РОЗДІЛ 5.

Угорщина ще з XI ст. (з перервою 1280-1320 рр.) утримувала Закарпаття. У 1526 р. після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем Закарпаття було поділене між князівством Трансільванією (васалом Османської імперії) і Священною Римською імперією, де правили австрійські Габсбурги.

Буковина ще в XIV ст. під назвою Шипинська земля потрапила під владу Молдовського князівства, яке, в свою чергу, потрапило у васальну залежність від турецького султана.

На початку XVI ст. Чернігово-Сіверщина потрапила під владу Московського князівства. Розвинути успіх Московії перешкодила серйозна поразка, якої вона зазнала під Оршею в 1514 р. від військ, керованих князем Костянтином Острозьким.

Утвердження Литви на Київщині, Чернігово-Сіверщині та Поділлі пов’язують з перемогою князя Ольгерда над військами Золотої Орди на р. Сині Води в 1362 р. З наступного року в Києві князював син Ольгерда Володимир. Наслідки битви:

• переважна більшість українських земель була закріплена в Литовській державі;

• територія Золотої Орди була скорочена до узбережжя Чорного моря;

• суттєве послаблення впливу татарських орд, що жили на захід від Дніпра, зростання суперечностей в Орді.

Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського. Причини швидкого підпорядкування литовцями українських земель:

• ослаблення золотоординським пануванням українських земель;

• у протистоянні литовців з татарами населення українських земель підтримало Литву;

• ослаблення Золотої Орди внаслідок усобиць і розпаду на частини;

• збереження чинної системи управління, лише князі Гедиміновичі замінили Рюриковичів;

• збереження судочинства на підставі норм «Руської правди»;

• поширення дії православ'я на територію Литовської держави;

• «руська мова» набула статусу офіційної у цій державі.

14 серпня 1385 р. в литовському місті Крево була укладена унія між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Причини Кревської унії:

• у часи князювання в Литві Ягайла для неї та Польського королівства посилилася загроза з боку Тевтонського ордену, що примусило обидві держави зблизитися і укласти державно-політичний союз;

• прагнення Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу з князем Вітовтом;

• прагнення Польщі мирним шляхом через унію з Литвою підпорядкувати українські землі.

Основні умови Кревської унії:

• Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем і правителем Литви;

• Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичниками Литви хрещення за католицьким обрядом;

• Польща і Литва утворювали єдину державу;

• Литва мала передати Польщі всі будь-коли захоплені руські землі.

Наслідки Кревської унії.

• унія викликала опір литовського боярства, підтриманого частиною руської знаті, очолив боротьбу князь Вітовт. Два останні пункти державно-політичного союзу фактично не були втілені у життя. У 1392 р. він був визнаний довічним правителем Великого князівства Литовського (князював до 1430 р.); початок роздачі українських земель польським феодалам, поширення католицизму;

• у 1434 р. Польща із земель Галичини створила Руське воєводство, тоді ж до Польщі було приєднано західне Поділля і створене Подільське воєводство, існувало також Белзьке воєводство;

• 15 липня 1410 р. відбулася вирішальна битва військ Тевтонського ордену з об’єднаною польсько-литовською армією, у складі якої було чимало українських і білоруських вояків. Німецькі лицарі були розгромлені, згодом вони навіть визнали васальну залежність від Польщі.

У жовтні 1413 р. польсько-литовське зближення було закріплене Городельською унією, яка передбачала призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків, підтверджено існування Великого князівства Литовського з його політичною самостійністю.

Велике князівство Руське Свидригайла. Новий великий литовський князь Свидригайло почав здійснювати політику, спрямовану на розрив унії з Польщею. За словами літописця, «князі руські й бояри посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Поразка під Вількомиром (1435 р.) від польсько-литовського війська Сигізмунда змусила князя обмежитися владою лише на Волині.

Остаточна ліквідація Волинського та Київського удільних князівств. Після смерті Свидригайла (1452 р.) Волинське удільне князівство перестало існувати. У 1471 р., по смерти київського князя Семена Олельковича було остаточно ліквідоване Київське удільне князівство. Землі скасованих князівств було передано литовським намісникам, чим фактично встановлювалося панування чужинців. Останні спроби зберегти автономію руських земель було зроблено у 1481 р. («Змова руських князів») і 1508 р. (повстання Михайла Глинського), але невдало.

Виникнення козацтва. За таких умов українці мали знайти іншу опору. Такою новою силою, що формувалася на межі степу та лісостепу, у так званому «Дикому полі», стало козацтво. На 1489 р. припадає перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.

Причини виникнення козацтва:

• турецько-татарська небезпека, яка загрожувала самому існуванню українського народу, нездатність влади організувати надійний захист українського населення;

• посилення соціального і національно-релігійного гноблення українців, запровадження кріпацтва;

• прагнення освоїти нові родючі землі;

• організаторська роль (у деяких випадках) місцевих прикордонних землевласників і урядовців, у козаки йшли навіть люди середнього і великого достатку, щоб зажити воєнної слави. Отже, козацтво з самого початку складалося з різноманітних верств населення.

