Явище шістдесятництва школярі вивчають на уроках історії України та української літератури. Проте більшість не знає його справжнього значення. У цій статті я розповім вам про витоки, розвиток та переродження шістдесятництва. Ми поглянемо на те як українська молодь тих часів боролася за свободу творчості і права людини.
Смерть Сталіна і нові часи в культурі
Сталінські часи в СРСР були страшним періодом. Творчість знаходилася під цілковитим пресингом, а якесь «неправильне» висловлювання могло привести в кращому випадку за ґрати. Я пам’ятаю, як ще вчитель літератури на уроці в школі, розповідав про так звані «чорні воронки», котрі приїжджали вночі та забирали нових жертв сталінської параної.
Творити в ті часи справді було страшно. Тому що якийсь крамольний твір міг відібрати в людини родину, житло і навіть життя. Мало того, страждала навіть сім’я уявного «ворога народу». Тому смерть диктатора відкрила нові горизонти перед письменниками, критиками, публіцистами, художниками.
У березні 1953 року, коли іде з життя кривавий диктатор, суспільство завмирає. Тому що не знає чого чекати від наступників Сталіна. Мине ще кілька років до того, як свобода творчості навідається до літературної спілки. 1956-го Хрущов виступає з розгромною промовою, в якій засуджує культ особи Сталіна. Незважаючи на те, що вона виголошена за зачиненим дверима, її фрагменти проникають у самвидав. З одного боку – це для суспільства шок, з іншого – сигнал до змін.
Та залишалася ще одна проблема - одвічне протистояння поколінь. Люди, що виросли, здобули освіту й почали творити в сталінські часи, не поспішали до тієї омріяної творчої свободи. Вони були впевнені, що краще зайвий раз не виділятися. Яскравим прикладом був Павло Тичина. Він, хоч і був по справжньому талановитим письменником, уникав у своїй пізній творчості революційності. Однак йому варто віддати належне, адже на посаді Міністра освіти УРСР у повоєнні роки, він всіляко працював над відбудовою шкіл та підтримкою педагогів.
Статтю про Павла Тичину, можете прочитати за покликанням: Павло Тичина – як його сприймати?
Натомість наприкінці 1950-х років формується нове, молоде покоління, яке починає своє доросле життя. Ці юнаки й дівчата вільні від тотального тиску в творчості й постійного страху за своє життя. Вони відкривають нові горизонти в образотворчому мистецтві, літературі, кіно, які кардинально відхиляються від сталінського соцреалізму.
Так виникає певне протистояння між молоддю та старою, відібраною Розстріляним відродженням, генерацією митців. В одному з джерел мені зустрічалося формулювання про Павла Тичину, який не сприймав шістдесятництво. При цьому існує факт, що він почасти зі своєї власної кишені допомагав творчій молоді. До прикладу, оплачував підписку на літературні журнали Ліні Костенко, а також давав їй гроші на кишенькові витрати.
Тому з одного боку – справді існувало певне ідейне протистояння між старими митцями та молодими. Проте воно не було гострим. І в результаті змін, які відбулися після смерті Сталіна, сформувалося нове покоління митців, які взяли найкращі зразки світової творчості і створили свої видатні твори.
Кого відносять до шістдесятників?
--
Митці-шістдесятники на світлині
Словом «шістдесятництво» називають ціле явище в українському мистецтві радянського періоду. Воно пов’язане з так званою «відлигою». Також цим словом охрестили цілий період, який тривав від 1954 до 1964 рр. Він характеризувався послабленням ідеологічного тиску й припиненням сталінського терору. Сам термін «відлига» виник із назви твору російського письменника Олександра Солженіцина.
До шістдесятництва відносилися абсолютно різні люди. Приміром серед митців-шістдесятників є як письменники, про яких ми добре пам’ятаємо з уроків української літератури, так і художники та кінорежисери. Якщо виділити поміж ними щось спільне, то це надзвичайно сміливі твори.
Надзвичайно талановитою художницею була Алла Горська. Вона робила настільки революційні твори монументального мистецтва, що накликала на себе нищівну критику партійного керівництва. Одного разу був епізод, коли разом зі своїми друзями вона створила вітраж в Університеті ім. Тараса Шевченка. Витвір був присвячений 150-річчю Тараса Шевченка. Проте обурений ректор особисто взяв і розбив вітраж.
--
Ескіз того самого вітражу Алли Горської, який розбив ректор КНУ
Якщо коротко розповідати про Аллу Горську, то вона народилася в родині партійного діяча. Змалку була російськомовною. І за логікою, абсолютно нічого спільного з українським рухом вона не могла мати. Проте у зрілому віці художниця опанувала українську і влилася в мистецьку спілку тогочасної республіканської столиці. Але це ще не все: Алла Горська створювала відмінні декорації до вистав. Серед них були «Ніж і сонце» за поемою Івана Драча. «Правда і Кривда» Михайла Стельмаха. Обидві вистави заборонили.
