині.

Вихід у Львові першого числа укр. газети «Зоря Галицька».

1848 р., 2-12 червня (за новим стилем) — слов’янський конгрес (з’їзд), скликаний у Празі з метою досягти слов’янської єдності у боротьбі за нац. незалежність, участь у ньому представників укр. о-цій.

1848 р., 10 липня — 1849 р., 8 березня (за новим стилем) — робота австр. парламенту, в якому вперше були представлені депутати від українців (39, з них 27 селян).

1848 р., 9 серпня (за новим стилем) — ліквідація кріпосного права на Буковині.

1848 р., 13 вересня (за новим стилем) — відкриття у Львівському ун-ті катедри укр. мови, яку очолив Яків Головацький.

1848 р., 18-19 (30-31) жовтня — перший з’їзд укр. діячів науки та к-ри у Львові («Собор руських учених»), який окреслив широку програму о-ції укр. науки та нар. освіти.

1848 р., 25 жовтня (за новим стилем) — заснування Гол. руською радою у Львові культурно-просвітницького товариства «Галицько-руська матиця», яка мала відати о-цією видання підручників укр. мовою.

1848 р., 1-2 листопада (за новим стилем) — збройне антиурядове повстання у Львові, придушене австр. військами.

1848 р., листопад - 1850 р., квітень — сел. рух під проводом Лук’яна Кобилиці на Пн. Буковині.

1849 р., 4 березня (за новим стилем) — відокремлення Буковини від Галичини і проголошення її «коронним краєм» Австр. імперії.

1851 р. — розпуск австр. урядом Гол. Руської Ради у Львові.

1853 р. — фактичне скасування панщини на Закарпатті.

Персоналії

Вагилевич Іван (2.09.1811, с. Ясенів-Горішній, тепер с. Ясеновець Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. - 10.05.1866, Львів) — гром. діяч, філолог, фольклорист, поет. Закінчив Львівську духовну семінарію. Один із засновників «Руської трійці», співавтор «Русалки Дністрової». Автор поет. творів «Мадей», «Жулин і Калина» (1837), перекладу «Слова о полку Ігоревім», збирач укр. нар. пісень. В. 1848 перейшов на полонофільські позиції, зазнавши переслідувань відійшов від сусп.-політ. життя.

Головацький Яків (29.10.1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львівської обл. - 13.05.1888, Вільно, нині Вільнюс) — гром. діяч, поет, етнограф, історик л-ри. Належав до «Руської трійці», учасник видання «Русалки Дністрової» (1837). Закінчив Львівський ун-т (1841), проф. укр. мови і л-ри в ньому (з 1848), ректор цього закладу (1864-1866). Під впливом М. Погодіна Г. перейшов на москвофільські позиції, 1867 виїхав до Рос. імперії, працював у віленській археографічній комісії. Автор поезій, перекладів, наук. праць з історії, етнографії, л-ри, найважливіша з них — «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» (тт. 1-4, 1878).

Духнович Олександр (24.04.1803, с. Тополя, нині Пряшівщина у Словаччині - 30.03.1865, Пряшів, тепер у Словаччині) — закарпатський гром. діяч, письменник і педагог. Закінчив Ужгородську гімназію (1821), богословську семінарію (1827). Д. 1847 видав буквар — «Книгу для читання», 1850 — перший в Угорщині укр. календар-альманах «Поздоровлення русинів на рік 1850». Автор патріотичних поезій «Я русин був, єсьм і буду», «Підкарпатськії русини», двох драм, підручників для нар. шкіл «Книжиця читальна». Д. домагався запровадження викладання укр. мови у школах, вів б-бу з мадяризацією Закарпаття. Його ім’я використали москвофіли для антиукраїнської діяльності.

