Нові винаходи постійно замінюють багато професій. Деякі з них зараз є справжньою дикістю, але колись без них просто не могли обійтися. Тож як працювали живі будильники, запалювачі ліхтарів та предки сучасних фотографів?
Далеке ХІХ століття славилось своїм бурхливим розвитком. Воно як народило, так і погубило чимало професій. У минулій статті ми згадували про друкарку-машиністку, яка зникла вже наприкінці ХХ поч. ХХІ століття. Але, виявляється, це була ще не найбезглуздіша професія.
Чимало сучасних процесів вдало виконує техніка, але колись на більшості таких процесів працювали живі люди. Тому давайте поглянемо з вами на три найцікавіші професії минулого століття. Про дві з них ви точно не знали.
Людина-будильник
Не проспати вранці – це надзвичайно складне завдання навіть сьогодні. А уявіть собі, як було прокидатися, коли навіть годинник нормальний був розкішшю для багатьох незаможних людей. Якщо колись світ був повільним та інертним, то вже після переходу до фабричного виробництва, залізниць, електрики і телеграфу людям доводилося слідкувати за часом. І така тенденція спускалася від еліти до нижчих верств суспільства.
Колись, ще в середні віки, звичайному майстру чи підсобному робітникові не потрібно було слідкувати за часом. Більшість людей низького достатку прокидалися зі сходом сонця, незалежно від пори року. Лише заможна верхівка могла собі дозволити палити кілограми свічок і проводити час хоч до пізньої ночі. Потім все раптово змінилося. На заміну повільним мануфактурам, де потрібні були справжні висококласні майстри, прийшли фабрики з механічним обладнанням. Тепер працівник мав лише обслуговувати машини. Виробництво внаслідок такої революції стрімко прискорилось. Працювати на обладнанні потрібно було регулярно та позмінно, адже зупинка величезного заводу могла принести немаленькі збитки. Тож власники заводів стали вирішувати проблему регулярних запізнень робітників та прогулів.
Так як більшість людей, котрі працювали на фабриці, не могли собі дозволити навіть дешевенького годинника, доводилося шукати людину, яка здатна була б вчасно розбудити. Тому древня, за нашими мірками, професія з’явилася в Англії наприкінці XVIII століття. Будильниками влаштовувалися працювати, як правило, літні й дисципліновані люди.
Робочий день будильника починався о 3-4 ранку. Врахуймо, що йому потрібно було раніше й вирушити звичним повсякденним маршрутом для того, аби нагадати робітникові, що вже час на роботу. До кожної квартири або кімнати він не заходив, а просто стукав у вікна, або шумів якоюсь торіскачкою. Такий метод справді здатний був розбудити людей. Звісно, як і кожний професіонал, будильник вдосконалювався, у нього з’являлись нові інструменти. До прикладу, легенький молоток, або довжелезна палиця, здатна дістати аж до другого поверху.
Заробляв живий будильник небагато, але робота, порівняно з фабричною, була не такою вже й складною. Удень він відсипався, тож спокійно міг прокидатися о 4 ранку.
Ритм, який ставав ще напруженішим, робив професію будильників актуальною. Для багатьох людей із нижчої ланки стало звичним слідкувати за часом і бути пунктуальним. Попит на будильників розширювався і тривав аж до першої половини ХХ століття. Професія повністю зникла аж у 1940-х роках, після винаходу маленького, настільного будильника.
Запалювач ліхтарів
Яскраві міста, які видно далеко в космосі – звична картинка сучасного світу. Проблеми з вуличним освітленням були лише тоді, коли тривали ракетні обстріли енергетичної інфраструктури. У далеких XVIII і ХІХ століттях світло на вулицях було справжньою розкішшю та з’являлось лише у найбільших містах, таких як Париж, Лондон, тощо. Протягом ХІХ століття потреба в освітленні вулиць стрімко зросла. Це пов’язане було з масової міграцією населення до міст і розширенням їхніх меж. Тому професія запалювача ліхтарів з’явилася ще в давній період. Вона проіснувала теж аж до 1940-х років, доки електрика повністю не замінила все освітлення.
Сюжет ліхтарника пов’язаний із кожним вечором тогочасного міста. Ще у ХІХ столітті мегаполіси, після настання темряви, поринали у таємничий світ нічного життя. Працювали ресторани, кабаре й кав’ярні, а ще яскраво підсвічувались вітрини магазинів. В українському Львові на межі ХІХ і ХХ століть на вулицях працювала не одна сотня ліхтарів. Для їх обслуговування й потрібний був майже невидимий чоловічок.
