Суто українські історії успіху, про які всі забули.

Терещенки, Ханенки, Симиренки, Алчевські, Кульженко - частина з цих прізвищ промовисті.

Приміром Терещенки були відомими меценатами, які фінансували українську культуру, турбувалися про громади. У школі про них розповідають суто як про персонажів-благодійників. З них роблять пам’ятники та ікони. Однак ми з вами не маємо реальних історичних книг про легендарні історії успіху. От якщо запитати на вулиці про те, хто такі Рокфеллери, більшість скаже, що це родина успішних американських бізнесменів. А от коли мова зайде про Алчевських, хтось в кращому випадку згадає про освітню активістку Христину Алчевську, яка відкрила недільну школу для дівчаток.

Тому давайте разом поглянемо на тих, хто міг би дати фору Рокфеллерам і з чиїх професійних історій варто брати приклад майбутнім підприємцям.

Передісторія

ХІХ століття. Українські землі остаточно розчиняються поміж двох імперій - Австрійської та Російської. Козацтво і колишня українська національна еліта або переходить у дворянство, або ж перетворюється на кріпаків.

Людям доводиться себе заново шукати у світі, який незворотно змінився. На Заході на повну триває індустріалізація, активізуються економічні відносини між країнами й народами.

Дворянство і земля поступово перестають бути основним видом багатства. Свою лідерську роль перебирає на себе підприємництво і капітал. Хоч у Російській імперії дворянство почувається чудово аж до середини століття, прості українці намагаються заскочити в цей соціальний ліфт змін і перетворитися на справжніх господарів життя.

Європа та Америка у ХІХ столітті переживають становлення нових бізнесових династій. Невеличкі підприємства перетворюються на багатомільйонні монополії. І колись бідні хлопчаки емігрантів стають мільйонерами.

Якщо вам здавалося, що українські землі тоді були осторонь цих тенденцій, то ви глибоко помиляєтеся. Тому що навіть сільське господарство дало Україні своїх Рокфеллерів.

Це був рід Терещенків. І з його історії успіху ми й розпочнемо.

Династія Терещенків

--
Родина цукрових магнатів Терещенків

Якщо вам хтось скаже, що бізнес - це справа нечесна і великі гроші праведною працею не заробити, то наведіть приклад цієї династії. І от чому: Артемій Терещенко - засновник могутнього роду здобув свої статки завдяки відмінній репутації.

Він ще на початку ХІХ століття переїхав у містечко Глухів. Почав зі звичайного прикажчика у крамниці. Та він не просто ходив на роботу і задовольнявся тим, що було, а прагнув більшого. Користуючись можливістю, він переймав увесь досвід, деталі торгових правил і способи домовлятися з постачальниками. Це допомогло йому розпочати свій власний бізнес. Він, звісно, не був справжньою мрією. Тому що Артемію доводилося в будь-яку погоду виходити на вулиці міста з візочком і торгувати різними продуктами. Та в цей час чоловік поступово обріс зв’язками і вже незабаром зміг зібрати гроші на свою крамницю.

Роздрібною торгівлею він не обмежився. Терещенко брався за масштабні замовлення. Постачав великі партії продовольства. Кожний власник крамниці в містечку знав - Артемій не підведе. Тому що чоловік був чесним, порядним, принциповим.

--
Артемій Терещенко - засновник династії цукрових магнатів

Це допомогло йому та нащадкам збудувати справжню бізнесову імперію.

Зробивши себе, він зміг вкласти гроші у розвиток суспільного блага. На кошти Артемія почали зводитися громадські безкоштовні лікарні, дитячі притулки та нічліжки для найбідніших мешканців міста.

Коли діти Артемія підросли, то одразу ж долучилися до справи батька. Вони виступали і посередниками, і управителями, і навіть справжніми агентами в інших родинах.

З цілковитого нуля Терещенко заслужив слави на теренах всієї Російської імперії. Не відставали від нього і сини. До прикладу Микола Терещенко став головним благодійним Києва та очолив родинну фірму, що перетворилася на справжній цукровий синдикат.

