РОЗДІЛ 21.

Причини Української революції, її характер:

• пригноблене становище України, відсутність державності, шовіністична політика Російської імперії;

• важке соціальне становище переважної більшості населення краю;

• невирішеність селянського питання та питання соціального захисту робітників;

• піднесення українського національно-визвольного руху, його організаційне й ідеологічне оформлення;

• послаблення Російської імперії внаслідок Першої світової війни;

• мала демократичний, національно-визвольний характер.

Революційні події в Україні в 1917 - на початку 1918 р. У лютому 1917 р. в Росії перемогла демократична революція. Влада перейшла до Тимчасового уряду, який утворився за згодою есеро-меншовицьких керівників Петроградської ради. Він зобов’язувався передати свої повноваження Установчим зборам, вибори до яких мали відбутися у найближчому майбутньому.

Безпосередніми наслідками російської Лютневої революції для України були:

• посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас;

• зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво;

• перетворення армії на впливовий чинник внутрішнього життя.

Процес утворення й еволюції Української Центральної Ради. Діяльність українських партій, політичних діячів в історії періоду. З перших днів революції в Україні відбувалося згуртування національних сил. Самостійники на чолі з М. Міхновським і члени ТУП, керовані С. Єфремовим 4 (17) березня 1917 р. створили в Києві Українську Центральну Раду (УЦР). Головою її став М. Грушевський. До УЦР увійшли представники всіх українських партій: ТУП (згодом УПСФ), УСДРП, УПСР, які виступали за автономію України в складі федеративної Росії, а також УНП (згодом УПСС), що стояли за повну самостійність Української держави. Діяльність УЦР була зосереджена переважно на вирішенні національного питання. Вона перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.

Визначальною подією в цьому став Всеукраїнський національний конгрес (з’їзд), який проходив 6-8 квітня 1917 р. в Києві. Було обрано нову УЦР і вона з цього моменту стала представницьким органом усього українського народу. Також була чітко поставлена найближча мета, якої вирішили добиватися — національно-територіальна автономія України. Фактично це було початком боротьби за реальну автономізацію.

Еволюція поглядів політичних сил України в питанні самовизначення українців (Універсали Центральної Ради). Самостійники, мріючи про незалежну державу, активно зайнялися формуванням української армії. «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» на чолі з М. Міхновським організував перший український полк ім. Б. Хмельницького, а 5-8 травня — І Всеукраїнський військовий з’їзд. Так розгорнулася українізація армії та флоту. Більшість УЦР не розуміли її. А тим часом було створено перші підрозділи Вільного козацтва на зразок козацького війська, які займалися охороною своїх населених пунктів. У жовтні 1917 р. відбувся Всеукраїнський з’їзд вільного козацтва, де головним отаманом обрано генерала П. Скоропадського, курс — на незалежність України.

Причини ухвалення І Універсалу. 5-10 червня 1917 р. відбувався II військовий з’їзд. Саме в цей час до Києва повернувся з відрядження у Петроград В. Винниченко, який розповів про те, що нова російська влада відкинула українські домагання на автономію. Військові рішуче підтримали УЦР. Тоді вона 10 (23) червня 1917 р. урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з’їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом.

Основні положення І Універсалу:

• проголошення автономії України й заклик до організації нового політичного ладу в Україні;

• УЦР — найвищий державний орган влади України до скликання Всенародних Українських Зборів (Сойму);

• кожне село, волость, повіт мали установити зв’язок з УЦР, створити місцеві українські органи влади;

• запровадження «особливого податку на рідну справу», створення скарбниці УЦР;

• український народ мав закріпити власність на землю після ухвалення відповідного закону;

• українські організації мають об’єднати зусилля з демократією інших національностей України.

Значення І Універсалу. Проголошення автономії відповідало вимогам часу й було логічним кроком у розвитку Української національно-демократичної революції, підняло авторитет УЦР, визначило позицію щодо державності, закріпило прив’язку України до Росії, втрачено слушний момент для проголошення незалежності.

15 червня було створено перший український уряд за нових часів — Генеральний Секретаріат, який очолив видатний письменник і громадський діяч В. Винниченко. У його склад увійшли 9 осіб, що представляли УСДРП, УПСР, УПСФ (колишнє ТУП) і позапартійний діяч кооперативного руху.

Причини ухвалення II Універсалу. Наприкінці червня до Києва прибула делегація Тимчасового уряду, щоб добитися відмови від положень І Універсалу. На переговорах сторони дійшли до компромісу, який УЦР оформила як Другий універсал, датований 3 (16) липня 1917 р.

Основні положення II Універсалу:

• Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Генеральний Секретаріат як найвищий орган крайового управління на Україні та затвердити його склад, УЦР — «найвищий орган революційної демократії України»;

• УЦР мала поповнитися представниками національних меншин в Україні;

• вона зобов’язувалася відмовитися від самочинного запровадження автономії, підготувати закон про автономний лад України для затвердження Всеросійськими Установчими зборами;

• Тимчасовий уряд погоджувався на українізацію військ під контролем російського командування.