Утворення Кримського ханства. У XV ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу почали прагнути до самостійного правління. Це вдалося Хаджі-Герею, який у 40-х рр. XV ст. проголосив себе незалежним володарем утвореного Кримського ханства. Столицею держави став Бахчисарай. Кримське ханство як незалежна феодальна держава охоплював територію Криму, пониззя Дніпра, Приазов’я та Кубані.

Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Повністю незалежною держава була недовго. В 1475 р. Османська імперія підкорила чорноморські портові міста і вже у 1478 р. хан Менглі-Гірей визнав васальну залежність Кримського ханства від Османської імперії. Заручившись його підтримкою, а також сприянням Московського князівства, він у 1482 р. здійснив похід на Київ, спаливши його і захопивши у полон (ясир) величезну кількість людей. Згодом такі походи відбувалися майже щорічно, а то й двічі на рік. Найбільш активно організовував відсіч ординцям князь Костянтин Іванович Острозький, який понад 60 разів бився з ними, зокрема здобув великі перемоги під Вишнівцем (нині Тернопільська обл., 1512 р.) і на річці Ольшаниці (Київщина, 1527 р.).

Соціально-економічне життя:

• провідна галузь — сільське господарство, поширення фільварків і трипільної системи, зростання поголів’я корів і свиней через зростання цін на м’ясо в Європі, розвиток бджільництва, городництва, садівництва;

• промисли — найважливіша роль рибальства і мисливства, а також солеваріння, виробництво поташу, смоли;

• розвиток ремесел і торгівлі, за деякими даними існувало близько 130 ремісничих спеціальностей.

Становище суспільних верств. Родову українську знать починали називати шляхтою. Структура панівного стану з середини XV ст.: князі — пани — зем’яни-шляхта — шляхта-голота — панцирні бояри:

• князі — найзаможніша частина шляхти, до якої належали нащадки удільних князів; серед них виділяються князі на Поділлі брати Коріатовичі, один з яких (Федір) згодом зробив вагомий внесок у культурний, економічний і національний розвиток Закарпаття, будучи намісником Мукачівського володіння (1394-1414 рр.);

• пани — заможна шляхта, славилася давністю роду, разом з князями становили групу магнатів;

• зем’яни — середня військово-службова шляхта, залежна від магнатів, здобула титул за службу;

• шляхта-голота — найбідніша, зубожіла шляхта;

• панцирні бояри — дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різні доручення;

До привілейованих станів належали також церковні люди — духівництво, майже десята частина населення, окремий стан українського суспільства, не підлягали світському судові.

Селян цього часу історики умовно поділяють на «похожих» (особисто вільних) і «непохожих» (прикріплених до свого наділу). Крім того, за характером повинностей, з-поміж селян вирізняють данників, тяглових і слуг:

• данники — особисто вільні й економічно незалежні селяни, сплачували державі данину (чинш);

• тяглові селяни мусили працювати в господарстві свого володаря зі своїм «тяглом» (робочою худобою та інвентарем), тобто відбувати панщину. Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів. Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхти Галичини 1435 р. Закріпачення основної маси селян було стверджено у тогочасних кодексах законів —

Литовських статутах. Селяни уже в XV ст. почали чинити активний опір, про це свідчить повстання під проводом Мухи (1490 р.);

• слуги — особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи.

Наприкінці XV ст. - на початку XVI ст. в українських містах поширилося магдебурзьке право — міське право, що передбачало звільнення міста від управління, судової й адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст) і створення міського самоврядування. За магдебурзьким правом містом керував магістрат — орган, що об’єднував раду і лаву. На чолі лави був війт, а раду очолював бурмістр. Магдебурзьке право встановлювало також порядок організації ремісничих об’єднань — цехів, регулювало питання торгівлі тощо. Цех становив самоврядну громаду вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною — цехмістром. Перші цехові об’єднання виникли у Львові та Перемишлі. У містах активно розвивалися ремесла і торгівля. Основними видами торгівлі були ярмарки. Серед міщан виділяють патриціат, бюргерство і плебс.

Культура й духовність. На XIV-XV ст. припало становлення уснопоетичного жанру історичної пісні та балади. Найціннішим мистецьким надбанням народу тих часів стали думи, що сягали корінням княжих часів. Думами називають уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, що наполовину проспівувалися — наполовину промовлялися під музичний супровід мандрівними співцями.

Освіта. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує те, що багато українців навчалося в європейських університетах. Одним з таких був видатний учений Юрій Дрогобич. Він став першим українцем, хто був ректором університету (Болонського), першим опублікував свою працю тоді, коли друкарство тільки зароджувалося, першим став доктором філософії. Діяльність ученого у великій мірі пов’язана із Краківським університетом: у ньому Ю. Дрогобич навчався, здобув перші наукові ступені, туди повернувся після навчання в Італії.