Нещодавно в інформпросторі з’явилося панно Боривітер, створене в обідньому залі ресторану Україна, що знаходився в Маріуполі. Крім цього всього було багато творів монументального мистецтва художниці в інших містах, зокрема в Києві, Донецьку, Краснодоні.
Серед найбільш яскравих режисерів, чия творчість відноситься до шістдесятництва були Лесь Танюк та Сергій Параджанов. Лесь Танюк займався переважно театральною режисурою, тим часом Сергій Параджанов був кінорежисером. Його легендарним твором стала екранізація «Тіней забутих предків». У кадрах фільму показані дуже відверті сцени як на той час. Сам же фільм викликав подив і захоплення у глядачів, а його прем’єрний показ перетворився на скандал.
--
Кадр з фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків"
Параджанов був вірменського походження. Він захопився українською культурою і колоритом. І, незважаючи на свою національність, прагнув якомога детальніше й красивіше показати на великому екрані українську самобутність.
Лесь Танюк став засновником першої організації, навколо якої об’єдналися відомі шістдесятники. Це був Клуб Творчої Молоді «Сучасник, створений у 1959 році. Режисеру тоді вдалося об’єднати навколо себе таких відомих постатей як Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Алла Горська, Опанас Заливаха та багато інших. Зустрічі клубу відбувалися в приміщенні кінозалу Жовтневого палацу. Також учасники клубу поділили діяльність на кілька секцій: літературну, художню, театральну, музичну, кінематографічну та інші. При клубі діяв навіть джазовий ансамбль.
Засновник осередку шістдесятництва, між іншим, дожив аж до 2016 року та навіть встиг побути народним депутатом Верховної Ради.
В поезії доволі яскравими постатями були Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч. Творчість Симоненка відзначалася своєю романтичністю та увагою до гострих суспільно-політичних моментів. За професійним напрямком поет був журналістом та працював в різних виданнях. Зокрема в «Черкаській правді» та «Робітничій газеті». Ліна Костенко брала активну участь у житті осередку навколо творчого клубу. Вона здобула величезний авторитет у суспільстві, й навіть видала в період незалежності твір під назвою «Записки українського Самашедшего». Тим часом Іван Драч також написав чимало поетичних творів. Проте частина його віршів присвячена оспівуванню комуністичної партії та Леніна. До речі сам він теж входив до партії.
Що трапилося із шістдесятниками після приходу до влади Брежнєва?
Завдяки стримуваній свободі шістдесятники почали зачіпати надзвичайно гострі соціально-політичні теми. До прикладу Лесь Танюк разом з друзями по клубу «Сучасник» віднайшов поховання жертв сталінського терору в Биківнянському лісі. Шістдесятники прагнули створити меморіал, присвячений жертвам масових вбивств. Проте радянська верхівка, явно мала інтерес в тому, щоб продовжувати тримати в таємниці всі масштаби тоталітарного терору.
--
Биківнснський ліс. Сучасний вигляд
Вже після перевороту в кремлі та приходу до влади Леоніда Брежнєва «відлигу» згорнули. Тоталітарна машина знову запрацювала на повну і взялася прибирати потенційних противників комуністичної влади. 1965 була проведена перша хвиля масових арештів. Тоді були заарештовані Іван Світличний та Опанас Заливаха. У відповідь на це під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків», режисер Сергій Параджанов заявив про початок масових арештів, а Іван Дзюба закликав присутніх встати на знак протесту. Це стало приводом для того, щоб репресивна машина запрацювала на повну потужність. Більшість представників інтелігенції після прем’єри або опинилися під арештом, або зазнали адміністративного тиску. До прикладу Василя Стуса відрахували з аспірантури.
--
Документ, в якому описана подія в кінотеатрі "Україна"
Частина митців після цього вирішила піти на компроміс з владою, ще частина пішла в тінь, а дехто вступив у пряме протистояння з радянською владою. Багато шістдесятників стали активними учасниками правозахисного руху. Саме представники шістдесятництва 1976 року утворили Українську Гельсінську Групу.
Способом поширення позацензурної творчості став самвидав. Це була ціла підпільна мережа поширення й друку творів, що не вкладалися в рамки офіційної радянської ідеології. З’являлися в самвидаві й гострі політичні статті. До прикладу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби.
Детальніше про самвидав читайте у цій статті: Чому самому видавати книжки в радянські часи було небезпечно?
Самвидав набув настільки величезних масштабів, що влада вирішила раз і на завжди покінчити з ним. Так відбулася друга хвиля арештів 1972 року. Вона увійшла в історію України під назвою «Великий погром». Тоді за ґрати потрапило більшість активних представників шістдесятництва.
Тим часом Василя Симоненка побили до смерті і він через місяць помер у лікарні, а Ліну Костенко припинили друкувати. Через це вона змушена була 16 років писати свою поезію в шухляду. Аллу Горську жорстоко вбили під час поїздку на дачу.
Шістдесятництво стало тим унікальним періодом в історії українського мистецтва, який водночас збагатив культуру безліччю витворів і став поштовхом для розвитку української політики.
Хто такі шістдесятники?