РОЗДІЛ 20.

Територіально-політичні плани ворогуючих держав щодо українських земель. Першу світову війну розпочали два військово-політичні блоки: Антанта (Велика Британія, Франція, Росія, згодом приєдналося ще понад 20 держав) і Троїстий союз, який у ході війни перетворився на Четверний (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія, інша назва — Центральні держави). У цій війні Україна стала об’єктом зазіхань агресивних держав Європи:

Російська імперія, володіючи більшістю українських земель, планувала захопити ще й Галичину, Буковину і Закарпаття. Крім того, вона прагнула ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху. Свої грабіжницькі наміри російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «російські» землі, до яких вона відносила й українські етнічні території;

Австро-Угорська імперія мала на меті приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля;

Німецька імперія добивалася розширення територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком до розгрому Російської імперії. Деякі німецькі діячі не виключали створення автономної чи навіть формально самостійної Української держави.

Позиції українських політичних сил Наддніпрянської України та західноукраїнських земель щодо війни. В умовах війни перед українськими політиками постало питання, яку позицію зайняти щодо неї. Єдиної лінії представникам українських політичних сил виробити не вдалося. Спільне було те, що всі прагнули використати війну для поліпшення національно-культурного становища України:

Симон Петлюра у статті «Війна і українці» закликав всебічно підтримати Росію у війні проти Німеччини й Австро-Угорщини. Він надіявся, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію (згодом зрозумів помилковість позиції). Марність цих сподівань показали вже перші дні війни. У Наддніпрянщині були закриті нечисленні українські газети, журнали, видавництва, «Просвіти». Чимало українських діячів, зокрема М. Грушевського було заслано. Лідер УСДРП В. Винниченко засудив війну;

Товариство українських поступовців (ТУП) закликало українців підтримати Російську імперію, 1916 р. у декларації «Наша позиція» закликало до нейтралітету, не підтримувати жодну з сторін, що воювали;

у 1915 р. в Харкові виникла організація «Юнацька спілка», деякі члени виступала за поразку Росії.

Українські політичні партії Галичини (УНДП, УРП, УСДП) створили 1 серпня 1914 р. Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким. Вона у своєму «Маніфесті» закликала до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головні вимоги Ради в національному питанні були такі: утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальна автономія західноукраїнських земель, об’єднаних в один коронний край. За ініціативою ГУР у серпні 1914 р. відбувається формування легіону Українських січових стрільців (УСС), який розглядався як зародок майбутньої національної армії. Його першим командувачем був Михайло Галущинський.

4 серпня 1914 р. у Львові група українців — емігрантів з Наддніпрянської України — створила Союз визволення України (СВУ). Члени організації (Д. Донцов, А. Жук, М. Меленевський та інші) у програмному документі «Наша платформа» виступали за відокремлення України від Росії й створення незалежної демократичної Української держави у формі конституційної монархії.

ГУР і СВУ в 1915 р. об’єдналися у Відні в Загальну українську раду. Але СВУ проводила окрему роботу:

• пропагандистську — видання брошур, преси, читання лекцій з історії та сучасного становища України;

• дипломатичну — налагодження відносин з урядовими колами країн Четверного союзу і нейтральних;

• з полоненими-українцями у німецьких і австрійських концтаборах. Один з активних діячів організації Олександр Скоропис-Йолтуховський добився від властей згоди на переведення 80 тис. українців до трьох таборів і дозволу на опіку полоненими СВУ. Ця робота сприяла зростанню їхньої національної свідомосте;

• адміністративно-організаційну — формування з українців органів місцевої влади на окупованій Німеччиною території Волині, Полісся, Підляшшя, заснування зокрема 134 шкіл.

Перебіг воєнних дій на території України. Російська армія виграла у серпні-вересні 1914 р. Галицьку битву в австро-угорського війська, взяла Львів і зайняла Галичину та Буковину. Це оцінювалося як завершення справи Івана Калити, який почав процес об’єднання московських земель. Протягом 1915 р. німецько-австрійські війська відвоювали майже всю Галичину та Буковину, захопили частину Волині.