Однак, коли Артемій тільки-но починав свій бізнес, грошей на освіту Миколи забракло. Тому ледве закінчивши повітове училище, хлопець став бізнесменом. Невідомо, чи хотів Артемій, аби син його перевершив, та йому це блискуче вдалося.

Кардинально змінилося становище родини на початку 1850-х років. У 1853-1856 рр. на Півдні України розгорнулися бойові дії Кримської війни. Проте російський уряд зіткнувся з величезною проблемою - всі ті, хто був основним постачальником, виявилися настільки недобросовісними, що армія місяцями нічого не отримувала. І тут свою роль зіграла родина Терещенків. Вона дуже вдало і вчасно скористалася дурістю старих дворян і перетворилася на монопольного постачальника. До Криму потяглися каравани з їжею і спорядженням. Цар був безмежно вдячний за допомогу. Тому пізніше, Миколу поставили до отримання дворянства. Та бізнесмен наполіг, аби титул дістався його батькові - Артемію. Це значною мірою показує стосунки між ними. Так Артемій отримує дворянство із правом передавати його по чоловічій лінії.

Попри те, що основою діяльності Терещенків був бізнес, дворянство в Російській імперії все ще відігравало велику роль у соціальному житті. Тому що титул міг дати ключові привілеї, які допомогли б значно скоротити податки і відкрити двері в усі високі кабінети.

Якщо Кримська війна дала родині великі переваги, то скасування кріпацтва дозволило перетворитися Терещенкам на великих землевласників та цукрозаводчиків. Оскільки більшість дрібних та середніх поміщиків залежали від експлуатації кріпаків, то зміна правил гри призвела до справжньої катастрофи. Тоді і приходили такі успішні бізнесмени як Терещенки і рятували їх від остаточного банкрутства. За десятиліття родина викупила тисячі гектарів землі, а ще, фактично за безцінь, дістала велику кількість цукрових заводів. Так у 1870-х роках постала фірма під назвою “Товариство цукробурякових і рафінадних заводів братів Терещенків”. Цікаво, що для благополуччя родини фірма не мала жодних сторонніх акціонерів. Так кожний Терещенко став частиною успішної династії.

--
Один із цукроварних заводів родини Терещенків

Микола Терещенко вже наприкінці ХІХ століття перебрався в Київ. Там сімейство і взялося змінювати життя. На гроші династії побудували багато лікарень, публічних закладів. До прикладу саме Терещенки профінансували спорудження першого корпусу лікарні “Охматдит” або ж будівлі сучасних Машинно-транспортного і театрального університетів. В історичному центрі Києва існує навіть ціла вулиця, названа на честь родини.

Однак, всі успіхи Терещенків раз і на завжди були зруйновані завдяки неадекватній соціалістичній політиці Директорії УНР, а пізніше й більшовиків. Нащадки легендарних бізнесменів роз’їхалися світом. Так і закінчилася історія легендарної династії, яка могла б продовжувати будувати успішний бізнес і в сучасній Україні, як будують зараз Рокфеллери в США.

Династія Симиренків

--
Родинне фото Симиренків

Якщо Терещенки ще мали хоча б “нульове” становище на початку, то Симиренки взагалі починали з “мінуса”. Ще наприкінці XVIII століття такий собі Степан ще за існування козацтва був на Січі. Проте коли у 1775 році Катерина ІІ знищила Підпільненську Січ, чоловік кардинально змінив своє життя. Він пішов у торгівлю і став займатися чумакуванням.

Найменше пощастило в цій історії його сину - Федору. Тому що його вже записали до кріпаків. Федір, імовірно, успадкував підприємницьку хватку свого батька. Тому що зміг не просто себе самостійно викупити з кріпацтва, а ще й побудувати справжню бізнесову імперію.

На початку він відкладав гроші. Тут фінансова грамотність ХІХ століття зіграла йому на руку. Поступово чоловік купує млин та у партнерстві з Яхненками починає виробляти борошно. В тогочасному селі великий млин був справою прибутковою. Тому що попит був стабільно високим. Це дозволило масштабувати бізнес з невеличкого підприємства у цілу мережу.