Початок книгодрукування. Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з’явилася наприкінці XV ст. у Кракові, заснував її Швайпольт Фіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою, а післямови до них — українською, що й вказує на замовників цих видань.

Українське літописання. До нашого часу дійшли списки літопису Великого князівства Литовського і Волинського літопису, який називають ще Коротким Київським. Нові центри — Кам’янець, Луцьк, Острог, Холм.

Здобутки в галузі архітектури. Не втрачало свого значення будівництво оборонних споруд. За цей час було збудовано немало фортець і замків (Крем’янець, Верхній замок у Луцьку, Меджибізький, Острозький замки, замок Паланок у Мукачеві, Хотинська, Білгород-Дністровська (Аккерманська), Кам’янець-Подільська фортеці, Генуезька фортеця у Судаку). Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд, наприклад, Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях. Яскравим прикладом споруд цього часу є церква Зішестя Святого Духа в с. Потелич (1502 р.). На заході — поширення готичного стилю (костел святого Варфоломія в Дрогобичі). Унікальною пам’яткою східної культури на європейських теренах є Вірменський собор у Львові (1363 р.). До наших часів зберігся славетний ханський палац у Бахчисараї — столиці Кримського ханства.

Живопис. До середини XVI ст. розвивалося монументальне малярство — фрески. Активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства — іконопис, зразками якого є ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича (1547 р.), ікона святого Юрія Змієборця із с. Станиля поблизу Дрогобича та ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях. У XV ст. сформувався український іконостас — стіна, перегородка, що відокремлює вівтар від центральної частини приміщення, складався з одного-двох рядів ікон.

Продовжувала розвиватися українська графіка. Вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир (1397 р.).

Отже, навіть у цей складний період були певні набутки в розвитку культури. Позитивні зрушення в культурі праці та господарювання пов’язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних і культурних зв’язків з Європою.

Хронологічний довідник

1340 р. — похід польського короля Казимира на Львів. Початок боротьби за Галицько-Волинські землі. 1340-1385 рр. — князювання на Волині Любарта (Дмитра) Гедиміновича.

1349 р. — захоплення польським королем Казимиром III більшості земель Галицько-Волинської Русі. Приєднання до Угорського королівства Шипинської землі (Буковини).

1356 р. — надання магдебурзького права Львову.

1359 р. — утворення Молдовського князівства. Приєднання Шипинської землі (Буковини).

1362 р., між 24 вересня - 25 грудня — розгром ординського війська литовсько-руським біля Синіх Вод на Поділлі та вигнання їх з укр. земель. Приєднання Київщини, Переяславщини і частини Чернігово-Сіверщини до Вел. князівства Литовського.

1385 р., 14 серпня — укладення між Польським королівством і Вел. князівством Литовським Кревської унії, умови якої передбачали польський королівський титул для литовського князя Ягайла Ольгердовича в обмін на приєднання Вел. князівства Литовського до складу Польщі та запровадження католицизму.

1387 р. — остаточне приєднання Галичини до Польського королівства.

1392 р., 5 березня — підписання Острівської угоди польським королем Ягайлом Ольгердовичем і литовським князем Витовтом (Вітовтом) Кейстутовичем, за якою він визнавався правителем Вел. князівства Литовського, але без титулу великого князя, і васалом польського короля.

1392-1430 рр. — князювання Вітовта у Вел. князівстві Литовському. Зміцнення держави.

1394 р. — поява в Україні перших гармат (у Львові).

1399 р., 12 серпня — поразка військ литовського князя Вітовта від армії азійського завойовника Тимура (Тамерлана) на р. Ворсклі.

1410 р., 15 липня — розгром військ Тевтонського ордену об’єднаною армією поляків, литовців, українців і білорусів під Грюнвальдом. Кінець агресії на Схід нім. лицарів.

1413 р., 2 жовтня — укладення Городельської унії, Литва одержувала більшу автономію, збереження великокнязівського столу в Литві, польська та литовська знать урівнювалися в правах, започаткування польського державно-політичного впливу в Литовській державі, на вищі урядові посади Вел. князівства Литовського могли призначати лише литовців-католиків.

1432-1435 рр. — б-ба укр. і білоруських князів на чолі із Свидригайлом за незалежність України іа Білорусі від Польщі. Утворення Вел. князівства Руського.

1434 р. — утворення з галицьких земель Руського воєводства Польщі.

Включення Західного Поділля до складу Корони Польської. Утворення Подільського воєводства.

1435 р., 1 вересня — розгром польсько-Литовськими військами під командуванням вел. князя литовського Сигізмунда дружин князя Свидригайла поблизу Вількомира на р. Свента (нині м. Укмерге в Литві). Поразка повстання Вел. князівства Руського проти Польщі та пропольськи налаштованої литовської знаті.