Значення II Універсалу. Продовжив курс УЦР на мирне досягнення автономії, не окреслював територію, підпорядковану УЦР, не визначав повноважень ГС, підтвердив негативне ставлення ТУ до автономії України. Проти Другого універсалу рішуче виступили самостійники, які 4-5 липня 1917 р. здійснили збройний виступ. Спроба встановити контроль над Києвом і змусити УЦР проголосити самостійність України була придушена військами, підпорядкованим Тимчасовому урядові.

Відносини УЦР з Тимчасовим урядом. Петроградський уряд переглянув свої обіцянки й 4 серпня затвердив так звану «Тимчасову інструкцію», у якій йшлося не про автономію, а про «місцеве врядування». Генеральний Секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду, його розпорядження поширювалися не на всю Україну, а тільки на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (без північних повітів) губернії. Ряд важливих повноважень були вилучені з відання українського уряду.

Здобутки й прорахунки УЦР в державотворчому процесі. УЦР взяла до відома «інструкцію». У цей складний період вона не змогла налагодити ефективне керівництво в Україні. Селянство вимагало негайно розпочати аграрну реформу, піти на це Рада не наважилася. Фатальні наслідки мали прорахунки УЦР у військовій політиці. У вирішальний час вона втратила підтримку армії.

Політика УЦР в умовах загострення конфлікту з Тимчасовим урядом. 8-15 вересня в Києві відбувся З’їзд народів, який закликав до федеративної перебудови Росії, до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки. Наприкінці місяця УЦР оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі 9 губерній, що означало відмову від «Тимчасової інструкції». Отже, восени 1917 р. конфлікт між Українською радою і петроградською владою загострився. Від арешту членів Генерального Секретаріату врятувало лише падіння Тимчасового уряду.

Особливості соціально-економічного становища:

• паралізована сфера промислового виробництва, зростання цін, велика кількість страйків;

• масового характеру набирав селянський рух, маєтки поміщиків розгромлювалися.

Перебіг і результати боротьби за владу в Києві у жовтні - листопаді 1917 р. Причини ухвалення III Універсалу. Захоплення влади в Петрограді більшовиками отримало відгук і в Україні. УЦР засудила більшовицький переворот. 29-31 жовтня в Києві відбувалися бої за владу між більшовиками, прихильниками ТУ і УЦР, в яких переможцями вийшли прихильники УЦР. Влада Генерального Секретаріату поширена на всі українські губернії. 7 (20) листопада 1917 р. — ухвалення III Універсалу.

Основні положення Третього універсалу:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) як рівноправної частини Російської федерації;

• до Установчих Зборів найвищий законодавчий орган — УЦР, виконавчий — Генеральний Секретаріат;

• до УНР мають бути включені землі, де більшість населення становлять українці;

• скасування права приватної власності на поміщицькі землі, які мали перейти до селян без викупу. Але остаточно це питання мато вирішитися на Українських Установчих зборах;

• запровадження 8-годиннного робочого дня і встановлення державного контролю над продукцією;

• УЦР обіцяла забезпечити всі демократичні права і свободи, окремо про права національних меншин;

• сформульовано також негативне ставлення до війни, зробити все для початку мирних переговорів;

• амністія, скасування смертної кари, а також призначено на 27 грудня 1917 р. вибори до Українських Установчих зборів, котрі мали узаконити нові державні форми в УПР.

Значення III Універсалу. Це стало видатною подією в житті українського народу. Основна маса українців підтримувала УЦР, про що свідчать результати голосування до Всеросійських Установчих зборів, на яких українські національні партії здобули 75 % голосів (більшовики — 10 %). Неоднозначне ставлення різних верств населення. Суперечливе становище: УНР — складова Росії, невизнання Раднаркому законним урядом Росії.

Політика УЦР щодо радянської Росії. Ультиматум Раднаркому в політиці більшовиків щодо усунення УЦР. Захопивши владу в Росії, більшовики взяли курс на встановлення своєї влади на всій території колишньої Російської імперії. З грудня РНК радянської Росії звернулася до УЦР з ультиматумом:

• визнання на словах УНР і її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;

• припинити роззброєння більшовицьких частин на території УНР;

• не пропускати військові частини з фронту на Дон, де велася боротьба козаків проти більшовиків;

• сприяти радянським військам у боротьбі з антибільшовицькими виступами;

• погрожуючи війною, вимагала передати владу в Україні радам, тобто фактично більшовикам.

Кримськотатарський національний рух. Події 1917 р. в Криму. Наприкінці 1917 р. в Бахчисараї відбувся курултай кримськотатарського народу, на якому було сформовано національний парламент (Меджліс) і уряд (Директорію у складі п’яти осіб), проголошено Кримську Народну Республіку, ухвалено Конституцію. Лідером кримських татар був Номан Челебіджихан. В січні 1918 р. на територію Криму вторгайся більшовики, утворивши маріонеткову Радянську соціалістичну республіку Тавриди.

Місце і роль «Всеукраїнських з’їздів рад» у Києві та Харкові. Всеукраїнський з’їзд рад, який 4-6 грудня працював у Києві, підтримав УЦР, оскільки більшість делегатів були селянами-українцями. Мирним шляхом установити в Україні більшовизм не вдалося. Якраз у цей час Харків захопили російські більшовицькі війська. Під їх прикриттям 11-12 грудня там відбувся з’їзд, який оголосили І Всеукраїнським з’їздом рад, хоча присутніми були переважно представники Донецького і Криворізького басейнів, а також більшовики, які покинули київський з’їзд рад. Отже, харківський з’їзд не був легітимним. І все ж він 12 грудня проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Україною управляв російський радянський уряд через місцевих більшовиків, хоча було проголошено федерацію УНР з радянською Росією. «Старий московський централізм виступає тут ще раз перед нами під маскою більшовизму», — відзначав М. Грушевський.