Кобилиця Лук’ян (1812, с. Путила-Сторонець, тепер Путала Чернівецької обл. - 24.10.1851, Гура-Гумора, нині Гура-Гуморулуй, Румунія) — сусп.-політ. діяч. 1843-1844 очолював повстання селян Буковини. Під час революції 1848-1849 К. був обраний депутатом парламенту, де виступив за надання автономії Буковині, приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу. Знову очолив виступи селян, які тривали до літа 1849. Наступного року К. був заарештований, після катувань важко захворів, помер на засланні.

Куземський Михайло (20.02.1809, с. Шибалин, тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл. - 5.12.1879, с. Ляшки Горішні під Львовом) — церк. і політ. діяч. Закінчив Бережанську гімназію, Львівський ун-т (ф-т богослов’я). 1848-1849 — заст. голови, 1849-1851 К. — фактичний голова Гол. руської ради. Ініціатор заснування значної кількості нар. шкіл, скликання першого з’їзду укр. інтелігенції у Львові (жовтень 1848), заснування Галицько-Руської матиці (був її першим головою), відкриття Нар. дому в Львові (1849). К. після смерти митрополита М. Левицького управляв митрополією (1858-1860). Вів активну б-бу проти наміру перевести галицьке письмо на лат. азбуку. К з 1861 став депутатом Галицького крайового сейму. 1868-1871 був останнім Холмським греко-католицьким єпископом.

Могильницький Іван (1777 - 24.06.1831, Перемишль, тепер у Польщі) — відомий культ. і церк. діяч, учений-філолог. Закінчив богословський ф-т Львівського (за ін. даними Віденського) ун-ту. Займав різні пости в управлінні Перемишльської греко-католицької єпархії. М. спричинився до заснування вел. кількості нар. (парафіяльних) шкіл, підготував і видав для них ряд підручників. Учений був засновником і керівником першого в Галичині освітнього т-ва священників (1816), ініціатором і першим ректором дяко-вчительського ін-ту в Перемишлі. М. уклав першу в Галичині граматику книжної укр. мови — «Граматику язика словено-руського» (1823). Один з провісників нац. відродження в Галичині, обстоював викладання у нар. школах Галичини укр. мовою. М. першим серед західноукраїнських діячів обґрунтував думку про самостійність укр. мови, вказав на необхідність розвитку укр. л-ри нар. мовою.

Подолинський Василь (15.01.1815, с. Біличі, нині Старосамбірського р-ну Львівської обл. - 24.08.1876) — сусп.-політ. діяч, публіцист, священник. Автор брошури «Слово перестороги» (написана під час революції 1848-1849 рр.), в якій обґрунтував право українців на нац. незалежність. Ідеалом П. була самостійна Україна у федеративному зв’язку зі слов’янськими дем. республіками.

Шашкевич Маркіян (6.11.1811, с. Підлисся, нині Золочівського р-ну Львівської обл. - 7.06.1843, с. Новосілки Ліські, тепер Львівська обл., 1893 перепохований у Львові) — видатний сусп.-політ. діяч, письменник, зачинатель укр. нац. відродження на західноукраїнських землях. Батько Володимира Шашкевича. Навчався у гімназіях Львова і Бережан (тепер Тернопільська обл.), закінчив греко-католицьку духовну семінарію (Львів, 1838) і технологічний ф-т Львівського ун-ту. Ш. — організатор, натхненник і лідер «Руської трійці», ініціатор усіх її справ: збору фольклору, створення словника і граматики укр. мови, упровадження рідної мови у повсякденний вжиток інтелігенції та церк. проповіді тощо. Ш. — співавтор і видавець альманаху «Русалка Дністрова» (1837). Був священником у ряді сіл Галичини, помер у злиднях. Ш. — автор віршів, зокрема «Веснівка», балади «Погоня», перших в укр. л-рі сонетів, іст. творів «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139», «О, Наливайку», «Хмельницького обступлення Львова», одного з перших перекладів «Слова о полку Ігоревім» та ін. творів і перекладів.

Штолюк Мирон (Штола; р. н. невідомий, с. Розтоки Косівського пов., тепер Косівського р-ну Івано-Франківської обл. - 2.06.1830, Вижниця, нині Чернівецька обл.) — один з керівників руху карпатських опришків. 3 1817 очолював загін опришків, який діяв на Прикарпатті. Ш. 1829 схоплений і згодом страчений.

