РОЗДІЛ 8.

Національно-визвольна війна українського народу. Причини:

• посилення соціального гноблення (зростання шляхетського землеволодіння, панщини);

• посилення національно-релігійного гніту (полонізація, окатоличення);

• невідповідність між набуттям козацтва фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та різким погіршенням його становища згідно з «Ординацією» 1638 р.;

• слабкість найвищої державної влади Речі Посполитої.

Це викликало протести не тільки козаків, селян, міщан, але й представників привілейованих станів — православної шляхти, вищого православного духівництва, козацької старшини, міської верхівки. Заходи польської влади мали на меті цілковите загарбання і підкорення України, тобто були колоніальними. Це неминуче мало викликати загальнонародний виступ (національно-визвольну війну).

Її очолив Богдан Хмельницький, обраний на початку 1648 р. гетьманом. Він одразу уклав угоду з кримським ханом Іслам Гіреєм III про військову допомогу. Хід воєнних дій:

• перша битва — 5-6 травня 1648 р. під Жовтими Водами, гетьман завдав ворогові нищівної поразки;

• 15-16 травня 1648 р. — ще більша перемога під Корсунем, взято в полон керівників польського війська М. Потоцького і М. Калиновського, визволення на кінець літа Лівобережної й майже всієї Правобережної України;

• 11-13 вересня 1648 р. відбулася ще одна битва Національно-визвольної війни, цього разу гетьман розгромив польське військо поблизу містечка Пилявці (тепер Хмельницька обл.), відкрився шлях наступу на Західну Україну; Українське військо обложило Львів, взяло викуп і пішло далі на Замостя. Б. Хмельницький вступив у переговори з поляками. До цього його спонукали різні обставини: нестача боєприпасів і харчів, загальна втома, надходила зима, епідемія чуми (помер видатний соратник Максим Кривоніс), повернення татар до Криму. Гетьман уклав перемир’я з новообраним королем Яном II Казимиром і 23 грудня урочисто в’їхав до Києва.

На початку 1649 р. Б. Хмельницький сформулював остаточну мету війни, яка полягала у створенні держави українського народу в його етнічних межах, наголошувалося, що Українська козацька держава є наступницею Київської Русі, основу її устрою складають козацькі порядки. Польську сторону в переговорах представляв визначний політичний діяч Адам Кисіль, що був прихильником примирення Польщі й України.

Головні воєнні події 1649 р. відбулися під Збаражем і Зборовом. Знову проявився талант полководця Б. Хмельницького, перемога була за козаками. Але війська Кримського ханства порушили угоду й погрожували перейти на бік Польщі. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір:

• під владу гетьмана переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства;

• реєстр встановлювався у 40 тис. козаків, не включені до нього мали повертатися під владу панів;

• шляхта могла повертатися до своїх володінь, селяни мали виконувати довоєнні повинності;

• найближчий сейм повинен був розв’язати питання ліквідації унії та повернення захопленого у церкви майна;

• Чигирин переходив у володіння гетьмана.

Головною битвою 1651 р. була Берестецька, яка через зраду татар стала першою програною українцями битвою. Оскільки Б. Хмельницький намагався зупинити відступ ханських військ, то він не зміг очолити козацьку армію в цій битві. Наказним гетьманом був обраний Іван Богун, який зумів вивести з оточення значну частину українських військ. 18 вересня 1651 р. укладено Білоцерківський мирний договір:

• обмеження території Гетьманщини Київським воєводством;

• кількість козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. козаків;

• козаки, що лишилися поза реєстром, мали повернутися до своїх панів, шляхта — у свої маєтки;

• гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин, повинен був розірвати союз з Кримським ханством;

• збереження прав і привілеїв, наадних православній церкві.

22-23 травня 1652 р. українські війська здобули блискучу перемогу над польською армією біля гори Батіг на Брацлавщині. Це був реванш за Берестечко. Білоцерківський договір утратив чинність, кордони України знову були, як за Зборівським миром.

Восени 1653 р. українська армія оточила польське військо під Жванцем (тепер Хмельницька обл.), але їх знову врятувала зрада татар, які уклали з Польщею Кам’янецький договір. Б. Хмельницький активно шукав інших союзників.

Зміни в суспільно-політичному житті. Утворення української козацької держави — Війська Запорізького. Внутрішньополітична діяльність уряду Богдана Хмельницького. Переможні битви 1648-1649 рр. сприяли утвердженню Української козацької держави — Війська Запорізького. В історичній науці цю державу, а також її територію називають Гетьманщиною.

Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада — загальна рада всього війська. Виконавча та судова влада, а також військова й адміністративна зосереджувалися в руках гетьмана. Керувати всіма справами йому допомагав уряд — генеральна старшина, яка утворювала Старшинську раду. Поступово вона стала не обиратися, а призначатися гетьманом.

Столицею і гетьманською резиденцією став Чигирин. Усю територію Гетьманщини було в 1649 р. поділено на 16 полків (на Правобережжі — 9, на Лівобережжі — 7), які поділялися на 10-20, а то й більше, сотень. Полками керували полковники, а сотнями — сотники, які здійснювали військово-адміністративну владу. Містами, що мали магдебурзьке право, керували магістрати на чолі з війтами. У селах справами керували старости, яких обирала сільська громада. Запорізька Січ була окремою адміністративною одиницею в державі.