На початку наступного року більшовики створюють Донецько-Криворізьку республіку з центром у Харкові, виключивши ці землі зі складу УНР. Згодом вони на території України створили ще кілька «регіональних радянських республік»: Одеську, Таврійську, Донську. Більшовики свідомо йшли на розчленування України.

На харківському з’їзді було утворено Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад на чолі з Ю. Медведєвим і маріонетковий уряд — Народний секретаріат, про який писав тодішній його член В. Шахрай: «Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і знати не хочуть української мови? Що не тільки не користуються жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть й не чуло раніше їхніх прізвищ?»

Причини та наслідки першої війни радянської Росії з УНР. Рада відмовилася виконати вимоги ультиматуму, вважаючи їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР. РНК 5 грудня вирішив «вважати Раду в стані війни з нами». Прагнення більшовиків установити контроль над продовольчими і промисловими ресурсами України; придушення і ліквідація центрів антибільшовицького опору; провал спроб більшовиків усунути від влади УЦР, спираючись на внутрішні сили в Україні.

РНК Росії затвердив В. Антонова-Овсієнка командувачем армією у війні проти УНР. У поході на Київ брали участь незначні загони українців. Був призначений і «головнокомандувач усіх військ УНР» Ю. Коцюбинський, який жодного впливу на прийняття рішень не мав, використовувалося лише в пропагандистських цілях його прізвище. Оскільки УЦР не подбала про формування українських збройних сил, то захищати Україну добровільно пішла недосвідчена молодь. Поблизу станції Крути у січні 1918 р. нашвидкуруч зібраний загін з 500 студентів затримав наступ російських військ М. Муравйова (близько 6 тис. осіб), більшість молоді загинула, але подвиг їхній не забутий. А в Києві 16-22 січня більшовики організували повстання, центром якого був завод «Арсенал». Це був удар у спину нечисленній українській армії, що обороняла столицю. Для придушення повстання частину військ зняли з фронту, зокрема курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця.

9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила Четвертий універсал. Причини Четвертого універсалу:

• втрата надій на створення демократичної федеративної Росії;

• загроза захоплення більшовиками України;

• необхідність відмежуватися від більшовиків для ведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення Четвертого універсалу УЦР. Проголошення незалежності УНР:

• УНР проголошувалася цілком незалежною, вільною, суверенною державою;

• підтвердження основних демократичних прав і свобод, проголошених у III Унівесалі;

• ГС перейменовано на Раду Народних Міністрів (головою незабаром став В. Голубович);

• ухвалення програми соціально-економічних реформ, до весняних робіт мала бути аграрна реформа;

• заклик до громадян УНР відчайдушно боротися з більшовиками.

Значення Четвертого універсалу. Це було історичне рішення Ради, яке свідчило про остаточний розрив з імперським центром. Керівництво і більшість членів УЦР нарешті перейшли на позиції самостійників. Народ закликали до захисту своєї держави. Та цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. Захистити Київ Універсал не допоміг. Ідея самостійності України жила в головах кращих представників українського народу.

Окупація більшовицькою Росією України. УЦР змушена була покинути столицю України. 26 січня (8 лютого) після кількаденного обстрілу в Київ увійшли війська М. Муравйова і почали розправлятися з мирними жителями, здійснюючи «червоний терор». Кількість його жертв називають від двох до п’яти тисяч. Таке ж відбувалося й на інших територіях, зайнятих більшовиками. Це викликало наростання антибільшовицького опору. Потенціал Української революції далеко ще не був вичерпаний.

Берестейський мирний договір між УНР і державами Четверного союзу. 27 січня (9 лютого) 1918 р. між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний Берестейський мирний договір:

• скасування стану війни між підписантами договору, відмова від взаємних територіальних претензій;

• Німеччина й Австро-Угорщина мали допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави;

• український уряд мав поставляти союзникам продовольство, якого в країні було вдосталь;

• Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли надати УНР сільськогосподарські машини та інші дефіцитні в Україні товари, здійснення обміну надлишками промислових і сільськогосподарських товарів.

Значення і наслідки:

• це був великий успіх української дипломатії, початок міжнародно-правового визнання УНР як незалежної держави, визнання кордонів Української держави;

• УНР стала першою державою, що вийшла з Першої світової війни;

• протягом березня-квітня 1918 р. територія України була звільнена від російських більшовицьких окупантів. УЦР повернулася в Київ і почала плідно працювати, хоча суверенітет УНР був дещо обмежений.

Похід Петра Болбочана на Крим. Під час вигнання більшовиків з території УНР склалися умови для визволення Криму. Запорізький корпус Армії УНР під командуванням Петра Болбочана в результаті успішного військового рейду звільнив Кримський півострів, але за вимогою німецького командування змушений припинити наступ, бо воно не планувало перебування Криму в складі УНР.