В 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням А. Брусилова провели операцію, відому під назвою «Брусиловський прорив», захопивши знову значну частину Галичини й Буковини.

Наступного року російське військо відступило з усієї окупованої території.

Діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині та Буковині. Галичину й Буковину царизм розглядав як частину Росії. На цих територіях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив граф Г. Бобринський, відомий українофоб. Він намагався знищити усі прояви українського життя: газети, журнали, книгарні, видавництва, партії, організації. Гонінь зазнала УГКЦ, митрополит А. Шептицький був заарештований і засланий на північ Росії. Тисячі українських діячів були вислані в Сибір. Вся політика російської окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити національні особливості галичан, русифікувати їх. Російський діяч П. Мілюков назвав це «європейським скандалом». Становище змінилося лише в 1917 р., коли Галицько-Буковинське генерал-губернаторство очолив відомий український діяч, історик Дмитро Дорошенко. Австрійська влада, використовуючи окремі факти співробітництва «москвофілів» з російською окупаційною владою, також здійснила масові репресії проти галичан, яких навіть звинувачували у своїх поразках. Таким чином, західноукраїнське населення опинилося між двох вогнів, зазнаючи переслідувань при владі обох сторін, які воювали.

Українці в арміях воюючих держав. Обидві сторони проводили мобілізації, зокрема до російської армії протягом війни залучили близько чотирьох мільйонів українців, до австро-угорської — понад 300 тисяч. Наші земляки опинилися у ворожих арміях, тисячами гинули за чужі інтереси, оскільки не мали власної держави.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців:

• його початок припадає на вересень 1914 р., коли вони захищали в Карпатах Ужоцький перевал;

• справжнє бойове хрещення січові стрільці пройшли 29 квітня - 2 травня 1915 р. у боях за гору Маківка;

• відомими сторінками історії УСС стали бої на горі Лисоні поблизу Бережан на Тернопільщині (1916 р.);

• біля села Конюхи у цьому ж краї (червень 1917 р.).

Австрійське та німецьке командування не раз відзначало героїзм УСС, навіть називали їхній полк «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». Стрільці навіть у жорстоких умовах війни знаходили час для громадської та національно-культурної роботи. Першим командувачем УСС був М. Галущинський, згодом цю посаду обіймали Г. Коссак, А. Варивода, Ф. Кікаль, В. Вишиваний.

Суспільно-політичне становище населення впродовж війни. Після поразок російської армії в 1915 р. уряд змушений був допустити громадські організації до справи забезпечення армії продовольством і спорядженням, до опіки над шпиталями, біженцями та населенням з прифронтової зони. Виник ряд впливових організацій, зокрема Військово-промисловий комітет, Союз міст, Союз земств, «Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій». У них активну роль відігравала українська інтелігенція.

Соціально-економічне становище населення впродовж війни. У ході війни відбувалися значні зміни в народному господарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Вони не могли забезпечити потреби фронту й тилу. Швидко наростали продовольчі труднощі. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, назрівання революційної кризи, особливо в Над дніпрянщині (повстання у с. Нижня Сироватка, Сумщина).

Динаміка змін у свідомості різних соціальних верств українського суспільства. У цих умовах національно-визвольний рух набував усе радикальніших форм. Участь у воєнних діях мільйонів українських селян істотно змінила їх. Вони чи не вперше зіткнулися з новітніми досягненнями людської цивілізації. Характерно, що процес долучення українців до цих досягнень відбувався одночасно з із зростанням національної самосвідомости. Ідея створення незалежної Української держави поширюється серед українців.