1435 р. — перший з відомих документів, що започаткував закріпачення укр. селян. Обмеження галицькою шляхтою права селян переходити від одного землевласника до ін.

40-ві рр. XV ст. — створення Кримського ханства на чолі з Хаджі-Гереєм.

1452 р. — см. князя Свидригайла Ольгердовича. Ліквідація Волинського удільного князівства.

1455-1470 рр. — князювання Семена Олельковича, останнього удільного київського князя.

1458 р. — остаточний поділ Київської митрополії на Київську та Моск.

1471 р. — ліквідація Київського удільного князівства і перетворення його на воєводство Вел. князівства Литовського. Призначення до Києва литовського намісника Мартіна Гаштовта.

1478 р. — перехід Кримського ханства у васальну залежність від Османської імперії.

1481 р. (1480-1481) — «Змова руських князів». Князі Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський невдало намагались усунути вел. князя литовського Казимира. 30 серпня 1481 р. Михайла Олельковича та Івана Гольшанського страчено.

1482 р., 1 вересня — спустошення Києва ордою кримського хана Менглі-Гірея, союзника моск. князя Івана III.

1489 р. — перша згадка у письмових джерелах про козаків. їхня участь у складі польського війська в бою проти татар.

1490 р., літо - 1492 р., осінь — селянське повстання на Буковині та Галичині (Покутті) під проводом Мухи.

1491 р. (1483-1491 рр.) — видання у Кракові Швайпольтом Фіолем перших чотирьох кириличних книг. Початок книгодрукування укр. мовою.

1492 р. — перший відомий похід козаків проти тур. володінь (згадується в листі литовського князя кримському ханові).

1494 (1494-1497) р. — надання Києву магдебурзького права.

1500-1503 рр. — внаслідок воєнних дій до Моск. держави Івана III перейшли всі сіверські міста, у тому числі Чернігів і Новгород-Сіверський.

1503 р. — найдавніша писемна згадка про кобзарів (у польських джерелах).

1508 р., 2 лютого — початок виступу князя Михайла Глинського. Ост. спроба відновити незалежність укр. земель силою зброї з боку князів, закінчилася невдало. Восени Глинські та їхні прибічники втекли у Московію.

1512 р., червень — перемога литовсько-українського війська на чолі з князем Костянтином Острозьким у битві з татарами під Вишневцем.

1514 р., 8 вересня — перемога українсько-білорусько-литовського війська на чолі з князем К. Острозьким над московською армією у битві під Оршею.

1526 р. — перемога тур. війська над угорським під Могачем, поділ Закарпаття між Трансільванією (васал Османської імперії) та Священною Римською імперією, в якій правили імператори з династії Габсбургів.

1527 р., зима — перемога литовсько-українського війська на чолі з князем К. Острозьким у битві з татарами на р. Ольшаниці (під Білою Церквою, Київщина).

1529 р. — Перший (або Старий) Литовський статут. Шляхті гарантовано, що її не можна карати без суду, забезпечувалося володіння землею.

1538 р. — Молдовське князівство підкорене Османською імперією. Буковина потрапила під владу Туреччини та її ставлеників.

Персоналії

Вітовт (1350-27.10.1430) — литовський держ. діяч, Вел. князь Литовський (1392-1430). Виступав проти Кревської унії. В. ліквідував в Україні найбільші удільні князівства. Разом з Ягайлом очолював військо, що здобуло перемогу в Грюнвальдській битві. Розширив кордони своєї держави. В. сприяв розвитку торгівлі та ремесел, запроваджував і в укр. містах магдебурзьке право.

Горошковим Олексій (Олексій; XVI ст., Перемишль, нині у Польщі) — визначний живописець. Автор творів: ікона «Успіння Богородиці» з с. Смільника (1547), намісна ікона «Богородиця» та «Нерукотворний Спас», ікона «Богородиця» з Ровеня (тепер у Польщі).

Дрогобич Юрій (Дрогобицький Георгій, Котермак Юрій, син Доната; бл. 1450, Дрогобич, тепер Львівської обл. - 4.02.1494, Краків, Польща) — видатний учений свого часу. Навчався у Краківському ун-ті, з 1488 — проф. медицини й астрономії у ньому (серед студентів був М. Коперник). Перший з відомих докторів медицини. Д. викладав медицину, астрономію, філософію у Болонському (Італія) ун-ті, 1481-1482 був ректором цього закладу. 1483 у Римі вийшла книга Д. «Прогностична оцінка 1483 року» — перший друкований твір українця, виданий за кордоном.