Конституція УНР. 29 квітня 1918 р. УЦР ухвалила демократичну конституцію УНР, але їй не судилося вступити в дію, оскільки в той же день влада Центральної Ради була повалена.

Хронологічний довідник

1917 р., 27 лютого — Лютнева дем. революція та повалення самодержавства у Рос. імперії.

1917 р., 3-4 березня — утворення в Києві УЦР — представницького органу київських укр. гром. о-цій. Гол. ініціатори — УНП (самостійники) і ТУП. Головою обраний М. Грушевський.

1917 р., 16 березня — створення в Києві укр. військ. клубу ім. гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським.

1917 р., 6-8 квітня — Всеукраїнський нац. з’їзд (конгрес). Переобрання УЦР (голова — знову М. Грушевський, заст. — В. Винниченко і С. Єфремов). Постановка мети — автономія України.

1917 р., 18 квітня — створення в Києві за ініціативою укр. військ. клубу ім. гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським першого укр. полку ім. Б. Хмельницького.

1917 р., 5-8 травня — Перший Всеукраїнський військ. з’їзд. Створення Укр. ген. військ. комітету на чолі з Симоном Петлюрою.

1917 р., 5-10 червня — II Всеукраїнський військ. з’їзд, понад 2 тис. делегатів. З’їзд запропонував УЦР почати впровадження автономії, українізації армії.

1917 р., 10 червня — Перший універсал УЦР, проголошення нац.-терит. автономії України. Викликав піднесення серед українців.

1917 р., 15 червня — утворення Ген. Секретаріату (уряду) УЦР на чолі з В. Винниченком у складі 9 осіб.

1917 р., 3 липня — Другий універсал УЦР. Констатація досягнутого під час переговорів у Києві компромісу між УЦР і Тимчасовим урядом. Заява про запрошення до складу УЦР представників ін. народів, що мешкають в Україні, проти самочинного творення автономії.

1917 р., 4-5 липня — невдалий збройний виступ самостійників, другого укр. полку ім. П. Полуботка.

1917 р., 4 серпня — «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». Відкинення статуту укр. уряду. Невизнання законодавчих прав УЦР, повноваження Ген. Секретаріату поширювалися лише на 5 губ. (без Півдня і Сходу), з 14 членів ГС затверджувалися лише 9.

1917 р., 25-30 серпня — корніловський заколот і його розгром. Праві сили зазнали невдачі у спробі встановлення диктатури. УЦР закликала не виконувати наказів Л. Корнілова і надати підтримку Тимчасовому урядові.

1917 р., 8-15 вересня — З’їзд народів («З’їзд поневолених народів») у Києві, який закликав до федеративної перебудови Росії.

1917 р., 25 жовтня (7 листопада) — більшовицький переворот у Петрограді.

1917 р., 29-31 жовтня — збройна б-ба за владу в Києві. Перехід влади в Києві до УЦР.

1917 р., 7 листопада — Третій універсал УЦР. Проголошення УНР. Поширення юрисдикції УНР на 9 українських губ. Оприлюднення осн. принципів політики УЦР (скасування поміщицького землеволодіння, запровадження 8-годинного робочого дня, скликання Укр. Установчих зборів).

1917 р., 22 листопада (5 грудня) — створення Укр. Академії мистецтв.

1917 р., 30 листопада — спроба більшовицького збройного перевороту в Києві. Роззброєння налаштованих по-більшовицьки частин гарнізону з їх наступною висилкою за межі України.

1917 р., листопад — вибори до Всеросійських Установчих зборів. Укр. нац. партії вибороли близько 75 % голосів виборців.

1917 р., грудень — курултай (з’їзд) кримськотатарського народу, утворення парламенту й уряду, проголошення Кримської Народної Республіки.

1917 р., 3 грудня — маніфест РНК до укр. народу з ультимативними вимогами до Української Ради (ультиматум). Погрози радянської Росії розпочати війну проти УНР.

1917 р., 4-6 грудня — з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України (І Всеукраїнський з’їзд рад) в Києві.

1917 р., 5 грудня — УЦР відмовилася виконати вимоги ультиматуму. РНК ухвалив рішення про війну з УНР. Франція визнала УНР.

1917 р., 8 грудня — захоплення рос. більшовицькими військами Харкова.

1917 р., 11-12 грудня — з’їзд рад у Харкові. Проголошення влади рад в Україні («УНР»). Обрання ЦВК рад України на чолі з Юхимом Медведєвим. ЦВК створив уряд маріонеткової «УНР» — Нар. секретаріат.

1917 р., 23 грудня — випуск перших укр. банкнот.

1918 р., 9 (22) січня — Четвертий універсал УЦР. Проголошення незалежності УНР. Заклик до б-би з рос. окупантами. Перейменування Ген. Секретаріату на Раду Нар. Міністрів.

1918 р., 16 (29) січня — бій під Крутами. Загибель близько 300 українських бійців — студентів і гімназистів. Свідома укр. молодь на декілька днів затримала наступ більшовицьких військ.

1918 р., 16-22 січня — збройний виступ частини міського гарнізону та робітників заводу «Арсенал» проти УЦР. Удар у спину укр. військам, що воювали на фронті проти червоних. Придушення виступу.