Соціально-економічні та політичні наслідки війни для українського суспільства:

• розорення західноукраїнських земель, евакуація, виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб;

• значні людські втрати (близько півмільйона осіб), велика кількість поранених, полонених, інвалідів;

• кризовий стан економіки, диспропорції у промисловості, інфляція, перебої в роботі транспорту, страйки;

• скорочення посівних площ, працездатного населення на селі, посилення селянських виступів;

• утримання за рахунок місцевих ресурсів близько половини російської армії та тилових гарнізонів;

• послаблення Російської й Австро-Угорської імперій, що прискорило майбутні революційні події;

• створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду;

• порушення «українського питання» на міжнародному рівні.

Отже, незважаючи на великі людські та матеріальні втрати, розкол національного руху, придушення опозиційних сил, Перша світова війна сприяла визріванню свідомосте українського народу, перетворенню його на повноцінну націю, готову до створення власної держави.

Хронологічний довідник

1914 р., 19 липня (1 серпня) — оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої св. війни.

1914 р., 1 серпня (за новим стилем) — створення у Львові ГУР на чолі з Костем Левицьким, яка об’єднала керівництво політ. сил Галичини. Виступила з ініціативою створення окремих укр. військ. загонів в австр. армії.

1914 р., 4 серпня (за новим стилем) — створення у Львові СВУ на чолі з Дмитром Донцовим, що ставив за мету досягнення держ. самостійності України через поразку Росії у св. війні.

1914 р., 5 (18) серпня - 8 (21) вересня — Галицька битва. Окупація рос. військами Галичини та Буковини.

1914 р., кінець серпня (за новим стилем) — згода австр. уряду на створення Українських січових стрільців, формування легіону УСС.

1914 р., 25 вересня (за новим стилем) — перші бої УСС поблизу Сянока (в Карпатах, захист Ужоцького перевалу). Перший командир УСС — Михайло Галущинський.

1914 р., вересень — початок репресій рос. окупаційної адміністрації в Галичині.

1915 р., 9 (22) березня — капітуляція австро-угорського гарнізону фортеці Перемишль.

1915 р., 29 квітня - 2 травня (за новим стилем) — бої на горі Маківці, в яких відзначилися УСС. Справжнє бойове хрещення січових стрільців.

1915 р., 19 квітня (2 травня) — початок контрнаступу нім.-австр. військ у Галичині. Відступ рос. військ з Галичини, Буковини та частини Волині.

1915 р., 1 травня (за новим стилем) — реорганізація ГУР у Загальну українську раду, що мала представляти всі нац. політ. сили. Перше засідання ЗУР (голова — К. Левицький) відбулося 5 травня у Відні.

1915 р., середина вересня — зупинення австро-німецького контрнаступу рос. військами.

1916 р., 22 травня - 31 липня (4 червня - 13 серпня) — рос. наступ військ Пд.-Зах. фронту (Брусиловський прорив), у ході якого було зайнято значну частину Галичини, Волині та Буковини.

1916 р., 29-30 вересня (за новим стилем) — бої УСС на горі Лисоня поблизу Бережан.

1916 р., грудень — декларація ТУП «Наша позиція», в якій висловлювалося негативне ставлення до св. війни, висувалося гасло дем. автономії України.

1917 р., 18-21 червня — невдалий наступ рос. військ на Пд.-Зах. фронті, вел. людські втрати та відступ з Галичини й Буковини.

Персоналії

Бобринський Георгій (11.07.1853, Петербург - 7.03.1928, Париж) — рос. політ. і держ. діяч укр. походження, граф, вел. землевласник. 1914-1915 Б. очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, проводив антиукраїнську політику, забороняв укр. о-ції, школи, пресу тощо. 1919 емігрував.

Брусилов Алексей (Олексій; 31.08.1853, Тифліс, нині Тбілісі - 17.03.1926, Москва) — рос. військ. діяч. Учасник Першої св. війни. Б. командував 8-ю армією, Пд.-Зах. фронтом, який 1916 здійснив успішний наступ проти австро-угорських військ («Брусиловський прорив»), верховний головнокомандувач рос. армії (22.05.-19.07.1917). Виступав проти українізації військ. Б. з 1920 — у Червоній армії, посідав значні пости.