Яхимович Григорій (16.02.1792, с. Підбірці, тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл. - квітень 1863, Львів, 1880 перепохований на Личаківському кладовищі) — церк. і сусп.-політ. діяч, учений-теолог. Богословську освіту здобув у Відні, доктор богослов’я, філософії та вільних мистецтв. Я. з 1819 був проф. Львівського ун-ту, обирався його ректором. Під час революції 1848 очолив Гол. руську раду, брав участь у Соборі руських учених. З 1860 Я. — Львівський митрополит. Був членом палати панів австр. парламенту, відстоював права укр. населення Галичини, виступав на захист укр. мови і за збереження православного церк. обряду.

Терміни та поняття

«Будителі» («ті, хто пробуджують») — активісти культ.-нац. відродження у середовищі слов’янських народів. На західноукраїнських землях «б.» називали членів «Руськох трійці» (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич на Галичині), О. 'Духновича (Закарпатгя) та ін.

Весна народів — рев. виступи ліберального та респ. характеру в Європі 1848-1849 рр. Започаткована Лютневою революцією у Франції. В. н. придушена монархічними урядами, однак були «даровані» нові конституції. Під час революцій були закладені основи для подальшої демократизації с-ва.

Галицько-Руська матиця — культ.-осв. т-во в Галичині, засноване 16.07.1848 у Львові. Її осн. метою було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Першим головою Г.-Р. М. став М. Куземський. З поч. 60-х рр. XIX ст. керівництво т-ва опинилося в руках москвофілів. З другої половини 80-х рр. діяльність Г.-Р. М. поступово занепадає. Остаточно вона перестала існувати у 30-х рр. XX ст.

Головна Руська Рада — перша укр. політ. о-ція у Галичині. Створена 2.05.1848 у Львові під час революції в Австр. імперії для захисту прав укр. населення. ГРР вимагала поділити Галичину на дві окремі адмін. одиниці — укр. і польську; об’єднати укр. землі (Галичину, Буковину і Закарпаття) в одну провінцію; викладання у школах і видання урядових розпоряджень вести укр. мовою. Головою ГРР був обраний єпископ Г. Яхимович, а згодом — М. Куземський. Їй підпорядковувалися «поменьші» ради. ГРР організувала культ.-осв. т-во Галицько-Руську матицю, відкрила Нар. дім у Львові, скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині укр. газету — «Зоря галицька». Була розпущена 1851.

«Зоря Галицька» — перша укр. щотижнева газета, яка виходила з 1848 до 1857 у Львові. До 1851 була органом Гол. Руської Ради. Проголошувала ідеї окремішності та єдності укр. народу. З 1851 перейшла на москвофільські позиції, у 1853 перетворена на журнал. 1857 перестала виходити через фін. труднощі.

Львівське збройне повстання — збройний виступ міщан Львова в листопаді 1848. Повстання ініційоване членами Польського дем. т-ва в умовах наступу контрреволюції. Уранці 2.11.1848 між повстанцями та урядовими військами відбувалися збройні сутички. Головнокомандувач австр. військами Гаммерштейн віддав наказ артилерії обстріляти місто, внаслідок чого загинуло 55 осіб, чимало споруд зруйновано. Кількасот учасників повстання віддано до суду. Придушення повстання наблизило реставрацію абсолютизму в Австр. імперії.

Освічений абсолютизм (від укр. «освіта» і лат. «необмежений») — політика ряду європейських монархічно-абсолютистських держав у другій половині XVIII ст., зумовлена ідеологією Просвітництва. Знайшла свій вияв у проведенні реформ з метою модернізації сусп. відносин (ліквідація станових привілеїв, обмеження кріпосної залежності селян, поширення освіти, звуження впливу церкви тощо). Щодо укр. земель політику о. а. здійснювали правителі Австр. імперії Марія-Терезія і Йосиф II.