1918 р., 26 січня — вступ військ М. Муравйова до Києва. Початок червоного терору проти населення міста, внаслідок якого загинуло 3-5 тис. осіб.

1918 р., 30 січня — переїзд Нар. секретаріату з Харкова до Києва.

1918 р., 27 січня (9 лютого) — Берестейський мирний договір між УНР і державами Нім. блоку (Четверного союзу). Припинення стану війни між сторонами. Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави. Налагодження взаємовигідної торгівлі.

1918 р., 1 березня — ухвалення УЦР у Житомирі закону про грошову одиницю — гривню, яка складається зі 100 шагів.

1918 р., 1 (2) березня — вступ до Києва укр. військ під командуванням Євгена Коновальця, Симона Петлюри й Андрія Присовського. Вслід за ними 3 березня до Києва увійшли нім. підрозділи.

1918 р., 3 березня — підписання Брест-Литовського мирного договору між рад. Росією та Німеччиною. Росія відмовлялася від втручання у справи України.

1918 р., 23 березня — наказ РНМ про українізацію. Запровадження укр. мови в діловодстві.

1918 р., 29 квітня — ухвалення Конституції УНР.

Персоналії

Болбочан Петро (5.10.1883, с. Ярівка, нині Хотинського р-ну Чернівецької обл. - 28.06.1919, с. Балин, тепер Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.) — військ. діяч. Полковник Армії УНР, очолював Запорізький корпус, який звільнив весною 1918 Крим від більшовиків. Наприкінці 1918 Б. командував Лівобережною групою Армії УНР. Внаслідок збігу обставин, інтриг і анархії несправедливо звинувачений і розстріляний.

Винниченко Володимир (26.07(7.08).1880, Єлисаветград, нині Кіровоград - 6.03.1951, Мужен, побл. Канн, південь Франції) — видатний гром.-політ. і держ. діяч, визначний письменник. Екстерном склав іспити за юрид. ф-т Київського ун-ту, під час навчання займався рев. діяльністю, був арештований. 1906-1914 змушений періодично жити в еміграції. Один із засновників РУП, лідер УСДРП. На засіданнях Укр. нац. конгресу (квітень 1917) обраний заст. голови УЦР. 15(28).06.1917 призначений головою першого укр. уряду — Ген. Секретаріату УЦР, 18(30).01.1918 пішов у відставку з посади тоді вже голови Ради Нар. Міністрів.

Грушевський Михайло (29.09.1866, Холм, тепер у Польщі - 24.11.1934, Кисловодськ, нині РФ, похований у Києві) — видатний історик, визначний гром.-політ. і держ. діяч. У листопаді 1914 заарештований, три роки перебував на засланні у Симбірську, Казані. Москві, 14(27)03.1917 повернувся у Київ, де ще раніше заочно був обраний головою УЦР. Відіграв важливу роль у всіх осн. рішеннях, зокрема універсалах УЦР. У березні 1919 емігрував, 1924 повернувся, був обраний членом ВУАН, 1929 академіком АН СРСР. Арештований у справі УНЦ, звільнений і висланий до Москви. Г. — автор понад двох тисяч наук. праць, зокрема «Нарис історії українського народу» (1904), «Ілюстрована історія України» (1911), «Початки громадянства» (1921), «Історія української літератури» (тт. 1-5, 1923-1927). Помер при нез’ясованих обставинах під час нескладної операції на лікуванні. Вел. заслуги Г. як ученого, який створив цілісну концепцію укр. іст. процесу, його діяльність як держ. і політ. діяча періоду нац.-визв. змагань 1917-21, ставлять його в ряд найвизначніших постатей укр. історії.

Єфремов Сергій (псевд. Ромул, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Липовчанин, Земець, Киянин та ін.; 18.10.1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київської губ., нині Катеринопільського р-ну Черкаської обл. - 10.03.(за ін. даними 31.03) 1939, Вологда, РФ) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, літ. критик, історик літератури. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту (1901). Був членом УРП, УРДП, ТУП, УПСФ. Член УЦР з моменту її заснування, на Укр. нац. конгресі обраний заст. голови УЦР. Є. був членом першого укр. уряду УЦР Ген. Секретаріату (міжнаціональні справи). Згодом відійшов від політики.

Ленін Владимир (спр. Ульянов; 22.04.1870, Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ - 21.01.1924, Горки, тепер Горки Ленінські Моск. обл., РФ, лежить непохований у мавзолеї на Красній площі у Москві) — засновник та ідеолог більшовизму. Після жовтневого перевороту Л. — голова РНК. На словах виступав за право українців та ін. націй на самовизначення, на практиці послідовно виступав проти незалежності України. Разом з Л. Троцьким підписав ультиматум УЦР 3.12.1917, послав війська М. Муравйова на Київ. Л. з кінця 1918 організував нову інтервенцію проти УНР, розуміючи, що без укр. хліба, вугілля та ін. рос. більшовицька революція загине. Безпосередньо винний в о-ції голоду 1921-1923, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом різним організаціям надати допомогу голодуючому укр. населенню. Ініціатор створення СРСР.

Медведєв Юхим (1.04.1886, Бахмут, нині Донецької обл. - 11.05.1938, Харків) — більшовицький парт. і держ. діяч. У грудні 1917 виступив одним з організаторів т. зв. Першого Всеукраїнського з’їзду рад у Харкові, обраний головою президії Центр. виконавчого комітету рад України (до березня 1918), підтримав більшовицьку політику, спрямовану на ліквідацію УНР. Згодом репресований.