Вишиваний Василь (Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотринґен; 1895, Пула, Австро-Угорщина, нині Хорватія - 1948, Київ) — військовий діяч, політик, дипломат, поет, архікнязь з династії Габсбургів. Брав участь у 1-й світ. Війні, 1918 очолював УСС. Вважався неофіційним претендентом на трон у разі утворення незалежної монархічної України. Арештований 1947 у Відні рад. спецслужбами, загинув у в’язниці.

Галущинський Михайло (26.09.1878, с. Звиняч, тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл. - 25.09.1931, Львів) — гром.-політ. і військ. діяч, педагог. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському (1898-1900) і Віденському (1900-1901) ун-тах. З 1909 — директор Рогатинської (нині Івано-Франківська обл.) гімназії, визначний організатор гімназійної освіти в Галичині. На початку Першої св. війни Г. став першим командувачем легіону УСС (до 14.03.1915).

Донцов Дмитро (10.09.1883, Мелітополь Таврійської губ., нині Запорізька обл. - 30.03.1973, Канада) — визначний публіцист, політ. діяч, літ. критик. Навчався у Петербурзькому та Віденському ун-тах. 1914-1918 — голова і активний член СВУ.

Дорошенко Дмитро (8.04.1882, Вільно, нині Вільнюс - 19.03.1951, Мюнхен, ФРН) — видатний історик, держ. і гром. діяч, публіцист. Член РУП, ТУП (УПСФ). Працював в укр. пресі. Один із засновників УЦР. 22.04-2.08.1917 був крайовим комісаром Галичини та Буковини з правами генерал-губернатора. За часів П. Скоропадського став міністром закордонних справ. З 1920 — в еміграції. Автор бл. 1 тис. іст. праць.

Жук Андрій (1880, с. Вовчок, тепер Потавської обл. - 1968, Відень) — гром.-політ. діяч. Член РУП, емігрував з Рос. імперії. 1914 Ж. — один з гол. діячів СВУ, з 1915 — ЗУР. Був дипломатом Укр. Держави, з 1930 відійшов від політики. Автор іст., публіц. праць, статей у часописах.

Левицький Кость (18.11.1859, Тисмениця, тепер Івано-Франківська обл. — 12.11.1941, Львів) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, публіцист. Навчався на юрид. ф-ті Львівського і Віденського ун-тів. Л. 1899 був співзасновником, а згодом головою УНДП. 1907 обраний депутатом австр. парламенту, 1908 — галицького сейму. На поч. Першої св. війни Л. став головою ГУР, а з травня 1915 — ЗУР. 9.11.1918 політик став головою уряду ЗУНР — Держ. Секретаріату (до поч. 1919).

Терміни та поняття

Брусиловський прорив — успішний наступ рос. військ Пд.-Зах. фронту під командуванням генерала Брусилова влітку 1916 на території Волині, Галичини та Буковини, серйозний удар по армії Австро-Угорщини.

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство — тимчасова адмін.-терит. одиниця, створена царським урядом наприкінці 1914 на окупованих рос. військами землях Галичини та Буковини з центром у Чернівцях, існувала до середини 1917, поділялася на Львівську, Перемиську, Тернопільську і Чернівецьку губ. Очолювали рос. військ. генерал-губернатори Г. Бобринський (1914-1915) і Ф. Трепов (1916). Окупаційна влада проводила послідовну антиукраїнську політику, закривала всі укр. заклади, запроваджувала зросійщення. Відбувалися масові депортації укр. інтелігенції (у т. ч. митрополита УГКЦ А. Шептицького) у глиб Росії. Лідер партії кадетів П. Мілюков, виступаючи у Держ. думі, розцінив політику адміністрації як «європейський скандал». 22 квітня 1917 крайовим комісаром Г.-Б. г.-г. з правами генерал-губернатора був призначений Дмитро Дорошенко з місцем осідку в Тернополі. У серпні 1917 було ліквідоване.