Любарт (православне ім’я Дмитро; р. н. невідомий - 1385) — політ. і держ. діяч. Наймолодший син литовського князя Гедиміна, брат Ольгерда і Кейстута. Князь галицько-волинський (1340-1349) і волинський (1349-1385). Л. був одружений з донькою галицько-волинського князя Юрія II Болеслава. Вів тривалу б-бу з Польщею й Угорщиною за Волинь і Галичину. За його князювання в Луцьку було побудовано фортецю — т. зв. замок Любарта.

Менглі-Гірей (Менглі-Герей; р. н. невідомий - 1515) — кримський хан (1468-1515, з перервами). Син засновника Кримського ханства Хаджі-Гірея. М.-Г. переніс столицю у Бахчисарай. 1475 змушений визнати себе васалом Османської імперії. М.-Г. вів війни проти Польщі, Вел. князівства Литовського, Московії та Молдавії. 1482 за намовою моск. князя Івана III захопив і зруйнував Київ. М.-Г. здійснив ряд походів на укр. землі, 1497 був розбитий князем К. Острозьким, а 1505 — князем М. Глинським.

Ольгерд Гедимінович (Альгірдас; бл. 1296-1377) — литовський держ. діяч. Син Гедиміна. Вел. князь Литовський (1345-1377). Правив разом зі своїм молодшим братом Кейстутом. Вів б-бу з Моск. князівством, Золотою Ордою, Польщею, Тевтонським орденом. О. Г. відвоював у татар Чернігово-Сіверську землю (бл. 1355-1356), Київщину, Поділля, Переяславщину (1362-1363, після битви на р. Сині Води). У Києві посадив князювати свого сина Володимира Ольгердовича. О. Г. добився у б-бі з Польщею входження до своєї держави Берестейського, Володимирського і Луцького уділів (1377). За його правління укр. (руська) мова стала офіційною мовою Вел. князівства Литовського.

Острозький Костянтин (бл. 1460-1530, Київ) — політ., держ. і військ. діяч. Батько К.-В. Острозького. Походив з турово-пінських удільних князів. Займав посади брацлавського і луцького старости, маршалка волинського, київського воєводи, вел. гетьмана литовського. О. воював з татарами і Моск. князівством, брав участь у битвах під Вишневцем (тепер Збаразького р-ну Тернопільської обл.), на р. Ольшаниці та ін. 8.09.1514 розгромив моск. військо під Оршею (нині Білорусь). Похований у Києво-Печерській лаврі.

Свидригайло (Лев; р. н. невідомий - 1452, Луцьк) — політ. і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. Після см. Витовта проголошений вел. князем литовським (1430-1432). Усунений внаслідок змови литовської та польської шляхти на чолі з Сигізмундом Кейстутовичем. С. вів тривалу б-бу за владу, в якій його підтримували укр. князі (за твердженням літописця посадили С. на «вел. княжіння Руське»). 1435 зазнав поразки у битві під Вількомиром (нині Укмерге, Литва). 1440 отримав у володіння Волинь, зберігши титул вел. князя.

Фіоль Швайпольт (р. н. невідомий, Нойштадт, Франконія, Німеччина - між 7.05.1525 і 16.05.1526) — друкар, ювелір, гірничий майстер. Був техн. керівником друкарні в Кракові, що видала перші слов’янські книги кириличним шрифтом: Часослов, Осмогласник (обидві — 1491), дві недатовані Тріоді. Припускають, що вони були пов’язані з Київською митрополією, у післямовах вжито укр. мову. Збереглося 79 примірників видань Ф.

Хаджі-Герей (р. н. невідомий - 1466) — кримськотатарський політ., держ. і військ. діяч. Родоначальник династії Гіреїв, засновник Кримського ханства (1449, за допомогою польського короля і вел. князя литовського Казимира IV Ягеллончика проголосив незалежність від Золотої Орди). У зовн. політиці Х.-Г. орієнтувався на Польщу.

Ягайло (Ягелло, Владислав II Ягайло; 1348 - 1.06.1434) — литовський і польський політ. і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича. Вел. князь литовський (1377-1392). Польський король (1386-1434). Засновник династії Ягеллонів. Я. уклав Кревську унію 1385, а 1386 одружився з польською королевою Ядвігою і 4.03.1386 під іменем Владислава II коронувався на польський трон. 1387 приєднав до Польщі галицькі землі. Я. 1392 змушений відновити політ. самостійність Литви, за Острівською угодою передавши її у володіння Витовту. 1410 разом з ним очолював польсько-литовсько-українсько-білоруське військо, яке розгромило армію Тевтонського ордену під Ґрюнвальдом.

Терміни та поняття

Балада (від провансальського «танець») — віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту. Становлення укр. балади разом з іст. піснею відбувалося в XIV-XV ст.

Бурмистр (бургомістр; від нім. «міський голова, керівник, правитель») — голова міського самоврядування середньовічних міст, що мали магдебурзьке право, голова ради. В укр. містах б. були помічниками війтів, які керували містами. У сучасних німецькомовних країнах — голова міського самоврядування.