Махновський Микола (31.03.1873, с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської обл. - 23.05., за ін. даними — 3.05.1924, Київ) — видатний гром.-політ. діяч, ідеолог держ. незалежності України, основоположник і перший ідеолог укр. націоналізму. У березні 1917 першим висунув ідею створення нац. збройних сил, для чого створив Укр. військ. клуб ім. гетьмана П. Полуботка. 1.05.1917 при безпосередній участі М. утворено Перший укр. козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Був одним із засновників УЦР і Укр. генерального військ. комітету. На думку деяких істориків, М. був одним із керівників повстання самостійників у липні 1917, після чого відправлений на Румунський фронт. М. стояв в опозиції до гетьманського режиму, негативно ставився до політики Директорії УНР. З приходом до влади більшовиків перебував під наглядом ЧК. Обставини смерті остаточно не з’ясовані, очевидно, загинув від рук більшовиків.

Челебіджихан Номан (1885, с. Біюк-Сонак, Крим - 23.02.1918, Севастополь) — кримськотатарський гром.-політ. діяч. Один із організаторів курултаю, де був обраний головою Директорії (уряду) Кримської Народної Республіки. Виявив нерішучість у б-бі з більшовиками, арештований ними і розстріляний.

Терміни та поняття

Автономізація (від гр. «самостійність») — процес досягнення автономії, зокрема поступове усвідомлення українцями необхідності самоуправління.

Автономія (від гр. «самостійність») — 1) самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом; 2) у широкому розумінні — право на самоврядування, яким користуються окремі підприємства, установи, о-ції, наприклад, ун-ти.

Агресія (від лат. «напад») — будь-яке незаконне застосування сили однією державою проти суверенітету, терит. цілісності або політ. незалежності ін. держави чи народу.

Берестейський мир (Брестський мир) — мирний договір між УНР, з одного боку, Німеччиною, Авсгро-Угорщиною, Османською імперією (Туреччиною), Болгарією, з другого боку, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську). Від імени УНР підписав Олександр Севрюк. Текст договору складався з 10 статей. Кордон між УНР і Австро-Угорщиною установлювався по лінії довоєнних кордонів Рос. імперії й Австро-Угорщини. Кордон з Польщею проходив так, що Холмщина, Підляшшя і Надсяння визнано за землі, які повинні увійти до складу УНР. Б. м. регулював госп. відносини та взаємний обмін товарів між УНР і країнами Четверного союзу. Додатковою умовою договору був пункт про надання Центр. державами збройної допомоги УНР у б-бі проти більшовиків і позика укр. урядові в розмірі 1 млрд карбованців. Укладення Б. м. стало перемогою молодої укр. дипломатії та першим актом визнання України як незалежної держави у новітній час.

Більшовизм — рос. різновид ком. теорії та практики, втілюваний у життя РСДРП(б), згодом РКП(б), ВКП(б), КПРС. Термін б. стосується переважно першої половини XX ст. Мав на меті встановлення ком. диктатури, тоталітарного режиму.

Вільне козацтво — укр. добровільні військово-міліційні з’єднання, створені для самооборони й захисту правопорядку на традиційній основі. Відділи В. к. створювалися за терит. принципом з національно свідомих селян і робітників. Рух поширився на значну частину України. З’їзд В. к. восени 1917 представляв 60 тис. козаків. Вони брали активну участь у війні з рад. Росією. У травні-червні 1918 на вимогу нім. командування В. к. розформоване.

Всеукраїнський національний конгрес (з'їзд) — перший представницький форум укр. руху, зібрання бл. 900 (за ін. даними — 1500) представників укр. народу 6-8 (19-21) квітня 1917. У прийнятих резолюціях вимагав федеративного і дем. устрою Росії, нац.-терит. автономії України, визначення її території. Конгрес переобрав УЦР у складі 115 осіб, головою обрано Михайла Грушевського, заст. Володимира Винниченка і Сергія Єфремова. Форум фактично став укр. Установчими зборами, які обрали УЦР — укр. парламент.

Генеральний Секретаріат — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади в Україні (з 7 (20) листопада 1917 — УНР) з 15 (28) червня 1917 до 9 (22) січня 1918, коли він став Радою Нар. Міністрів. Голова — Володимир Винниченко. У першому складі було 9 осіб, згодом кількість членів зросла.

Декрет (від лат. «постанова, указ») — назва найважливіших актів верховних органів держави з якогось питання, що має силу закону, наприклад д. більшовицьких органів влади 1917.

З’їзд народів Росії — зібрання представників різних народів колишньої Рос. імперії. Скликаний за ініціативою УЦР у Києві 8-15 (21-28) вересня 1917. Делегати висловилися за побудову майбутньої Рос. держави на федеративних принципах. З’їзд обрав Раду народів з місцем перебування у Києві, яку очолив М. Грушевський.

Корніловський заколот — невдала спроба встановити військ. диктатуру в серпні 1917 під керівництвом генерала Лавра Корнілова. Українські політики та мешканці України переважно негативно поставилися до нього, брали участь у його придушенні.