Головна українська рада (ГУР) — міжпартійна о-ція, створена 1.08.1914 у Львові представниками УНДП, УРП, УСДП. ГУР очолив Кость Левицький, заст. було обрано Михайла Павлика і Миколу Ганкевича, секретарем Степана Барана, всього входило 15 осіб. ГУР ставила собі за мету визначати заг. напрям укр. політики під час Першої св. війни, захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої св. війни і створювати укр. військ. формування. У травні 1915 ГУР було перетворено в ЗУР.

Евакуація (від лат. «спорожняю») — 1) вивезення з місцевости, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів; 2) відведення військ з р-нів, які вони раніше займали на основі укладених угод, договорів тощо.

Загальна українська рада (ЗУР) — укр. політ. о-ція, що утворилася 5.05.1915 у Відні після розширення складу ГУР. До складу ЗУР увійшли 21 представник Галичини, 7 від Буковини, а також 3 члени СВУ (В. Дорошенко, В. Козловський, О. Скоропис-Йолтуховський, пізніше А. Жук і М. Меленевський). Програма ЗУР — створення незалежної держави на всій укр. етнічній території. Провід о-ції належав президії, яку очолював К. Левицький. Після проголошення австро-угорським урядом у листопаді 1916. створення Польського королівства та широкої автономії Галичини з політ. перевагою для поляків ЗУР втратила вплив на укр. політ. рух.

Окупація (від лат. «загарбую, оволодіваю») — тимчасове захоплення збройними силами однієї держави частини або всієї території ін. країни, переважно внаслідок наступальних воєнних дій.

Мобілізація (від лат. «рухомий») — 1) призов військовозобов’язаних запасу в армію під час війни; 2) переведення збройних сил держави на о-цію і склад воєнного часу; 3) зосередження сил і засобів для досягнення певної мети.

Світова війна — надзвичайний стан, до якого спонукали світ. спільноту міждержавні суперечності, що нагромадилися на попередніх етапах сусп. розвитку. Крайнє загострення цих суперечностей, що не могли бути розв’язані ін. методами призводить до застосування зброї. Найбільш жорстокими і спустошливими в історії людства були Перша й Друга с. в.

Союз визволення України (СВУ) — політ. о-ція емігрантів з Наддніпрянської України, що виникла 4 серпня 1914 у Львові. З вересня 1914 до 1918 діяла у Відні. Діяльність СВУ організовувала президія у складі Дмитра Донцова, Володимира Дорошенка, Андрія Жука, Мар’яна Меленевського, Олександра Скорописа-Йолтуховського. У програмних документах о-ції сказано про гол. мету — побудову Укр. держави. СВУ розгорнув широку дипломатичну й інформаційну діяльність у країнах Четверного союзу і в деяких нейтральних європейських країнах. З 1915 деякі члени СВУ увійшли до складу ЗУР. Одним з найважливіших завдань президія СВУ вважала захист інтересів полонених українців рос. армії. Завдяки СВУ значну кількість військовополонених українців переведено до окремих таборів, у яких з допомогою відомих діячів науки і к-ри проводились різні форми нац.-культ. та політико-просвітницької роботи. 1918 за активної участі СВУ сформовано з укр. полонених дивізії Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у б-бі за незалежність України.

УСС (Українські січові стрільці) — укр. військ. частина у складі австро-угорської армії, що діяла на рос. фронті 1914-1918. У серпні 1914 ГУР звернулася до австр. уряду з проханням дозволити сформувати Легіон УСС, дозвіл було отримано з обмеженням двома тисячами осіб. Командувач — Михайло Галущинський, згодом Григорій Коссак, Франц Кікаль, Осип Микитка та ін. Перші бої УСС провели у вересні 1914, захищаючи Верецький та Ужоцький перевали. Значними були бої біля гори Маківки (квітень 1915 р.), гори Лисоні (вересень 1916), с. Конюхи (тепер Козівського р-ну Тернопільської обл., червень 1917). Після утворення ЗУНР у листопаді 1918 УСС стали ядром УГА.