Війт — керівник місцевого самоуправління, яке ґрунтувалося на магдебурзькому праві, у XVI-XVIII ст. в Україні. Здійснював судову й адмін. владу. В. у містах затверджував гетьман. Посада проіснувала в селах до XVIII ст., а в містах — до скасування магдебурзького права на поч. XIX ст. У Галичині в. очолював сільську громаду, 1921-1939 був керівником найменшої адмін.-терит. одиниці — ґміни.

Вількомирська битва — битва між армією вел. князя литовського Сигізмунда, посиленої польськими загонами, і військом князя Свидригайла, який очолив руську (українсько-білоруську) знать у б-бі за власні права, що відбулася 1435 під Вількомиром (нині Укмерге, Литва). Армія Свидригайла зазнала поразки, після чого повстання Вел. князівства Руського проти Польщі було приречено на невдачу.

Городельська унія — угода між польським королем Ягайлом і вел. князем литовським Витовтом (Вітовтом), укладена 2.10.1413 у Городлі на р. Зах. Буг. Рішення Г. у., заперечуючи положення Кревської унії, підтверджували існування Вел. князівства Литовського як незалежної держави. Разом з тим визнавалася політ, зверхність польського короля, який мав стати вел. князем литовським після смерті Витовта. Унія також передбачала зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Вел. князівства Литовського. Результатом Г. у. було зміцнення союзу Литви і Польщі у війнах з Тевтонським орденом.

Готика (від іт. «готський») — худ. стиль у мистецтві країн Європи XII-XV ст., якому властиві підпорядкованість архітектурних форм вертикальному ритму, стрілчасті склепіння на ребрах, вел. кількість різьблення по каменю і скульптурних прикрас.

Ґрюнвальдська битва (Танненберзька битва, нині територія Польщі) — битва, яка відбулася 15.07.1410 між військами Тевтонського ордену й об’єднаною польсько-литовсько-українською армією. Союзні війська очолював польський король Ягайло. У битві брали участь укр. війська з Галичини, Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира (усього бл. 40 тис. осіб зі 100-тис. армії). Польсько-литовсько-українське військо дещо переважало кількісно (у його складі були також білоруські, чеські й татарські частини), але орденська армія мала перевагу в озброєнні та воєнній підготовці. У критичний момент битви стійкість проявили укр. та смоленські полки. Війська Тевтонського ордену втратили 18 тис. убитими, 14 тис. полоненими і зазнали поразки. Перемога союзницьких військ підірвала військ. могутність ордену і припинила просування нім. лицарів на Схід.

Данники — найчисленніша група особисто вільних селян, осн. повинність яких полягала у сплаті натурою або грішми данини за користування орними землями та угіддями.

Дворище — частина громади, яка об’єднувала по кілька «димів» (дворів), тобто господарств окремих родин.

Дике поле — іст. назва не розмежованих і слабо заселених причорноморських степів між середньою течією Дністра на Заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на Сході. Під загрозою кримських татар тут сформувалося запорізьке козацтво. Назва перестала вживатися у XVIII ст.

Думи — уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів укр. історії, що напівпроспівувались-напівпромовлялись під муз. супровід мандрівними співцями. Думи були найціннішим мистецьким надбанням народу XIV-XV ст., а корінням вони сягали княжих часів.

Зем’яни — дрібна шляхта, найчисленніший прошарок шляхетської верстви. Частина з. мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їх приватною власністю, решта користувалася землею за умови виконання військ. повинності. Осн. їхнє заняття — служба у представників вищої шляхти. Втративши землю, з. потрапляли в розряд шляхти-голоти.

«Змова руських князів» — одна з Останніх спроб руських князів зберегти автономію у Вел. князівстві Литовському. 1481 Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський змовилися усунути від влади вел. князя литовського Казимира, який був і польським королем, а зробити вел. князем Михайла Олельковича. Але його було страчено, змову викрито, відновити Київське удільне князівство не вдалося.

Іконостас (від гр. «зображення, образ» і «місце стояння») — стіна з ікон у православному храмі, яка відокремлює вівтар від центр, частини. В Україні збереглося чимало і., які мають велику худ. цінність: у Львові в церкві св. П’ятниці (кінець XVI ст.), у Рогатині (1649 р., тепер Івано-Франківська обл.), у Києві в Андріївській церкві (1747-1753 рр.) та ін. Укр. і. сформувався у XV ст.

Козак — представник сусп. стану вільних від кріпосного права людей, які обороняли Україну від іноземних загарбників і вели госп. діяльність.