Революція (від латинського «розгортання, переворот») — докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до ін., від старого до нового в розвитку явищ природи, с-ва чи пізнання.

Революція 1848-1849 рр. на українських землях — події революції 1848-1849 в Австр. імперії, що відбувалися в Галичині, Буковині та на Закарпатті. У Галичині активною рев. силою виступило селянство, яке добивалося радикального вирішення аграрного питання. Скасування панщини у цьому краї відбулося найраніше. 2.05.1848 була створена Гол. руська рада, яка стала керівним органом укр. нац. руху. Вона висунула вимогу поділу Галичини, сподіваючись підірвати засилля у краї польської шляхти та забезпечити кращі умови розвитку укр. населення. Вел. значення для активізації нац.-культ. руху мали проведення 19-26.10.1848 у Львові Собору руських учених, створення Галицько-руської матиці, видання перших газет і журналів укр. мовою, зокрема «Зорі Галицької», діяльність нац. аматорських театрів. Сел. повстання на Буковині 1848-1849 через втрату сервітутних прав очолив Л. Кобилиця. 4.03.1849 Буковина була відокремлена від Галичини і проголошена окремим коронним краєм зі своїм сеймом і адміністрацією. Активно відгукнулося на рев. події й населення Закарпаття. Але кріпацтво тут було скасовано найпізніше — лише 2.03.1853. Закарпатська інтелігенція і духовенство вимагали об’єднати край з Галичиною, але влада пішла лише на незначні поступки в галузі освіти, та й вони були скасовані після придушення революції. Усе ж події 1848-1849 мали величезне значення. Революція надала політ. характеру нац. рухові, було зроблено перші кроки до нац.-держ. самоутвердження.

«Русалка Дністровая» — укр. альманах, виданий «Руською трійцею» у Буді (тепер Будапешт) 1837. Містить укр. нар. пісні з передмовою І. Вагилевича, твори М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького, переклади сербських нар. пісень тощо. У передмові («Передслів’ї») М. Шашкевич розцінив альманах як явище загальноукраїнського нац.-культ. відродження. «Р. Д.» стала маніфестом нац. відродження і засвідчила про появу нової л-ри на західноукраїнських землях.

«Руська трійця» — гром.-культ. угруповання дем. спрямування, що сформувалося серед укр. студентської молоді Львівського ун-ту та вихованців греко-католицької духовної семінарії у 1830-х рр., очолювали М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Намагалася піднести осв. рівень і пробудити нац. свідомість галичан, щоб прислужитися справі відродження нац. життя укр. народу та входження його в коло вільних і культ. націй Європи, перш за все, слов’янських. Діячі «Р. т.» працювали в галузі джерелознавства, літературознавства, мовознавства, народознавства, педагогіки, фольклористики, вели літ.-худ., журналістську та перекладацьку роботу. Більшість наук. праць видано у 40-х рр. XIX ст. Худ. творчість членів о-ції започаткувала нову, нац. л-ру на західноукраїнських землях. Національно-патріотичні мотиви знайшли своє відображення в альманахах «Р. т.». Рукопис «Зоря» (1834) був заборонений цензурою. «Русалка Дністровая» була видана у Буді (нині Будапешт) 1837. їхні традиції продовжив упорядкований братами Головацькими альманах «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1845-1847, тт. 1-2). Підсумком патріотичної діяльності о-ції стало сформулювання гол. програмних засад укр. нац. руху в статті Я. Головацького «Становище русинів у Галичині», які 1848 поклала в основу своєї діяльності Гол. руська рада. Діячі «Р. т.» підтримували тісні особисті та творчі стосунки з представниками Наддніпрянської України. їхні найкращі твори перекладені багатьма іноземними мовами.