Професія, на відміну від будильника, була малопомітною для більшості людей. Ліхтарі на вулицях великих європейських міст, задавалося, спалахували самі по собі. Лише в деяких, виняткових випадках, заклопотана розвагами публіка, могла побачити невеличку драбинку біля стовпа вуличного ліхтаря.
На перший погляд, робота ліхтарника видається легкою. Однак це ремесло теж потрібно було добре знати. Ще до настання вечора малопомітний чоловічок в чорному, вичищав скло кожного вуличного ліхтаря, яке закоптилося, а ще заливав гас. До слова, існувало два типи вуличних ліхтарів – гасові й газові. В одні потрібно було щоразу заливати гас та перевіряти гніт, газовий же ліхтар було легше обслуговувати, адже достатньо його було лише почистити й запалити.
Коли вперше застосували електричну енергію для освітлення вулиць, то в невидимих ліхтарників з’явився небезпечний конкурент. Але ще не одне покоління запалювачів вживалося з електрикою, яка здатна була без зайвих зусиль, щоразу подавати світло на вулиці. У одному з матеріалів, взято історію ліхтарників у Львові. Там вони працювали до 1940-х років, конкуруючи з електричними лампами. Центральні вулиці вже до того часу встигли обладнати електричним освітленням, у той час, як околиці й досі освітлювались старими закопченими ліхтарями.
Благо, яке з’явилося ще у ХІХ столітті й подарувало людству безліч комфорту, знищило цілу професію й справжнє ремесло запалювання ліхтарів великих міст.
Предок сучасного фотографа - дагеротипер
ХІХ століття подарувало не лише паровози та заводи, але й фотографію. До цього своє відображення людина могла залишити нащадкам з допомогою портретиста. Однак, такий спосіб відкривав такі ж можливості для трансформації зовнішності на портреті, які відкрив для фотографії лише фотошоп. Першими ж фотопортретистами ставали аматори. Вони відкривали свої майстерні й з допомогою нової технології швидко й точно робили портрет замовника. Звісно, порівняно з картиною, в нього був мінус – чорно-білий колір. Саме таких майстрів і охрестили дагеротиперами. Назва їхньої професії пішла від слова «дагеротип», яким називали фотку, зроблену на пластинці.
На початку, послуги дагеротипера були недешевим задоволенням, але коштували менше, ніж виготовлення цілого портрету. Для того, аби лишити відображення, у прототип сучасного фотоапарата, який нагадував дерев’яну коробочку, вставляли пластинку, змащену, чутливою до світла речовиною. Після того, як її поміщали в коробочку й відкривали отвір, виходило зображення. Але до часів обробітку й перенесення фото на папір було дуже багато кроків. Тому на такій пластинці фото й робилося для клієнта.
Були в дагеротиперів свої професійні секрети, якими вони ділилися один з одним. Однак, професіоналами їх довгий час не вважали, а спосіб робити зображення з допомогою дагеротипа вважали антитрендом. Але вдосконалення технологій і старанна праця дагеротиперів показала, що світ, незабаром, перейде на світлини.
Попри те, що праця така вважається зараз творчою, до митців дагеротиперів не відносили. Вони, радше, були технічними працівниками, які лише обслуговували фотоапарат і робили зображення. Та й умови праці вони мали такі, що сучасній людині важко позаздрити. Постійна робота з ртуттю, яка була важливим елементом дагеротипа, негативно позначалась на здоров’ї. Але, в той час, ніхто про це навіть не задумувався. Небезпечний метал часто використовували і в медицині.
Серед цього переліку Дагеротипер єдина професія, яка не зникла, а стала набагато кращою і досконалішою. Сучасний фотограф не виконує чимало тих складних функцій минулого. Замість дагеротипа використовується цифровий носій, а замість пластинки, принтер, на якому роздруковуються новенькі й красиві світлини. Це щось схоже з трансформацією професії Друкарки-машиністки, про яку я писав раніше.
У світі, протягом історії людства існувало багато різних професій. Значна частина з них зникла повністю, а ще якась вважається дикістю. Тож ця серія публікацій присвячена професіям, які вже лишились в історії. Дізнавшись про них, ви зможете побачити наполегливий рух людини вперед.
Зниклі професії: будильник, запалювач ліхтарів і дагеротипер