Та у Федора в кріпацтві залишалися сини. На всіх грошей не вистачило. Тому він придбав свободу спершу для себе, аби забезпечити краще майбутнє нащадкам. Розуміючи важливість освіти, чоловік вирішив заплатити викуп за Платона і Василя - найбільш здібних своїх дітей. Коли вони отримали свободу, то батько відправив їх здобувати освіту за кордон - у Паризьку політехніку. Це потрібно було для подальшого розвитку родинної справи. Завдяки Платону, Федір зміг відкрити успішний цукровий завод, обладнаний за останнім словом техніки. Платон, котрий почувався впевнено у світі технологій, одразу ж зміг зробити завод прибутковим.

Цілеспрямованість, працьовитість, а ще стратегічне мислення Федора змогли зробити Симиренків багатющою династією не лише України, а й усієї території Російської імперії. Це було просто немислимим для українців у ті часи.

Так само, як і Терещенки, вони досягши успіхів, змогли за свої власні кошти профінансувати розвиток української національної культури.

Родина Алчевських

--
Родинне фото Алчевських

Якщо про Симиренків чи Терещенків більшість людей щось чули, то Алчевські залишаються невеличкою цяткою в історії ХІХ століття. Хоча це і не зовсім справедливо. Тому що їхня історія успіху повинна увійти до всіх підручників з підприємництва.

Олексій Алчевський - син сумського купця, який починав все з цілковитого нуля. Його зараз можна було б запросто назвати природженим бізнесменом. Родина значних статків не мала. Тому Олексій здобув лише середню освіту в повітовому училищі. Далі без гроша в кишені вирушив до Харкова. Там чоловік почав усе з нуля. Знаючи досвід батька, він вирішив спробувати себе в торгівлі. Взявся він за такий поширений товар як чай. Попит на українському Сході був величезним. Тому це допомогло молодому Алчевському сколотити неабиякий статок.

Хтось на його місці б зупинився. Та Олексій вирішує реінвестувати зароблені гроші у важку промисловість та видобуток вугілля. Так народжується справжня династія магнатів, яка тримає у своїх руках величезну частку великих підприємств. У партнерстві з впливовими промисловцями Слобожанщини і Донбасу він започатковує кілька банків, які перетворяться у його власну велику фінансову імперію.

--
Будівля, у якій знаходився Торговий Банк родини Алчевських

Життя Алчевського успішно склалося не лише в бізнесі. Одного разу він випадково прочитав статтю в газеті якоїсь вчительки російської словесності. Молодик насмілився їх написати. І так почався спершу бурхливий роман, а потім і одруження. Це була Христина. З нею Олексій легко віднаходив спільну мову. Вони разом проживали життєві труднощі.

На відміну від більшості панянок того часу, Христина не прагнула бути безтурботною домогосподаркою. Її вабило інтелектуальне життя. Свого часу ще молода дівчина навчилася грамоти, підслуховуючи уроки своїх братів. Потім мати наполягла, аби батько підтримав її подальше навчання. Так Христина і стала вчителькою.

Така дружина Олексію імпонувала. І тут не дивно, тому що з одного боку - вона його розуміла і часто підказувала в бізнесових справах, а з іншого - підвищувала репутацію родини. Про неї, Христину, знав увесь Харків, адже завдяки їй тисячі міських дівчат здобули квиток у краще майбутнє - освіту. Христина не дивилася на становище, походження, матеріальний стан. Вона всього лиш проводила співбесіди з дівчатами, які прагнули вчитися.

На гроші свого успішного чоловіка Христина відкривала школи. У них навіть сільські дівчата, які проявляли старанність, наполегливість, пізніше здобували навіть університетську освіту й робили кар’єру. Як на ХІХ століття на українських землях - це було знаково.

--
Христина Алчевська - дружина мецената, яка дала освіту тисячам жінок.

Свого часу родина започаткувала навколо свого металургійного заводу ціле місто для робітників. Воно й отримало назву Алчевськ. А ще на території приватної садиби родини у 1899 році з’явився пам’ятник Тарасу Шевченку.