Курултай — з’їзд кримськотатарського народу в грудні 1917, який утворив Меджліс і Директорію (парламент і уряд), проголосив Кримську Народну Республіку, ухвалив Конституцію, затвердив держ. символи.

Народний секретаріат — т. зв. укр. рад. уряд, маріонетковий орган влади, створений більшовиками у Харкові 17 (30) грудня 1917 після проголошення рад. влади в Україні 12 (25) грудня 1917 як альтернатива Ген. Секретаріатові УЦР. Спочатку складався з 12 секретарів, не мав голови, засідання вела Євгенія Боні. У березні 1918 головою обраний Микола Скрипник. Існував до 18 квітня 1918. Змістом усього існування Н. с. як окремого уряду було, насамперед, намагання РНК легітимізувати пряму агресію військ більшовицької Росії проти УНР.

Національно-демократична революція — події в Україні, що розпочалися в березні 1917 і тривали до 1921, метою яких було відновлення державності У країни.

Рада Народних Міністрів УНР — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади України, уряд УНР. З 15 (28) червня 1917 урядом був Ген. Секретаріат, який Четвертим Універсалом УЦР від 9 (22) січня 1918 було перейменовано на Р. Н. М. УНР. Головами уряду були Володимир Винниченко, Всеволод Голубович, Володимир Чехівський, Сергій Остапенко, Борис Мартос, Ісаак Мазепа, В’ячеслав Прокопович. З кінця 1920 Р. Н. М. продовжувала існувати за кордоном.

Революція соціальна (від лат. «розгортання, переворот» і «товариський, громадський») — докорінний переворот у соціально-економічному й політ. житті с-ва, спосіб переходу від одного якісного устрою с-ва до ін., який забезпечує його поступальний розвиток, зміна віджилого сусп. ладу на новий, прогресивніший.

Регіональні радянські республіки — політика розчленування України більшовиками, що яскраво свідчила про чітку орієнтацію більшовиків на рос. імперський центр, який тепер виступав у «інтернаціоналістській» оболонці. Наприкінці 1917 - на поч. 1918 на території України були створені т. зв. республіки: Донецько-Криворізька, Одеська, Таврійська, Донська, проіснували до квітня 1918.

Реквізиція (від лат. «відмова») насильницьке відчуження або примусове вилучення державою чи її органами під час війни (за певну плату, на відміну від контрибуції) майна громадян, підприємств чи установ.

Самодержавство — монархічна форма правління в Росії, за якої вся повнота влади належить цареві. Було знищено в ході Лютневої бурж.-дем. революції 1917.

Самостійники — прихильники незалежності України, найвідоміший лідер на поч. XX ст. — Микола Міхновський.

Українізація армії — процес формування укр. війська 1917 шляхом перетворення частин рос. армії, що складалися з українців, на укр.

Українська Народна Республіка (УНР) — назва укр. держави 1917-1920. Утворення УНР у федеративному зв’язку з Рос. державою проголошено III Універсалом УЦР 7(20) листопада 1917 на землях Наддніпрянської України. Четвертим Універсалом УЦР 9(22) січня 1918 проголошено незалежність УНР. Після Берестейського миру визнана державами Четверного союзу. 29 квітня 1918 ліквідована внаслідок гетьманського перевороту, 14 грудня того ж року відновлена. Після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 до складу УНР увійшла територія ЗУНР. Перестала існувати наприкінці листопада 1920 внаслідок остаточного захоплення території УНР рос. більшовиками.

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР, популярна назва — есери) — укр. політ. партія, що організувалась у квітні 1917 внаслідок об’єднання окремих груп есерів, які існували в Україні з 1905. До керівництва партії входила переважно молодь — Микола Ковалевський, Олександр Севрюк, Павло Христюк. Тісно співпрацював з партією Михайло Грушевський. У програмі УПСР поєднувалися нац. інтереси з ідеями ліберального народництва, висувалася ідея нац.-терит. автономії, обґрунтовувався принцип дрібноселянського господарювання. У листопаді 1917 в рядах партії налічувалося 75 тис. членів. У травні 1918 УПСР розкололася на праве і ліве крило, яке згодом утворило окрему партію.

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) — політ. партія, що оформилася у червні 1917 з колишніх членів УДРП і ТУП, які наприкінці березня 1917 утворили Союз укр. автономістів-федералістів, а згодом — УПСФ. Партія складалася переважно з інтелігенції, яка проводила нац.-культ. роботу, маючи найкращі з усіх партій фахові кадри. Голова УПСФ — С. Єфремов, керівні члени — Ф. Матушевський, А. Ніковський, В. Прокопович, І. Шраг та ін. Органом партії була «Нова рада».