У соціально-економічному житті відбувалися глибокі зрушення: було ліквідоване велике та середнє землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Формувалися козацька, селянська і державна власність на землю. Змінилася соціальна структура суспільства. Відбулося покозачення — масовий перехід селян і міщан у козацький стан, який почав відігравати провідну роль. Поліпшилося становище міщан, бо ліквідоване було засилля іноземців і усунуті національно-релігійні перешкоди для підприємництва й торгівлі, участі в самоврядуванні.

Культура. Найвидатніші досягнення в архітектурі й образотворчому мистецтві пов’язані з особою керівника Національно-визвольної війни українського народу: портрет Богдана Хмельницького (гравюра В. Гондіуса, середина XVII ст.), Іллінська церква у Суботові (1653 р.).

Зовнішньополітична діяльність уряду Б. Хмельницького. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи.

Відносини з Річчю Посполитою. На той час країни Європи поділялися на три табори: католицький, православний і протестантський. Католицькі країни здебільшого підтримували Річ Посполиту, лише Венеційська республіка підтримувала з Україною дружні стосунки, надіючись у майбутньому на її підтримку проти Туреччини. Протестантські країни спостерігали за цими подіями з певним співчуттям до України, особливо Швеція, яка готова була розпочати війну проти Польщі. Православні країни загалом теж ставилися позитивно. Але Москві непотрібною була не лише сильна Річ Посполита, а й сильна Україна. Страх, що полум’я повстання може охопити й Московію, утримував царський уряд від допомоги у війні.

Відносини з Кримським ханством. Ще в березні 1648 р. Б. Хмельницький уклав з Ісламом Гіреєм III Бахчисарайський договір. Він відіграв значну роль у війні, зокрема в перемогах під Жовтими Водами, Корсунем, Зборовом, Батогом. Незважаючи на певні труднощі, відносини двох держав у 1648-1653 рр. були дружніми.

Відносини з Молдовою. У 1650, 1652, 1653 рр. козацькі війська здійснили молдовські походи, щоб зробити це князівство союзником. Для цього було укладено шлюб сина Б. Хмельницького і доньки господаря Молдови Василя Лупула. Допомагаючи своєму тестеві, Тиміш Хмельницький у 1653 р. загинув у Сучаві.

Відносини з Московією. Наприкінці 1653 р. Москва погодилася прийняти Військо Запорізьке і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася рада, де були присутні близько 200 представників старшини та козацтва. Вирішено було укласти союз з Московією. Того дня склали присягу 284 особи. Письмово українсько-московський договір оформлено «Березневими статтями» (1654 р.):

• чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тис. осіб;

• гетьманові дозволялося підтримувати відносини з іншими державами за умови повідомлення царя, заборона зв’язків з польським королем і турецьким султаном без царського наказу;

• збереження прав і вольностей гетьмана і всього Війська Запорізького, а також міщанства;

• збереження української адміністрації та її права на збирання податків, суд лишався самостійним;

• зобов’язання московського уряду вступити у війну з Річчю Посполитою весною 1654 р.;

• православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.

Умови договору свідчать про об’єднання України та Московії у своєрідну конфедерацію. Договір був загалом рівноправний і (за умови дотримання) взаємовигідний. У 1655 р. відбулися битви українсько-московських військ проти польських під Охматовим (без переможця) і під Городком (успішна). Але вже в 1656 р. було укладено московсько-польське Віденське перемир’я, що фактично порушувало українсько-московський союзний договір.

Відносини з Швецією та Трансільванією. Б. Хмельницький домовляється про спільні дії проти Польщі з Трансільванією (укладено договір) і Швецією (намір, союз укладений дещо пізніше). Перші наслідки цих домовленостей були дуже успішними (спільний похід козаків на чолі з наказним гетьманом А. Ждановичем і військ трансільванського князя Ракоці), але влітку 1657 р. виникли труднощі. Можливо вони прискорили смерть видатного державного та військового діяча Б. Хмельницького, який помер 27 липня 1657 р.

Наслідки Національно-визвольної війни українського народу:

• відродження Української держави, відокремлення Війська Запорізького від Речі Посполитої;

• ліквідація кріпосної залежності селянства;

• об’єднання народу навколо гетьмана і козацької старшини;

• перетворення козацтва на політичну еліту держави, привілейований стан;

• Україна посіла вагоме місце у міжнародних відносинах тогочасної Європи.

Хронологічний довідник

1648 р., 25 січня — поч. Нац.-визв. війни укр. народу. Обрання гетьманом Богдана Хмельницького.

1648 р., березень — Б. Хмельницький у Бахчисараї уклав союзну угоду з кримським ханом про надання військ. допомоги.

1648 р., 5-6 травня — перемога козаків над польським військом Стефана Потоцького під Жовтими Водами.

1648 р., 16 травня — розгром польської армії Миколая Потоцького у Гороховій Діброві поблизу Корсуня. Звільнення всієї Лівобережної України.

1648 р., 11-13 вересня — розгром армією Б. Хмельницького польського війська під Пилявцями. Укр. загони дійшли до Західної України.

1648 р., 26 вересня - 16 жовтня — облога укр. військом Львова. Гетьман обмежився викупом.

1648 р., 28 жовтня - 14 листопада — облога армією Б. Хмельницького Замостя.

1648 р., 23 грудня — урочистий в’їзд Б. Хмельницького в Київ.

1649 р., 30 червня - 13 серпня — облога повстанським військом фортеці Збараж.

1649 р., 21 липня — битва під Лоєвом, загибель київського полковника Михайла Кричевського. Литовське військо Януша Радзивілла зазнало значних втрат і зупинило свій наступ.

1649 р., 5-6 серпня — розгром польського війська поблизу міста Зборів.

1649 р., 8 серпня — укладення Зборівського мирного договору між Б. Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром. Визначення 40-тисячного козацького реєстру, обмеження території козацької України Київським, Брацлавським і Чернігівським воєводствами.

1650 р., серпень-вересень — перший молдовський похід козацьких військ. Господар Молдови Василь Лупул зобов’язувався не допомагати Польщі.

1651 р., 18-30 червня — битва під Берестечком. Поразка козацького війська. Вихід значної частини укр. війська з оточення завдяки рішучим діям наказного гетьмана І. Богуна.

1651 р., 26 червня — битва під Лоєвом і Ріпками. Загибель чернігівського полковника Мартина Небаби. Литовське військо Януша Радзивілла продовжило наступ на південь.

1651 р., 18 (28) вересня — Білоцерківський мирний договір між Україною та Польщею. Встановлення 20-тисячного реєстру, обмеження влади гетьмана Київським воєводством.

1652 р., 22-23 травня — розгром польського війська на чолі з Мартином Калиновським козацько-татарською армією під проводом Б. Хмельницького. Фактичне відновлення умов Зборівського договору.

1652 р., 21 серпня — одруження Тимоша Хмельницького з донькою молдавського господаря В. Лупула. Укладення українсько-молдовського союзу.

1653 р., серпень - вересень — новий похід козацьких загонів Т. Хмельницького в Молдову і їхня поразка під Сучавою. Смерть Т. Хмельницького під час захисту фортеці (5 вересня).

1653 р., вересень - грудень — облога козацькими військами польської армії в Жванці на Поділлі. Усна угода про припинення воєнних дій, відновлення умов Зборівського договору.

1653 р., 15 грудня — Кам’янецький договір, усна кримсько-польська угода, яка завершила Жванецьку воєнну кампанію, обіцянка Речі Посполитої робити Кримському ханству щорічні виплати. Певні обмеження Зборівського договору, що змусило Б. Хмельницького шукати угоди з Московією.

1654 р., 8 (18) січня — козацька рада в Переяславі ухвалила присягнути на вірність цареві Московії.

1654 р., 27 березня — укладення козацьким посольством договору з моск. урядом (Березневі статті). Установлення чисельності козацького війська у кількості 60 тис. осіб.

1654 р. — заснування Харкова.

1655 р., 19-20 січня — бої козацько-московської армії з польсько-татарськими військами під Охматовим (Дрижипільська битва). Б. Хмельницький не зумів завдати вирішального удару та звільнити Брацлавщину.

1655 р., 19 вересня — поразка польського війська у битві з козацько-московською армією під Городком.

1655 р., 19 вересня - 29 жовтня — облога Львова військом Б. Хмельницького.

1656 р., 8 жовтня — укладення у Чигирині союзу з трансільванським князем Юрієм (Дєрдєм) II Ракоці проти Польщі.

1656 р., 24 жовтня — підписання між Москвою і Річчю Посполитою Віденського перемир’я. Порушення Московією договору з Україною.

1657 р., січень - липень — воєнні дії армії трансільванського князя Юрія (Дєрдя) II Ракоці та козацьких загонів на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем проти Польщі, закінчилися фактично невдало.

1657 р., 27 липня — см. Б. Хмельницького у Чигирині.

Персоналії

Богун Іван (Федоренко, Федорович; р. н. невідомий - 17(27).02.1664, побл. Новгорода-Сіверського) — видатний військ. і держ. діяч, полководець. Учасник визв. змагань 1637-1638. Б. брав участь у всіх гол. битвах нац.-визв. війни укр. народу під проводом Богдана Хмельницького, особливо відзначився у битві під Берестечком, де як наказний гетьман зумів вивести значну частину укр. війська з оточення. У січні 1654 відмовився присягати моск. цареві. Б. був полковником подільським, кальницьким (вінницьким) і паволоцьким. 1655 керував героїчною обороною Умані. Полковник непохитно стояв на позиціях укр. державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації. 1658 брав активну участь у придушенні заколоту Барабаша — Пушкаря. Висловлював претензії гетьманові Ю. Хмельницькому за укладення Переяславських статей. Б. 1663-1664 брав участь у поході гетьмана П. Тетері на Лівобережну Україну, розстріляний за наказом польського військ. командування.

Вишневенький Ярема (Ієремія; 1612 - 20.08.1651) — польський держ. і військ. діяч укр. походження, князь. Навчався в єзуїтському колегіумі у Львові, вивчав військ. справу в Італії й Іспанії. 1631 прийняв католицизм. В. володів величезними маєтками на Волині, Поліссі та Лівобережній Україні, мав резиденцію у Лубнах (нині Полтавська обл.). 1632-1634 брав участь у війні проти Московії, відзначився у боях з татарами. В. на початку визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького вів активну б-бу не лише з укр. військами, а й із мирним населенням, розправлявся з особливою жорстокістю. Загони В. зазнали 1648 поразки від військ М. Кривоноса. 1649 відзначився під час оборони Збаража. Несподівано помер від хвороби.

Гондіус Вільгельм (Гільйом; 1597, Гаага, Нідерланди - 1652, Ґданськ, Польща) — голландський гравер на міді. З 1636 мешкав у Ґданську. Виконав карти України (1648, 1650) до «Опису України» Г. де Боплана, три варіанти портрета Б. Хмельницького (1651, один — за малюнком А. Вестерфельда).

Іслам-Гірей III (Іслам-Герай III; 1604-1654) — кримськотатарський політ. діяч. Кримський хан (1644-1654). І.-Г. III 1648 уклав воєнний союз з гетьманом Б. Хмельницьким проти Польщі, який не раз порушував (Зборів, Берестечко, Жванець). За І.-Г. III татарські загони часто нападали на Україну, грабували міста і села, брали ясир.

Кисіль Адам (1600, с. Низкиничі, нині Іваничівського р-ну Волинської обл. - 1653, там же) — політ. і держ. діяч Речі Посполитої, один з чотирьох православних сенаторів, київський воєвода (1649-1653). К. був постійним представником Речі Посполитої на переговорах з Гетьманщиною, зокрема при укладенні Зборівського та Білоцерківського договорів. Намагався знайти компроміс, прихильник порозуміння України та Польщі. Меценат православної к-ри.

Косів Сильвестр (Косов; р. н. невідомий, Вітебщина, тепер Білорусь - 13(23).04.1657, Київ) — церк. і культ. діяч. 1632 брав участь разом з П. Могилою в о-ції Київської колегії. 1647 К. обраний київським православним митрополитом. Був непримиренним ворогом зближення з Москвою, 1654 відмовився скласти присягу моск. цареві та підпорядкувати київську митрополію моск. патріархові. К. — автор богословських творів «Дидаскалія», «Екзегезис» та ін.

Кривоніс Максим (Перебийніс, Вільшанський; р. н. невідомий, с. Вільшана, тепер Городищанського р-ну Черкаської обл. - листопад 1648, побл. Замостя, тепер у Польщі) — військ. діяч. У 30-40-х рр. XVII ст. перебував на Запоріжжі, де прославився у походах на турків і татар. Є відомості, що К. деякий час був на службі у фр. армії. Один з найближчих соратників Б. Хмельницького. Очолив козацьку кінноту, яка відіграла вирішальну роль у битві під Корсунем (нині Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.). К. розгромив польські війська у боях під Немировом, Махнівкою і Старокостянтиновом (на Поділлі, тепер Вінницька і Хмельницька обл.). Відзначилися загони полковника і під Пилявцями (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельницької обл.), при штурмі Бердичева (тепер Житомирська обл.), Бара (нині Вінницька обл.), Крем’янця (тепер Кременець Тернопільської обл.), Львова. Помер К. від чуми, яка спалахнула в укр. війську під час облоги Замостя.

Кричевський Станіслав-Михайло (р. н. невідомий - 21(31).07.1649, за ін. відомостями 22.07, 24.07) — військ. діяч. Походив з укр. шляхетського роду на Берестейщині. Здобув хорошу освіту, володів кількома іноземними мовами. 1643-1648 К. був чигиринським полковником реєстрового козацтва, де сотником служив Б. Хмельницький, якого він врятував від розправи у жовтні 1647. Приєднався до укр. повстанського війська під Жовтими Водами (тепер Дніпропетровська обл.), призначений київським полковником. К. — учасник битви під Пилявцями (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельницької обл.), походу в Галичину та облоги Замостя (тепер у Польщі). У липні 1649 призначений наказним гетьманом 20-тис. укр. армії, яка обороняла північні кордони України від нападу польсько-литовських військ Я. Радзивілла. К. був важко поранений під Лоєвом (тепер у Білорусі), потрапив у полон і заподіяв собі смерть.

Морозенко Нестор (Мрозовицький Станіслав; р. н. невідомий, Теребовля, тепер Тернопільської обл. - 28.07.1649, побл. Збаража, нині Тернопільської обл.) — військ. діяч. Навчався в ун-тах Кракова і Падуї (Італія), знав кілька іноземних мов. З 1638 — полковник реєстрового козацтва. М. 1648 приєднався до військ Б. Хмельницького, відзначився у Пилявецькій битві. З 1649 — корсунський полковник. Очолював козацьку кінноту під час облоги Збаража, загинув у бою. М. — герой укр. нар. пісні «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче».

Олексій Михайлович (Алексей; 19.03.1629, Москва - 29.01.1676, там же) — рос. держ. діяч. Другий московський цар з династії Романових (1645-1676). Став царем після см. свого батька царя Михайла. Батько Петра І. О. М. уклав договір з Україною — «Березневі статті» 1654. Порушував їх ще за життя Б. Хмельницького, намагаючись обмежити держ. права України. Нехтуючи інтересами України уклав Віденське, а згодом Андрусівське перемир’я. У період правління О. М. за посередництвом українців у Московії починають поширюватися впливи європейської к-ри.

Хмельницький Богдан (бл. 1595, Суботів під Чигирином, тепер Черкаська обл. - 27.07.1657, Чигирин, похований у Суботові) — видатний політ., держ. і військ. діяч, дипломат. Батько Т. і Ю. Хмельницьких. Навчався у Львівському (або Ярославському, тепер у Польщі) єзуїтському колегіумі. Брав участь у битві з турками під Цецорою, у якій загинув його батько Михайло Хмельницький, а сам X. потрапив на два роки у полон. Брав участь у походах на татар і турків, у московсько-польській війні 1632-1634, повстаннях Т. Федоровича, П. Павлюка, Я. Острянина і Д. Гуні. X. був деякий час військ. писарем, з 1638 — чигиринський сотник. Учасник багатьох переговорів, у тому числі — у Франції про найм козаків. У грудні 1647 вирушив на Запоріжжя, де на поч. лютого 1648 став гетьманом. Уклав союз з кримським ханом, здобув перемоги під Жовтими Водами (нині Дніпропетровська обл.), Корсунем (тепер Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.), Пилявцями (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельницької обл.). X. — засновник Укр. гетьманської держави. Внаслідок переможної Зборівської битви уклав Зборівський договір 1649. X. здійснив три Молдавські походи (1650, 1652, 1653). Після поразки під Берестечком (тепер Горохівського р-ну Волинської обл.) 1651 змушений був укласти менш вигідний Білоцерківський договір. 1652 здобув блискучу перемогу під Батогом (нині Вінницька обл.), відновив дію Зборівського договору. X. 1654 змушений був піти на союз з Московією, 27.03.1654 були укладені «Статті Богдана Хмельницького» («Березневі статті»). Після того, як Москва пішла на порушення домовленостей (Віленське перемир’я та ін.), заручився підтримкою Трансільванії та Швеції. Раптова смерть X. зупинила вел. діяльність, спрямовану на об’єднання всіх укр. етнічних земель і зміцнення суверенітету Укр. держави.

Хмельницький Тиміш (Тимофій; 1632 - 5(15).09.1653, Сучава, нині Румунія, похований у Суботові, тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл.) — політ. і військ. діяч. Старший син Б. Хмельницького. З 1648 був чигиринським сотником, брав участь у Зборівській, Берестецькій, Батозькій битвах. Після здобуття укр. військами столиці Молдавського князівства Ясс для зміцнення союзу двох держав X. одружився з дочкою В. Лупула — Розандою. 1653 пішов на допомогу своєму тестеві, проти якого виступили Трансільванія і Волощина. Смертельно поранений при обороні Сучави.

Ян II Казимир (22.03.1609 - 16.12.1672, Париж) — польський політ. і держ. діяч. Польський король (1648—1668) з династії Ваза. Син Сигізмунда III Вази, брат Владислава IV. Я. II К. усі сили спрямовував на придушення нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького. 1649 і 1653 особисто очолював посполите рушення на Україну. Нездатність Я. II К. вивести Польщу з кризи змусила його добровільно зректися престолу.

Терміни та поняття

Батозька битва — переможна битва укр. війська, очолюваного Б. Хмельницьким з польською армією під командуванням М. Калиновського 22-23.05(1-2.06). 1652 біля гори Батіг на Брацлавщині (тепер Вінницька обл.). Оточивши польський табір, козаки вдарили з усіх боків і знищили майже все польське військо з його командувачем. Наслідком битви було фактичне відновлення Зборівського договору і скасування Білоцерківського. У битві особливо яскраво проявився полководницький талант гетьмана Б. Хмельницького. Цю битву сучасники порівнювали із битвою під Каннами.

Бахчисарайський договір — договір між Україною та Кримським ханством, укладений у березні 1648. Передбачав установлення дружніх відносин Війська Запорізького та Кримського ханства, надання взаємної військової допомоги, заборону татарам спустошувати укр. землі, оплату Україною послуг татарського війська грошима, продуктами тощо. Це сприяло успішному веденню війни проти Речі Посполитої протягом п’яти років. Незважаючи на певні суперечності, нормалізував стосунки двох сусідніх народів. Фактично припинив чинність після Кам’янецького договору грудня 1653, згодом були спроби відновлення.

Березневі статті (статті Богдана Хмельницького) — комплекс документів, які регламентували політ. і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Моск. царства. Схвалені царем Олексієм і Боярською думою 21.03.1654 у Москві. Збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести укр. урядникам; заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном і польським королем; моск. уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею весною 1654; передбачалося утримання моск. військ на кордонах України з Річчю Посполитою; реєстр установлювався у кількості 60 тис. козаків; у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організувати проти них спільні походи України і Московії. Частина вимог гетьмана була розглянута окремо і деякі з них підтверджені 27.03.1654. Згідно зі статтями Україна мала власний адмін.-терит. устрій, право і управління. Однак відчутним було обмеження її політ. та екон. суверенітету. Б. с. були чинними до 1659, коли були укладені Переяславські статті, які ще більше обмежували суверенітет України. Оригінали статей до наших днів не збереглися (на думку деяких істориків, копії були сфальсифіковані на користь більших прав Москви).

Берестецька битва — битва укр. армії з польськими військами 18(28).06—30.06(10.07).1651 побл. Берестечка (тепер Горохівського р-ну Волинської обл.). Польська армія разом з найманцями нараховувала бл. 150 тис. вояків, у війську Б. Хмельницького було бл. 100 тис. козаків і 50 тис. татар. Татарські вояки, очолювані ханом Іслам-Гіреєм III, не витримавши артилерійського вогню, відступили з поля бою, Б. Хмельницький намагався їх затримати, але це йому не вдалося. Укр. армія, очолена наказним гетьманом І. Богуном, оточена ворогом, героїчно відбивала атаки польського війська. 30.06(10.07). 1651 українці прорвалися з оточення, хоча зазнали значних втрат (бл. 30 тис. вояків). Наслідком битви стало підписання Білоцерківського мирного договору.

Білоцерківський мирний договір — договір укладений між гетьманом Б. Хмельницьким і польським урядом 18(28).09.1651. Умови договору були наслідком поразки укр. військ під Берестечком. Число реєстрового війська установлювалося у 20 тис., козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Гетьман мав розірвати союз з Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами. Після перемоги укр. військ під Батогом у травні 1652 умови договору в Білій Церкві були анульовані.

Військо Запорізьке — 1) офіційна назва реєстрового козацького війська, утвореного 1572 рішенням польського короля Сигізмунда II Августа для оборони пд. кордонів Речі Посполитої від нападів турків і татар (існувало до 1648); 2) офіційна назва відновленої Укр. держави — Гетьманщини та її збройних сил із середини XVII майже до кінця XVIII ст.

Віденське перемир’я — перемир’я, укладене 24.10.1656 у Вільно (тепер Вільнюс) між Річчю Посполитою і Московією. Укр. делегація на вимогу моск. сторони не була допущена до участі у виробленні умов В. п. Воєнні дії між Москвою і Польщею припинялися, обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією. Після укладення Гадяцького договору 1658 умови В. п. були фактично анульовані.

Генеральна військова канцелярія — найвища адмін. установа Гетьманщини у XVII-XVIII ст. Створена Б. Хмельницьким. Здійснювала все військ., адмін., суд. і фін. управління. Підпорядковувалася гетьманові, а безпосередньо нею керував ген. писар. Місцем перебування канцелярії була гетьманська резиденція (у різні часи — Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів). Її робота обмежувалася царською владою, а після смерті Д. Апостола (1734) вона була реорганізована у Правління гетьманського уряду. За гетьмана К. Розумовського відновлена, 10(21).11.1764 остаточно ліквідована рос. владою.

Генеральна військова рада — найвищий держ. і політ. орган у часи Гетьманщини протягом 1648-1750. Скликалася для обрання гетьмана або вирішення важливих держ. питань. Брати участь у раді мали всі козаки, іноді делегації від міщан, в окремих випадках — селяни (так звана Чорна рада). Постійного місця проведення рад не існувало. На поч. XVIII ст. вона збиралася лише для затвердження рішень, які вже прийняли гетьман і ген. старшина. У лютому 1750 відбулася остання рада, на якій було проголошено гетьманом К. Розумовського.

Генеральна старшина — найвища держ. адміністрація в Гетьманщині XVII-XVIII ст. До її складу входили: ген. бунчужний, ген. обозний, ген. писар, ген. підскарбій, ген. суддя, ген. хорунжий, два ген. осавули. Г. с. вирішувала найважливіші питання, проводила дипломатичні переговори, очолювала збройні сили. Протягом XVIII ст. права г. с. постійно обмежувалися рос. владою. На поч. 80-х рр. XVIII ст. вона як адмін. орган перестає існувати.

Генеральний бунчужний — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. До його обов’язків належало берегти бунчук — символ влади гетьмана. Під час воєнних дій керував частинами козацького війська. Г. б. виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби.

Генеральний обозний — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. Вважався першою особою після гетьмана. Відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана та ряд ін. обов’язків.

Генеральний осавул — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. їх було двоє — старший і молодший. Старший був охоронцем гетьманської булави, найближчим помічником гетьмана у військ. питаннях, розслідував тяжкі злочини, вів дипломатичні переговори, виконував обов’язки наказного гетьмана тощо.

Генеральний писар — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. Писар керував діяльністю ген. військ. канцелярії, приймав іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне листування, зберігав держ. печатку. Іноземці називали його канцлером.

Генеральний підскарбій — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. Відав держ. скарбницею, прибутками і витратами коштів, керував збором податків, установлював мита. Г. п. стояв на чолі Ген. скарбової канцелярії.

Генеральний суддя — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. їх, як правило, було двоє. Суддя розглядав справи, які поступали на ім’я гетьмана, рішення виносив одноосібно. Г. с. очолював Ген. військ. суд. Часто брав участь у дипломатичних переговорах, а також виконував обов’язки наказного гетьмана.

Генеральний хорунжий — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад у Гетьманщині XVII-XVIII ст. Офіційним обов’язком була охорона гол. хоругви козацького війська. Хорунжий відав переважно військ. справами і певною мірою був ад’ютантом гетьмана. Він також виконував важливі військ. та дипломатичні доручення гетьмана, призначався наказним гетьманом.

Гетьман (від нім. «воєначальник») — 1) у Польщі та Вел. князівстві Литовському з другої половини XV ст. — командувач збройними силами (існували коронний г. і його помічник польний г.). 2) Після утворення 1572 укр. реєстрового козацького війська гетьманами почали називати його керівників. 3) Після відновлення 1648 Укр. держави г. став її главою (Б. Хмельницький). У його руках була зосереджена уся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади. Після укладення Березневих статей 1654 розпочалося обмеження повноважень г. Посада остаточно скасована 1764 (не існувала в 1722-1727 і 1734-1750). Г. очолював уряд України — ген. старшину. Резиденція його послідовно перебувала у Чигирині, Гадячі, Батурині, Глухові. 1663-1681 посада г. існувала на Правобережній Україні, а 1710-1742 г. України в еміграції був П. Орлик.

Гетьманщина (Гетьманська держава) — назва в наук. л-рі Укр. держави, відновленої 1648. Офіційна назва держави — Військо Запорізьке. Столицями були Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. На початковому етапі її територія обмежувалася Київським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами, хоча влада гетьмана поширювалася на деяку частину Волині та білоруських земель. Моск. уряд з 1654 розпочав обмеження прав і привілеїв Г. 1663 вона поділилася на Лівобережну і Правобережну, поділ закріплений Андрусівським перемир’ям 1667. Поділялася на полки і сотні. На Правобережжі цей устрій проіснував до 1714 (з перервами). На Лівобережжі зберігався до 1783. Найбільш тривалим був поділ на 10 полків: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. Замість них 1781 були створені Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва. Г. перестала існувати.

Жванецька облога — облога укр. військами на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким польської армії під Жванцем (нині село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.) 1653. Козацькі загони разом татарськими військами оточили польську армію короля Яна II Казимира, облога тривала понад два місяці. 5(15).12.1653 кримський хан, підкуплений королем, уклав з Польщею сепаратну угоду. За цих обставин гетьман змушений був піти на перемир’я, за умовами якого відносини України і Польщі регулювалися на основі Зборівського договору 1649.

Жовтоводська битва — перша переможна битва укр. армії на чолі з Б. Хмельницьким проти польських військ 5-6(15-16).05.1648. Українці в союзі з татарами атакували поляків в урочищі Жовті Води (побл. теперішнього міста Жовті Води Дніпропетровської обл.) і змусили захищатися в укріпленому таборі. Вирішальна битва закінчилася повним розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки, сотні поляків загинуло, бл. трьох тис. потрапило в полон, у т. ч. командувач армії С. Потоцький (незабаром помер від ран), син коронного гетьмана М. Потоцького. Перемога укр. армії під Жовтими Водами сприяла розгортанню нац.-визв. руху по всій Україні.

Зборівська битва — переможна битва укр. армії Б. Хмельницького над польським військом Яна II Казимира під Зборовом (нині Тернопільська обл.) у серпні 1649. 5-6(15-16).08.1649 укр. війська завдали полякам значних втрат. У цій катастрофічній ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом, обіцяючи татарам велику грошову винагороду. Хан Іслам-Гірей III не був зацікавлений у перемозі жодної із сторін, тому поставив вимогу, щоб гетьман припинив переможну битву. Б. Хмельницький змушений був підписати Зборівський договір.

Зборівський мирний договір — мирний договір, укладений між гетьманом Б. Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром 8(18).08.1649 у Зборові (тепер Тернопільська обл.) після перемоги укр. армії у Зборівській битві під тиском кримського хана Іслам-Гірея III. За договором Укр. держава визнавалася Польщею у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Зберігалися Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків установлювалося у 40 тис. козаків (насправді їх було значно більше). Католицька і православна шляхта зрівнювалися в правах. Питання про унію передавалося на розгляд сейму. Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведення реєстру) в цілому 3. м. д. дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище Укр. держави.

Кам’янецький договір — усна кримсько-польська угода 15.12.1653, яка завершила Жванецьку воєнну кампанію, обіцянка Речі Посполитої робити Кримському ханству щорічні виплати. Певні обмеження Зборівського договору, що змусило Б. Хмельницького шукати угоди з Московією.

Корсунська битва — переможна битва укр. армії на чолі з Б. Хмельницьким проти польського війська під командуванням М. Потоцького під Корсунем (нині Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.) 16(26).05.1648. Укр. полководець організував засідку, в яку потрапила польська армія, ущент розгромлена за кілька годин. Козаки захопили у полон майже 10 тис. поляків на чолі з командувачами, а також вел. трофеї. Унаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена польська окупаційна армія в Україні, започатковано відновлення Укр. держави — Гетьманщини.

Молдавські походи — походи укр. армії на чолі з Б. Хмельницьким (1650 і 1652) і Т. Хмельницьким (1653) проти союзника Польщі Молдавського князівства. На поч. вересня 1650 козацькі полки оволоділи столицею Молдавії Яссами, що змусило господаря (князя) В. Лупула укласти угоду, за умовами якої мав відмовитися від союзу з Польщею і вступити в союзницькі відносини з Україною, видавши свою доньку Розанду заміж за сина гетьмана — Т. Хмельницького. Після поразки укр. війська під Берестечком В. Лупул відмовився виконувати умови договору, але після розгрому польського війська під Батогом (1652) змушений виконати. 1653 війська Валахії та Семиграддя (Трансільванії) захопили Ясси, скинутий господар звернувся за допомогою до Б. Хмельницького. Гетьман послав у Молдавію війська під проводом Т. Хмельницького, які повернули престол В. Лупулові, але при обороні Сучави у вересні 1653 гетьманич був важко поранений і через кілька днів помер.

Наказний гетьман — урядова особа в Україні у XVII-XVIII ст., що тимчасово обіймала посаду гетьмана, призначена гетьманом або обраний козацькою старшиною. У випадку смерті гетьмана або його усунення н. г. виконував обов’язки до обрання нового гетьмана.

Національно-визвольна війна — всенародне нац.-визв. повстання з метою відновлення чи заснування державності. Внаслідок війни під проводом Б. Хмельницького (перша укр. революція) була відновлена укр. державність.

Переяславська рада — військ. рада, скликана Б. Хмельницьким у Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький Київської обл.) 8(18).01.1654 для вирішення питань про взаємовідносини між Україною та Московією. У раді взяли участь представники Київського, Брацлавського та Чернігівського полків і жителі Переяслава. З Москви прибуло посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Б. Хмельницький зажадав від послів присягти від імені царя про збереження прав України у союзі з Москвою. В. Бутурлін відмовився, наголошуючи, що слово царя «змінним не буває». Гетьман і старшина витлумачили це як присягу і самі присягнули (усього 284 особи). Після цього моск. посольство побувало у 117 населених пунктах, де, за їхніми даними, присягнули цареві 127328 осіб. Відмовилися присягати ряд полків, міст і укр. духовенство. У результаті П. р. та наступних переговорів було укладено військ.-політ. союз двох держав України та Московії.

Пилявецька битва — переможна битва укр. війська на чолі з Б. Хмельницьким проти польської армії 11-14.09.1648 під Пилявцями (тепер с. Пилява Староконстянтинівського р-ну Хмельницької обл.). Відбулася після перемог укр. сил під Жовтими Водами і Корсунем. Польське військо очолювали три командувачі — Д. Заславський, М. Остророг, А. Конєцпольський (за висловом Б. Хмельницького «латина, перина і дитина»). Вел. роль у битві відіграли частини, керовані М. Кривоносом. Не витримавши наступу укр. армії, польські підрозділи почали безладно відступати, в останній день битви відступ перетворився на панічну втечу. Було захоплено всю польську артилерію та величезний обоз. У результаті битви було повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення західноукраїнських земель.

Покозачення — масовий перехід селян до козацького стану.

Полк — 1) назва військ. підрозділу в Київській і Галицько-Волинській державах (IX-XIV ст.). У другій половині XVI ст., після утворення укр. реєстрового козацького війська п. став його осн. структурною одиницею. Кількість була нестабільною, чотири-шість (найчастіше — Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський, короткий час — Миргородський і Лубенський); 2) військ. й адмін.-терит. одиниця в Україні у XVI-XVIII ст. У середині XVII ст. п. стали осн. одиницями відновленої Укр. держави. Керівництво здійснювала полкова старшина на чолі з полковником, яку обирали на полковій раді. Полкова влада поширювалася на все населення. П. поділялися на сотні (від семи до двадцяти). 1650 існували такі п.: Білоцерківський, Брацлавський, Кальницький (після 1653 — Вінницький), Канівський, Київський, Корсунський, Кропивнянський, Миргородський, Ніжинський, Паволоцький, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Уманський, Черкаський, Чернігівський, Чигиринський. Деякий час існували Могилівський (Подільський), Туровопінський, Білоруський (Чауський, Бихівський) п. Після Андрусівського перемир’я правобережні п. були поступово ліквідовані, але 1684-1685 під керівництвом С. Палія створили Фастівський і Богуславський, а згодом Корсунський і Брацлавський п. 1712-1714 вони були ліквідовані. На Лівобережній Україні (Гетьманщині) тривалий час існували 10 п. — Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. На Слобожанщині у другій половині XVII ст. виникли п’ять козацьких п. — Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський, Ізюмський (проіснували до 1765).

Рада генеральної старшини — дорадчий орган при гетьманові, що виконував важливі функції управління держ. життям Гетьманщини 1648-1764 до її складу входила ген. старшина. Кожен з членів Р. г. с. керував окремою ділянкою роботи. Її значення зростало у період відсутності гетьмана. Тоді керівну роль відігравав ген. обозний або писар. Рада переважно здійснювала управління поточними справами держави. За необхідності для участі у ній запрошувалися полкова старшина, сотники і навіть міські урядники.

Хмельниччина (Нац.-визв. війна укр. народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657) — всенародне нац.-визв. повстання в Україні під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1657 проти політ. влади Речі Посполитої, внаслідок якої була відновлена укр. державність. Причинами війни було посилення нац., соціального та реліг. гноблення укр. народу з боку польської шляхти. На поч. 1648 Б. Хмельницького було обрано гетьманом Війська Запорізького. Він домовився про спільні дії з кримським ханом Іслам-Гіреєм III. Протягом 1648 укр. війська, керовані гетьманом, у союзі з татарами подолали польську армію під Жовтими Водами, Корсунем (травень), Пилявцями (вересень), дійшли до Замостя (нині у Польщі). На поч. 1649 Б. Хмельницький висловив свою державницьку програму: «Визволю з лядської неволі народ руський увесь... по Львів, Холм і Галич». 1649 укр. військо обложило Збараж, де оборонявся Я. Вишневецький, а згодом оточило польську королівську армію під Зборовом. Наслідком чергової перемоги став Зборівський мирний договір (серпень 1649). Восени 1650 відбувся перший похід у Молдову. В цей час гетьман проводить перші держ. реформи, зміни адмін.-терит. устрою, заснування органів старшинського уряду, о-цію фінансової та податкової системи, які у сукупності творили нову модель нац. держави. У червні 1651 укр. армія через зраду татар зазнала єдиної серйозної поразки у війні — під Берестечком, наслідком якої став Білоцерківський мир (вересень 1651). Проте вже у травні 1652 після перемоги під Батогом цей невигідний для України мир перестав бути чинним. Восени 1653 польські війська були обложені під Жванцем, але й цього разу їх від повного знищення врятували татари. За цих обставин Б. Хмельницький уклав договір з моск. царем у січні й березні 1654 (переяславська рада та «Березневі статті»). 1655 укр. військо у союзі з моск. воювало під Охматовим (січень) і розгромили польську армію під Городком (жовтень). У жовтні 1656 Московія та Річ Посполита уклали Віленське перемир’я, до переговорів на вимогу моск. сторони не була допущена Україна. Тоді Б. Хмельницький уклав союз з Швецією і Трансільванією. 27.07.1657 гетьман помер. Нац.-визв. війна укр. народу під проводом Б. Хмельницького принесла відновлення укр. державності, справила вирішальний вплив на її наступний розвиток, формування нац.-державницької ідеї та її практичної реалізації.