Продовження серії статей про моду ХІХ століття. На цей раз про падіння Наполеона, розчарування у демократії та пошуки натхнення у далеких середніх віках. На піку популярності стає література та екзотичні країни. Що носили чоловіки та жінки у цей час та як Німеччина забрала у Парижа статус законодавця моди? Читайте далі у статті…
У минулій публікації на цю тему я розповів вам про те, якою була мода під низом. А ще в статті про музей «Вікторія» дав можливість поглянути на спідню частину жіночого образу.
Про музей «Вікторія» детальніше можете прочитати тут
Про спідню частину моди ХІХ століття читайте тут
Цього разу продовжимо подорож далеким ХІХ століттям. У 1814 році з’являється винахід Стефенсона – паротяг, а 1825 він вирушає у свою першу подорож. Світ змінюється. Європа переживає потрясіння наполеонівських війн, але відомий полководець програє та замість імператорського трону опиняється на острові Ельба. Це неодмінно відображається на моді. Особливо у Франції. Період реакції – так називають повернення до традицій монархії. Колись непопулярні у знатних і модних дам білі кольори в сукнях знову повертаються. Коли король – нащадок династії Бурбонів, знову сідає на трон, всі з благоговінням відносяться до нього, вважаючи, що це повернення є запорукою відновлення спокою і стабільності, яких так чекала Франція. Після короткого періоду реставрації настає відома в багатьох мистецьких галузях, епоха романтизму.
--
Так романтизм зображують живописці
В чому ж полягала ідея нової епохи? В історії. Так, саме Середні віки та Ренесанс ставали джерелом натхнення для творців одягу. Головний образ людини в цей час: меланхолійність, скромність, задумливість і, врешті, романтичність. Жінки носять сукні стриманих тонів, які часто мають неприродні форми. Чоловіки ж нагадують статистичних службовців, одягнених в однакову уніформу. Чорний фрак, біла або чорна краватка і лише яскравий жилет. Зайвих елементів костюм не має. Він повинен демонструвати байдужість до одягу, яку зводять до цілого культу. На першому місці стають чоловічі манери, вміння поводитись в товаристві та увага до дрібних деталей. І такі тенденції подарували новому десятиліттю англійські денді. Біля їх витоків стоїть персонаж на ім’я Джордж Браммел, який виступає основоположником чоловічої моди того часу. Одним з його послідовників стає Джон Ґордон Байрон. Романтичний герой свого часу, який на картинах зображений зі злегка неохайно одягнутою краваткою, яке безладно розвівається на вітрі. Це і є важливий символ епохи в образі чоловіка.
--
Джон Байрон - приклад чоловічого образу періоду Романтизму
Службовці та романтики розділяються на два різні табори в моді. Ті, хто працює клерками або чиновниками, надають перевагу уніфікованому й простому одягу, без зайвих кольорів. Тим же часом творчі люди шукають натхнення й образи у XIV-XVI століттях. Прототипами для костюмів стають вбрання міщан італійських міст-республік того далекого часу. Ще за основу беруть азіатські й східні мотиви. Однак, зазвичай подібний одяг носять в домашньому колі, адже він не є загальноприйнятим.
--
Одяг Ренесансу теж був натхненням для романтиків
Жіноче вбрання в цей час, як завжди, змінюється дуже бурхливо, дехто з авторів відзначає, що в часи романтиків з’явились жіночі блузи. Однак зображення того періоду ще не здатні підтвердити інформацію про поширення цього елементу в одязі. Натомість розкішні наряди є основою у дослідженнях науковців. Жінок 20-30-х рр., коли не була поширена фотографія, на портретах у більшості випадків малювали в урочистому одязі. Тобто в такому вони не ходили вулицями міста, а з’являлись переважно на балах та різних особливих урочистих прийомах. У 20-30-х роках ще не настала та загадкова й така популярна в культурі Вікторіанська доба, тож розвиток ішов своїм шляхом. Лише у 1837 році, коли на трон сходить юна королева Вікторія, розпочинається нова епоха. Свою назву вона отримала вже пізніше, тож не варто відштовхуватись лише від неї.
--
Такий вигляд мав жіночий одяг періоду Романтизму
--
Зовнішній вигляд королеви Вікторії в 40-х роках
Нарешті панянки стали більш прихильними до верхнього одягу. У 1800-х роках і в часи імперії Наполеона серед жінок не дуже то й в моді було тепде вбрання. Потягом 20-30-х років усе кардинально змінюється. В гардеробі пані з’являється чимало різновидів пальто та шалей. На зміну кашеміровим приходять турецькі, які мають ромбоподібну форму. Пелерини, карики та багато інших назв з’являються для того, аби позначити теплий одяг дам. Чи не вперше до жіночих гардеробів додаються навіть теплі сукні, які вже самі собою виступають і нижнім, і верхнім одягом. Шиють їх із міцних, теплих тканин та, звісно ж, без декольте.