--
Пам'ятник Тарасові Шевченку, розміщений на території садиби Алчевських

На відміну від Симиренків чи Терещенків, історія родини Алчевських завершилася сумним фіналом. На початку ХХ століття Російську імперію накрила економічна криза. Через неї величезна імперія Олексія зазнала краху. Задля порятунку свого підприємства Алчевський вирішив звернутися до імперського уряду. Для цього він вирушив у Петербург до тогочасного Міністра Фінансів - Сергія Вітте. Однак той відмовив у підтримці бізнес-імперії Алчевського. Та найбільш загадковішим є не це. Повертаючись із Петербурга, підприємець загинув на вокзалі за дивних обставин. Імовірно, що чоловіка вбили. Проте доказів цьому так і не знайшли до цього часу. Офіційною версією стало самогубство.

Натомість, родинні статки допомогли нащадкам побудувати успішне життя в Україні та за кордоном. Хтось став науковцем, хтось пішов у бізнес, а от слава про жінку, котра дала освіту тисячам молодих дівчат, живе досі. Колись Олексій сказав своїй дружині, що її справа для вічності, а його робота для теперішніх часів. Певно, він не помилився. Тому що про Христину згадують досі, а про Олексія, який побудував не американську, а українську мрію, досі часто замовчують у шкільній програмі.

Стефан Кульженко

--
Портрет Стефана Кульженка

Цей чоловік не побудував великої династії, але зміг лишити по собі справжні витвори друкарського мистецтва та створити друкарську імперію в Києві.

Він почав зі звичайного робітника на друкарні. Там він здобув перший досвід і навчився різним хитрощам торгового мистецтва. Далі він доріс до посади керуючого, а потім на пропозицію свого господаря орендував підприємство на 10 років. Власник збирався переїжджати до Петербурга, тому й вирішив віддати свій заклад в надійні руки.

Рішення для підприємства стало справді доленосним. Тому що Кульженко вирішив інвестувати значну частину власних заощаджень в оновлення устаткування. Тому що час ішов, а в світі з’являлися друкарські новинки. Стефан не прогадав, оскільки його майстерня змогла обробляти ще більше замовлень. А це, відповідно, приносило ще більше прибутків. При цьому якість надрукованого була значно вищою ніж у конкурентів.

Свого часу, коли я тільки знайомився з біографією Кульженка, мені здається, що він складно поєднується з українським національним відродженням. Однак, як з’ясувалося, завдяки йому вийшла та серія книг Грушевського, на якій базується вся сучасна шкільна історія - “Історія України-Руси”. Також у його друкарні видала свою збірку “Український орнамент” мати Лесі Українки Ольга Косач. Збірка містила якісно віддруковані зразки українського традиційного орнаменту. На типографії Кульженка друкували навіть твори Тараса Шевченка.

Розвиток бізнесу, завдяки технологічному підходу Стефана, відбувався дуже стрімко. Він перетворив невеличку друкарню у величезне промислове підприємство, де друкували все: починаючи від газет і закінчуючи поштовими марками та конвертами. Типографія Кульженка забезпечувала роботою сотні людей. Він навіть для своїх співробітників збудував ціле містечко в дачному передмісті Києва неподалік сучасних Куренівки і Пріорки. Умови життя його співробітників були такими, що їм могли позаздрити всі пролетарі міста.

--
Типографія Стефана Кульженка

На жаль в радянські часи бізнес родини був втрачений через більшовиків. Сама ж будівля типографії Кульженка на жаль не зберіглася, адже була зруйнована у 1941 році.

Детальніше про друкарську справу Кульженка можна прочитати тут: Українські бізнес-імперії ХІХ століття. Друкарська справа Кульженка

Це лише кілька історій успіху, які розгорталися на українських землях до приходу комунізму. Мені, як і багатьом людям, досі цікаво, якою була б Україна зараз, якщо б комуністи не знищили всіх тих людей, котрі кували економічний успіх українських земель?