Кревська унія — угода, укладена між Вел. князівством Литовським і Польщею 14.08.1385 у Крево (тепер Литва). Передбачала об’єднання Польщі та Литви в єдину державу внаслідок шлюбу литовського князя Ягайла і польської королеви Ядвіги. Литва зберігала самоуправління, але зазнавала посиленого польського впливу. Однією з умов було прийняття католицизму Ягайлом і поширення його на Литву. Осн. метою К. у. було об’єднання сил двох держав для б-би проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини укр. земель, які належали Литві. Проти унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Витовтом (Вітовтом), яка домоглася збереження Вел. князівства Литовського як незалежної держави.

Кримське ханство — кримськотатарська держава, що існувала 1449-1783 на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання. Незалежності від Золотої Орди з допомогою Польщі та Вел. князівства Литовського добився хан Хаджі-Герей у 1449 р. Столицею стало місто Бахчисарай. Держ. релігією був іслам. 1478 хан Менглі-Герей визнав себе васалом турецького султана. У другій половині XV ст. кримські хани почали здійснювати грабіжницькі походи на укр. землі (до середини XVI ст. відбулося бл. 100). Перший такий вел. похід відбувся 1482. Під час набігів татари захоплювали багато полонених. Гол. оборонцем укр. народу від татарської агресії стало укр. козацтво, особливо успішною була його б-ба у часи гетьмана П. Сагайдачного та кошового отамана І. Сірка. У період нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького з Кримським ханством було укладено військ.-політ. союз, який хан Іслам-Герей III неодноразово порушував. З другої половини XVII ст. починається занепад держави. За Кючук-Кайнарджійським договором 1774 Кримське ханство було проголошено незалежним від Туреччини. 1783 р. рос. уряд змусив останнього хана Шагін-Герея зректися влади і виїхати з країни. Територія держави була включена до складу Рос. імперії.

Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду вел. землевласників і створювали органи місцевого самоуправління. Виникло у XIII ст. в Магдебурзі (Німеччина). Воно установлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, спадкування, визначало види покарань за злочини тощо. Укр. міста отримували це право від литовських князів, польських королів і укр. гетьманів. Першими в Україні м. п. отримали Сянок (1339, тепер у Польщі), Львів (1356), Київ (1494-1497), у XV-XVII ст. — більшість міст України. У деяких містах надання права супроводилося посиленням нім. і польської колонізації, обмеженням прав укр. населення. Норми м. п. використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні XVIII-XIX ст. Фактично його застосування припинилося після запровадження 1781 «Установлення про губернії» та створення нової судової системи. Указом імператора 1831 м. п. було скасоване по всій Україні (у Києві — 1835). У Львові застосування права припинено 1786.

Магістрат (від лат. «керівна посада, урядова установа») — в укр. містах, що отримали магдебурзьке право, орган міського самоврядування. М. відав адмін., госп., фін., поліцейськими та суд. справами. Об’єднував лаву і раду. Очолював м. (і лаву) війт, до його складу входили помічники війта (бурмістри, очолювали раду), райці (радники) і лавники (засідателі). У більшості міст виникли у XV-XVII ст. У Лівобережній Україні з 1785 за м. залишилися лише суд. функції. Ліквідовані після суд. реформи 1864.

Магнат (від лат. «багата, знатна людина») — у Польщі та Вел. князівстві Литовському вел. землевласник, той, хто належить до аристократичної верхівки феодалів, переважно князі. Переносно — представник вел. пром. та фін. капіталу (наприклад, фін. м.).

Мухи повстання — нар. повстання в Галичині та Буковині проти польської влади 1490-1492. Почалося у Коломийському повіті на Покутті, керівником став селянин Муха. Повсталі нараховували бл. 10 тис. осіб, зайняли Коломию, Снятии, Галич (тепер Івано-Франківська обл.) і рушили на Львів. Польський король Казимир IV Ягеллончик найняв для походу проти повстанців пруські війська. З їхньою допомогою влітку 1490 біля Рогатина (нині Івано-Франківська обл.) осн. сили повсталих були розбиті, але невеликий загін на чолі з Мухою відступив на Покуття. 1491 повстанський рух очолив А. Боруля (Барула; за ін. даними під цим іменем виступав Муха). 1492 під Галичем повсталі були розсіяні, Муха схоплений і ув’язнений у Кракові, де й помер від катувань.

«Непохожі» селяни — категорія селян, прикріплених до свого наділу.

Острівська угода — угода, укладена 1392 між польським королем Ягайлом і вел. князем литовським Витовтом (Вітовтом). Ягайло мав повернути йому всі батьківські землі й визнати довічним правителем Вел. князівства Литовського. Витовт визнав себе васалом польського короля.

Пани — у XVI ст. належали до вищої верстви укр. с-ва. Термін «п.» позначав своєрідний титул. Гол. ознакою п. було те, що він володів хоч і невеликою, але власною отчинною землею.