Українська Центральна Рада (УЦР) — спочатку міська гром.-політ. о-ція у Києві, згодом — лідер укр. нац.-визв. руху, представницький орган укр. народу, після проголошення УНР — фактично парламент України. Утворилася 3-4 (16-17) березня 1917 з представників ТУП та ін. о-цій. 7(20) березня 1917 обрано перші керівні структури УЦР на чолі з Михайлом Грушевським, уперше головував на засіданні Ради 15(28) березня 1917. Він провів значну роботу з реорганізації складу УЦР, перетворення її в загальноукраїнський представницький гром.-політ. орган. Першим кроком до цього стало переобрання УЦР на Всеукраїнському нац. конгресі у квітні 1917, головою знову обрано Михайла Грушевського, заст. — Володимира Винниченка і Сергія Єфремова. Влітку відповідно до домовленості з Тимчасовим урядом Росії УЦР розширено за рахунок представників нац. меншин. На осінь 1917 кількість членів УЦР становила понад 800 осіб. Більшість складали представники від селянства. До складу УЦР входили представники 19 партій (з них 17 називали себе соц.), гол. роль відігравали УСДРП, УПСР і УПСФ. 15 (28) червня 1917 було створено Ген. Секретаріат — виконавчий орган Ради. На першому етапі існування УЦР (березень-квітень 1917) спонтанно накопичувала сили, робила спроби сформулювати гол. стратегічні гасла. Другий етап (квітень-жовтень 1917) засвідчив перетворення УЦР у провідну політ. силу в Україні, лідера укр. нац.-визв. руху. Третій етап існування УЦР розпочався проголошенням УНР (листопад 1917) і тривав до розпуску УЦР (квітень 1918). В основі його лежала державотворча діяльність, спрямована на побудову дем. засад влади, повне унезалежнення України. У цей період УЦР ухвалила Конституцію УНР, запровадила власну грошову систему, затвердила герб і гімн УНР, укр. мові надано статус держ. 29 квітня 1918 була розпущена внаслідок держ. перевороту Павла Скоропадського. Діяльність УЦР у часі була нетривалою, але її іст. значення виходить далеко за хронологічні рамки існування.

Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка — укр. військ. о-ція, заснована 16 (29) березня 1917 на військ. нараді представників київського гарнізону. Згідно зі статутом, який розробив М. Міхновський, гол. метою о-ції було визнано згуртування всіх військовиків для створення укр. армії та для продовження б-би «за повну свободу України». Справами клубу керувала Рада, очолювана М. Міхновським. У травні 1917 за участю клубу сформовано 1-й укр. козачий полк ім. Б. Хмельницького. Члени о-ції брали участь у підготовці виступу Полуботківців (липень 1917), після поразки якого діяльність клубу фактично припинилася.

Ультиматум (від лат. «доведений до кінця») — 1) рішуча, категорична вимога, супроводжувана погрозами; 2) у міжнародних відносинах — дипломатична нота з категоричною вимогою однієї держави до ін. про виконання в певний термін тих чи ін. дій або утримання від них, супроводжувана погрозою застосувати санкції.

Ультиматум Раднаркому — необгрунтовані (фальшиво обґрунтовані) вимоги РНК РСФРР до УЦР визнати рад. (більшовицьку) владу в Україні, підписані Владимиром Леніним і Левом Троцьким 3 (16) грудня 1917. УЦР дала негативну відповідь на ультиматум.

Універсал (від лат. «загальний, повсюдний, різнобічний») — 1) особлива категорія держ. документів XV-XVIII ст. в Україні та Речі Посполитій, що мав характер маніфесту або розпорядчо-адміністративного акта, наділеного вищою юрид. силою щодо ін. документів; 2) програмний та державно-правовий акт УЦР, що визначав зміни державно-правового статусу укр. земель колишньої Рос. імперії 1917-1918, урочиста грамота, декларація, маніфест.

Універсали Української Центральної Ради — акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу укр. земель колишньої Рос. імперії 1917-1918. Всього було чотири У. УЦР — 10 (23) червня 1917 (проголошення автономії України у складі Росії, УЦР найвищим держ. органом в Україні, підтвердження необхідності скликання Всеукраїнських установчих зборів), 3 (16) липня 1917 (зафіксував результати переговорів УЦР з делегацією Тимчасового уряду Росії, ніби відступ від автономії, а насправді її затвердження, визнання Тимчасовим урядом Росії; визначав статус Ген. Секретаріату, зобов’язував УЦР підготувати проект закону про автономний устрій України), 7 (20) листопада 1917 (проголошення УНР, яка зберігала федеративний зв’язок з Рос. республікою), 9 (22) січня 1918 (проголошення незалежності УНР як вільної суверенної держави укр. народу).

Унітаризм (від лат. «єдність») — держ. устрій, який характеризується централізованим керівництвом адмін.-терит. одиницями і відсутністю самоврядних засад. Згідно з Конституцією України, ухваленою 28 червня 1996, Україна є унітарною республікою.

Установчі збори — виборні тимчасові збори представників народу, покликані виробити або змінити конституцію держави і на правовій основі оформити новий держ. і сусп. устрій. Ідея такого зібрання була популярною в Росії після Лютневої революції 1917. Вибори до них відбулися у листопаді 1917, в Україні більшовики здобули підтримку близько 10 % виборців, укр. партії, що входили до УЦР — 75 %. Третім Універсалом УЦР планувалося провести вибори і скликати Укр. У. З. У зв’язку з подіями укр.-рос. війни 1917-1918 вибори відбулися не скрізь, Збори так і не були скликані.

Федерація (від лат. «союз») — форма держ. устрою, союзна держава, що складається з держ. утворень (республік, штатів, земель і т. п.), які залишають за собою повний політ. суверенітет, поряд із загальнофедеральними, мають власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи.