Колись, ще на початку середніх віків, головними управителями міст були феодали. Вони, як і села, фортеці, замки знаходилися у власності феодалів. За це вони мали служити своєму сеньйору та захищати його. Ним, як правило, був король. Проте феодальний лад почав втрачати свої позиції, коли середній люд став заробляти добрячі гроші. Міська буржуазія ставала заможнішою за дворян і теж прагнула влади й захисту. Так з’явилося Маґдебурзьке право у ХІІ столітті. Воно давало можливість міщанам самостійно формувати органи влади та бути вільними від повинностей феодала. Натомість вони платили йому лише встановлений податок. Це й народило італійські міста-держави, де владу на себе перебрали пополани – середні люди, які своєю працею сколотили собі статки.

Італія була найбільш придатним місцем для формування міських комун. Північна її частина входила до Священної Римської імперії. А південь гуртувався навколо папської області – володінь глави католицького світу. Між цих двох вогнів міста й почали складати свою потужну систему врядування. Вона стала настільки сильною, що навіть здатна була перемогти навколишніх синьйорів. Ті продавали землю міщанам і частенько переїжджали до міста. А околиця годувала знатну верхівку.

З чого все починалося?

Більшість італійських міст мають ще римську історію. Можливо той, ще далекий дух римської республіки й пробудив у флорентійців, венеціанців чи міланців прагнення до свободи і демократії. Спершу ці міста були звичною феодальною нерухомість. Це було звичним явищем в середні віки. Однак громадам це не дуже подобалося. Сприятливі умови навколо, давали безліч можливостей. Зростало ремісництво та сфера банківських послуг, яка починалася з лихварства.

Середній люд, який охрестили пополанами заробляв непогані гроші, створюючи своїх майстернях товари і займаючись торгівлею. Як правило дворянська знать проживала в замках за межами міст. Тож усі революційні процеси вони контролювати й придушувати вчасно не могли.

Разом зі зростанням добробуту, міщани почали збирати спільну казну та розбудовувати місто. Пізніше, змагаючись із сеньйорами за свої права, пополани й сформували комуни. Вони прагнули звільнитися від повинностей і деспотичного управління дворян. Ті нічого не розуміли про їхні потреби. Тому судили виключно за власним свавільним розсудом. І, нарешті – Флоренція, Венеція, Мілан та Генуя отримують магдебурзькі права. Відтепер імператор дає їм офіційне право формувати власні органи влади. Так складається своя структура. Скликаються збори міщан, обирається магістрат а на чолі стає подеста. Часто міста наймали собі управителів, які могли б професійно виконувати прийняті рішення. Ті могли приїжджати, як службовці, з інших міст разом зі своєю адміністрацією. Контракт з ними укладався, як правило, на рік.

--
  Середньовічна Флоренція

Звичайно, маючи сприятливі умови та право самоуправління, мешканці починають активно розбудовувати свої міста. Флоренція розростається до небачених масштабів. З’являються нові будівлі, а ще заможні пополани запрошують до себе видатних художників, літераторів і музикантів. Завдяки цьому міста Італії й стають центром ренесансу (відродження). 

Зростання

Після успішного старту міста розростаються. Їм потрібно ще більше місця разом з продовольством. Попри те, що вони вже мають право самоуправління, сеньйори продовжують впливати. Околиці, які належать феодалам та їх армії є неабиякою загрозою. Торгівля й ремесло давали Флоренції, Венеція, Мілану, Генуї неабияку могутність. Гроші, як і зараз, вирішували дуже багато. Тому вкласти їх вирішують заможні міщани у найманців. Коли вони мали вже свою збройну силу, феодалам було не так просто захопити владу в місті, чи нав’язати свою волю. Розростання могутніх міст-держав потребувало околиць. Тому вони захоплюють навколишні землі та часто відбирають власність у феодалів. Тих, хто найдужче опирається, силою переселяють до міста.

Таке зростання має і свої побічні ефекти. Хоч навколо Флоренції, Венеції, Мілану та Генуї активно розвивається культурне життя, там розпочинається боротьба за владу. З кожним поколінням звичайні міщани втрачають вплив, а ті, кому пощастило збагатитися за рахунок свободи, прагнуть зосередити у власних руках владу. Переважно до нових багачів долучилися вихідці з ремесла й торгівлі. Яких називали пополанами. Незабаром міська буржуазія поділилася на «жирний люд» і на «голодранців». Вони тримали свої крамниці й майстерні, але залежали від цеху й не могли просунутися до вищих щаблів міського управління через брак грошей.

Як це часто буває, пересічні міщани, котрі раніше вирішували всі питання на площі та обирали магістрат, стали декоративною функцією. Згодом вони  взагалі припинили грати будь-яку роль в житті міста-республіки.

