Якщо так давно була відома технологія використання кулькової ручки, то чому в нас її почали використовувати аж у 60-х роках ХХ століття, а масово писати нею у нашій місцевості стали лише у 70-х. Метою винайдення першої кулькової ручки було насправді не написання листів чи підписання паперів, а позначки на шкірі. Давайте дізнаємось, як кулькова ручка стала звичним елементом нашого життя!
Протягом історії способи письма еволюціонували. Вже у XV столітті Гутенберг винайшов альтернативний спосіб передавання інформації – друк. Остаточно чорнилом не розучились писати навіть в наші часи. Ну а колись чимало людей дуже прагнуло подолати всі незручності письма пером.
1888 року, прагнучи винайти олівець, здатний писати на шкірі, Джон Лоуд створив перший в історії механізм, що здатний писати без пера. Однак, як це часто буває, винахід був недосконалим і не набув популярності. Сам творець не став його покращувати. Тому, з плином часу, патент просто втратив силу і людство так і не побачило кулькової ручки ще кілька десятиліть. Попри те, що навколо відбувались грандіозні наукові винаходи, зокрема електрики та фонографа Томаса Едісона.
Детальніше про нього читайте тут!
До спроб винайти новий спосіб комфортного письма повернулись аж у 1930-х роках. І першим розробником сучасної технології був не науковець чи винахідник, а звичайний собі угорський журналіст, котрий працював репортером в Аргентині. Йому вкрай набридло постійно бруднити папір чорнилом, тому він вирішив спробувати повторити винахід Лоуда, навіть не підозрюючи про нього. Коли журналісту вдалось створити кульковий механізм, то виникла та ж сама проблема, що й у першопрохідця – чорнило просто витікало. Однак журналіст не здався та навіть удосконалив кульку, додавши до неї спеціальне гніздо, що здатне стримувати чорнило. Проте й це не особливо допомагало. Тоді він звернувся до свого брата-хіміка і вони разом винайшли в’язке чорнило. Воно і є сучасною пастою. Звали цього випадкового журналіста-винахідника Ласло Біро. До речі, перші кулькові ручки називались його прізвищем.
--
Ласло Біро - один з винахідників кулькової ручки
Тоді їм не пощастило прийти у масовий вжиток. Технологією, як це було й з першими навушниками, зацікавились військові.
Про історію винайдення навушників читайте тут
Пілоти та службовці на флоті, в тому числі на підводних човнах, швидко оцінили новинку і її масове впровадження було не за горами. Однак, на горизонті була Друга світова. Тому, очевидно, що поширення ручки затягнулося. Вже у 1953 році, нарешті, в західному світі кулькові ручки стали доступні пересічним покупцям завдяки Марселю Біку. Він зробив їх дешевими та одноразовими. Такими, вони лишаються і зараз.
Як це часто бувало, новітні розробки до совєтів доходили в останню чергу. Тому в Україні вони з’явились лише після 1965 року, коли в СРСР закупили швейцарське обладнання для їх виготовлення. Перші вироби були в дефіциті, та й, до того ж, мали сумнівну якість. Стержень знайти було дуже важко, тому в майстернях з побутового обслуговування їх заправляли по кілька разів. Через це вони втрачали свою якість. Та й творіння радянське було навіть гіршим за чорнильну ручку. Тому довгий час у школах писали саме нею.
Протягом століття також було винайдено посередній варіант між перовою ручкою і кульковою. Це ролер. Якщо говорити зрозумілою мовою – звичайна гелева ручка.
Кулькову ручку винайшли ще у ХІХ столітті!