Як не дивно, жінки до своїх святкових гардеробів навіть додають тюрбани. Про них дуже рідко згадують в багатьох джерелах, але їх поява має свою історію. Причиною цьому стає література. Популярний роман Байрона «Корсар», який описує антураж далеких, екзотичних східних країн, показує цілий новий стиль. Він проявляється як в одязі, так і навіть в інтер’єрі. Дехто мав цілі кімнати в турецькому стилі, де не було жодних меблів, замість них розкладали східні килими та подушки.
--
Ті самі рукава у формі "баранячих окороків"
«Баранячі окороки» - так прозвали ще один цікавий елемент жіночого одягу часів романтизму. Мова йдеться про чудернацькі рукава, які нагадували формою великий окорок. Для того, аби сформувати такий писк моди 20-х жінки навіть використовували китовий вус. Звісно, це був дуже незручний і дискомфортний момент. Але, що ж не зробиш заради моди! Однак дивацтва на цьому не завершувались. Надивившись портретів середньовічних дам, панянки романтизму знайшли в них довгі манжети. Невідомо, хто першим вирішив у своєму одязі їх використати, але це теж стало писком моди. Художники одягу (саме так називали модельєрів тих часів), неодмінно брали такий елемент за основу. Цікавою але непоширеною частинкою жіночого костюма було жабо. Його, до прикладу, носила колись у далекі часи Британська королева Єлизавета І.
--
Портрет Єлизавети І
Декольте. Скільки навколо нього було і дискусій, і домислів, і стереотипів. Свобода у відкритості тіла, хоч і відходить в минуле та вважається ознакою поганого смаку, декольте з неї легко перекочовувало. Протягом всього ХІХ століття їх було стільки варіацій, що складно в деталях прослідкувати ці зміни. Зазвичай відкритість верхньої, привабливої жіночої частини була на балах та урочистих заходах. У повсякденному житті вона виглядала недоречною та непрактичною. Змінилась не глибина цього важливого елементу жіночої краси, а ширина, яка відкривала плечі. Візуально, як стверджують деякі науковці, це робило голову важливим об’єктом зовнішнього вигляду. Тому панянки мусили більш ретельно слідкувати за своєю зачіскою. Знову воскресли конструкції на голові. Зачіски робили справжнім витвором мистецтва, заплітаючи численні коси, начісуючи волосся догори та роблячи композицію об’ємною. У неї вплітають численні стрічки або ж прикривають капелюшком. Тому серед жінок романтизму розпочинається нелегка боротьба цих двох елементів. Постає справжня дилема: «зачіска чи капелюшок?». Останній перемагає, після чого до кінця століття його вже аж ніяк не могли викорінити з моди. Тим часом зачіска до кінця 30-х років спрощується, що ми можемо прослідкувати на портреті королеви Вікторії тих часів. Простий чепець, який ми бачимо на стареньких дамах у фільмах про вікторіанську Англію, стають непрактичними і немодними. Через що молодих панночок в них складно було побачити (ну хіба що, якщо це стосувалось дівчини з поганим смаком, дружини або доньки якогось бідняка).
Паралельно із єдиною визнаною законодавицею моди, німці пропонують свій стиль – міщанську простоту й добробут. Його охрестили бідермайєром. Прості, зручні, комфортні й красиві інтер’єри будинків, пишні сукні без зайвих дрібничок. Основоположниками нової моди стають бюргери – тобто німецькі міщани. Про нього доволі небагато інформації у відкритих джерелах. У більшій мірі його розглядають як архітектурний та мистецький напрямки. Однак спеціалізована література, яка присвячена історії одягу та моди, оповідає про бідермайєр, як нову течію, що поширюється всією Європою та навіть Францією. Там він отримує назву: «Стиль Луї-Філіпа» на честь французького монарха. Течія в культурі була лише продовженням романтизму, а точніше його окремим переосмисленням. Тому щодо особливості й унікальності цього напрямку постає чимало питань.
--
Стиль Бідермайєр в одязі
Одяг, як частина життя, грав важливу роль. Невід’ємним аспектом було й сприйняття зовнішнього вигляду. Змінилось ставлення до кольорів та способів поведінки. До прикладу, зодягати себе у яскравий одяг, наповнений численними зайвими і недоречними деталями, вважалось ознакою поганого смаку й низького рівня. Чистота одягу була на першому місці. Для справжніх модників поява плями на одязі виступала справжньою трагедією, про що навіть пише Бальзак. Смак і тонкі відчуття в стилі цінувались в епоху романтизму набагато більше ніж зараз, тому для сучасної людини стати модником в той період було б майже неможливим. Численні умовності етикету й поведінки, дрібні деталі – все це теж було частинкою моди, без якої вона б просто не змогла повноцінно існувати.
Людина завжди прагнула мати привабливий зовнішній вигляд. І романтизм тому не виключення. Численні нові елементи, поява умовностей, таємничих правил та вишуканого смаку в простоті, а ще пошук натхнення у далекому середньовіччі – все це визначило особливу епоху.
Мода ХІХ століття. Частина 4: епоха романтиків