Селянська реформа на західноукраїнських землях — скасування кріпосного права, проведене австр. урядом під час революції 1848 в Австр. імперії з метою пристосування економіки до потреб кап. розвитку. Здійснена під тиском рев. подій і масових сел. рухів. У Галичині панщина скасована указом імператора Фердинанда І від 17.04.1848, на Буковині — 1.07.1848, на Закарпатті — 1853. На підставі рішення парламенту 7.09.1848 видано закон про звільнення селян від кріпосної залежності на території всієї Австрії, надання їм прав громадян держави та права власності на ту землю, якою за панщини вони користувалися на правах спадковості. За «звільнення» селян поміщики отримували вел. викуп. У власність селянства перейшло менше половини земельних угідь Галичини та Буковини. У власність поміщиків перейшли майже всі ліси та пасовища, за користування якими селяни мали відробляти або платити. Грабіжницький характер реформи спричинив дальше зубожіння селянства, викликав хвилю селянських заворушень у Галичині й Закарпатті та Буковинське селянське повстання 1848-1849 на чолі з Л. Кобилицею.

Сервітути (від лат. «підпорядкованість, повинність») — обмежене право користування чужою власністю, переважно землею. На правах с. в Україні селяни користувалися спільно з поміщиками лісами, луками, пасовиськами та ін.

Слов’янський з’їзд (Слов’янський конгрес) — перший з’їзд представників слов’янських нац. рухів Авсгр. імперії, який відбувся 2-12.06.1848 у Празі. Ставив за мету скоординувати і об’єднати зусилля слов’янських народів, землі яких входили до складу Австр. монархії, для захисту нац. інтересів перед небезпекою пангерманізму. У з’їзді взяли участь 363 делегати, зокрема 61 у складі польсько-української групи з Галичини. Галицьких українців представляла делегація Гол. руської ради — І. Борисикевич, о. Г. Гинилевич, О. Заклинський, із Закарпаття — А. Добрянський. Укр. делегація добивалася визнання за українцями рівних прав і свобод поряд з ін. народами, прийняття до майбутньої слов’янської федерації. Цю позицію підтримали ін. слов’янські народи, польська делегація визнала справедливість вимог українців. Свідченням цього стала компромісна угода між обома делегаціями, що гарантувала рівноправність представників усіх національностей і віровизнань у Галичині в адмін. та осв. справах; створення спільної українсько-польської нац. гвардії, єдиного сейму і органів виконавчої влади. Спірне питання про поділ Галичини на укр. і польську частини відкладалося до вирішення його сеймом. З’їзд виробив (не встиг ухвалити) звернення на ім’я імператора, в якому висловлювалася ідея перебудови Австр. імперії на федерацію рівноправних автономних народів на чолі з конституційною династією Габсбургів. Конгрес припинив роботу 12.06.1848 у зв’язку з поч. повстання у Празі й обстрілом міста австр. військами. Участь у роботі з’їзду укр. делегатів стала першою маніфестацією на міжнародному рівні незалежницьких прагнень відродженого українства.

Собор руських учених — перший з’їзд діячів укр. освіти, науки та к-ри Галичини, який відбувся 19-25.10.1848 у Львові. Скликаний за ініціативою письменника М. Устияновича та заст. голови Гол. руської ради І. Борисикевича з метою об’єднання зусиль укр. інтелігенції для підвищення осв. рівня народу. У Соборі взяло участь 118 осіб. Було накреслено програму розвитку укр. шкільництва. Більшість учасників форуму висловилася за літ. мову, близьку до нар., фонетичний правопис. Було засновано Т-во нар. освіти, члени якого увійшли до складу правління Галицько-руської матиці.

«Холерні бунти» — масові виступи селян Закарпаття у 1810-1815 і 1831, приводом до яких стали обмеження (карантин, заборона пересування), запроваджені у зв’язку з епідемією холери. Під впливом цих заворушень угорський уряд (Угорщина мала автономію у складі Австр. імперії, їй підпорядковувалося Закарпаття) 1836 скасував частину другорядних натуральних повинностей, а також дещо обмежив права поміщиків щодо селян. Але збереглися усі найважчі повинності селян, було підтверджено право поміщиків на володіння землями.