--
  Генуя-сучасний вигляд

Коли багатство Флоренції, Мілану, Генуї зростали, то вже й дворяни, яких колись перемогли комуни, включилися у боротьбу за вплив і владу. Так стартувала серія «холодних» і «гарячих» війн між нобілями і пополанами. Одні прагнули відібрати контроль над містом в інших. Де перемагали дворяни, влада в містах перетворювалася на монархічну. У полісах з владою пополанів ще зберігалися декоративні республіки. 

Півострів неспокою

Війни, боротьба і ще раз – війни. Так можна описати історію Апеннінського півострова в середні віки. Бурхливе політичне життя, війна між імператорами Священної Римської імперії та Папою Римським. Вони не могли між собою поділити владу. Поміж ними міста-держави постали як інструмент боротьби. В них захоплювали владу представники різних родин і фракцій. Яскравим прикладом міжпартійної боротьби стала війна між ґвельфами і гібелінами. Про неї я писав у минулій статті. 

Війна між гвельфами і гібелінами

Великі італійські міста регулярно переходили під контроль то однієї, то іншої фракції. Нейтральною лишалася тільки Венеція. Тривало постійне протистояння й конкуренція між Міланом, Венецією, Генуєю та Флоренцією. Часто армії найманців йшли проти міст-ворогів. А ще вони втягувалися у великі геополітичні процеси. 

--
  Фрідріх І Барбаросса

Деякі імператори намагалися придушити такі міські вольності. Тоді вони змушені були об’єднуватися, щоб вижити. До прикладу Фрідріх І Барбаросса розпочав кампанію з нового поневолення вже давно звільнених Мілану, Флоренції та інших міст півострова. Спершу йому вдалося нав’язати свою волю й посадити там намісників. Багато міст відмовлялися приймати владу імператора, а вже незабаром спільно зібрали найманців і перемогли величезне військо деспота. Той змушений був домовлятися й підтверджувати раніше здобуту свободу. Не давали спокою італійським містам-державам і римські Папи. 

Якщо є влада, то її потрібно захопити!

XV століття – час, коли республіканські міста, припинили бути республіками. Можливо, слабкість народної демократії допомогла заможним родинам захопити всю владу й керувати полісом. Прикладом таких змін стала Флоренція. Місто було одним з найбільших і найбагатших в Європі. Його товари їздили в усі міста континенту. А ще воно стало центром банківської справи завдяки родині Медичі. Вони спершу були дрібними торговцями і лихварями, а потім побудували міцну династію, яка займалася грошовими операціями й позиками. Банки Медичі стали настільки могутніми, що навіть видавали кредити європейським королям та ще й Папі Римському. Частенько  понтифіки не віддавали грошей, так само як і багато королівських династій. Однак, це давало родині величезний геополітичний вплив. 

--
  Лоренцо Медичі

Влади фінансів, Медичі стало бракувати. Та й для того, щоб почуватися вільно, вони потребували або своїх людей при владі, або ж мусили самі стати до міського керма в сеньйорії. Так прийшов час політики, а потім і захоплення влади. Шлях їхній був тернистим. Вони мали знищити родини конкурентів, які теж прагнули необмеженої влади, а ще заслужити народну любов. Це їм вдалося зробити без особливих зусиль. Обрання до сеньйорії, а потім узурпація, зробила Медичі справжньою королівською родиною Флоренції.

Найбільшого розквіту місто досягло за правління Лоренцо. Він розбудував місто унікальними архітектурними пам’ятками, які існують і до нашого часу. Зокрема, можна й зараз, взявши квиток до міста, побачити легендарний собор Санта-Марія-дель-Фьоре. Він був завершений на гроші родини банкірів. Саме будівництво тривало більше століття.

У Мілані владу у свої руки схожим шляхом взяла родина Сфорца. Вони так само, як і Медичі, встановили там монархічну владу, залишивши декоративну республіку. За їхнього правління місто перетворилося на конкуруючий з Флоренцією культурний центр. Колись невеличкий Мілан, здобув величезний вплив на Європейському континенті. А колись непримітна міська родина. видавала доньок заміж за монарших осіб.

Що ж стало секретом такого успіху невеличких середньовічних італійських міст? Тут факторів було дуже багато. Перша за все – слабка імператорська влада Священної Римської імперії, яка не могла дотягнутися так далеко. Також вигідні торгівельні шляхи, які вели прямо до Риму, куди стікалися католицькі паломники. Це приносило значні прибутки міським торговцям і ремісникам. І, наостанок – власники міст проживали далеко за їх межами, що давало більше свободи. Саме зі Священної Римської імперії почало свій рух Маґдебурзьке право, яке швидко поширилося плідний ґрунт Італії.