Панцирні бояри (панцирні слуги) — категорія залежного селянства у Вел. князівстві Литовському в XV - першій половині XVI ст. Вони були зобов’язані нести службу на коні при важкому («панцирному») озброєнні по охороні держ. кордонів, маєтків, брати участь у воєнних діях. Походили переважно із селян і зубожілих бояр. Їхні господарства звільнялися від феод. повинностей. 1528 стан п. б. було ліквідовано, більшість їх була перетворена на держ. селян. На укр. землях їх певна група стала близькою за своїм станом до реєстрових козаків.

«Похожі» селяни — особисто вільні селяни, поділялися на данників, тяглових і слуг.

Руське воєводство — адмін.-терит. одиниця в складі Польщі (Речі Посполитої) у XV-XVIII ст. Утворена на захоплених землях Галицької Русі не пізніше 1432, хоча існує традиційна думка, що воно засноване бл. 1434. Р. в. складалося з Львівської, Галицької, Перемишльської і Сяноцької земель. У другій половині XV ст. до нього прилучено Холмську землю. Територію поділяли на повіти. Адмін. центром Р. в. був Львів. Проіснувало до 1772, було ліквідоване у зв’язку з входженням більшої частини його території до складу Австр. імперії.

Синьоводська битва — переможна битва об’єднаної литовсько-української армії під командуванням князя Ольгерда Гедиміновича проти військ Золотої Орди на берегах р. Сині Води (нині Синюха, ліва притока Пд. Бугу) побл. фортеці Торговиці (тепер село Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл.) 1362. Татарські війська очолювали брата князі Кочубей, Кутлубучу і Дмитро. Існують ін. версії часу і місця битви — 1351, 1363, Снивода (ліва притока Пд. Бугу, нині Вінницька обл.). Під час битви осн. сили татар були розбиті, а полководці загинули. У результаті битви князь Ольгерд відвоював у татар Поділля і розширив свої володіння далеко у напрямку до Чорного моря. Перемога поклала поч. звільненню східнослов’янських народів від монголо-татарського ярма.

Слуги — категорія особисто вільних селян, які, займаючись сільським господарством, одночасно відбували військ. службу в прикордонних замках, брали участь у військ. походах, виконували різноманітні доручення. Перебували у більш привілейованому становищі, ніж данники і тяглові селяни.

Тяглі селяни (тяглові селяни) — на укр. землях під владою Польщі та Вел. князівства Литовського (згодом — Речі Посполитої, XIV-XVIII ст.), а також у Правобережній Україні у складі Рос. імперії (до 1861) — категорія селян, що відбували панщину, обробляючи панську землю своєю тягловою худобою та реманентом.

Унія (від лат. «єдність, об’єднання») — 1) об’єднання двох монархічних держав під владою одного монарха; союз держав. 2) Назва деяких міжнародних адмін. союзів. 3) Церк. унія — об’єднання деяких православних церков з католицькою під зверхністю Папи Римського.

Хан (від тюркського «правитель») — у тюркських і монгольських народів титул феод. правителів.

Централізована держава (від гр. «осереддя» і укр. «держава») — держава, що має один центр управління.

Цехи (від нім. «спілка, гільдія») — корпоративні союзи особисто вільних міських ремісників однієї чи кількох близьких професій, які забезпечували своїм членам госп. й особисту незалежність, монополію заняття цим видом ремесла у місті та привілейоване становище на місцевому ринку. Ц. регулювали закупку сировини, виробництво і збут продукції, були політ. о-ціями для захисту громадянських прав ремісників від утисків міського патриціату, військ. одиницями під час оборони міст, церк.-реліг. та благодійними о-ціями для допомоги бідним. Ц. з’явилися в укр. містах разом із наданням їм магдебурзького права, найраніше в Галичині — наприкінці XIV ст. Розквіт ц. в Україні припав на XVI-XVII ст. їхня структура складалася з майстрів, підмайстрів та учнів. Очолювали ц. виборні цехмістри. Виробнича діяльність і відносини регулювалися статутом.

Шипинська земля — назва Буковини у XIV-XV ст.

Шляхта (від давньонімецького «рід, порода») — у XIV-XVIII ст. привілейований феод. стан у Польщі та Литві, а також на загарбаних ними укр. і білоруських землях; родова знать, середнє та дрібне лицарство.

Ясир (від тур. «полонений, бранець») — полонені, яких захоплювали турки й татари під час загарбницьких походів на укр. землі з XV ст. до 60-х рр. XVIII ст. Частину бранців продавали в рабство на невільничих ринках Кафи (тепер Феодосія, АРК), Гезлева (нині Євпаторія, АРК), Бахчисарая. Ін. частину місцеві феодали залишали для роботи на галерах, рудниках, у своїх маєтках. Часто полонених визволяли запорізькі козаки (наприклад, взяття Кафи козаками на чолі з П. Сагайдачним 1616), інколи викупляли. Були випадки повстань невільників і їхніх успішних утеч (наприклад, С. Кішка). Важке життя бранців відображено в нар. піснях і думах, худ. творах.